УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація Мазепа Доброчинність милосердя секти Ющенко Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України церква та політика вибори Вселенський Патріархат Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко діаспора Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура Церква і політика іконопис педагогіка Церква і медицина Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква автокефалія Патріарх Алексій II Католицька Церква церковна журналістика церква і суспільство краєзнавство Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві конфлікти молодь Голодомор Церква і влада УПЦ КП УГКЦ розкол в Україні шляхи єднання забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Zaxid.net» (Львів): Основою виховання є час, який присвячується дитині, – Ян Бурий



«Zaxid.net» (Львів), Світлана Жаб’юк, 25.05.2009

 

З Яном Бурим мені пощастило познайомитися три роки тому. Тоді я була дотична до благодійного проекту «Партнерство заради дітей», у межах якого українські діти-сироти відвідували Польщу, а польські - Україну.

Тоді мене вразив підхід фундації імені Івана Павла II «Wzrastanie» до виховання дітей, які опинились у важких життєвих обставинах. Наші вихователі, які супроводжували дітей у Польщі, насамперед захоплювалися умовами їхнього проживання, мене ж здивувала система виховання покинутих батьками діток.

У невеличких дитбудинках фундації діти живуть як у родині - пана Яна вони називають дідусем, вихователі виконують роль батька та матері, старші вихованці допомагають молодшим, також усі діти задіяні у домашньому господарстві.

Упродовж трьох років я неодноразово побувала у дитбудинках фундації і щоразу переконувалася, що тут діти як у справжній сім'ї, де батьки насамперед дбають про їхнє майбутнє. У фундації «Wzrastanie» вихованцями опікуються доти, доки вони отримають освіту, створять власні сім'ї. Але навіть опісля ніхто з них не забуває про свою велику родину та про «дзядзя» Яна.

В Україні Ян Бурий потребує представлення, у Польщі його знають за його віддану працю. Вона ж допомогла йому стати послом Сейму Республіки Польща. Потрапив туди начебто випадково: жодної копійки не витратив на виборчу кампанію, просто за нього проголосувало все Підкарпатське воєводство, де Ян Бурий за 12 років створив чимало дитячих будинків, світлиць для навчання дітей із малозабезпечених сімей, клубів для молоді, будинків для бездомних та центрів для неповносправних. Голосування проходило за відкритими списками, і Ян Бурий, чи не останній у переліку, обійшов кандидатів, що були попереду. Це, звичайно, може бути хорошим прикладом для наших політиків, але в ексклюзивній розмові ZAXID.NET із Яном Бурим йдеться не про політику, а про те, як рятувати дітей, думаючи про патріотизм та майбутнє нації.

 

- Чим відрізняються дитячі будинки Вашого фонду від державних?

- Різниця величезна. Ми працюємо зовсім по-іншому, використовуючи систему священика Броніслава Маркевича - виховання через працю. Залучаємо наших дітей до всіх хатніх робіт, вони беруть участь у приготуванні сніданку, підвечірку, вечері, печуть тістечка, допомагають у приготуванні обідів, прибирають, перуть особисту білизну. У нас є город та сад, діти працюють там, садять овочі, потім їх доглядають, збирають і готують. Маємо п'ять морозильних камер, робимо запаси на зиму. Старші діти опікуються молодшими, можуть їх нагодувати, змінити пелюшки. Це велика родина. Щоправда, не біологічна, але це велика спільнота, де кожна людина має своє завдання. Велика різниця полягає також у тому, що наші вихователі й опікуни (діти їх називають тітками і дядьками, а я у цій сім'ї є дідусем) живуть тут по 20 діб на місяць, сплять разом із дітьми, як батько і мати, а тому весь час є доступними. Отець Броніслав Маркевич говорив, що основою виховання є час, який ми присвячуємо дитині. Не можна змінювати вихователя протягом дня три чи чотири рази, бо дитина мусить мати зв'язок зі своїм опікуном так, як з батьками. А по-друге, що більше часу, то більше розмов, що більше спільної праці, то швидше діти дозрівають, і тоді ми маємо шанс передати їм ту християнську систему цінностей, що дає плоди у їхньому дотеперішньому житті і, сподіваюсь, у майбутньому, коли вони залишать наш заклад. Найважливіше усунути всі прогалини в опануванні шкільного матеріалу, адже тоді діти закінчують середню школу та гімназію з добрими результатами. Майже всі діти з нашого будинку складають випускні екзамени і йдуть здобувати вищу освіту. Маємо вже сімнадцять студентів, які навчаються у Варшаві, Ярославі, Жешуві, Сандомєжі. Це найцінніше, що ми можемо їм передати, тобто підготувати їх до майбутнього життя через опанування спеціальності. А також та система цінностей, яка, маю надію, берегтиме їх перед різними узалежненнями і якимось темним, поганим шляхом у дорослому житті.

