УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 85 відвідувачів

Теги
милосердя Києво-Печерська Лавра церковна журналістика Археологія та реставрація діаспора автокефалія іконопис педагогіка секти конфлікти Вселенський Патріархат УПЦ КП комуністи та Церква забобони шляхи єднання УГКЦ церква і суспільство Церква і влада Патріарх Алексій II краєзнавство Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Доброчинність Голодомор вибори Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ молодь розкол в Україні Мазепа Ющенко церква та політика Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Шалва Амонашвілі: Головне — створити в людині Людину. Це як збудувати храм, що завжди не просто



«Україна молода», Лариса Салімонович, 20.03.2009

 

Доктор психологічних наук, засновник Міжнародного центру «Гуманної педагогіки» - про пошук істини за шкільною партою, причини відторгнення дітей від школи і четвертий вимір педагогічної свідомості  

 

 

Учитель, який не любить поганих оцінок та червоного чорнила і називає Землю великою школою, де готують майбутніх будівників Космосу, провів у Харкові майстер-класи з «Гуманної педагогіки». Здається, нічого нового: всі істини про пошук смислу життя  давно відкриті і лежать на поверхні - бери, користуйся, практикуй.  Але чомусь якраз  себе самого в цьому світі знайти найважче. Ще складніше - знайшовши, не втратити під тиском мирської суєти. Істина не зручна. З нею важко йти. Але треба. У цьому переконаний засновник Міжнародного центру «Гуманної педагогіки», що має десять філій і в Україні, професор  Шалва Амонашвілі. У Харкові він зустрівся зі студентами Національного педагогічного університету та педагогічного коледжу і провів семінар для вже «дорослих» учителів.  

 

«Наша душа небесного походження» 

- Шалво Олександровичу, всі істини справді відкриті, але чому їх так складно застосувати в реальному житті? Можливо, все так, а не інакше тому, що нас у дитинстві цьому ніхто не вчить? Тобто не акцентує у нашій свідомості як щось головне, життєво необхідне, те, задля чого, власне, людина і приходить у цей світ?

- Як чомусь головному справді не вчать. Піднесений сенс життя школа дійсно не розкриває. Ці сенси життя дрібняться на якісь оцінки, бездумне зубріння, необхідність підготуватися до тестів. Школярі, навчені за стандартизованими програмами, не будуть вигукувати з подивом слідом за Кантом: «Мене вражають дві речі: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені». Програми просто не хочуть розвивати в учнях велике почуття цікавості і навіть притуплюють почуття подиву до всього, що цього справді заслуговує. Тому я і пропоную духовний постулат: наша душа небесного походження. Душа і дух - реальні поняття, хоча і невловимі. Це четвертий вимір педагогічної свідомості, куди я всіх і запрошую. Не вірите? Ваше право. Але не заважайте вірити мені. Просто пройдіть повз. Немає сенсу критикувати мене. А в мене немає сенсу критикувати вас.  Адже ми все одно не зможемо один одному нічого довести. Це сфера віри. Або ти віриш, або ні.

Але давайте все ж на хвилиночку припустимо, що душа наша - справді  безсмертна сутність, яка прагне вічного вдосконалення. Пам'ятаєте, Христос говорив: «Будьте досконалі, як Отець ваш небесний»? Тобто намагайтеся стати Боголюдьми. Це у вашій волі. У нас закладено це устремління і таке піднесення. Земля - велика, своєрідна школа, де готується величезна кількість майбутніх будівників Космосу. Він, Космос, тільки облаштовується. Десь іще треба створювати нові зірки, нові системи, зародити людство. Хто це зробить? Одна з прекрасних шкіл, що готує таких творців, - на планеті Земля. Чи так це, чи ні - не знаю. Але коли я думаю саме так, мене це не принижує. Навпаки  - надихає, захоплює, кличе до чогось піднесеного, пробуджує бажання вдивлятися в зоряне небо.

