УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 178 відвідувачів

Теги
Церква і медицина Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис вибори Мазепа діаспора Голодомор УПЦ КП конфлікти Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація УГКЦ шляхи єднання Приїзд Патріарха Кирила в Україну українська християнська культура краєзнавство комуністи та Церква милосердя автокефалія секти Церква і політика церква і суспільство педагогіка забобони 1020-річчя Хрещення Русі молодь розкол в Україні Ющенко церква та політика монастирі та храми України Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко Церква і влада Священний Синод УПЦ постать у Церкві Доброчинність церковна журналістика






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Україна): Ієромонах Іларіон (Рибар): паралелі життя



«ХайВей» (Україна), Юрій Данилець, 23.10.08

 

Після прийняття Ужгородської унії в 1646 р. православна церква довгий час зберігала свої позиції на Мараморощині (історична назва східної частини Закарпаття). Цей регіон і в наш час відзначається чи не найбільшою релігійністю на великою кількістю православних монастирів. З початком ХХ ст. селяни почали повертатися до православної церкви. Це явище носило стихійний характер і викликало жорстку реакцію угорської влади. В період переслідувань та ув’язнень серед закарпатського селянства сформувалася ціла плеяда церковних діячів. Серед них особливою енергійністю та побожністю відзначається ієромонах Іларіон (Рибар).

 

 

 

Українська історіографія мало приділяла уваги дослідженню життя та діяльність ієромонаха Іларіона (Рибар). На початку 1990-х рр. мукачівський письменник Василь Пагиря видав невелику книгу „Монастирі Закарпаття”. У цій праці серед усього загалу розглядалася й історія чоловічого скиту в с.Дубове, яким керував ієромонах Іларіон (Рибар) 1. У 2006-2008 рр. автором цих рядків було опубліковано ряд статей у закарпатській періодиці з цієї проблематики 2.

 

Працюючи з архівними документами Державного архіву Закарпатської області, поточного архіву Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії, періодикою 20-30-х рр. ХХ ст. й спілкуючись з духовенством та селянам нам поталанило зібрати цікавий матеріал, що розкриває життєпис ієромонаха Іларіона (Рибар). Серед документів особливий інтерес викликають автобіографії та листи написані ієромонахом Іларіоном у різні періоди свого життя, чисельні характеристики єпархіального керівництва, довідки, накази тощо. Важливим джерелом, що проливає світло на життя подвижника є також фотографії та спогади окремих осіб.

 

Згідно автобіографічних записів 30-х рр. ХХ ст. Іван Георгійович Рибар народився 4 серпня 1896 р. в с. Дубове Тячівського округу в Північно-Східній Угорщині (нині смт. Дубове Тячівського району Закарпатської області). Його батьки – Георгій (Юрій) Федорович Рибар та Гафія Василів Чендей виховували дітей у любові до Бога. Я повідомляє Василь Пагиря, у 1900 р. Георгій Рибар з дружиною заснували на власній ділянці землі невелику капличку, в якій у Великий піст збиралися люди на молитву. Уніатський парафіяльний священик Е. Попович запропонував господарям передати її греко-католикам, але вони не погодилися 3.

 

У рідному селі майбутній ієромонах Іларіон закінчив народну школу та працював у господарстві батьків. У 1915 р. мобілізований на війну, перебував у складі 85-го піхотного полку. У 1916 р. Іван Рибар потрапив до російського полону. Повернувшись додому він ще з більшим ентузіазмом починає цікавитися православним рухом та чернечим життям.

 

Чимало „білих плям” та неточностей ми зустріли досліджуючи діяльність ієромонаха Іларіона (Рибар) у 1920-х рр. Головною причиною цього явища, в першу чергу, є його непослідовні твердження у особистих записах. Так, у одному із листів ієромонах Іларіон вказує, що у 1919-1925 рр. він перебував послушником у Свято-Миколаївському монастирі в с.Іза. В той же час, у жодному із Ізьких монастирських списків він не значиться.

 

Спробуємо пояснити цю тенденцію. У 1923 р. на Закарпатті у православній церкві виник планомірний церковний розкол. Основна частина громад канонічно належала до Сербської православної церкви та знаходилася під керівництвом єпископа-делегата Досифея (Васич). В той же час група духовенства та вірників виклопотала від Константинопольського патріарха для себе владику – архієпископа Савватія (Врабец). Цей конфлікт тривав аж до 1946 р. коли обидві юрисдикції ввійшли до складу Руської православної церкви. Ієромонах Іларіон, як і значна частина духовенства Тячівського округу, належав до константинопольської юрисдикції, що в радянський час могло йому зашкодити. Тому у спогадах о.Іларіон майже не згадує той період.

