УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 53 відвідувачів

Теги
Ющенко милосердя молодь Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка Предстоятелі Помісних Церков шляхи єднання розкол в Україні церковна журналістика постать у Церкві автокефалія Мазепа вибори Доброчинність конфлікти забобони комуністи та Церква церква та політика УПЦ КП Священний Синод УПЦ церква і суспільство Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II Церква і політика Голодомор Католицька Церква монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора Вселенський Патріархат Церква і влада українська християнська культура УГКЦ Церква і медицина краєзнавство іконопис Києво-Печерська Лавра






Рейтинг@Mail.ru






«Галичина» (Івано-Франківськ): Медичні капелани — лікарі душ



«Галичина» (Івано-Франківськ), Роман Івасів, 17 лютого 2009

 

В  одному з недавніх номерів газета «Галичина» повідомляла про трагедію в Івано-Франківській області - 11-річна дівчинка не захотіла більше жити... Це стало однією з причин нашої розмови із головою медичного капеланства в Івано-Франківську та керівником комісії душпастирства у сфері охорони здоров'я отцем ліцензіатом Василем Раком.

- За даними ВООЗ, Україна входить до першого десятка країн світу з найвищим рівнем самогубств. Вже за цей рік в Україні укоротили собі віку або намагалися це зробити понад 300 неповнолітніх, в Івано-Франківській області, за даними відділу кримінальної інформації газети «Галичина», тільки цього року скоєно 17 самогубств...


- Цим запитанням ви попадаєте в центр наступного болючого місця в свідомості нашого народу, і воно потребує окремого ррунтовного опрацювання, тривалого обговорення душпастирів, психіатрів, учителів, батьків, соціальних служб. Безумовно, це трагедія і велика рана всього сучасного зматеріалізованого суспільства. «Світ став цілковито суцільною божевільнею», - так говорив ще Паїсій Афонський. Під час останньої наради протопресвітерів нашої єпархії священики укотре виявили велику стурбованість фактом загрозливого зростання кількості суїцидів. Церква і християни відмежовуються від самогубства як від чогось невластивого і неприродного, котре суперечить Божим і природним законам, однак нам потрібно спільними зусиллями оздоровлювати хворе суспільство. Як реально Церква може запобігати таким проявам, коли вона відділена від держави? На жаль, наразі це риторичне питання. Безумовно, необхідні тісніша співпраця лікарів та медичних капеланів, священства і родин, Церкви і школи та широке обговорення цих питань у ЗМІ... Насамперед усім священикам і всім людям варто особливо звернути увагу на осіб, які перебувають у критичних, межових і кризових станах. При депресивному стані таку особу ні в якому разі не слід залишати наодинці з собою. Потрібно допомагати доброю порадою, грошима, молитвою, врешті, привітним поглядом. Сьогодні важко всім, але людина відрізняється від інших створінь милосердям і терпеливістю.

- Мислячих людей непокоїть зростання алкоголізму, наркоманії і токсикоманії...

- Про проблеми алкоголізму та наркоманії знають влада, лікарі, вчителі. Всі знають! Але як її розв'язати, коли Державний бюджет великою мірою поповнюється за рахунок збуту міцних та слабоалкогольних напоїв? Наразі нам залишається молитися за покаяння і навернення виробників та реалізаторів. Священики картають їх, але загал людей мовби осліп та оглух - ніхто не бачить, як нація деградує і скочується в прірву. Якщо і є голоси суспільного протесту, то вони слабкі, щоби спинити руйнівну машину споювання та одурманення нашого народу. Попри закон заборони зовнішньої і внутрішньої реклами алкоголю, який почав діяти з 1 січня цього року, суспільну свідомість і далі продовжують зомбувати «чудовими» напоями, мовляв, без них ви ніколи не досягнете  в житті успіху й достатку! Причиною цієї екзистенційної пустки є передусім духовна криза. На думку окремих наркологів, наш народ вже потребує центрів духовно-психологічної реабілітації. Як капелан-психолог я  особисто веду групи духовно-психологічного супроводу людей в період детоксикації та реабілітації в обласній психоневрології.

