УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 198 відвідувачів

Теги
іконопис забобони секти краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква Доброчинність Ющенко Президент Віктор Ющенко діаспора вибори Голодомор українська християнська культура Мазепа Вселенський Патріархат Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація УПЦ КП Церква і медицина постать у Церкві Києво-Печерська Лавра 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) церква та політика милосердя автокефалія Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ Католицька Церква молодь церква і суспільство монастирі та храми України конфлікти церковна журналістика педагогіка Церква і політика Церква і влада шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Львівська газета»: Від столиці до столиці з молитвою



«Львівська газета», Володимир Хрущак, 28.05.09

 

Олександр Саримсаков зробив свій унесок у Книгу рекор­дів України. За десять днів він подолав пішки більш ніж п’ятисоткілометрову відстань від Києва до Львова. Біля дорожнього знака “Львів” пана Олександра радісно зустрічали дружина Мирослава, донька Вікторія та син Павло.

 

 

На зустріч Олександр Серимсаков приніс великий букет білих троянд, який вручив дружині. Він сказав, що присвятив цей похід 25-річчю свого шлюбу і сподівається, що вони з дружиною ще
25 років будуть разом.

Після цієї присвяти пан Олександр перш за все прочитав молитву “Отче наш” і лише тоді втомлено опустився на траву. Молитва та віра супроводжували його впродовж важкої подорожі. Олександр каже, що без Бога та Його під­тримки подолати такий шлях йому не вдалося б. Та й загалом під час мандрівки чоловік відчув себе подорожуючим монахом. Адже коли він молився, то з’являлося враження, що сили небесні поряд із ним. У періоди, коли бу­ло особливо складно, чоловік молився і під час цієї молитви чув церковні дзвони. “Таке вра­ження, що ангели небесні тебе взяли на руки і несуть уперед”, – розповідає пан Олександр.

 

На шляху до мандрівки

Ідея далекої пішої подорожі в Олександра Саримсакова виникла ще десять років тому. 1998 року він уперше у своєму житті подолав пішки 100 кілометрів – від Буська, де тоді проживав, до Львова (з неодмінною молитвою в церкві) і назад. Пан Олександр пояснює, що хотілося перевірити на собі, як цю значну відстань у давнину долали наші предки. Тоді ж йому захотілося здолати і шлях зі Львова до Києва, але доля розпорядилася по-своєму.

Олександр із дружиною Мирославою та двома дітьми – Павлом і Вікторією (третій син Юліан народиться пізніше) – переїхали жити до Києва, де через якийсь час він налагодив власний бізнес. Олександр Саримсаков займається будівництвом саун по всій Україні. Однак невгамовній душі чоловіка для самоствердження самого бізнесу було мало. Він створив ансамбль “Місія добра”, для якого пише пісні, і започаткував фестиваль у Буську “Від серця до серця. Співоча планета”. А минулої зими в Яремчі пан Олександр заснував іще один фестиваль – “Діамант Карпат”.

Батьківські таланти перейняли і діти. Старший син Павло працює звукорежисером кіно і телебачення. Донька Вікторія – співачка зі сценічним ім’ям Вікторія Оріяна. До речі, благодійний фонд, що його заснував пан Олександр, носить її ім’я.

Але навіть цією творчістю, якої вистачить на кількох людей, Олександр Саримсаков не обмежився. Він займається езотерикою і медитативними практиками, вчиться йоги та лікує людей. Зацікавлення східною філософією та медициною спонукало чоловіка побувати в Індії та в Тибеті, де він відвідав резиденцію Далай-лами. І з цих подорожей виніс чимало контраверсійних вражень.

“Гімалаї надзвичайно красиві. В Тибеті ми жили в монастирях, де надзвичайно хороша енергетика, гарно і чисто. Люди там теж доброзичливі. Натомість Індія дуже брудна й дуже бідна. Чимало людей спить просто на тротуарах, де вони проводять фактично усе своє життя. Коли потрапляєш туди, розумієш філософію життя. Індійці думають: якщо вони так проживуть свої дні, то в наступному житті їм буде краще”, – розповідає О. Саримсаков.

