УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 82 відвідувачів

Теги
Доброчинність автокефалія розкол в Україні Археологія та реставрація вибори секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну монастирі та храми України комуністи та Церква Вселенський Патріархат Церква і медицина церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі шляхи єднання Католицька Церква церква та політика конфлікти Предстоятелі Помісних Церков Голодомор Ющенко УГКЦ Президент Віктор Ющенко Церква і влада Церква і політика милосердя діаспора Священний Синод УПЦ Мазепа постать у Церкві українська християнська культура іконопис краєзнавство педагогіка забобони Києво-Печерська Лавра молодь церква і суспільство Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Главное» (Харьков): Молитва за Василя Гордієнка



«Главное» (Харьков), Леонид Логвиненко, 17.06.09

 

300-річчя Полтавської битви
 
Уявіть собі, наскільки жахливою мала бути ця подія, щоб і через триста років про неї пам’ятали у Верхньому Салтові. Ще й сьогодні старші мешканці села переповідають своїм онукам історію, як після поразки у Полтавській битві комісари Петра І поглумилися над могилою козака Василя Гордієнка.
 
Вже мертвого його викопали з могили, обезглавили й повісили на маслині (на знімку), котра сьогодні залишилася єдиним живим, але мовчазним свідком тих подій. Директор місцевого краєзнавчого музею Ніна Бражник стверджує, що наруги чоловік зазнав після смерті лише через те, що був він сином союзника Івана Мазепи, кошового отамана Війська низового запорізького Костя Гордієнка.
 
НА ПЕРЕХРЕСТІ СВІТІВ
 
Власне, цим перехрестям і є селище Верхній Салтів, колись найбільша фортеця на західних кордонах Хазарського каганату. Коли войовничий князь Святослав пройшовся вогнем і мечем по відвічних ворогах Русі, алани, які були васалами каганату, полишили місто, що стало шляхетними руїнами. Нові поселенці тут з’явилися аж у 1639 році, коли пошарпаний поляками гетьман Остряниця прийшов у ці місця з козаками, аби залікувати рани. А вже в 1651 році тут мешкає 620 козаків, які прийшли із Запоріжжя і Подніпров’я.
 
Сусіднє село Рубіжне – це був кордон, за яким курів степ. Російські переселенці з’являться тут пізніше, коли козаки своєю кров’ю цей степ угомонять.
 
Коли тут з’явився Василь Гордієнко, про це достеменно невідомо. Вже потім співробітники музею, риючись в обласному архіві, дізнаються більше про цього козака.
 
У 18 років він брав участь у взятті турецької фортеці Азов. Тоді козаки добре прислужилися Петрові І, напавши на турецький флот. Власне, зв’язавши його по руках і ногах, вони цим сприяли успіху кампанії. Козаки думали, що за заслуги вони отримають права на запорозькі землі, вольности, як при Стефані Баторії. Замість цього, російський цар наказав збудувати навпроти Січі фортецю Кам’яний Затон, чим ще більше ущемив права запорожців.
 
Відомо також, що Василь Гордієнко придушував повстання Кіндрата Булавіна. Сталося це за кілька місяців до Полтавської битви. Російські війська та козацькі полки, за наказом гетьмана Мазепи, оточили булавінців на річці Торець. Повстанці склали голови всі до одного, але не здалися... Разом з донцями полягли й запорожці, які, «за козацьким лицарським звичаєм», під проводом двох отаманів пішли на допомогу. Історик Адріан Кащенко робить з цього висновок, що тоді Мазепа ще не мислив переходити на бік Карла ХІІ. Інакше, хіба копав би собі «могилу», знищуючи його противників? Словом, непрості й заплутані були часи. З іншого боку, якщо Мазепа послав саме Василя Гордієнка на цю бійню, то той був близький до гетьмана.
 
...Де був Василь Гордієнко під час Полтавської битви – теж невідомо. Натомість, маємо свідчення, що, одразу ж після взяття Батурина, до нього у Верхньому Салтові з’явилися і представники комісії, яку після знищення гетьманської столиці Батурина очолив Олександр Меншиков, щоб забрати з собою.
 
З катівні Василь Гордієнко таки повернувся. Напевно, за ним не було ніякої крамоли. Однак його там, мабуть, страшно катували, бо через кілька днів козак помер.
 
Потім слуги царські з’являються у селі знову. Як свідчать архіви, вони викопують тіло, обезголовлють його й вішають на маслині. Харківські ботаніки стверджують, що дереву не менше 500 років. Ніна Бражник переконана, що повернулися екзекутори за Василем лише тому, що дізналися, чий він син.
 
ДІТИ ЗА БАТЬКІВ
 
У розпал сталінських репресій з’явилося гасло: «Дети за отцов не отвечают». Потрібно було лише відректися від тих, котрі тебе народили. Потім той, хто відрікався, переконувався, що це звичайна пропаганда. У часи, коли люди вірили в Бога, відректися від батька було все одно, що відректися від Всевишнього, тобто страшним гріхом. Тим більше, від такого отамана, як Кость Гордієнко, якого запорожці 12 разів обирали на найвищу січову посаду. Власне, він був непересічною особистістю ще й тому, що закінчив Києво-Могилянську академію. Не кожен з отаманів міг похвалитися найвищою, як на той час, освітою. А ще він послідовно відстоював козацькі права.
 