 

З іншого боку, маємо підстави твердити, що він мав дійсно тісні стосунки з архімандритом Олексієм (Кабалюк). Зокрема у 1920 р. Кабалюк відслужив першу православну службу у капличці в Дубовому, яку заснували батьки Іларіона. А пізніша влаштував сестру Іларіона – Марію, працівницею до православного інтернату в м.Хуст.

 

Так чи інакше, у 1925 р. Іван Рибар вступив до Свято-Преображенського чоловічого скиту в с.Теребля Тячівського округу. 5 березня того ж року пострижений у монахи настоятелем скиту ігуменом Іовом (Войтишин). 9 травня 1926 р. рукоположений архієпископом Празьким Саватієм (Врабец) в ієродиякона, а 15 вересня – в ієромонаха 4.

 

У 1928 р. ієромонах Іларіон (Рибар) відправився на Святу гору Афон, де був прийнятий до Св.Пантелеймонівського руського монастиря. Перебування о. Іларіона на Афоні підтверджує лист настоятеля монастиря архімандрита Мисаїла від 31 липня 1928 р. Згідно спогадів ієромонаха Йосифа (Попович), який також перебував на Афоні, ієромонах Іларіон в різний час знаходився також на послушанні в Троїцькому та Георгіївському скитах Афанасіївської лаври 5.

 

У 1929 р. ієромонах Іларіон повернувся на батьківщину, де його було призначено духівником Свято-Вознесенського жіночого монастиря в с.Чумальово Тячівського округу. До заснування цієї обителі родина Рибарів мала безпосереднє відношення. У 1925 р. сестра ієромонаха Іларіона – Марія, звернулася до Празького архієпископа Савватія за дозволом про заснування жіночого монастиря в місцині „Осеряк” в Чумальові. Владика надіслав схвальну відповідь. Тоді Марія Рибар, разом з своєю двоюрідною сестрою, продали свої земельні ділянки в Дубовому та викупили землі навколо майбутнього монастиря. Передав свою земля для монастиря також о. Іоанн Бабич. У будівництві монастирських споруд чимало допомагав й брат ієромонаха Іларіона – мирянин Василь. Ще один брат Рибарів – ієромонах Афанасій подвизався у Іверському монастирі на Афоні.

На початку 1930-х рр. на Закарпатті активізувалася релігійна боротьба між представниками двох юрисдикцій. Чехословацький уряд ще в 1928 р. офіційно визнав в своїх кордонах СПЦ, відмовившись від підтримки архієпископа Савватія. Таким чином, все духовенство й монастирі, що знаходилися під його юрисдикцією оголошувалися де-факто поза законом.

 

У зв’язку з тим, що Чумалівський монастир був центром „савватіївського руху” сербські єпископи робили всі можливі кроки щоб перебрати його в свої руки. У листі до Церковного відділу Земського управління Підкарпатської Русі від 9 червня 1933 р. Мукачівсько-Пряшівський єпископ Дамаскін писав: „Просимо Земський уряд віддати розпорядження: 1) Щоб Іларіон (Рибар) разом з родиною (два брати, мати й сестра) були негайно вислані по місцю проживання, а монастир був переданий нашому представникові протоієрею Василію Країло, окружному благочинному в Чумальові; 2) Щоб заборонити Іларіону Рибарю і його брату носіння священицького одягу і відправлення богослужіння” 6. В той же час, Тячівський окружний начальник у своєму розпорядженні від 13 грудня 1933 р. вказував, що Іларіон (Рибар) займає свою посаду цілком законно. Урядовець виключав можливість виселення Рибаря та його сестри Марії з Чумальова, позаяк монастир знаходився на їхній власній землі.

 

Зважаючи на протести Мукачівського єпископа була заведена судова справа, яка розслідувалася майже ціле десятиліття. Оскаржуючи рішення Тячівського окружного уряду від 10 червня 1936 р. ієромонах Іларіон писав: „Окружний уряд не має право забороняти ні мені, ні моєму архієрею відправляти богослужіння. Втручатися у релігійні справи державній владі заборонено законом 1896 р. 7”. Однак у 1939 р. ієромонах Іларіон (Рибар) під тиском державної влади змушений був залишити посаду духівника й перебратися в Дубове.

 

В рідному селі ієромонах Іларіон вирішив заснувати чоловічий скит. Архієпископ Савватій підтримав його намагання і благословив відкриття скиту на честь Св.Димитрія Солунського. Земля для скиту була знайдена в урочищі „Нижня Заріка” між селами Дубове та Калини. У 1941 р. розпочалося будівництво церкви, яка була освячена у 1949 р.