- Розкажіть про медичне капеланство в Івано-Франківську й області.

- Ще як був я духівником семінаристів, владика Софрон Мудрий сказав мені: «Бачу твоє покликання  бути капеланом». Так з його легкої руки і сталося. На сьогодні інститут медичного капеланства налічує 23 душпастирів: 15 капеланів лікувальних установ обласного центру та семеро капеланів по районних центрах. Рада капеланів проводить щомісячні збори, окрім того, часто зустрічаємось ще й з огляду на специфіку праці. А ще для медичного капелана є обов'язковою участь в науково-практичних семінарах, тренінгах, духовних практиках та реколекціях, яку проводять професіонали світового рівня. Тут згадаю лише блискучі курси професора отця-капелана Арнальдо Панграцці (Римський університет душпастирства), професора отця доктора Гюнтера Фірта та доктора Матіоса Бека (Віденський державний університет). Окремо варто відзначити з боку наших лікарів їхнє розуміння потреби інституту медичного капеланства. Метою праці медичного капелана - лікаря хворої душі - впродовж останніх 300 літ залишається духовний супровід хворої і стражденної людини.

- Які напрями роботи комісії «Душпастирська місія Івано-Франківської єпархії УГКЦ у сфері охорони здоров'я», яку Ви очолюєте?

- За вісім років існування комісії її роботу можна звести до трьох основних напрямів: душпастирсько-пасторальний, освітній, академічний. Я фрагментарно згадаю тут тільки три останні  роки: 2006-й рік був присвячений людям, які страждають на психічні недуги. Тоді ми молилися разом із владикою Софроном Мудрим у с. Погоні за психічне здоров'я нації, відвідали там душевнохворих у психіатричному інтернаті, якими опікується монастир отців-василіян, що поруч, було проведено науково-практичну конференцію на тему «Психічні розлади серед населення України: роль і завдання Церкви, відповідальність держави»; посвячено храм Святого апостола Луки при Івано-Франківській обласній психоневрологічній лікарні №3, проведено доволі плідну спільну конференцію психіатрів та екзорцистів. В наступному 2007 році владика Володимир Війтишин під час прощі  в Гошеві виступив із посланням до духовенства і вірних, в якому порушив болюче питання українського народу - його споювання. Владика тоді посвятив копію ікони «Невпиваюча чаша», з нею ми пішли молитися за визволення нашого народу від духу пияцтва по всіх містах і селах Івано-Франківщини. Тепер ця ікона міститься в нововисвяченому храмі Трьох Святителів в Івано-Франківську. Ця проблема стала настільки актуальною сьогодні, що був заснований «Рух за тверезість життя», за який є відповідальним один із наших капеланів. До церковних ініціатив приєднуються громадські організації, лікарі, влада, інтелігеція. В 2008 році  Церква працювала над ще одною складною проблемою суспільства - ВІЛ/СНІДу, яка в Україні набула розмаху пандемії. Торік, за офіційною статистикою, інфікувалося близько 20 тисяч українців. Наші ВіЛ-інфіковані діти - наслідок нашої гонитви за наживою, зависницького погляду на західний добробут, обманливого зачарування багатством та прикрасами. Матеріальне провокує духовну порожнечу, наражує на душевні страждання. Сучасна людина тягнеться до швидких компенсацій дефіцитів у духовній сфері -  розпусти, наркотиків, ігрових автоматів, алкоголю і т. ін. Медики констатують, що в останні два роки більша частина щойно ВіЛ-інфікованих - це не наркомани, а діти, видавалось би, із цілком благополучних сімей, котрі заразилися ВІЛ-інфекцією через «солодощі» розпусти.

- Людина - суспільна істота чи ні, як вважаєте?

- До цього схиляється сучасна наукова психіатрія, тобто вона розглядає людину як стабільну біопсихосоціальну систему, використовуючи для цього двоскладову модель - душа-тіло. Хоч видається розумним, що тристороння модель медицини - дух - душа-тіло буде більш плідною за психосоматичну модель і виправить її існуючі недоліки. Ще академік і єпископ А. Ухтомський на початку ХХ ст. вважав, що потрібно належно приділити увагу духові, і це повинно стати домінантою душі. 