Власне, і до Московського царя і до гетьмана Мазепи кошовий отаман Кость Гордієнко ставився без зайвого пієтету.
 
Першого він не любив за те, що на козацьких кістках у болотах будував Санкт-Петербург, тисячами кидав у пащу Північної війни зі шведами. На відміну від потайного Мазепи, він не приховував своїх поглядів. Уже в 1702 році він протестував проти того, що московити будують міста на кордоні Запоріжжя, порушують козацькі вольності. Кошовий також відмовився цілувати хрест на вірність цареві з цих же причин.
 
Напередодні Полтавської битви, щоб задобрити запорожців, цар присилає їм дари. Кошовому – найбільші. Той їх приймає, однак з умовою, що присягне цареві після того, як той зруйнує набудовані проти запорожців фортеці. Пише листа, де вимагає повернути волю й давні права. Але відповіді так і не дочекався.
 
З Мазепою у Гордієнка теж не склалося через те, що той теж накидав оком на запорозькі землі, вводив в Україні ледве не кріпаччину за московським зразком. Запоріжжя, як відомо, трималося на давній козацькій ідеї: «Без пана і холопа»... Вже дійшло до того, що Мазепа, говорячи сучасно мовою, «замовив» Гордієнка. На щастя, цього бажання йому не вдалося втілити.
 
Що примирило гетьмана і кошового? Україна, загроза повного поневолення козацької держави, яка в 1708 році вже була зримою. Запорожці стали союзниками Мазепи лише після того, як гетьман запевнив їх, що попросив протекції шведського короля не задля власної користі, а щоб визволити, ризикуючи життям, вітчизну від московської влади.
 
Потім, як би ситуація не складалася, він залишався вірний присязі. Власне, якби Гордієнко та запорожці не підготували човни на дніпровській переправі, Мазепа та Карл ХІІ неодмінно потрапили б у російський полон. Після Полтавської битви він не складає зброї. Власне, бере участь у битві, коли союзники – шведи і турки – оточують царя, разом з його військом. Петрові І ледве вдалося відкупитися від полону.
 
Разом з Пилипом Орликом Кость Гордієнко працює над першою в світі конституцією, де декларується рівність усіх без винятку перед судом, обрання, а не призначення посадовців. Аж до смерті – в 1733 році – він не міняє поглядів.
 
Свого сина пережив на чверть століття.
 
ПОТРИВОЖЕНІ ДУШІ
 
У фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» є епізод, коли Петро перший, не захопивши живим гетьмана, наказує виготовити опудало, котре потім лупцює у безсилій люті. До речі, це не видумка кіношника, а історичний факт.
 
Безсумнівно, подібним чином він знущався б і над прахом гетьмана Мазепи, як його підлеглі познущалися над тілом Василя Гордієнка. Священники Московського патріархату УПЦ, з якими я говорив на цю тему, кажуть, мовляв, гріх тривожити тіло, над яким за православним обрядом, було здійснено чин поховання.
 
Хоча те, що не вдалося «віруючому» цареві, зробили безбожники. Коли радянські війська увійшли до Румунії, представники НКВС добралися таки до поховання Мазепи. Куди поділи прах – невідомо. Може, череп Гетьмана знаходиться десь в Москві, як свого часу череп отамана Сірка, якого взяли нібито для виготовлення на його основі скульптури і довго не повертали в Україну.
 
Гірше було живим. У Батурині та інших містах людність було вирізано до ноги, трупи повішено на шибеницях й пущено за водою, щоб інші бачили й жахалися. Про це писали тодішні європейські газети.
 
Ще гірше обійшлися з Запорізькою Січчю, яку взяли за допомогою козаків Гната Галагана. Він виліз на бруствер і пообіцяв, присягнувши на іконі, що тим, хто складе зброю, буде дароване життя. За свідченням літописця, вийшло інакше:
 
«Учинилось въ Сичі то, что по Галагановой и московской присягі, товариству нашему голову лупили, шею на плахахъ рубили, вішали и иныя тиранскія смерти задавали, и ділали то, чего и въ поганстве, за древнихъ мучителей не водилось: мертвыхъ изъ гробов многих не только изъ товариства, но и чернецов откапывали, головы имъ отсікали, шкуры лупили и вішали».
 
Кажуть, що Галагана прокляли за цю зраду запорозькі характерники. До речі, історія його роду цікава. Нащадки полковника-зрадника були відомими українськими меценатами. Кажуть, вони таким чином замолювали гріхи. Але рід вимер до останнього чоловіка. А от Мазепу не лише проклинали в церквах, а й славили за збудовані церкви. Адже православні на кожній літургії моляться за «фундаторів храму цього».
 
Коли у селі Городному Краснокутського району представники Партії регіонів збираються ставити монумент за півмільйона гривень на місці, де нібито відбувся переможний бій росіян проти шведів, вони повинні пам’ятати, що і на тому, й іншому боці були козаки. І ще не раз потім українська доля буде змушувати нас, розділених царями, убивати один одного... Треба не радіти, а молитися, як у Верхньому Салтові, де на могилі Василя Гордієнка врешті-решт поставлено хрест.
 
Нарешті, через 300 років його знову відспівали.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.