УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів

Теги
Мазепа шляхи єднання Археологія та реставрація монастирі та храми України молодь розкол в Україні церковна журналістика Церква і влада комуністи та Церква Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Церква і медицина постать у Церкві Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика іконопис Католицька Церква церква і суспільство забобони діаспора Києво-Печерська Лавра церква та політика конфлікти УПЦ КП вибори Предстоятелі Помісних Церков Ющенко українська християнська культура автокефалія Священний Синод УПЦ Вселенський Патріархат Голодомор педагогіка милосердя секти УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






«Голос України»: «Бережіть, батьку, матір — і все буде гаразд...»



«Голос України», Юліана Шевчук, 05.11.05

 

..У центрі села Слобода Романівська - просто коло церкви, амбулаторії, пошти, школи та крамниці - дорогу перепиняє череда корів. І навіть тутешній страж порядку, котрий, повсякчас поглядаючи на годинник, видає скороочікуваний приїзд високого гостя, не може аніяк втрутитися у цей неквапний рух. Селяни чимчикують до магазину по свіжий хліб (кажуть, такого смачного, як із романівської пекарні, нема ніде) і геть не дивуються щойно прибулим авто з київськими номерами. Бо Голову Верховної Ради тут і досі сприймають передусім як свого земляка.

Володимир Литвин, котрий зазвичай дорогою до рідної домівки сам веде авто, зупиняється біля храму, що носить ім'я святого Володимира (до речі, і церква, і пекарня, і газ, і весь «соцкульт» у селі з'явилися лише завдяки сприянню головного парламентарія). Ставить свічку під іконою, де поминають близьких. Подумки помолившись і тричі перехрестившись на виході з церкви, запрошує додому: «Це вже близько, якихось сто метрів».

Коло хвіртки Володимира Михайловича зустрічає мати, Ольга Андріївна, вбрана, незважаючи на перші осінні морози, лише в светрик і хустинку - селяни не звикли на подвір'ї тепло кутатись. Обійми, поцілунки й материнські сльози. У дворі вже чекають батько, брати Микола й Петро, двоюрідні сестри, племінники, багато інших родичів. Із літньої кухні, звідкіля долинають дивовижно смачні запахи, виглядає сестра Надія. Ольга Андріївна запрошує всіх до хати й до столу («Ви ж, бідненькі, померзли в дорозі!»), просить роздягатися просто на тапчані в кімнаті («Чи ж хто покраде!») і бідкається, що в її хаті дещо затісно. У кожній кімнаті й навіть у передпокої повсюди висять образи - у рушниках і без, намальовані, вишиті, ковані чи з порцеляни, і над кожним квіти. Одразу впадають у вічі й численні портрети на стінах - батька, матері, синів, знімки, живопис чи інкрустації. А фотоколажі - до 50-річчя весілля Ольги Андріївни та Михайла Климовича, чи про Володимира Михайловича під час помаранчевої революції - виявляється, робить Микола Михайлович, молодший брат глави парламенту і голова Держприкордонслужби України. Він детально розповідає, хто є хто на старих родинних знімках, де батько й мати ще зовсім молоді, а нинішній Голова Верховної Ради - білявий усміхнений хлопчик у картатій сорочечці й коротких штанцях. «Гляньте, який тут наш тато красивий», - каже Микола Литвин. А Ольга Андріївна додає: «І тато красавець, і мама симпатична!»

У центрі столу сідає Володимир Литвин, праворуч - мати, ліворуч - батько, коло матері - тутешній священик. Коротка молитва - і перший тост за здоров'я господарів дому. Володимир Михайлович просить усім налити не «казьонку», а «нашу» - за рецептом сестриного чоловіка, настояну на травах. І розповідає матері, як сьогодні тільки у Житомирі, перед першою офіційною зустріччю під час робочої поїздки, помітив, що забув у Києві піджак. І що йому нині часто сняться тривожні сни, але, як у дитинстві вчила мати, підійде до вікна, тричі перехреститься і накаже сну йти геть... Потім пригадує, як у дитинстві батько бив, коли продав батьків костюм чи коли недогледів корову... «Бив, щоб з вас люди були! І стали!» - нарешті озивається і Михайло Климович.

У хаті є всі «блага цивілізації» - газ, вода, батареї. Але ще залишилися стара грубка, літня кухня і піч, у якій досі готують дивовижні деруни з сиром та шкварками чи голубці з картоплею. Ще одне «благо» - телевізор з великим екраном. Щовечора Ольга Андріївна та Михайло Климович дивляться теленовини: «що воно коїться в світі та в тому парламенті». «Всьо врем'я переживаю за дітей. Ох, яке ж зараз життя... А Володя дзвонить весь час, питає, як ми», - каже мати. «А до Києва часто їздите?» - «На дні народження, ось недавно на свадьбу внучки. Але жити в городі не можу - не жила ніколи по містах і до них не привична».