 

До ієромонаха Іларіона приєдналося ще декілька послушників. Разом вони побудували у 1943 р. дерев’яний будинок на кілька келій. У 1947 р. єпископ Нестор (Сидорук) офіційно затвердив скит й ієромонаха Іларіона його настоятелем.

 

У 1949 р. закінчилося будівництво другого будинку, який мав два поверхи. Крім ієромонаха Іларіона в скиті на початку 1950 р. проживали: Вассіан (Шегда В.В.), Іполит (Магула І.І.), Гурій (Черевко Ю.М.), Миколай (Прокоп А.М.), Нестор (Галац І.Г.), послушники – Фаркавець Ю.В., Поковба В.Г. У 1951 р. до скиту вступив ігумен Миколай (Мадяр М.) 8.

 

Згідно звіту Уповноваженого по справах РПЦ по Закарпатській області А.Шерстюка у 1953 р. в скиті Св. Димитрія Солунського проживало 8 чоловік. Монахи мали невелике господарство, стайню розміром 28 м2, столярську майстерню. Загальні прибутки скиту склали у 1953 р. – 23043 крб., у 1954 р. – 31550 крб. У 1955 р. в скиті проживало 6 чоловік, за віком 5 насельників мали від 18 до 40 років, о.Іларіону виповнилося тоді 56 років.

 

11 січня 1956 р. єпископ Мукачівсько-Ужгородський Іларіон у листі до Уповноваженого по справам РПЦ у Закарпатській області А.Шерстюка писав: „Патріарх Алексій І повелів ліквідувати скит у Дубовому, а о.Іларіона перевести в монастир у Тереблю” 9. Але настоятель скиту не бажав залишати свою обитель, і тоді 24 лютого 1956 р. послідував єпископський наказ спрямований проти непокірного ієромонаха – „Монаху Іларіону заборонити проводити службу” 10.

 

30 травня 1956 р. заступник голови виконкому Закарпатської обласної ради В.Русин звернувся до голови виконкому Тячівської районної ради, у документі читаємо: „Прийміть нерухоме майно ліквідованого скиту в Дубовому. Ми надаємо право монаху Іларіону забрати своє майно: корову і два коні, або перевести в другий монастир. Дерев’яна церква залишається як приходська. Релігійні предмети Іларіон може перенести в другий монастир за згодою єпископа Іларіона і за дозволом Уповноваженого по справам РПЦ” 11.

 

Таким чином, за сприяння владних структур чоловічий скит Святого Димитрія Солунського в Дубовому припинив своє існування.

 

Ієромонаха Іларіона було переведено до чоловічого монастиря в с.Теребля Тячівського району. У грудні 1956 р. згідно єпископського розпорядженням ієромонах Іларіон зайняв посаду духівника Свято-Благовіщенського жіночого скиту в с.Горбки Виноградівського району. В наступні роки він часто командирувався для проведення богослужіння в навколишні села Тячівського району. Останні роки свого життя ієромонах Іларіон важко хворів, це підтверджують численні медичні довідки, що зберігаються в єпархіальному архіві. Помер ієромонах Іларіон у 1969 р.

 

1. Пагиря В. Монастирі Закарпаття. – Мукачево, 1994. – С. 77-79.

2. Данилець Ю. Скит святого Дмитра Солунського в Дубовому // Старий Замок Паланок. – 2006. – 1-7 червня. – С. 16; Данилець Ю. Скит святого Дмитра Солунського в Дубовому // Карпатська Україна. Красне Поле. – 2006. – 3 червня. – С. 12; Данилець Ю. З історії скиту святого Дмитра Солунського в Дубовому // Кирило-Мефодіївський академічний листок. – 2008. – 14 травня. – С. 4-5.

3. Пагиря В. Вказ. праця. – С. 78.

4. Православная Церковь в ЧСР // Православный Русскій календарь на 1927 годъ. – Вышний Свидник на Словенско. – 1926. – С. 34.

5. Заявление иеромонаха Иосифа (Попович) от 24 июня 1950 г. // Поточний архів Мукачівсько-Ужгородської православної єпархії. – Арк. 1.

6. ДАЗО. – Ф. 109. – Оп. 1. – Спр. 692. – Арк. 3.

7. ДАЗО. – Ф. 109. – Оп. 1. – Спр. 692. – Арк. 12 зв.

8. ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 14. – Арк. 6.

9. ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 14. – Арк. 35.

10. ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 14. – Арк. 36.

11. ДАЗО. – Ф. 1490. – Оп. 4д. – Спр. 14. – Арк. 33.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.