УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 38 відвідувачів

Теги
Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II діаспора Церква і політика Священний Синод УПЦ Голодомор комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков іконопис педагогіка Києво-Печерська Лавра Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві Церква і медицина українська християнська культура монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання Католицька Церква забобони УГКЦ Ющенко молодь 1020-річчя Хрещення Русі церква і суспільство церква та політика Церква і влада церковна журналістика Доброчинність розкол в Україні УПЦ КП вибори секти краєзнавство автокефалія конфлікти Мазепа милосердя Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація






Рейтинг@Mail.ru






«Весь Кировоград»: “Дике поле” у наших душах



«Весь Кировоград», Леонід Багацький, 2 березня 2008

 

Ця висока споруда, випинаючись на найвищому лелеківському кону, що називається Бесарабією, у давнину була помітна на відстані за два десятки кілометрів. Це якраз від неї дивився малий Тарас Шевченко на Єлисаветград, коли примандрував з чумаками продавати яблука. Вони встигли на Семенівський ярмарок, що розгортав свої торгові ряди у вересні. Епізод відобразився в російськомовній повісті Кобзаря "Наймичка"...

Тарас у свої десять років уже вмів читати. Отже, на грубому дубовому одвірку лелеківської церкви (бо про неї йде мова) бачив вирізаний давній напис, де сповіщалося, що вона збудована в ім'я Святої Трійці в 1766 році. Те ж саме повідомляв Дмитро Яворницький через сімдесят років по тому у своїй головній праці "Історія запорозьких козаків". Історик не дав розгорнутого "паспорта" споруди, але детально розповів про козацьку церкву-фортецю в Кисляківці нашого ж Єлисаветградського повіту. Опис кисляківської твердині (1772) майже повністю співпадає зі старою фотографією лелеківської за малою різницею - кисляківська змурована з дикого каменю, а наша з цегли.

Ті ж масивні двометрової товщини стіни без архітектурного декору з вузькими вікнами-бійницями, таке саме планування. Двоповерхова дзвіниця, мов фортечна вежа, та грубезні двері-ворота для вільного в'їзду гужових хур із запасами на випадок ворожого нападу. Не забуваймо, що якраз котилася третя хвиля широкого народного повстання - Коліївщина. А тодішні околиці фортеці Святої Єлизавети були переповнені повсталим елементом. Документи фіксують стоянки гайдамаків побіля міського казенного саду, у Злодійській балці. Укріплена церква почергово слугувала захистком і повсталим, і карателям. Вона витримала татарську облогу, коли під проводом Керим-Гірея на початку грудня 1769 року кримчаки налетіли на наш край.

Про подію розповідає французький найманець у кримській армії барон Тотт: "Керим-Гірей повелів мірзам утворити загін із трьохсот вершників, котрі повинні із заходом сонця напасти на фортецю Св. Єлисавети, щоб тримати гарнізон у стані оборони. Цей добірний загін, єдиний, в якому моральна енергія переважала фізичний занепад сил, захопив полонених під самою фортецею і забезпечив успіх усієї кампанії". Постраждали навколишні містечка Цибулів, Аджамка та інші. Усього тоді було випалено 15 сіл на вузькій тридцятикілометровій смузі вздовж Інгулу. Глибина проникнення сягала п'ятдесяти кілометрів.

Містечко Лелеківка (його ще називали Інгульською слободою) також потрапило під розграбування. І якби не надміцні стіни храму, то наслідки були б куди страшніші. Тут сховалися місцеві мешканці з домашнім скарбом та худобою. Доречно буде за матеріалами барона Тотта вияснити, що являло собою тодішнє містечко. В Аджамці, наприклад, містилося від 800 до 900 хат. Тут за найскромнішими підрахунками мешкало до чотирьох тисяч люду. Можна припустити, що не меншими були Лелеківка та Цибулів.

Академік Йоган Гільденштедт, котрий проїжджав 6 червня 1774 року через Лелеківку, відмітив у дорожньому щоденнику єдину вцілілу після татар будівлю - цегляну церкву. Однак це була не перша культова споруда тут. Її дерев'яна попередниця існувала вже в 1756 році, бо саме тоді із Успенської церкви села Дмитрівки Переяславська єпархія перевела сюди настоятелем Івана Левицького.

Зрозуміло, що церква немислима на пустищі... Якщо миряни її будують, це значить, що набрався достатній контингент люду, появився приход. В урочищі Лелеківка на той час зосередилися населені пункти Піски, Димурівка, Бесарабія, Руський Край, Матня, Ближні Байраки, Крем'янече, Маніжжя. До церковного приходу тяжіли Високі Байраки, Обознівка, Северинка, Мамайка. Якраз у межах Маніжжя, за переказами, і знаходилася та перша дерев'яна церква. Назва Маніжжя прийшла з часів першої хвилі Гайдамаччини (1730), коли козаки тут проводили кавалерійські вишколи. Назва Лелеківка з'явилася після закладання Якимом Лелекою слободи Інгульської біля Матні та Ближніх Байраків. Сам осадчий Яким був підпрапорним Миргородського полку і вихідцем з Цибулівської сотні.

Дерев'яна церква кілька разів горіла і відновлювалася, доки в кінці XIX століття її не доконав час. Цегляна знищена у воєнно-мирний проміжок середини - кінця сорокових років XX-го.

Кілька слів щодо густоти заселення Кучмані (так у козацьку епоху називалася місцевість у верхів'ях Інгулу)... Згаданий барон Тотт свідчив про спалені 150 сіл у смузі 30 на 50 кілометрів. Скромно припустимо, що в кожному селі проживало по 200 чоловік (30 хат). Отже, на площі 1,5 тисячі квадратних кілометрів були оселі 30 тисяч селян та 10 тисяч мешканців трьох містечок. Разом - 40 тисяч.
Для порівняння ("Історія міст і сіл УРСР. Кіровоградська область"): площа Бобринецького району - 1,5 тисячі квадратних кілометрів; населення - 43,8 тисячі осіб в 118 населених пунктах. І ніхто не називає район, хоч і романтично, але неправдиво "Диким полем"... 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.