УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 29 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну українська християнська культура церква і суспільство комуністи та Церква Церква і влада іконопис Археологія та реставрація Доброчинність секти Вселенський Патріархат розкол в Україні УГКЦ шляхи єднання Католицька Церква постать у Церкві 1020-річчя Хрещення Русі Церква і медицина милосердя УПЦ КП церковна журналістика педагогіка Патріарх Алексій II Мазепа автокефалія Митрополит Володимир (Сабодан) забобони церква та політика діаспора Президент Віктор Ющенко Голодомор монастирі та храми України конфлікти молодь Ющенко Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков краєзнавство вибори Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Російський генерал побудував у Старосіллі спортзал. А власну віллу віддав під монастир



«Вісник & Ко» (Луцьк),Олексій Веремчук, лютий 2009

 

Про благодійність уродженця села Старосілля, що у Маневицькому районі на Волині, а нині громадянина Росії Юрія Оксенюка я чув не раз. Він виділяв власні кошти місцевій церковній громаді, на будівництво жіночого монастиря, спонсорував поїздки прихожан і школярів у Почаївську лавру, в Карпати. Рідній школі подарував шість комп'ютерів, спортивне спорядження...
А в цьому році на спорудження спортивного залу Старосільській школі   І-ІІ ступенів Юрій Іванович виділив 140 тисяч доларів. Погодьтеся, не кожен наш український бізнесмен вкладе такі кошти у справу, яка не даватиме йому прибутків.

Людиною зробила віра у Бога
Юрій Оксенюк ріс у багатодітній сім'ї. Батькам - колгоспному шоферу і ланковій - було нелегко.
- Знаєте, - згадує свої юні роки мій співрозмовник, - моя мама Тамара Павлівна водила і возила мене за десятки кілометрів на Божу службу в інший район, бо в той час школярам у церкву ходити заборонялося. З тих пір у моєму серці поселилася віра у Бога, у те, що кожна людина має відповідати перед Ним за свої вчинки.
Після закінчення школи пішов в армію. Служив у Німеччині в складі групи радянських військ. Залишився на понадстрокову. Активно займався пожежно-прикладним спортом. За два роки став майстром спорту. Пізніше волинянина перевели в Далекосхідний військовий округ.
У 1997 році Юрій Іванович Оксенюк вийшов у відставку. Та хіба міг 32-річний пенсіонер сидіти склавши руки?! Отож і по сьогодні не розлучається з великим спортом. Нині він є віце-президентом міжнародної федерації пожежно-прикладного спорту. А за особисті перемоги, за заслуги у розвитку цього виду спорту керівництво Росії присвоїло йому чотири роки тому звання генерал-майора.

На Сахаліні дав роботу рідні  й землякам
- Юрію Івановичу, знаю, що зараз Ви займаєтеся і бізнесом.
- У Росії в 1997 році у водах Сахаліну і Курильських островів вилов риби знаходився під контролем браконьєрів. Я ж з друзями вирішив цю справу легалізувати. Тепер у нас є рибозаводи, займаємося переробкою, вирощуванням горбуші, яка дає червону ікру. Наша фірма за обсягом видобування червоної риби входить у п'ятірку таких підприємств у світовому рейтингу.
У своїх справах генерал і бізнесмен завжди відчував надійний сімейний тил. Одружився старосільський парубок дуже рано, ще до призову на службу в армію. Його обраницею стала Антоніна, з якою разом ходив до школи. Виростили двох синів. Один живе в Москві, другий більше буває в Хабаровську, допомагає батькові у його теперішній справі. А взагалі, сім'я Юрія Оксенюка пос-тійно проживає у Підмосков'ї.
Генеральним директором фірми Юрія Оксенюка є його рідний брат Володимир, який живе на Сахаліні. Крім нього, на Ітурупі (острів на Курильській гряді) на фірмі працюють ще дві його сестри, Руслана і Олена, та брат Сергій, який також на керівній посаді. Отож є на кого покластися, кому довіряти. Звісно, зарплата стимулює людей до роботи. Юрій Оксенюк дає можливість покращити свої фінансові справи також кільком десяткам своїх земляків зі Старосілля, Колок, Луцька. В сезон путини їхні заробітки складають до двох тисяч доларів у місяць. Певна річ, кліматичні умови на згаданих островах суворі, але люди до всього звикають. А ось на житлово-побутові умови, які створив Юрій Оксенюк, колективу його фірми нарікати не доводиться: у приміщеннях тепло, затишно, є лазня, можна дивитися телевізор по супутниковій антені.

Православний храм біля Японії - ініціатива Оксенюка
У Юрія Оксенюка, як він каже, тепер усе є: гроші, робота, житло, сім'я. Тож має можливість допомагати рідним, однокласникам, друзям. І не тільки їм. Добрим словом згадують його за благодійність спортсмени України, зокрема Волині, які виступають у змаганнях із пожежно-прикладного виду.
- Але це були, так би мовити, одноразові підкріплення для певної категорії людей, - розповідає Юрій Іванович. - А однієї ночі я ніяк не міг заснути. Думав, що мені зробити такого, щоб була користь багатьом людям, аби залишити добру пам'ять і слід на цій землі. І ось коли побував у березні цього року в рідній старосільській школі, коли побачив, що діткам ніде займатися спортом, згадав і своє безрадісне дитинство, коли й помитись не було де, зрозумів, що мушу своїм юним землякам допомогти. З директором школи Анатолієм Бричкою домовились: я даю гроші, а він займається спорудженням сучасного спортзалу.
Урочисте відкриття спортзалу відбулось 10 жовтня. Юрія Оксенюка зустрічали й вшановували як патріота села, школи, України. Я бачив, як просльозилися від радості й гордості за сина його мати Тамара Павлівна, сестри Світлана й Людмила. Трохи незручно почувався сам меценат, коли увага керівників районної влади, всіх присутніх була прикута до його персони. Та він на ці почесті заслужив, хоча й не раз підкреслює, що в новобудові чимала заслуга директора школи, який усім серцем пройнявся втіленням його мрії і мрії дітей у життя. До речі, таких шкільних спортзалів (майже 300 кв. метрів площі і 8 метрів у висоту) в Україні є не більше п'яти.
Під час відкриття спортзалу поруч зі мною стояв запрошений на урочистість директор школи із сусіднього села Ситниця Микола Власюк. Розділяючи радість свята з колегами-педагогами, по-доброму позаздрив їм: "Нам би такого земляка-благодійника - був би і у нашій школі празник!"
Російський генерал з українським корінням глибоковіруюча людина. Юрій Іванович опікується багатьма православними храмами. Не раз допомагав коштами старосільській Свято-Успенській церкві. У Хабаровську під монастир віддав власну віллу, постійну спонсорську допомогу надає будинкам інвалідів та дитини, що знаходяться біля Москви.
Ще один значимий і цікавий факт. На острові Ітуруп, за якихось 100 кілометрів від Японії, де розташована фірма Юрія Оксенюка, живуть і працюють чимало православних українців. Раніше їм не було де разом тут помолитися Богу. З ініціативи нашого земляка і на цій далекій від України землі теж постала церква Христова. А службу в ній править (хто б тільки міг подумати!) рідний брат  отця Петра зі старосільського храму отець Віктор з матушкою Неонілою, які не побоялися їхати за тридев'ять земель, аби і там вселяти в душі людей віру й любов до Бога.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.