І навпаки, коли говорять, що неземної душі не існує, а є лише тіло, це мене принижує. Тоді я повинен прожити від першого свого дня до останнього якесь життя, а потім піти. Не було нічого до мого народження і не буде після відходу. Від такої думки саме життя починає страждати. А потім молода людина виходить зі школи, з університету і не має світогляду. А якщо й має, то стихійний. Тобто вона не пізнала головного. Це руйнує її життя. Тоді я охоче, з легкістю візьму західну «проповідь» : бери від життя все і нічого не віддавай. Але я не хочу брати від життя все, бо якщо не віддам, то й не отримаю. Як на мене, ця філософія краща. Кожен із нас має свій шлях. У нього немає ні початку, ні кінця. Земне життя - це всього лише невеликий відрізок на вічному шляху нашого вдосконалення.  

«З порожніми руками діти не народжуються» 

- Шалво Олександровичу, сьогодні вчителі у своїй переважній більшості нарікають на сучасних дітей. Кажуть, вони стали некерованими, з ними важко знайти спільну мову. У результаті між педагогом і учнями нерідко виростає мур відчуження, здолати який  буває дуже непросто. Ви ж, навпаки, - молоде покоління називаєте дітьми Світла, дітьми нової свідомості. Чому?

- Пам'ятаєте п'єсу Метерлінка «Синій птах»? Там головний герой потрапляє до  місця, де багато ненароджених дітей. Він здивований і запитує їхнього наставника: «Хто цей хлопчик, що ходить, як сліпий? Можливо, він і справді незрячий?» Йому пояснюють: «Ні, зараз він бачить, але, коли народиться, - втратить зір, тому що  повинен винайти еліксир безсмертя. Для цього й треба, щоб він народився сліпим». - «А ті, що сидять на східцях? Вони що, сплять?» - запитує знову земний хлопчик. «Ні, - відповідають йому. - Вони думають про те, що робитимуть, коли народяться, адже з порожніми руками на Землю не пускають». 

Ось головне. На Землі немає випадково народжених дітей, так само, як немає й інших випадковостей.  Ми просто не знаємо причину, тому нам деякі речі здаються випадковими. Дитина в нашому житті - це явище. Вона народилася тому, що повинна була народитися. І цю місію в ній треба поважати. Вона шукає свій шлях сходження, тому що цього потребує її душа. Кожен із нас несе в собі  своє призначення, свій поклик серця, свою справу, яку ми повинні виконати на Землі. Ось ви вже знайшли свій шлях чи тільки шукаєте? Можливо, я теж іще не знайшов і знайду тільки перед відходом із життя. І це теж велике благо - хоча б один день прожити у своїй долі! Хоча б один! Навколо того, хто шукає свою місію, впорядковується світ по-іншому. Тому я й кажу учителям: «Забудьте про червоне чорнило.  Шукайте в дитині бодай малесеньке просування вперед. Бодай малесеньке. Беріть зелене чорнило, воно - тепліше».

Хто виховує хороших людей, той і перемагає. Немовля приходить з уже вродженою культурою. Десь, у вищих світах, воно вже створило свою власну Пушкініану. У ньому від початку присутні не лише почуття, а й певний набір чистих знань або їхнє передчуття. Дитина ніби знає, що це таке, але не відає, як воно діє. Завдання дорослих - навчити її шукати це в собі. Шукати і думати. Головне - створити в людині Людину. Це як збудувати храм, що завжди не просто. Для цього потрібно змінити свою свідомість, перейти на інший рівень. Одягти інші окуляри. Інакше подивитися на світ. Але тільки так можна перебудувати свою особистість.  

«Якщо до знань не виникає ставлення, ці знання - мертві» 

- Ви часто говорите про те, що школу треба звільнити від застарілих знань, бо вони як гирі, а потрібні крила.

