УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 202 відвідувачів

Теги
Католицька Церква іконопис Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві церква і суспільство Церква і політика Археологія та реставрація УПЦ КП вибори Церква і влада Києво-Печерська Лавра забобони 1020-річчя Хрещення Русі педагогіка монастирі та храми України Патріарх Алексій II Мазепа милосердя комуністи та Церква Предстоятелі Помісних Церков УГКЦ Доброчинність Церква і медицина секти конфлікти Приїзд Патріарха Кирила в Україну церква та політика Ющенко шляхи єднання церковна журналістика молодь українська християнська культура автокефалія розкол в Україні Президент Віктор Ющенко діаспора Священний Синод УПЦ краєзнавство Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Батьківщина нашого Євангелія



«Україна молода», Б. і О. Дем’янчук, 23.05.09

 

До Дня слов’янської писемності й культури, 24 травня, кореспонденти «УМ» відвідали село, де було створено українську Першокнигу — Пересопницьке Євангеліє

Село Пересопниця стало відомим завдяки шедевру рукописного мистецтва — «Пересопницькому Євангелію». Цю книгу мало хто бачив насправді, а гортати — і поготів. Свого часу нею захоплювалися Шевченко й Максимович, а нині, поклавши руку саме на цю книгу, свою Присягу на вірність українському народові приносить кожен новообраний президент України. Це робили і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко.

 Там, де вінчалися діти Долгорукого

Колись відоме княже місто Пересопниця нині належить до неперспективних поселень Рівненської області, хоча й розташоване всього за 30 кілометрів від обласного центру. Від давнього міста залишилося з півсотні хат, ледь за сотню мешканців, без школи, зі вщент розбитою дорогою і без відповідного вказівника на трасі. А якщо говорити про владу, то сільська рада розташована в сусідньому селі Верхівську. І якби якимось дивом сьогодні ожили князь В’ячеслав — син Володимира Мономаха, а з ним іще інші Рюриковичі, вони добряче подивувалися б, що сталося з красного града над Стублою.

Подих із глибини століть

Єдине тішить: щороку в селі Пересопниця до Дня української писемності та мови проводять свято «Пересопницьке Євангеліє». А ще тут височіє пам’ятник — величезна кам’яна брила з розкритою книгою, на якій викарбувано, що тут створено українську рукописну Першокнигу.

Найдавніший запис про Пе­ресопницю знаходимо в Іпатіївському літописі від 1149 року. Там записано, що місто було добре укріпленою фортецею і центром удільного князівства. Загалом про Пересопницю існує 18 літописних згадок. Князі пристосували під свій стольний град уже знане в краї поселення, адже життя вирувало тут значно раніше, про що свідчать речі, знайдені під час археологічних розкопок. Отож Пересопниця стала тим ласим шматком, через який часто схрещували мечі князі–суперники. Але відомо й те, що пересопницькі князі були й посередниками миру. Зокрема, в 1150 році сюди з’їхалися князі, щоб допомогти встановити мир між ворогуючими київськими володарями — Юрієм та Ізяславом, чого й було досягнуто, й кілька днів у палатах тривали розкішні банкети. За легендою, саме у пересопницькій церкві брали шлюб дочки та син князя Юрія Долгорукого. Остання літописна згадка про Пересопницю датується 1246 роком, коли князям довелося відбиватися від литовських нападників. Вочевидь згодом ущент зруйнували місто монголо–татари. За наступні століття Пересопниця відродитися так і не спромоглася, і з величного града за неповних 800 років перетворилася на неперспективне село.

Виклик латинському світові

У селі та поблизу нього майже немає слідів далекої давнини. Понад 500 років тому тут діяв Пересопницький монастир. Історія розпорядилася так, що в цій святій обителі зійшлися життєві шляхи, поєдналися долі двох визначних людей — «кроткого, смиренного і боголюбивого ієромонаха Григорія» — архімандрита Пересопницького і «многогрішного раба Михаїла» — протопопа і писаря Михайла Василевича. Саме вони і стали творцями рукопису, що отримав згодом назву «Пересопницьке Євангеліє». То була копітка праця упродовж п’яти років життя монахів. У тодішній польській державі, де офіційно визнавали лише латино–польську школу, творці книги наважилися на нечувану річ — узялися перекласти книгу «из языка болгарского на мову русскую для лепшего виразумения люду християнского посполитого». Зауважимо, що в ті та пізніші часи «русскою мовою» називали староукраїнську книжну мову, в якій було багато елементів народної мови. Як указував переписувач, книга призначалася «для читання церков Божих, для науки люду християнського».