- Іншими словами, «тіло нічтоже - дух животворить»?

- Коли ви маєте на увазі нашу розмову, то тут буде більше доречним не Сковорода, а слова апостола Павла: «І Він, Ісус Христос, нас зробив бути здібними слугами Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє» (2 Кор.3,6). І коли ми вже почали бесіду про духовні речі, то неможливо оминути чесноти і, на противагу їм, пристрасті.

- Тоді попрошу Вас більше розповісти про пристрасті...

- Пристрасть - особлива схильність душі, яка тяжіє до непомірного зростання і подавляє собою всі інші сторони душі й особистості, як казав св. Григорій Палама ще в XIV ст. Категорія пристрасті не дуже популярна в психології, а медицині вона зовсім невідома. Православна психологія вважає пристрасть основним мотивом поведінки людини і головною причиною нервово-психічних розладів. З точки зору християнського вчення і духовних практик основним мотивом переважної більшості наших вчинків є пристрасть, що схиляє нас до гріха.

- Як вирішує Церква питання депресивних станів?

- Під цим оглядом обачливим кроком буде звернутися до величезної святовітцівської духовної спадщини, яку накопичила за двадцять століть Церква. Тобто спершу потрібно предмет вивчити, щоб дати добру пораду. Один з яскравих прикладів розв'язання цієї проблеми - твори святого Єфрема Сирійського. До речі, його молитву мовлять усі практикуючі українські християни в часі Великого посту: «Господи і Владико життя мого, дух лінивства, безнадійності, владолюбства і марнослав‘я не дай мені. Дух же доброчесності, смиренномудрості, терпіння і любові даруй мені, рабу Твоєму. Так, Господи Царю, даруй мені бачити провини мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословен єси на віки віків. Амінь».

Але мало хто знає його духовні настанови «Про чесноти і пристрасті». Якби була ласка редакції «Галичини», я просив би дати хоча б частку цього тексту вельми пожиточного духовного скарбу християнства. Щодо практичних порад, то їх треба  надавати в кожному окремому випадку.  Потребуючій людині необхідно мати власного духівника, з яким можна обговорити всі свої проблеми і клопоти - як духовні так і матеріальні.  Це стосується і кожного християнина.

- Отож наше майбутнє в минулому?

Мета християнина - у вічному житті майбутнього віку з Ісусом Христом. Для цього, як і наші діди й прадіди, маємо два середники: «Ora et labora» - «Молися і працюй». І власне, для того, щоб гідно відбути нам не таке вже й довге наше земне життя, маємо добрі приклади подвижницького життя святих отців. Саме про них свідчать дві монументальні серії: 217-томна «Латинська патрологія», що охоплює період до Папи Інокентія II, та 161-томна «Грецька патрологія», що охоплює період до 1453 року. Тішить те, що сьогодні ми спостерігаємо велике бажання запізнатися з цими скарбами християнства як практикуючих християн, так і науковців, і лікарів та всіх людей доброї волі.

 

«Про чесноти
і пристрасті»
святого Єфрема Сирійського

 

Оскільки людина має подвійну природу, тобто складається з душі й тіла, то треба знати, що й почуття вона має двоякі. Існує п'ять душевних почуттів і п‘ять тілесних. Мудреці називають душевні почуття силами душі, до них належать: ум, розум (розмірковування), думка (смисл, розуміння), уява і відчуття (передчуття); а до тілесних чуттів належать: зір, нюх, слух, смак, дотик. Тому й постають двоякого роду чесноти і двоякого роду пороки. Кожній людині вкрай необхідно чітко знати, які чесноти належать до душевних, а які до тілесних, а також які пристрасті є душевними, а які  тілесними.