Повернувшись з Індії, пан Олександр відкрив у Києві школу Джайна йога прекша медитації під назвою “Вічний рух”, де навчає всіх охочих йоги і медитації. Навчає він також роботи з молитвами. “Молитву треба читати з відкритим серцем, а не просто проговорювати її, як звичайний вірш, – говорить Олександр. – Коли ми хрестимося справді щиро, то відриваємо себе, і Бог входить у нас, як у відчинені двері. Я так і кажу людям: Бог – це вселенська сила, вселенська енергія. Не бійтеся відчинятися перед Ним”.

Навчаючи людей, продовжує навчатися і сам Олександр. Зараз він – спудей Інституту народної медицини академіка Сергія Герасимовича Біната.

утілення давньої мрії

На нинішню подорож із Києва до Львова Олександра Саримсакова спонукали три причини. По-перше, цього року з дружиною Мирославою він святкує срібне весілля, тож манд­рівку присвятив благовірній і цьому ювілею. По-друге – це боротьба з кризою, через яку поменшало роботи, тож з’явився вільний час. По-третє – хотілося побути на самоті, адже тільки так можна відчути справжню силу і любов Бога. Олександрові вже сорок шість років, тому захотілося осмислити прожите. Іншими словами, в пана Олександра як у людини, яка з розумінням і вимогливістю ставиться до себе, виникло бажання підбити певні підсумки життя.

Отож він узяв дві пари взуття – кросівки й кеди, дві пари штанів, 1000 гривень і сухі продукти – горішки та курагу й о шостій ранку вирушив зі своєї домівки в Києві в довгу путь.

П’ятисоткілометрова подорож для Олександра Саримсакова виявилася нелегкою. Він запланував проходити по шіст­десят кілометрів за добу, однак уже першого дня довелося здолати більше сотні. Просто тому, що не було де переночувати. Люди боялися впускати дивного подорожнього на нічліг, тож, не зважаючи на сутінки, він простував усе далі й далі.

Першої ночі йому довелося ночувати просто неба, на стелажі, на якому продають при дорозі іграшки. Коли лягав спати, тіло аж пашіло, проте у прохолодну ніч воно остигло, тож пан Олександр прокинувся від холоду. Розплющивши очі, відчув, що на нього хтось дивиться. Це був собака, який, ставши на задні лапи, спрямував свій погляд йому в обличчя й облизувався. Довелося заспокоювати непроханого сусіда. Мовляв, дарма облизуєшся, в самого їсти нічого немає. Після цього собака заліз під стелаж, згорнувся калачиком і заснув. У такому сусідстві вони проспали до світанку.

Наступного дня пощастило більше. У Коростишеві біля розвилки хлопчина допоміг панові Олександру влаштуватися на ніч у готелі. Придорожні готелі, до речі, у нас не дешеві – 200 гривень за ніч. У готель пан Олександр прийшов біля першої ночі, а о четвертій знову треба було вирушати в путь.

Другого дня з ним трапилася неприємність. У Коростишеві, на шляху до Житомира, назустріч Олександру Саримсакову їхав автомобіль, який його “підрізав”. Рятуючись від зітк­нення, чоловік упав у ка­наву і пошкодив ліву ногу. Колись у нього була порвана зв’язка, і старе ушкодження далося взнаки.

У Новоград-Волинському Олександрові довелося звернутися до лікаря. Оглянувши ногу, той сказав, що йому потрібен тиждень спокою, а на ногу треба накласти гіпс.

О. Саримсаков розповідає, що, почувши це, сказав лікарю: “Ти що здурів? Я через вісім днів маю дійти до Львова”. Медик на це відповів: “Ти сам здурів. Ти не дійдеш”.

