УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 55 відвідувачів

Теги
забобони милосердя Вселенський Патріархат Церква і політика УПЦ КП іконопис Церква і влада Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра вибори Президент Віктор Ющенко Мазепа Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація українська християнська культура шляхи єднання секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство Доброчинність церква і суспільство педагогіка розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) Ющенко монастирі та храми України автокефалія Католицька Церква комуністи та Церква Патріарх Алексій II Церква і медицина Голодомор діаспора 1020-річчя Хрещення Русі церква та політика УГКЦ постать у Церкві церковна журналістика конфлікти молодь






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Украина): Покликання



«ХайВей» (Украина), В`ячеслав Рошко, 09.02.2009

 

 

Цієї ночі знов Іванові наснилася осінь, листя, що так голосно шелестіло під ногами, раз у раз хрустіло сухе гілля… Прокинувшись,  заплакав, глянувши на інвалідний візок, який стояв поряд із ліжком. Три роки хлопчина прикутий до колісного стільця. До того, як йому у грі бутсом товариш пошкодив хребет, він бігав, як усі, грав у футбол, катався на скейті, робив усе можливе і неможливе у своєму молодому житті. Але тепер його можливість - це половина тіла, що нормально працює. А інша - неможливість встати і піти хоч би три метри. Живе Іван із старшою сестрою Мар’яною. Є в них і батьки, але вони в Чехії на заробітках, заробляють гроші для операції Івана. 
     Сестра вставала на годину раніше, їй треба було приготувати сніданок перед тим, як вони підуть в школу. На руках Іван піднімався і потихеньку натягав штани, сорочку, але сісти самотужки у візок не міг. Мар’янка йому допомагала. Добре, що вони жили на першому поверсі і зовсім поряд, не далеко від квартири, була школа. Сестра завозила брата до класу,  потім йшла у свій клас, а після уроків везла його додому. Як Іван перестав ходити,  почав краще вчитися, перестав курити і лаятись, а в неділю просив сестру, щоб возила його до церкви. За рік він прочитав Біблію декілька разів, пам’ятав деякі розділи навіть напам’ять. До школи готувався наперед, вчителька тільки пояснювала тему, а він вже її знав. З юного пустуна Іван перетворився на хорошого учня та доброго хлопця. Він часто сидів і дивився у вікно спостерігаючи за людьми, які кудись поспішали, когось сварили, обнімали. Але вони не цінували того, що навчився цінувати він – кожний крок вперед, на зустріч з Бога, крок свідомості святого існування, крок до віри та спасіння, крок відпущення гріхів через покаяння і прощення як кінцеву мету свого життя.
 
      Іван часто уявляв себе священиком, який служить Богові, а ще запах кадила й свічок і багато, багато годин у молитві біля престолу… «Якби я міг ходити, я б вступив у духовну семінарію і став священиком, для служіння Богу і людям, які шукають Господа». Коли Іван приходив до церкви, то щиро дякував Богові за те, що одного разу покликав його, навіть ціною нещасного випадку.
 
Старий священик, що служив у церкві більше сорока років, якось покликав Івана до себе після служби і сказав, що він вже старий і треба комусь його замінити… У хлопця на очах з’явилися сльози, бо він мав велике бажання служити Богу, але не мав можливості, бо ж візок… Коли вони з сестрою повертались додому, побачили бабусю, яка впала на лід і дуже вдарилася. В ту мить Іван так захотів встати і допомогти бабусі піднятися. В ту хвилину хлопчина відчув, як ноги почали рухатися самі. Іван із великим болем встав на ноги, Мар’янка його тримала. Він зробив крок, а потім впав…
       Пройшло два місяці, батьки повернулися додому. А Іван потроху почав ходити, опираючись на палицю, без операції, хлопець одужав. Частину грошей, яку батьки заробили за два роки,  віддали в лікарню для хворих дітей, а ще на будівництво церкви в сусідньому селі. Вся сім’я повірила в Бога і вони почали ходити  разом до церкви.
       Якось, одного разу, після служби молодий священик розказував проповідь про те, як Господь обирає собі вірних людей різними випробуваннями, перевіряє силу волі та їхню віру і якщо святе зерно впало на добру землю, то ніщо не зможе те зерно знищити, бо воно має бажання рости і дати плід для Отця Небесного. Господь тягне людину до себе різними шляхами, але, зазвичай, шлях до Господа вузький, важкий та тернистий і нерідко людина ламається, коли відчуває, що життя із Богом - це вічна боротьба зі злом, що мучитиме душу й тіло за віру до останнього подиху на землі.     
       Запахло кадило в церкві, молодий священик Михайло, що колись звався Іваном, промовив слова: «Ідіть із миром! Нехай береже Вас Господь!».    
 
   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.