УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 230 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України комуністи та Церква діаспора вибори Києво-Печерська Лавра Мазепа Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков конфлікти Археологія та реставрація церква та політика розкол в Україні УГКЦ молодь іконопис Доброчинність Церква і влада Патріарх Алексій II Голодомор церква і суспільство шляхи єднання педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі милосердя церковна журналістика Вселенський Патріархат автокефалія Священний Синод УПЦ Ющенко Президент Віктор Ющенко постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і медицина краєзнавство секти УПЦ КП українська християнська культура забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Релігія в Україні»: Сучасна православна теологія: спроба характеристики



«Релігія в Україні», Геннадій Христокін, 25 05 2009

 

  У 2009 році виповнюється 30 років із дня смерті видатного православного богослова протоієрея Георія Флоровського, який став засновником неопатристики - панівної течії в сучасній православній теології

О. Георгій Флоровський у своїй книзі «Шляхи російського богослов'я» (1937) здійснює деконструкцію православної академічної теології XVII-XIX ст. та російської релігійної філософії XIX-XX ст. Ця деконструкція дозволяє побачити, що ці два види теологічно-філософської думки не дотримувалися норми, виконання якої необхідно для того, щоб вони справді були справді православною теологією. А саме - православна теологія має бути розвитком передання отців церкви. Твори отців церви, особливо грецька патристика, на думку майже всіх теологів-догматистів, є взірцевою теологією, нормативним вираженням християнського віровчення. Така доктрина о. Георгія Флоровського передбачає наявність принципово єдиної системи теології грецької патристики, яку, за переконанням о. Георгія Флоровського, нібито можливо і необхідно реконструювати. Дивно, що вже півстоліття після о. Георгія Флоровського та Володимира Лоського справа реконструкції системи теології грецької патристики залишається не реалізованою, неопатристику продовжують розвивати без такої реконструкції. Так само тенденційною є думка о. Георгія Флоровського, що лише система понять, вироблена грецькою патристикою, може бути основою для побудови православної теології, в тому числі - сучасної. О. Георгій Флоровський ніде не реконструює цієї системи понять і не доводить її переваги. Впевненість о. Георгія Флоровського в нормативності для православної теології саме термінології грецьких отців є його особистою інтуїцією. О. Георгій Флоровський наголошує, що понятійний апарат теології необхідно розвивати, але залишаючись у системі понять грецької патристики. Тому богослов виступає проти будь-яких спроб переформулювати догмати в категоріях сучасних філософій. Але саме використання понять і концепцій сучасної філософії стало характерним для багатьох представників неопатристики, які намагаються здійснювати переосмислення понять філософії, аналогічне тому, яке колись здійснили грецькі отці.


Чим на сьогодні є неопатристика? Виділення суттєвих рис неопатристики дозволяє усвідомити, що неопатристика насправді виявилася не тим «неопатристичним синтезом», який замислив о. Георгій Флоровський, а скоріше своєрідним аналогом неотомізму.


Перша суттєва риса неопатристики, аналогічна до неотомістичної, - це систематичне звертання до певної середньовічної теології, яка вважається взірцевою. У неотомізмі - це система Аквіната, а в неопатристиці - грецька патристика. Необхідність такого звертання в цих системах обґрунтовується по-різному. Неотомісти вбачають у системі Фоми взірцеву теологію через те, що вона є «вічною філософією», ідеально обґрунтованою і реалістичною метафізикою. Представники неопатристики так само вважають, що твори грецьких отців церкви є взірцевим переданням, тобто, є традицією, якій треба бути вірними, на основі якої необхідно творчо розвивати сучасну теологію. До речі, нормативними для багатьох із них є не принципи взірцевої теології, а «дух отців», «досвід отців»: тому насправді для неопатристики не є характерною цілковита відданість поняттям і концепціям грецьких отців, оскільки така вірність на сьогодні, скоріш за все, неможлива.
Друга суттєва риса неопатристики, яка робить її також аналогічною неотомізмові, - це активне використання понять і концепцій сучасної філософії. Ці поняття і концепції стають новою формою для вираження нібито незмінного змісту православної теології. Насправді використання понять і концепцій сучасної філософії може суттєво змінювати зміст теології, що очевидно у випадках із системами В. Лоського, Х. Яннараса та митрополита Іоанна Зізіуласа. Збереження традиційного змісту при використанні нової філософської теологічної методології - це, взагалі, складне завдання для православних мислителів, і з ним реально впоралися лише о. Георгій Флоровський та о. Думитру Станілоає. 

Поняття і концепції  сучасної філософії запозичуються представниками неопатристики або безпосередньо з творів М. Хайдеггера, М. Шеллера, М. Гартмана, Ж.-П. Сартра, або через посередництво видатних протестантських і католицьких теологів XX ст. Результатом такого запозичення обов'язково стає реформування православної теології шляхом синтезу теорій і понять грецької патристики з концепціями і поняттями сучасної філософії. Такі синтези можуть бути продуктивними і сприяти розвитку православної теології. Однак при цьому, вони можуть бути невдалими, спричинятися до формування неправославних по суті теологій, або навіть до нісенітниць. Лише як виключення в неопатристиці зустрічаємо мислителів, що не використовують поняття сучасної філософії. Повна вірність поняттям і концепціям об'єктивного ідеалізму грецької патристики була характерною, наприклад, для св. Іустина Поповича.