Посеред подвір'я - клумба. Тут раніше стояла стара хата Литвинів - усього одна кімнатка, кухня та веранда. «У цій хаті всі діти родилися, - розповідає мати. - Бідно ми жили, дуже бідно. А в колгоспі як тяжко робила! І сапала, і косила навіть - од того мене так і скрутило! Але, слава Богу, четверо дітей виростили - і всього хватало!»

Із чотирьох дітей Литвинів у Слободі Романівській нині живе найстарша, Надія, з родиною. Микола і Петро, наймолодший син, обидва з дитинства мріяли стати військовими. А Володимир, за словами матері, повсякчас читав книжки. «Ото сховає книжечку за пазухою, десь притулиться, сховається, пригнеться - і все читає й читає, - пригадує Ольга Андріївна. - У нас дома своїх мало було книжок - де на них гроші?! То він усю сільську бібліотеку перечитав». Нині, щоразу приїжджаючи до села, В. Литвин уже сам привозить газети та книжки для бібліотеки.

Нову хату побудували тридцять років тому. «Володя тоді вже в Києві вчився, ото батько продасть теля чи свиню - заробить то п'ятдесят, то шістдесят карбованців, щоб якась копійка була. Одного году зробили фундамент, потім - далі. У сімдесят четвертому сюди перейшли, але хата була ще така неужита - некрашені двері, підлога, вікна, а стіни мокрі назиму. І тут якраз - і Надя виходить заміж, і хату треба доробити».

За хатою - великий город, а за ним безкрає поле. Як колишні колгоспники, Ольга та Михайло Литвини отримали свій земельний пай. Цьогоріч дуже рясно вродила картопля, а загалом, кажуть, росте все. «Я Володі кажу: нащо тобі та клята робота, глянь, яка картопля гарна вродила!» - продовжує Ольга Андріївна. Орють город плугом, у господарстві нині кури, кінь, пес. І хоч сини досягли в житті великих висот, у батьківському побуті мало що змінилося: пораються на городі, солять та консервують на зиму помідори й огірки, варять варення. «То все наше життя...» - кажуть.

А з кулінарних рецептів, якими щедро ділиться Надія Михайлівна, - і юшка з грибами, і кров'янка, і домашня ковбаса, і налисники з сиром, і солодке з пшона та гарбуза, і ще безліч страв, які споконвіку готували на поліській землі, - можна було б видати цілу книгу. «Особливо полюбляю запечену в печі картоплю з ковбасою. Смакота!» - зізнається Володимир Михайлович. А Надія Михайлівна щонеділі ставить у церкві найбільшу, яка є, свічку: за брата Володю і за людей, котрі з ним працюють і керують Україною. Щоб Господь допомагав їм нести свій хрест.

«Ми ж віруючі, й усіх діточок одразу хрестили в церкві, хоч тоді й совєтська власть була і забороняли, - додає Ольга Андріївна. - Діти - це Божий дар. І те, ким став Володя, то теж од Бога. Все од Бога і тільки з Богом треба жити. Так і ростили своїх дітей». Потім з усмішкою пригадує, як їхали з чоловіком Михайлом вінчатися до сусіднього села - на старій підводі...

Тим часом за вікном сутеніє, а за столом починають заспівувати. Першим заводить Микола Михайлович. «Рідна мати моя», «Ой, чий то кінь стоїть», «Палала сосна»... Підхоплює і Володимир Михайлович. Потім пригадує слова Бориса Олійника про матір і межу, за якою вічність, і враз смутнішає: «Батьківський дім - це те, куди летиш і повертаєшся, як птах із вирію». Щоб розрядити печальну ноту, Микола Михайлович заспівує щось веселе про солдатів. Лунають пісні, розмови, аж тут захвилювався батько, Михайло Климович: пора заводити до стайні коня, щоб не змерз на морозі.

...Наступний тиждень уже розписано в робочому розкладі Голови Верховної Ради до хвилин. Пленарні засідання, погоджувальна рада, нарада у Президента, прес-конференція та виступ на телебаченні, чергова поїздка в регіон... Не все й передбачити та спланувати. Але завтра у Володимира Михайловича ще вихідний, і він запрошує брата Миколу пограти о восьмій ранку в футбол. Однак у брата, вочевидь, інші плани, бо він, усміхаючись, каже, що болить нога. Надворі вже пізній вечір, і Володимиру Литвину час вертатися до Києва. Він іще заходить до стайні поглянути на коня і просить маму дати на дорогу гарбузового насіння. Обнімає своїх стареньких - мовчазного після складної операції тата й згорблену від тяжкого труда маму. В його очах - не то втома, не то сльоза: «Бережіть, батьку, матір - і все буде гаразд!»

Київ - Слобода Романівська (Житомирська область) - Київ.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.