 

- Чи, на Вашу думку, такого зразка дитячі будинки є кращими від дитячих будинків сімейного типу, які популяризує у нас Президент Ющенко?

- Мені важко оцінити, бо я не знаю точно ваших умов. Мені треба з ними ознайомитися. Натомість у вихованні напевне найважливішою є сім'я. Тільки та родина, яка береться за опіку (я говорю про дитячі будинки сімейного типу), мусить мати дуже високу моральність. Не можна робити цього заради грошей, з меркантильних причин, а лише з потреби серця. З такими сім'ями важко у нас, як, мабуть, і у вас. Крім того, існує ще одна небезпека у ситуації, коли - як це часом буває у сім'ї - одна людина, чоловік або дружина, має перевагу над своїм партнером, і це людина, яка є, наприклад, садистом чи розбещує дітей, то ця трагедія дуже довго не виходить з дому. Натомість у закладах нашого типу, у таких маленьких дитячих будинках, де є тільки чотирнадцять підопічних, де люди, які працюють, не зв'язані сімейними вузами, то друга особа, коли бачить, що хтось кривдить дитину, очевидно, не дає на це згоди, і це набагато безпечніше. Найважливішими є ті цінності, які ми хочемо передати дитині, бо без цього неможливо добре виховати людей. У межах такої системи цінностей мова йде про віру, патріотизм, про чесність, про такі універсальні гуманістичні засади, які ми маємо дитині прищеплювати, передавати.

 

- Скільки дітей після виховання у дитячому будинку повертається до асоціального життя?

- Через наші дитячі будинки пройшло близько ста осіб. Це ті діти, які залишили наші заклади. Близько трьох відсотків нам не вдалося врятувати. Вони потрапили у виправні колонії чи перебувають невідомо де. Це дуже мало. Три-чотири особи зі ста. Інші діти - це передовсім соціальні сироти, маємо невелику частку біологічних сиріт (близько 4-5%). Трагедія полягає у тому, що ці соціальні сироти, маючи батьків десь у світі чи сильно узалежнених батьків, потребують нашої опіки. І це нам вдається робити дуже добре, бо ми маємо, як на Польщу, неймовірні результати. Жодна організація, жодні дитячі будинки, що перебувають на балансі повітових органів самоврядування, не можуть дорівнятися нам у діяльності.

 

- Коли зародилася ідея створення фонду «Wzrastanie»?

- Це було 1991 року, дуже давно. До мого дому приїхав доктор-отець Францішек Жонса, професор Вищої духовної семінарії в Перемишлі, разом з членами-засновниками цього фонду, який пізніше перетворився на Вищу раду фонду «Wzrastanie». І тоді в нашому домі мені запропонували роботу. Звідки вони дізнались мою адресу? Дев'яносто першого року мій син перебував у духовній семінарії у Перемишлі, і професор-отець Жонса був його викладачем. Звідти і дізнався, що я працюю у Верховній палаті контролю в Жешуві. Професорові здавалося очевидним, що я маю достатньо знань, аби могти бути головою правління.

 

- З чого все почалося? Які були Ваші перші кроки?

- Початки були дуже скромні. Те, що відбувається сьогодні, переросло всі наші очікування. Ми ніколи не вважали, що наша робота набуде такого неймовірного масштабу й у сфері допомоги, і в матеріальному плані, бо ми врятували родинні помістя. А на початку, згідно з ідеєю професора-отця Жонси, фонд створювався тільки для організації літнього відпочинку для дітей з сімей, що потребують допомоги. Упродовж перших трьох років це були власне літні та зимові табори. Дітьми керували отці-парохи, які досконало знають своїх парафіян, бачать, які діти потребують чи потребували такої допомоги. Але ми дуже швидко зорієнтувалися, що діти (бо ми запрошували їх до участі в таборах у наступні роки) за рік дуже швидко забували, про що ми говорили, які цінності хотіли їм передати.

 

- І як Ви цього уникнули?

- Ми дійшли до висновку, що так працювати не можна, що це - як облизувати цукерку через вікно. Тому вирішили, що організуємо профілактично-виховні світлиці, щоб охопити дітей щоденною опікою, щоб вони були у полі зору, щоб бути з ними постійно і допомагати, наприклад, у виконанні домашнього завдання. Почали створювати світлиці у Ланцуті, Жешуві, Перемишлі, Радимні. Однак виявилося, що і цього замало. До наших світлиць почали приходити діти, яких вдома розбещували, з яких знущалися. Вони були дуже занедбані. Це були специфічні діти вулиці, які потребували, щоб їх забрали з цих патологічних сімей і поселили у цілодобових закладах, тобто дитячих будинках. Такий будинок ми створили у Ліпніку, цей дім функціонував чотири роки. Наступний будинок відкрито в Динові...

 

- Коли розпочалася опіка над неповносправними?