 

Чесноти  душевні
Є чотири основні душевні чесноти, а саме: мужність, розсудливість, невинність, справедливість. З них постають (народжуються) інші душевні чесноти: віра, надія, любов, молитовність, смирення, покора, великодушність, терпіння, доброта, лагідність, богопізнання, недратівливість, простота, врівноваженість, нелицемірство, любов до правди, свобода, неосудження, співчутливість, милосердність, щедрість, шанобливість, благоговіння, жага майбутніх безсмертних благ, бажання Царства Божого, прагнення усиновлення, а також утриманість від звеличення, пихи, гордости, заздрощів, підступу і грошолюбства.

Чесноти  тілесні
До тілесних чеснот, що стають справжньою зброєю чеснот, і, якщо позбавлені будь-якого лицемірства і людиноугодництва, підносять їхнього власника до смиренности і безпристрасности, належать: стриманість, піст, голод, спрага, чування, всенічне стояння, коліноприклоніння, відмова від лазні, користування лише одним одягом, вживання сухої і грубої їжі в пізній час і в малій кількості, пиття самої лише води, спання на голій землі, вбогість, незахланність, виснаження, недумання про одіж, несамозакоханість, самота, безмовність, постійне перебування в келії, убозтво, вдоволення малим, мовчазність, праця власними руками, будь-яке терпіння і будь-який тілесний подвиг. Усі вони дуже важливі й корисні, коли тіло здорове і бентежать його плотські пристрасті. Коли ж воно немічне і, з Божою поміччю, здолало в собі пристрасті, вони не такі потрібні, бо все в людині звершує святе смирення й вдячність за все.

Пристрасті  душевні
Душевні пристрасті такі: забуття, лінивство й незнання. Цими трьома пристрастями затьмарюється душевне око, і ум опановують інші пристрасті, а саме: безбожність, неправовір'я, тобто усілякі єресі, хула, дратівливість, гнів, досада, запеклість, людиноненависництво, злопам‘ятність, наклеп, осуд, безпідставна туга, страх, боязкість, розбрат, ревнощі, заздрощі, марнославство, гордість, лицемірство, брехня, невір'я, нерозважливість, нерозбірливість, недалекоглядність, ненаситність, захланність, лінивство, вибагливість, пристрасність, прив‘язаність до земного, нудьга, слабодухість, невдячність, нарікання, вихваляння, зарозумілість, гарячкуватість, чванливість, любов до влади, людиноугодництво, підступність, безсоромність, нечутливість, лестощі, скритність, глузливість, двоєдушність, готовність до гріха під впливом пристрасти, постійне мріяння про гріховне, розсіяність думок, самолюбство - матір усього злого, грошолюбство - корінь усіх пороків і пристрастей, зла вдача і лукавство.

Пристрасті  тілесні
Тілесні пристрасті такі: черевоугодництво, ненаситність, розкіш, пияцтво, їдження крадькома, різноманітні сластолюбства, перелюб, розпуста, нечистота, кровозмішання, розтління дітей, скотоложство, злі пожадання і всілякі протиприродні й ганебні пристрасті; крадіж, святотатство, розбійництво, вбивство через заздрощі або нерозумний гнів, всіляке тілесне заспокоєння, догоджання плотським похотям, передовсім коли тіло здорове, чарування, ворожба, чаклування, віщування, франтівство, легковажність, пестощі, пристрасть до вбирання, намащення обличчя, блуд, гра в кості, пристрасна відданість мирським утіхам, життя задля догоджання плоті, яке ослаблює розум, заземлює його і робить скотоподібним, ніяк не дозволяючи підвести очі до Бога і чеснот. Коренем і першопричиною всього злого є сластолюбство, любов до слави і грошей, з яких постає все лихе.
Але людина не грішить жодним з цих гріхів, якщо спочатку, каже мудрий серед подвижників Марко, не переможуть її і не запанують над нею ці могутні велетні, тобто забуття, лінивство і незнання. Вони ж постають зі сластолюбного й спокійного життя, прив'язаности до людської слави й розваг. Першопричиною і найнегіднішою матір‘ю усього цього є самолюбство, тобто бездумне прив'язання і пристрасна відданість тілові, розсіяність розуму разом з гострим лихослів‘ям, усілякою розв'язаністю в розмовах і сміхом, які призводять до всього злого і до багатьох падінь.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.