УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 152 відвідувачів

Теги
вибори Предстоятелі Помісних Церков церква і суспільство Вселенський Патріархат Президент Віктор Ющенко шляхи єднання Священний Синод УПЦ автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні краєзнавство церква та політика забобони УГКЦ Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація Патріарх Алексій II Церква і політика комуністи та Церква постать у Церкві українська християнська культура Ющенко Церква і влада діаспора секти молодь Мазепа Голодомор Доброчинність церковна журналістика УПЦ КП Митрополит Володимир (Сабодан) милосердя монастирі та храми України Києво-Печерська Лавра іконопис педагогіка Католицька Церква конфлікти






Рейтинг@Mail.ru






«Український тиждень»: Маестро козаків



«Український тиждень», Кручик Ігор, 24.04.2009

 

 У Львові керівникові Кубанського козачого хору Вікторові Захарченку співали «Многая літа», а в Австралії його критикували за погану українську мову

Будівлю в стилі «брєжнєвського неоконструктивізму» в центрі Краснодара асоціювати з фольклором, на перший погляд, складно. Однак саме тут – концертний хол Кубанського козачого хору. Народний артист України Віктор Захарченко запрошує Тиждень до свого кабінету.
 
Жага катарсису
 
У кутку притулилася бандура, на стінах – більше десятка ікон. На офісному столі лежить булава, вирізки з українських газет, том праць Федора Щербини, діяча самостійницького козацького руху на Кубані початку ХХ сторіччя. На книжковій шафі зауважую російську єндову (ківш – ред.) у вигляді лебедя, макет вітрильника, а на полицях зібрання творів Пушкіна й мармуровий бюстик Кобзаря, а також сувенірну люльку.
 
«Нас сприймають однаково добре – в Петербурзі чи Данії, Японії чи Франції, США чи Львові. Буває, глядачі після концерту цілують мені руки. Часом кажуть: «Ви як повітря, як промінь світла»... Звичайно, такі слова бентежать. Я людина грішна й усвідомлюю це. Мабуть, у моїй особі бачать щось більше, ніж у мені є насправді. Повага, яку висловлюють слухачі іноді в перебільшеному вигляді, належить не тільки нашому хорові, а тому народному, що нам притаманне», – каже Захарченко.
 
Своєї української вимови Захарченко трохи соромиться, називаючи її «кубанською балачкою». Попри свою популярність, спілкується без краплі снобізму, для нього немає жодних особистих теорій, шкіл: «Бог дав мені любити й розуміти музику, збирати докупи співаків, дати їм репертуар. Знову ж, енергетика ця не лише моя, захарченківська, – це від дідів-прадідів. Я чиню як казав Глінка: музику пише народ, а ми її лише аранжуємо». Якось Захарченко спілкувався з Ігорем Стравінським і запитав, які явища в сучасній музиці той вважає найвидатнішими. «Записи грузинських пісень», – відповів композитор, підтвердивши пієтет до народного мелосу.
 
Станичний професор
 
Неодноразово чув подив щодо виконання Кубанським хором українського гімну. Комусь воно видається аж надто оригінальним, неканонічним. Захарченко на це відповідає: «Ми не стверджуємо, що виконуємо офіційний славень. «Ще й не вмерла Україна» – чудова запорізька пісня, що її здавен співали кубанські козаки. Раніше казали, що вона заборонена».
 
Таких от пісень Захарченко поназбирав сотні, пройшовши з мікрофоном і нотним зошитом уздовж і впоперек усю Кубань. Експедиції станицями, де мало не в кожній хаті висить картина чи килимок із козаком Мамаєм, маестро не припиняє й досі. «Приїжджаю, було, додому в свою станицю Дядьківську, а там бабусі гуторять: «О, наш Вітько тепер вчений, грамотний, аякже ж! Ми темні, а ти професор!» А співають як темпераментно, щиро! Я записую за ними й одказую: «Вчився-вчився, та й дурним залишився». Музикант не міг начудуватися, як міцно тримається мелос серед земляків. Мати хориста любила співати «Розпрягайте, хлопці, коней». Ще малим якось поцікавився, чи не набрид їй цей мотив. Мати всміхнулася: «Ти ж хліб щодня їси?»
 
Маестро ставить компакт-диск із піснею на вірш Олени Пчілки «Як швидко літо пролетіло». Я слухаю, він замислюється. Щойно побачила світ збірка компакт-дисків «Музичне приношення Україні», на якому, з-поміж іншого, звучать 56 українських пісень, зібраних Захарченком.
 
Київська кума
 
По українському радіо часто йдуть записи кубанців із Ніною Матвієнко. «Вперше я почув Ніну Митрофанівну ще молодим хормейстером, – згадує Захарченко. – Я саме був у Києві, пішов на виступ хору Вірьовки. Вона співала пісню «Ой, глибокий колодязь». Після концерту підійшов до службового виходу, хотів познайомитись. Але там уже стояла величезна юрба, і я не зміг побороти боязкість, пробитися до неї».
 