Третя суттєва риса неопатристики - постійне намагання подолати деякі (часто уявні) недоліки теорії Богопізнання грецької патристики і створити більш прості теорії Богопізнання . Як і намагання неотомістів подолати недоліки томізму, такі спроби бувають або відносно вдалими, або зовсім невдалими.


Чи є неопатристика розвинутою і впливовою течією в сучасній теології? Якщо порівняти з неотомізмом, то півстолітній історичний розвиток неопатристики породив не таку вже й велику кількість творів. Православна теологія взагалі є більш скромною, ніж католицька і протестантська, оскільки керівництво православних церков не приділяє належної уваги справі розвитку теології. Справді, неопатристика є результатом зусиль окремих богословів-ентузіастів. Це відрізняє її від неотомізму, що був і є результатом зусиль не лише філософів і теологів, але і церковної влади римської церкви. Але відсутність суттєвої інституціональної підтримки не завадила неопатристиці стати панівною течією в сучасній православній теології, оскільки академічне богослов'я також не мало такої підтримки.


Неопатристика є явищем різноманітним від початку свого існування. Історично так склалося, що вже в період виникнення неопатристика розпадається на дві течії, між якими існує принципова різниця в методології, онтології, гносеології, антропології, а отже, і в теорії теогносії, -  об'єктивний ідеалізм та екзистенціалізм.
Неопатристичний об'єктивний ідеалізм, засновником якого є о. Георгій Флоровський, намагається використовувати систему понять мислителів грецької патристики. Така орієнтація зумовлює наслідування основних рис теології і філософії грецької патристики. Цими рисами є: об'єктивний ідеалізм в онтології, інтелектуальний і містичний інтуїтивізм у гносеології, класичний психофізичний дуалізм в антропології, метафізика як спосіб побудови знання в методології. На думку єпископа Іларіона Алфєєва, потреба в неопатристиці інтуїтивно відчувалася багатьма православними теологами. Фактично, о. Георгій Флоровський зумів лише чітко сформулювати нову для православ'я теологічну парадигму, в ключі якої вже і так почали працювати деякі теологи. Так, незалежно від Флоровського почав працювати як неопатролог видатний сербський православний теолог - св. Іустин Попович, який за допомогою синтезу теологічних понять грецької патристики та мови містичної поезії зумів найбільш повно виразити православний світогляд. У межах неопатристики працювали інші видатні теологи - грецькі мислителі о. Іоанн Романідес і о. Теодор Стиліанопулус, православні богослови американського походження - о. Джон Бер і Джон Брек. Одразу зазначимо, що представники цього напряму неопатристики переважно уникали відкритої критики іншого її напряму - православного екзистенціалізму, але фактично вибудовували персоналістичну онтологію та гносеологію, розвиваючи персоналістичні інтенції, що були однією із відмінних рис християнського неоплатонізму грецької патристики. При цьому персоналізм православного об'єктивного ідеалізму ніколи не переростає в екзистенціалізм, оскільки мислителі цього напряму - від о. Георгія Флоровського і до тепер - неухильно пдотримуються принципу однакової фундаментальності категорій сутності та особистості, постулюють їх рівноправність, взаємозалежність та незвідність однієї до іншої.

Засновником православного екзистенціалізму був Володимир Лоський. Його вчення стало відправним пунктом для радикального православного екзистенціалізму грецького філософа і теолога Христоса Яннараса. Для цього напряму характерна така ж абсолютизація особистого елементу та нівелювання сутнісного в Богові та людині, як і у філософії екзистенціалізму. Такі особливості вчення В. Лоського, Х. Яннараса та митрополита Іоанна Зізіуласа можна пояснити прямою концептуальною (а у Х. Янараса і понятійною) залежністю від сучасного західного релігійного та атеїстичного екзистенціалізму. Ця залежність спричиняє відмову православних екзистенціалістів від основних рис вчення мислителів грецької патристики у всіх сферах теології, яку неможливо сховати за допомогою запевнень у вірності "духу отців".


Недоліки обох напрямів неопатристики не для всіх очевидні, але неупереджені дослідники все-таки можуть їх чітко визначити: об'єктивний ідеалізм о. Георгія Флоровського та його послідовників не може бути відповіддю на всі смисложиттєві питання сучасної людини , а православний екзистенціалізм відходить від православних догматів, а інколи навіть від християнського віровчення . Православна теологія потребувала принципового оновлення, і його зміг здійснити видатний румунський теолог о. Думитру Станілоає, що став засновником третього напряму в неопатристиці. Його теологія побудована на основі використання досягнень філософської антропології М. Шеллера, онтології М. Гартмана, католицької теології Г.У. фон Бальтазара і К. Раннера. О. Думитру Станілоає вдалося виразити традиційний зміст вчення грецької патристики за допомогою мови і концепцій сучасної філософії. Але особливо значними є його досягнення в оновленні теорії Богопізнання, в поверненні до патристичних вчень та віднайденні нових філософських і теологічних обґрунтувань для них.
Отже, неопатристичний синтез, про який мріяв о. Георгій Флоровський, все ще не реалізовано. І навіть невідомо, чи буде це досягнуто в майбутньому. Але замість «неопатристичного синтезу» виникла неопатристика - панівна течія сучасної православної теології. І її фундатором був саме о. Георгій Флоровський.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.