УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 223 відвідувачів

Теги
Церква і влада милосердя Доброчинність секти Президент Віктор Ющенко конфлікти діаспора Археологія та реставрація вибори постать у Церкві Католицька Церква українська християнська культура церква і суспільство шляхи єднання монастирі та храми України розкол в Україні молодь Голодомор Патріарх Алексій II іконопис комуністи та Церква Церква і політика краєзнавство Києво-Печерська Лавра церква та політика церковна журналістика Мазепа Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну автокефалія педагогіка Вселенський Патріархат Ющенко Церква і медицина УПЦ КП забобони 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






«Одеські вісті»: Жива надія - П'ять щасливих сердець і Сергійчине



«Одеські вісті», Таїсія Баранова, 27.12.2008

 

Яким дивовижним світлом осяяний цей на вигляд непримітний будиночок! Не пройдеш повз - зупинишся. Звернеш увагу на густо обвішані випраною білизною мотузки. Речі на них - від великих до найменших. Але скільки їх!

А дивуватися і не слід. Живе в цьому будинку велика, надзвичайно дружна родина місцевого священнослужителя отця Михайла - у миру Михайла Юрійовича Любки, випускника Одеської духовної семінарії, і матінки Наталі. Матінка усмішлива, та і панотець на посмішку не скупий, хоча і ховає її в розкішну темну бороду. Але сміються його очі - добрі, мудрі. 17 років із прожитих 34-х отець Михайло править службу в місцевій церкві, наставляючи парафіян на шлях щирий, на здоровий спосіб життя. Вони вдячні йому за це, стверджуючи, що сама родина Любки - більш ніж переконливий приклад для наслідування. Наталя Миколаївна до всіх нескінченно заморочливих материнських обов'язків багатодітної родини до того ж учителює в школі - викладає музику і співи. А, крім того, навчається на п'ятому курсі Ізмаїльського гуманітарного університету.

Звідки така ретельність, така мудрість, душевна щедрість, щоб так тонко, без менторства і якихось тисків виховувати трьох своїх і стільки ж - прийомних дітей?

Батько родини відповідає просто:

- Всі наші з матінкою дні - в увазі до дітей.

...Ми сидимо в одній з кімнат в оточенні бігаючої, стрибучої, непосидючої дітвори. Найбільш верткий з них - чотирирічний Сергійко. Дивлячись, як бігає він по кімнатах, перекидається по підлозі, як спритно застрибує з ходу на коліна батькам, обціловуючи їх, ніколи не скажеш, що ще недавно він майже нічого не говорив. Був млявий, із цілою купою хвороб. Так його і привезли додому, до Євгенівки з лікарні, де жив він вже досить тривалий час, з температурою, зеленими мітками вітрянки, але так очікуваний сестричками - одинадцятирічною Настею, семирічною Надійкою і малюткою Нікою.

Для них поява прийомного братика в родині не було несподіванкою, як і через рік - ще двох - Васька і сестрички Тетянки. Оскільки будь-яке рішення, тим більше таке важливе, у цій родині приймається завжди колегіально, на сімейній раді. І думка навіть найменшенької трирічної Ніки має вагу.

Прийомні діти освоїлися у родині священика дуже швидко. Оточені душевним теплом, вони з неприхованою радістю промовляють найголовніші у світі слова: «мамо» і «тато». Навіть старші. І без будь-яких вагань.

Так, чи думав, чи міг навіть мріяти нині 16-річний Василь (у родині Любки він - півтора року), що для нього прийомні батьки придбають добротний будинок з великим городом, надвірними будівлями?! Та що Василь! Сергійкові, якому ще рости та рости, прийомні батьки теж вже купили поруч будиночок.

- Це ми, скоріше, як план під будівництво нового, - уточнив батюшка Михайло. - Просто ми з матушкою вирішили: хлопцям - по будинку, дівчатам - по приданому. Насамперед - побутову електротехніку. Меблі - ближче до заміжжя, щоб на той час сучасними були...

- Але діти ще зовсім маленькі! - здивувалася я.

- Ну і що? - спокійно відповів батько родини. - Нам легше це зробити зараз, доки діти з нами, на спільному харчуванні. Потім треба буде вчити далі, і все стане складніше.

А справді! Тетяна (їй вже п'ятнадцять) рішуче хоче присвятити себе медицині, і прийомні батьки схвалюють її вибір. Василь тяжіє до техніки, автомобілів, і жаліслива бабуся (вона педагог) готова хоч зараз подарувати йому «запорожець», на якому освоював ази водіння і сам панотець Михайло. Сьогодні солідний водійський стаж отця Михайла дозволяє разом із чудовою своєю родиною у повному складі робити далекі екскурсійні поїздки по Україні і Росії. Діти побували на батьківщині свого батька - у Мукачевому, у Москві, де відвідали чудові храми. Альбоми із численними фотографіями про ті незабутні подорожі із задоволенням показували діти, а Сергійко увесь час тикав у знімки пальчиком: «А це я!»

Дітей привчають рухатися, дозволяють їм «випускати пару». Але обов'язки свої домашні добре знає кожен. Розпорядок дня (він вивішений на видному місці) для них закон, як і чергування по кухні і по будинку взагалі. Адже батькам самим з усім не впоратися. Старші це добре розуміють. Василь може і корову подоїти, погодувати її і телят, а посуд помиє - за приклад дівчатам ставлять. Хоча улюблене заняття - це все ж таки «поколупатися» в автомобілі. І в цьому задоволенні батько йому не відмовляє. Таня охоче зварить гороховий суп і картоплю стушкує - пальчики оближеш. Але ж до цього і чай приготувати не вміла. Настя у школі - відмінниця. Разом з Василем і Танею вона ще займається в музичній школі, а Надійка - у художній. Татусь справно їх возить на заняття. І лише у вихідні батьки дозволяють дітям пограти в комп'ютерні ігри. І вже це вони вміють усі. Навіть малята самі включають комп'ютер, вставляють диски улюблених мультфільмів із серії «В гостях у казки».

Я лише на мить уявила собі цей будинок без дітвори. Настане ж час, коли всі виростуть і порозлітаються, і батьки залишаться удвох.

- Удвох?! - вразилася паніматка. - Ніколи!

Любки і раніше мріяли створити будинок сімейного типу, та площа маленької оселі не дозволяла. І тоді удвох із братом, який спеціально приїхав для цього з Мукачевого, вони прибудували до будинку рівну йому половину. Наймати людей - коштів немає. Кімнати виходять світлі, затишні.

- З Божою допомогою, - говорить отець Михайло, - і внутріоздоблювальні роботи закінчимо.

І тоді цей будинок заповниться новими голосами щасливих дітлахів, які знайдуть тут люблячих батьків і спокій змученим серденькам.

А поки що родина Любки готується до Нового року. Вже вирізані з картону янголи із крильцями, і готові прикрасити ялинку саморобні гірлянди різнобарвних паперових кілець.

- Скоріше б, скоріше Новий рік! - кричить Сергійко.

- І Різдво Христове! - стрибає на одній ніжці Ніка.

А Надійка, яка притулилася до мами, раптом повідомляє:

- А у нас незабаром хтось народиться. Так, мамо?

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.