УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 97 відвідувачів

Теги
Доброчинність іконопис Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) шляхи єднання Священний Синод УПЦ Мазепа церква та політика Церква і політика краєзнавство автокефалія УГКЦ церковна журналістика Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі українська християнська культура монастирі та храми України Патріарх Алексій II Києво-Печерська Лавра молодь вибори секти Президент Віктор Ющенко діаспора Церква і влада Голодомор розкол в Україні церква і суспільство конфлікти постать у Церкві УПЦ КП забобони Католицька Церква комуністи та Церква Приїзд Патріарха Кирила в Україну Ющенко милосердя Предстоятелі Помісних Церков педагогіка Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Російський генерал побудував у Старосіллі спортзал. А власну віллу віддав під монастир



«Вісник & Ко» (Луцьк),Олексій Веремчук, лютий 2009

 

Про благодійність уродженця села Старосілля, що у Маневицькому районі на Волині, а нині громадянина Росії Юрія Оксенюка я чув не раз. Він виділяв власні кошти місцевій церковній громаді, на будівництво жіночого монастиря, спонсорував поїздки прихожан і школярів у Почаївську лавру, в Карпати. Рідній школі подарував шість комп'ютерів, спортивне спорядження...
А в цьому році на спорудження спортивного залу Старосільській школі   І-ІІ ступенів Юрій Іванович виділив 140 тисяч доларів. Погодьтеся, не кожен наш український бізнесмен вкладе такі кошти у справу, яка не даватиме йому прибутків.

Людиною зробила віра у Бога
Юрій Оксенюк ріс у багатодітній сім'ї. Батькам - колгоспному шоферу і ланковій - було нелегко.
- Знаєте, - згадує свої юні роки мій співрозмовник, - моя мама Тамара Павлівна водила і возила мене за десятки кілометрів на Божу службу в інший район, бо в той час школярам у церкву ходити заборонялося. З тих пір у моєму серці поселилася віра у Бога, у те, що кожна людина має відповідати перед Ним за свої вчинки.
Після закінчення школи пішов в армію. Служив у Німеччині в складі групи радянських військ. Залишився на понадстрокову. Активно займався пожежно-прикладним спортом. За два роки став майстром спорту. Пізніше волинянина перевели в Далекосхідний військовий округ.
У 1997 році Юрій Іванович Оксенюк вийшов у відставку. Та хіба міг 32-річний пенсіонер сидіти склавши руки?! Отож і по сьогодні не розлучається з великим спортом. Нині він є віце-президентом міжнародної федерації пожежно-прикладного спорту. А за особисті перемоги, за заслуги у розвитку цього виду спорту керівництво Росії присвоїло йому чотири роки тому звання генерал-майора.

На Сахаліні дав роботу рідні  й землякам
- Юрію Івановичу, знаю, що зараз Ви займаєтеся і бізнесом.
- У Росії в 1997 році у водах Сахаліну і Курильських островів вилов риби знаходився під контролем браконьєрів. Я ж з друзями вирішив цю справу легалізувати. Тепер у нас є рибозаводи, займаємося переробкою, вирощуванням горбуші, яка дає червону ікру. Наша фірма за обсягом видобування червоної риби входить у п'ятірку таких підприємств у світовому рейтингу.
У своїх справах генерал і бізнесмен завжди відчував надійний сімейний тил. Одружився старосільський парубок дуже рано, ще до призову на службу в армію. Його обраницею стала Антоніна, з якою разом ходив до школи. Виростили двох синів. Один живе в Москві, другий більше буває в Хабаровську, допомагає батькові у його теперішній справі. А взагалі, сім'я Юрія Оксенюка пос-тійно проживає у Підмосков'ї.
Генеральним директором фірми Юрія Оксенюка є його рідний брат Володимир, який живе на Сахаліні. Крім нього, на Ітурупі (острів на Курильській гряді) на фірмі працюють ще дві його сестри, Руслана і Олена, та брат Сергій, який також на керівній посаді. Отож є на кого покластися, кому довіряти. Звісно, зарплата стимулює людей до роботи. Юрій Оксенюк дає можливість покращити свої фінансові справи також кільком десяткам своїх земляків зі Старосілля, Колок, Луцька. В сезон путини їхні заробітки складають до двох тисяч доларів у місяць. Певна річ, кліматичні умови на згаданих островах суворі, але люди до всього звикають. А ось на житлово-побутові умови, які створив Юрій Оксенюк, колективу його фірми нарікати не доводиться: у приміщеннях тепло, затишно, є лазня, можна дивитися телевізор по супутниковій антені.

Православний храм біля Японії - ініціатива Оксенюка
У Юрія Оксенюка, як він каже, тепер усе є: гроші, робота, житло, сім'я. Тож має можливість допомагати рідним, однокласникам, друзям. І не тільки їм. Добрим словом згадують його за благодійність спортсмени України, зокрема Волині, які виступають у змаганнях із пожежно-прикладного виду.
- Але це були, так би мовити, одноразові підкріплення для певної категорії людей, - розповідає Юрій Іванович. - А однієї ночі я ніяк не міг заснути. Думав, що мені зробити такого, щоб була користь багатьом людям, аби залишити добру пам'ять і слід на цій землі. І ось коли побував у березні цього року в рідній старосільській школі, коли побачив, що діткам ніде займатися спортом, згадав і своє безрадісне дитинство, коли й помитись не було де, зрозумів, що мушу своїм юним землякам допомогти. З директором школи Анатолієм Бричкою домовились: я даю гроші, а він займається спорудженням сучасного спортзалу.
Урочисте відкриття спортзалу відбулось 10 жовтня. Юрія Оксенюка зустрічали й вшановували як патріота села, школи, України. Я бачив, як просльозилися від радості й гордості за сина його мати Тамара Павлівна, сестри Світлана й Людмила. Трохи незручно почувався сам меценат, коли увага керівників районної влади, всіх присутніх була прикута до його персони. Та він на ці почесті заслужив, хоча й не раз підкреслює, що в новобудові чимала заслуга директора школи, який усім серцем пройнявся втіленням його мрії і мрії дітей у життя. До речі, таких шкільних спортзалів (майже 300 кв. метрів площі і 8 метрів у висоту) в Україні є не більше п'яти.
Під час відкриття спортзалу поруч зі мною стояв запрошений на урочистість директор школи із сусіднього села Ситниця Микола Власюк. Розділяючи радість свята з колегами-педагогами, по-доброму позаздрив їм: "Нам би такого земляка-благодійника - був би і у нашій школі празник!"
Російський генерал з українським корінням глибоковіруюча людина. Юрій Іванович опікується багатьма православними храмами. Не раз допомагав коштами старосільській Свято-Успенській церкві. У Хабаровську під монастир віддав власну віллу, постійну спонсорську допомогу надає будинкам інвалідів та дитини, що знаходяться біля Москви.
Ще один значимий і цікавий факт. На острові Ітуруп, за якихось 100 кілометрів від Японії, де розташована фірма Юрія Оксенюка, живуть і працюють чимало православних українців. Раніше їм не було де разом тут помолитися Богу. З ініціативи нашого земляка і на цій далекій від України землі теж постала церква Христова. А службу в ній править (хто б тільки міг подумати!) рідний брат  отця Петра зі старосільського храму отець Віктор з матушкою Неонілою, які не побоялися їхати за тридев'ять земель, аби і там вселяти в душі людей віру й любов до Бога.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.