Проте зустріч таки відбулася – бо Ніна Матвієнко виявилася сміливішою за кубанського козака: «Пізніше я привозив до Києва виконавців народних пісень із кубанських станиць. І раптом на одному з концертів до мене підходить сама Ніна Митрофанівна! Кличе в гості... А потім я запрошував її на Кубань, і ми дали разом понад 30 концертів у нашій Краснодарській філармонії. Моя старша дочка тоді була нехрещеною – Матвієнко стала її хресною матір’ю. Не можна розділити душу українську, вона соборна. В Києві я завжди відчуваю родинні почуття».
 
Гастролюючи на Заході, Захарченко зайшов до музичної крамниці й попросив симфонічну увертюру Чайковского до опери «1812 рік». Поставили компакт... «Ні, це не той твір». Продавець наполягав: пане, ви неуважні! Захарченко послухав далі... Справді! Виявляється, увертюра розпочиналася хоровою молитвою, та радянська цензура цей початок обрізала. Лише після розпаду Союзу Кубанський хор почав виконувати і релігійні твори. Маятник суспільної думки хитнувся праворуч: і диригент, колишній носій комуністичного партквитка, став православним. Інколи він приходить до церкви й співає з бабцями на кліросі – такий от жест самопокаяння.
 
Між діаспорянами
 
У коридорі адміністрації хору висять гравюри зі старих книг: портрети козацьких старшин, священиків, храми, пейзажі річки Кубань. Усе таке мило-провінційне... Але хор об’їздив із гастролями близько 40 країн. Захарченко всміхається: та ж за кордоном влаштувати фурор набагато легше, ніж удома. Чи там публіка менш прискіплива?.. Головне – аби цікавилися, розуміли. Тиждень цікавиться: а що ж Кубанський козачий хор насамперед прагне донести до слухачів: мелодію? Ідеологію козацтва, мужності? «Хор повинен змушувати плакати, – впевнений Вік­тор Гаврилович. – Сльози – мірило людських почуттів».
 
В Україні козачий хор гастролював у Києві, Харкові, Львові... «Я не можу сказати, що в Західній Україні до нас поставилися прохолодніше, ніж у Центрі чи на Сході. У Львові нас приймали не просто як рідних, а як найрідніших! Я залишаюся на сцені сам-один, кажу: «Дякуємо, концерт закінчено!» І раптом вся зала починає співати. Вони співають «Многая літа» мені! Ніхто ніде мені «Многая літа» не співав, а от у західному Львові це зробили...»
 
Захарченко пригадує ще виступ в Австралії перед українською діаспорою: «Перше їхнє запитання: «Ви розмовляєте українською?». Я кажу ну, трохи можу, а артисти хору не всі. Діаспорянин обурюється. Я йому тоді кажу: «А ви українець? То щирі українці мають бути співучими. Ану ж бо, заспівайте, покажіть, які ви». Ну, й вони затягують з п’ятого на десяте. Ми послухали трохи й кажемо: «Добре, а тепер послухайте українською «москалів»!»
 
Самобутнє й загальнолюдське
 
Віктор Захарченко органічно виглядає як у бурці й шапці-кубанці, так і в концертному фраці. Так само й за своїми думками – інколи видається європейським маестро, а то в ньому прозирає горець, що спустився в дикому танці з гір. «Бог створив усіх самобутніми й неповторними. Що націю робить єдиною? Віра, звичаї, культура в широкому сенсі: фольклор, мова, пісні й танці, обряди, кухня. Але щойно культура йде на сцену – вона конкурує зі світовою класикою, і тому має вміти піднятися вище національних інтересів. Часом нас оцінюють винятково етнографічно, критикують за нібито неправильний візерунок вишивки на сорочці або якісь не такі лампаси. Я тоді згадую слова Єсєніна: «Не робіть мене рязанським». Є щось вище від етнографії», – стверджує маестро.
 
Щодо власної самоідентифікації, Віктор Захарченко переконаний: «Я, насамперед, українець – чорноморський запорізький козак. Мені дорога українська культура – вона в мене в генах, але хочу сказати так само: не робіть мене тільки кубанським».

     
 
БІОГРАФІЧНА НОТА 
Віктор Захарченко
народився в станиці Дядьківській на Кубані. Закінчив Новосибірську консерваторію, аспірантуру Московського музичного інституту імені Гнєсіних. Професор, учений-фольклорист: записав і опублікував, зробивши широко відомими, десятки народних українських пісень. Керує Кубанським козачим хором із 1974 року. Народний артист України, Росії, Абхазії й Адигеї, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка (1990).

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.