- Незабаром виявилося, що серед мешканців навколишніх міст та сіл у сім'ях є неповносправні діти, особливо у селах. Часто вони були соромом для родин, обділені належною турботою та опікою, жили у дуже складних умовах, тому виникла ідея організувати власне для них курси трудової терапії. У 2000 році ми відкрили такі курси у Пшеворську, на які спочатку привозили 25 дітей чи, власне, молоді віком близько шістнадцяти років. Виявилося, що попит є більший. Тепер ми маємо сім осередків, де у заняттях беруть участь 40 молодих людей. Але цього теж недостатньо. Цього року чи, може, наступного відкриємо два нові осередки, отже, матимемо щонайменше 50 неповносправних людей. Це життя диктує такі потреби, бо коли ми спостерігаємо за соціальними потребами у сім'ї, то вони диктують нам, що ми маємо робити.

 

- Ви також опікуєтеся бездомними?

- У зв'язку з цим ми пішли далі, бо взимку приїздять бездомні. Вони голодні, тому ми відкрили притулок для бездомних у Ярославі. Зараз там перебуває сорок підопічних. Маємо там чудові умови, бо у кожній кімнаті є вбиральня з душем, працює дуже хороша їдальня. Так добре склалося, що, приймаючи такий великий об'єкт у Ярославі, з корпусом, який був призначений раніше для воєводської колони санітарного транспорту, був також адміністративний корпус. Завдяки праці власне цих бездомних - вони допомагали нам пристосувати це приміщення для лікувально-опікувального закладу. І такий заклад для важкохворих людей ми відкрили 9 березня цього року, тобто зовсім недавно.

Повертаюся до світлиць. Створюючи світлиці і ведучи таку діяльність, ми дійшли до висновку, що наші діти швидко виростають. Коли вони вступають до гімназії чи закінчують її, не хочуть брати участі у спільних заняттях з малечею, з першокласниками, другокласниками. Тому народилася ідея відкрити два клуби для молоді.

 

- Де ви брали кошти на відкриття світлиць? Хто допомагав Вам від самого початку? Чи була це Церква?

 

- Це були передусім кошти спонсорів, підприємців, фізичних осіб, людей доброї волі, зібрані головно за посередництвом церковних структур. Церква допомогла нам забезпечити не тільки фінансову допомогу, а і матеріальну - у вигляді харчів, транспортних послуг. Пізніше, коли Польща увійшла у ЄС, то почали отримувати гроші від Євросоюзу, зокрема на відкриття дитячого будинку у Ліпніку. Щодо світлиць, то тут нам допомагало Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство освіти, ми намагалися отримати гроші в рамках проектів розбудови громадянського суспільства. Також були такі фонди, як Фонд Баторія, широко відомий у світі. Використовували кошти одного голландського фонду. Ми залучали кошти звідусіль, навіть з місцевих рад. Це було страшно. Я звертався до різних фірм з проханням про якісь копійки на наші літні і зимові табори, утримування світлиць.

 

- Ви є послом до Сейму. Чи працюєте над тим, щоб таку систему дитячих будинків ввести у всій Польщі?

- Ще на початку своєї каденції я мав таку ідею, але за вісім місяців був відсторонений від роботи у парламенті з огляду на хворобу серця. Я зроблю все можливе, щоб, по-перше, показати послам, привезти їх сюди на околиці Динова, Пшеворська, і показати, що ми робимо, щоб їх переконати, що в Польщі, крім великих дитячих будинків, мають діяти дуже маленькі, камерні дитячі будинки, утримувані здебільшого громадськими організаціями, які віддають серце дітям і можуть достойно виховати їх. З огляду на це, не може бути монополії на один вид опіки над дітьми. Варто залишити ті заклади, які є насправді хорошими, працюють на дуже високому рівні і мають чудові результати у вихованні, впровадженні такого виховання. Ті, які принесуть достойне життя цим молодим людям, що не житимуть за державні кошти і не потраплятимуть до в'язниць чи притулків для бездомних, до виправних колоній, натомість нормально працюватимуть на благо країни як нормальні дієздатні громадяни.

Довідка ZAXID.NET
Ян Бурий – президент Фундації допомоги молоді імені Івана Павла ІІ «WZRASTANIE», посол Сейму Республіки Польща VI каденції. Обраний на виборах до польського парламенту у 2007 році як безпартійний кандидат зі списку партії «Право і справедливість». За свою благодійну діяльність Ян Бурий отримав у 1999 році від Святійшого Отця Івана Павла ІІ найвищу нагороду Католицької Церкви, якою відзначають світських осіб - «PRO ECCLESIA ET PONTIFICE». Також Президент Республіки Польща нагородив його Кавалерським Хрестом Ордену Відродження Польщі, а очолювана ним фундація «Wzrastanie» двічі (у 2000 і 2006 рр.) була лауреатом І нагороди національного конкурсу PRO PUBLICO BONO. 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.