- Застарілі знання - це те, що не діє або завтра-післязавтра зникне назавжди. Життя дитини обов'язково зміниться, тому їй треба давати знання на межі науки. Лише на межі науки народжується щось нове і те, що веде до неї. Решта - мішура.  Шкільна програма переповнена матеріалом, який уже давно не вважається хрестоматійним. Уже зароджуються нанотехнології. А зараз візьміть будь-який підручник - чи знайдете там про це бодай слово? А де сказано про Лобачевського - великого вченого, завдяки якому стало можливим таке відкриття, як теорія відносності Альберта Ейнштейна? Він створив абсолютно новий математичний напрям, науку майбутнього, проте навіть його ім'я нашим учням не настільки відоме.

А візьміть біологію, від якої живиться медицина. Зараз ця наука знаходить нові пояснення природи людського організму. Це вкраплення, входження в ДНК кожної часточки, кожної мислячої клітини. Хто про це скаже? Майже 90 відсотків знань школяр у житті не застосовує. Вони зникають. Проте найголовніше ось що. Якщо до знань не виникає ставлення, ці знання - мертві. Учень забуде їх одразу, як тільки це буде можливо.

- Більшість наших дітей дуже неохоче ходить до школи. Це якось вплине на їхнє подальше життя, їхню долю? Нецікаве дитинство, напевно, не минає безслідно?

- Та звісно ж, вплине. Не­любов до школи переходить у якісь спрощені і вихолощені взаємини між людьми. А ще від цього страждає сама школа, її майбутнє. Учителі зараз як учені - навчилися формувати, управляти. А хто полюбить учителя-крикуна, учителя, який ставить погані оцінки, який допускає хамство, насміхається, є нетворчою людиною? Важко полюбити людину, яка сама не любить життя. Зараз дуже багато таких у школі. А раз так, то й виникає масове відторгнення дітей від шкільного процесу. Вони відбувають повинність, а потім, надивившись цього всього, не хочуть ставати учителями. До педагогічних вишів нині йдуть не через бажання працювати з дітьми, а тому, що в інших вишах недобрали балів. Хто зрадіє тому, аби його формували, управляли ним, застосовували до нього технології?

- На семінарі ви сказали, що однією із сутностей дитини є нездоланне прагнення свободи. «Дитина гарячково шукає свободу. Шукає те, чого немає». Невже її і справді не знайти?

- Так. Ви її не знайдете ні в себе в Україні, ні в моїй рідній Грузії, ні в Росії, де я зараз живу, ні в Америці, головним символом якої стала велетенська статуя Свободи.  Ми шукаємо те, чого немає, але сам пошук нам потрібен, як повітря. Він допомагає  будувати піднесене життя.

Ось ви хіба вільна людина? Якщо у вас є робота - ви підкоряєтеся волі свого роботодавця. Якщо маєте дітей, то, як мама, повністю не можете належати собі. Якщо маєте чоловіка - знову несвобода накладається на вас. Таким чином, нічого вільного у цій світобудові немає. Стосовно свободи ми можемо дозволити собі лише одне - почуття вибору. Ми ніби маємо право вибрати щось. Більше нічого. При цьому сам вибір теж обмежений, оскільки вибрати можемо лише з того, що нам пропонують. Але, попри все, нам дарована можливість вибудувати духовну свободу всередині самих себе. Якщо я з Богом, я - вільний. Пізнайте істину, і вона зробить вас вільними. Ось така свобода справді є. Вона реальна. Досяжна. Її варто прагнути. Це те, заради чого ми і приходимо на Землю не з порожніми руками.

 

ДОВІДКА «УМ»

Шалва Амонашвілі

Доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії гуманної педагогіки Московського міського педагогічного університету, голова Видавничого дому Шалви Амонашвілі. Спеціалізується в області гуманно-особистісної психології і педагогіки в початковій школі. Сфера його наукових інтересів: гуманно-особистісний підхід до дітей у навчальному процесі, ідеї гуманної педагогіки в історії людської думки, оцінювальна основа педагогічного процесу, життя учня, особистість учителя. Автор великої кількості друкованих праць, що вийшли у багатьох країнах світу.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.