Усе ж таки твердість характеру пана Олександра переконала лікаря. Він дав йому елас­тичний бинт, мазь і таблетки, які чоловік не вживає. Щовечора він утирав у ногу мазь, а вранці обмотував її бинтом і йшов далі. А до пігулок так і не торкнувся.

Попри настороженість, з якою деякі місцеві мешканці зустрічали дивного подорожньо­го, світ не без добрих людей. У Корецькому монастирі, куди пан Олександр зайшов помолитися (чоловік молився в кожній церкві, яка була на його шляху, а якщо храм був зачинений, то біля нього, молився і за кожен населений пункт, через який проходив, і його мешканців), монахині нагодували його дуже смачним супом.

Сприяли мандрівнику в дорозі і друзі. Лев Бабич із Києва домовився з Олександром Жермоленком у Рівному, що той прийме пана Олександра на нічліг, хоча раніше вони ніколи не зустрічалися. Жермоленки влаштували Олександрові справ­ді панський прийом – з сауною та гарною вечерею. А наступного дня вони замовили подорожньому готель у Дубно, тож іще одна ніч була спокійною і затишною.

У Бродах Олександра Саримсакова зустрів і прихистив у себе хороший знайомий Яро­слав Бутинський. А останню ніч перед Львовом він ночував у рідному Буську.

Заставав чоловіка в дорозі дощ, від якого вдавалося заховатися в дорожніх робітників і в магазині, а у Бродах – навіть град. Тут його прихистили на КПП працівники ДАІ.

Пан Олександр розповідає, що українські дороги непрості. Він зауважив, що львівські автошляхи, починаючи від Бродів і аж до самого Львова, дуже загазовані. Навіть більше, ніж київські. Зате в нас значно чистіше, ніж на Київщині чи Житомирщині. Там обабіч валяються пластикові пляшки й інше сміття.

Іще одне спостереження – на Західній Україні значно доброзичливіші люди, на відміну від центральних областей, – якби він тут попросився на нічліг, прийняли б одразу.

Тепер – Книга рекордів

“У подорожі я відчув себе дервішем. Ідеш, тебе ніхто не запитує: хто ти є, що ти є. Але йти треба з молитвою. Коли молишся, забуваєш про все. Не звертаєш уваги на шум машин та інші труднощі”, – говорить пан Олександр. До речі, він завершив свою подорож іще однією молитвою – у соборі святого Юра.

Задокументовану на мобільний телефон мандрівку разом зі свідченнями очевидців і журналістів буде внесено до Книги рекордів України. Це панові Олександру пообіцяв представник книги Ігор Підбічій.

А подолавши цю значну відстань, Олександр Саримсаков виношує ще одну давню мрію – дійти пішки до далекої Індії. За спільними підрахунками із сином Павлом, йому доведеться здолати аж п’ять тисяч кілометрів. І, можливо, колись вони таки вирушать у цю загадкову й чудову країну. Щоправда, ця мандрівка буде іншою.

“Проходити по шістдесят кілометрів, як це робив я, йдучи з Києва до Львова, забагато. Достатньо проходити двадцять п’ять. Тоді і не перевтомлюєшся, і сили зберігаєш на наступний день”, – говорить пан Олександр. Щоправда, за такого темпу до Індії доведеться йти майже рік. Проте це чоловіка не зупиняє. Адже він уже отримав підтвердження, що наші предки могли пішки долати великі відстані, і переконаний, що і ця неймовірна далечінь йому теж буде до снаги.

До речі, Олександр Саримсаков просив подякувати через газету всім, хто допоміг йому успішно впоратися з мандрівкою: Леву Бабичу, Олександрові Жермоленку, Романові Андрійовичу Тимовчаку, Ярославу, Галині та Роксолані Бутин­ським, Вікторові Миколайовичу Андрієнку та багатьом іншим. Ці люди допомагали чоловікові, а він допомагав добрим словом і порадами іншим, кого зустрічав на шляху.

“Дякувати Богу, якщо допоміг десятьом людям. Це означає, що не даремно прожив життя”, – переконаний пан Олек­сандр.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.