УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
УГКЦ Мазепа вибори Ющенко УПЦ КП постать у Церкві Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Церква і влада Церква і медицина конфлікти молодь Вселенський Патріархат Церква і політика діаспора 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія Доброчинність краєзнавство педагогіка Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ монастирі та храми України Києво-Печерська Лавра секти Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація церква і суспільство церковна журналістика розкол в Україні комуністи та Церква Голодомор іконопис українська християнська культура Католицька Церква забобони церква та політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Голос України»: Як змиритися з втратою і не зневіритися



«Голос України», Галина Бондаренко, Як змиритися з втратою і не зневіритися 12.03.09

 

 

Пережити смерть рідних, особливо дітей, можна лише з вірою у вічність душі й обіцяну нам Творцем зустріч у майбутньому житті. Питання «За які такі гріхи?» не раз доводилося чути священикам, та й мені, православному психологу.

Власне кажучи, авторка листа вже одержала на нього відповідь через осяяння і подяку за те, що дитина була. А що стосується гріхів, то для невіруючих і тих, хто не приймає біблійну доктрину про покарання дітей за вчинки батьків до третього і четвертого коліна, є дослідження такої науки, як психогенетика. Генетичний збій, що проявляється в безплідності, уроджених хворобах дітей, ранній смертності, може бути наслідком непорядних учинків наших родичів, які позбавили колись життя чужу дитину, котрі погубили власних дітей чи проклинали їх. За ці гріхи ми не відповідаємо лише, коли живемо праведно, відвідуємо церкву і з вірою молимося про живих і про своїх померлих, просячи Бога про прощення їхніх гріхів. «Я живу правильно, нічого не порушую, а моя дитина хвора (мертва), а вони крадуть, а їхні діти здорові, де справедливість?» Відповідаючи на ці та схожі запитання, я наводжу такі приклади: «Уявіть собі, що у вас родинний будинок, і ті, хто жив у ньому до вас, не робили ремонт, не прибирали. Вам залишився малюсінький простір чистої або відносно чистої площі, і ви обираєте - жити, в усьому себе утискуючи і пристосовуючись до умов, чи починаєте по шматочку розчищати свою життєву площу». А в тих, у кого все добре, може, був хоч один праведник у роду, який молився за усіх. Якщо в корінні дерева отрута, то частину її одержить і плід.

У нашій постатеїстичній країні мало хто взагалі вміє молитися, люди більше вірять у силу розуму, грошей, досягнення медицини. Щоправда, багато хто прийшов до Бога, лише переживши якусь трагедію, деяких вірників трагедії зневірили, а позбавившись віри у вищу справедливість, вони позбавилися головного - вічного життя. Таїнство народження людини і її смерті так і залишиться таїнством, знаючи все про фізіологію цих процесів, ми не в змозі осягти Дух, немає чим виміряти його. «І от це одна з речей, яку кожен священик і кожна людина повинні повторювати собі й іншим: треба готуватися не до смерті, треба готуватися до вічного життя» (митрополит Антоній Сурозький). Умираючи немовлям, дитина стає ангелом, який молиться на небі про звернення батьків до Бога. Чистій душі завжди радісно повертатися додому - до Творця. За церковними переказами, Лазар, якого Христос воскресив, відчувши смак життя поруч з Богом, уже до кінця своїх днів не сміявся, а всяка їжа здавалася йому гіркою, так він тужив за поверненням у вічне життя. Нашим померлим там краще, ніж тут, це нам погано без них. Не приймаючи їхньої смерті, ми повстаємо проти волі Творця, і від цього хворіє душа, губиться смак життя.

У таких випадках обов'язково потрібно сповідатися за неприйняття смерті ближнього, відразу полегшає. Не тільки зі своєї практики, але з особистого досвіду знаю, що Господь утішає всіх, хто звертається до Нього. Коли помер мій молодший брат, йому було 35 років. Побачивши сина в труні, моя мама вголос попросила: «Господи, я дякую Тобі за те, що Ти дав мені сина, тепер Ти забрав його в мене, дай мені сили прийняти волю Твою». Бог дав їй сили жити далі. Через кілька років мама померла на моїх руках зі словами: «Господи, в руки твої передаю дух свій», і світла посмішка опромінила її обличчя. Я подякувала Господу за маму, попросила дати сили прийняти її смерть і гідно провести в останню путь. Допомоги я одержала більше, ніж могла розраховувати.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.