Спочатку книга зберігалася в Пересопницькому монастирі, далі, після польських утисків українців на Волині, її шлях проліг на Велику Україну. Зокрема ціле століття її місце­знаходження було невідомим. Десь наприкінці XVII століття фоліант потрапляє до гетьмана Мазепи, який подарував його Переяславському кафедральному собору. Помандрувавши Україною, книга осіла у Києво–Печерській лаврі, нині ж перебуває в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.

Безкоштовний пам’ятник коштовній книзі

Першим літописцем древньої Пересопниці в наші часи став її уродженець — рівненський письменник Євген Шморгун. Із раннього дитинства він чув, що в давнину тут відбувалися нечувані події, стояв монастир, на місці якого й донині зберігся кам’яний хрест. Більше він дізнався, коли став студентом. Так визріла думка про пам’ятник Пересопницькому Євангелію — ініціатор хотів поставити його ще в радянські часи.

«Коли ділився задумом, дехто підтримував мене, а дехто дивився косо, бо це пахло відвертим націоналізмом, — розповідає Євген Шморгун. — А от тодішній заступник голови Рівненського облвиконкому Степан Чорнолоза прислухався до моєї ідеї і сприяв утіленню в життя, хоча постійно наголошував, що про його участь у цій справі нікому знати не слід. Ми з художником Костянтином Литвином уявляли, що пам’ятник Першокнизі матиме вигляд великого дикого каменя, зсередини якого, ніби світло, до людей ітиме Книга. Каменотеси порадили вирубати камінь вручну з граніту–моноліту, а щоб він із роками не «вгруз» у землю, вкопати під ним такий самий. Литовець Антонас Стасюкінас, який в ті часи керував кар’єром у селі Ясногірка Сарненського району, вислухавши мою розповідь про Пересопницьке Євангеліє і довідавшись, що грошей у нас катма, порадив зустрітися з колективом і попросити робітників вирубати камені безплатно. І вже за якийсь час приїхала машина і звалила в центрі села дві величезні кам’яні брили по 16 тонн кожна».

Пам’ятний знак було відкрито 14 травня 1989 року під час Міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій». На подію навіть приїхало центральне телебачення, що зіграло на користь ініціаторів, оскільки дозволів на встановлення пам’ятника не було. А згодом після урочистостей на ньому з’явився і хрест. Незабаром отримали й офіційний дозвіл влади.

Євген Шморгун вважає, що відкриття пам’ятника Пересопницькому Євангелію стало переломним моментом у житті волинян. «Хоч комуністичний режим тоді ще мав величезну силу, але глуху радянську греблю вже було підточено живим весняним струмком», — каже він. За задумом Євгена Шморгуна, поруч мав бути ще храм–пам’ятник Першокнизі, кілька проектів якого розробив рівненський архітектор Віктор Ковальчук. Але вони, на жаль, і сьогодні залишаються лише проектами. «Кого я тільки сюди не возив — навіть президента України в екзилі Миколу Плав’юка, — справа з місця так і не зрушила», — підсумував Євген Шморгун.

2,5 мільйона на культурний центр

Утім голова Верхівської сільської ради, до складу якої входить нині Пересопниця, Володимир Антонюк налаштований оптимістичніше щодо майбутнього села. Проекти, задекларовані ним, стосуються не лише історичної пам’яті. «Нарешті ми знайшли кошти, аби провести газ і в цьому місяці прокладемо перший кілометр, — звітує сільський голова. — А ще районні служби почали ямковий ремонт дороги, щоправда, невідомо, чи дійде черга до Пересопниці».

Також розроблено проектну документацію для створення культурного центру «Пересопницьке Євангеліє», на що витрачено 35 тисяч гривень. Але потрібно ще 2,5 мільйона гривень, щоб цей центр побудувати. Звісно, що таких коштів місцева влада не має, тож пробували звертатися до народних депутатів, але відповіді не почули.

Незважаючи на негаразди, у селі щорічно проводять свято «Пересопницьке Євангеліє». Ось уже п’ять років поспіль зусиллями обласної організації ВУТ «Просвіта», обласної організації Національної спілки письменників України та Управління освіти й науки облдержадміністрації серед учнів організовують конкурс «Перло многоцінне». За його результатами виходить альманах «Проріст», у якому вміщено кращі поетичні та прозові твори учасників. І саме в День української писемності та мови біля пам’ятника Першокнизі переможці конкурсу отримують свій перший гонорар — по десять книжечок альманаху.

ДОВІДКА «УМ»

«Пересопницьке Євангеліє» — визначна рукописна пам’ятка старо­української мови та мистецтва XVI століття, переклад Євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної. Книга вагою понад 9 кілограмів, писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм і складається з 482 аркушів, розписаних витонченими слов’янськими літерами — чорнилом та циноброю, з прекрасними різнокольоровими малюнками по золоту.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.