УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 55 відвідувачів

Теги
Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти молодь Мазепа іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора шляхи єднання УГКЦ Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі Патріарх Алексій II краєзнавство УПЦ КП Археологія та реставрація Голодомор Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков розкол в Україні автокефалія постать у Церкві Ющенко Києво-Печерська Лавра Церква і влада церква і суспільство монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко Вселенський Патріархат секти українська християнська культура церковна журналістика комуністи та Церква Церква і політика Доброчинність церква та політика педагогіка забобони вибори Католицька Церква милосердя






Рейтинг@Mail.ru






«Одеські вісті»: Моряк – дитя Боже



«Одеські вісті», Владислав Кітік, 28.05.2009

 

Якщо в порту є християнська місія, це піднімає у світі авторитет і міста, і країни. Добре, що в Одесі таких дві: «Apostleship of the sea» і «Mission to seafarers». Вони розташовуються в невеличкому приміщенні на Ланжеронівському спуску, що веде до Митної площі. Їх наявність свідчить про перевагу духовності у світі, що сповнений комерційних інтересів, переконаний панотець Олександр Смеречинський, який веде службу в цій своєрідній морській церкві.

Ці дві християнські установи є в цілому у 680 портових містах. Вперше вони зареєстровані у 1835 році, коли католицький священик Джон Ешлі одержав благословення працювати на торговельному судні, щоб настановлювати моряків на шлях праведний. Незалежно від цього існував і указ царя Петра І, за яким на бойових кораблях споруджувалися каплиці. Але як почуваються віруючі мореплавці зараз, коли менеджери флоту заощаджують навіть на посаді суднового лікаря, а не те що священика на борту? З другого боку, чи є сьогодні подвижники церкви, готові продовжувати на морі традиції суднових капеланів? Виявляється - є!

- На яких же умовах практичні судновласники погоджуються відправляти їх у рейси? - запитую панотця Олександра.

- Є, наприклад, іспанська практика. Вона полягає в тому, що капелани підсаджуються на один перехід, а потім у порту пересаджуються на судно, як правило цієї ж компанії, що йде назад. Це просто зробити, якщо є чіткий графік при налагодженому лінійному судноплавстві.

Скандинавський варіант відрізняється тим, що капелан до своєї появи на борту направляється на навчання, де здобуває морську спеціальність. Півдня він матрос, а увечері надіває сутану священика.

Італійські і багато американських пасажирських компаній принципово вважають, що на флоті повинні бути суднові капелани. На торговельних судах, де чисельність екіпажу рідко перевищує 20 чоловік, це не раціонально, але на великих круїзних лайнерах - обов'язково. Причому капелани там повинні приділяти увагу, насамперед, роботі з моряками, рідше - з пасажирами. Тоді священнослужитель протягом тривалого часу перебуває поруч команди. Тому на нього покладається не лише духовна діяльність, але і численні обов'язки щодо організації дозвілля екіпажу, вільного від вахт.

Адже, як відомо, судно біле, а робота на ньому чорна. Занурені у важку буденну працю люди мають потребу в розмаїтості вражень. І вдячні за проведені з ними екскурсії, за книжки, поставлені в бібліотечку, кінострічки, що поповнюють суднову фільмотеку. Ще дуже цінна для них допомога в організації листування з рідними, які залишилися далеко, або в налагодженні інтернет-зв'язку. Часто це здійснюється через інші місії, з якими контактує капелан. Там не вирішать правових чи господарських питань, але підкажуть, куди звернутися, де в незнайомому місті відшукати профспілку або адресу адвокатської контори.

- Однак священик - особа висвячена. Чи дозволяє йому сан виконувати конкретні обов'язки зі швартування, драїти палубу?

- На Заході є чимало прикладів, коли служителі церкви працюють на рядових посадах, а часом - і на офіцерських. Нічого ганебного в праці немає. Церкви світу ще з 60-х років минулого століття прийшли до рішення, що священику дозволено займатися виконанням мирських робіт і підписувати звичайний робочий контракт із судновласницькою компанією. Професії, що дозволяли заробляти на хліб насущний, мали і святі. Так апостола Павла годували його умілі руки, оскільки він був майстром, який споруджував для подорожан похідні намети.

- Чи багато віруючих серед моряків?

- Морякові за його тривалої відсутності на землі важко бути систематичним парафіянином. Однак віруючих чимало, хоча атеїстів досить. Але, за словами одного капітана, до якої б категорії хто б себе не зараховував, а, коли судно крениться від хитавиці в бурхливому океані, у цю мить всі віруючі.

- Ну а українці: яке їхнє ставлення до віри?

- Тут важко висловитися певно. Наші співвітчизники-моряки тримаються так, що стає незручно запитувати прямо, наскільки сильно вони вірують. Багато хто сприймає такі розпити як спробу влізти до них у душу. Тим більше, що їм взагалі не властиве прагнення вільно йти на одкровення. І не можна їх зачіпати, доки самі не захочуть розкритися. Віра для нашого моряка - та інтимна зона його душі, куди він нікого не допускає. У церкві він спілкується з Богом і благоговійно молиться. А своєму священику дарує повагу.

- А чи легко українському морякові, який пройшов горно радянської ідеології, дається спілкування з незнайомим йому капеланом-іноземцем?

- Українці - народ специфічний. Будучи родом з Радянського Союзу, більшість із них зберегло ставлення до церкви як до соціального інституту, де можна одержати допомогу. У портових місіях вони бачили, як щиро там сприяють їхнім колегам. Під впливом цих прикладів вони і самі не відмовлялися від підтримки і бували за неї вдячні. Але менталітет так просто не змінюється. Капелани зарубіжжя звикли до моряків, які завжди росли в середовищі поваги до церкви і сприймають її існування як невід'ємну частину соціуму. Довіра до священика у них вихована з дитинства.

До нашого ж земляка потрібен особливий підхід. З одного боку, він старанний працівник, добрий сім'янин. З другого, схильний до порушень дисципліни. Буває, після трудового дня до нього хоч не підходь, тому що він для розслаблення може до хмільного вдатися. На цьому ґрунті виникає навіть конфліктне ставлення до капеланів, які піднімаються на борт, щоб запропонувати свою допомогу і співчуття.

Зрозуміти цю «делікатну» рису слов'янського характеру по-справжньому здатен лише одноплемінник. Тому нашому моряку-«підпрапорнику» легше дається встановлення контакту із представниками українського духівництва. Знаючи це, ми хочемо об'єднати всіх українських священиків, які несуть службу на морських широтах світу, в одну мережу, щоб їх було простіше знайти.

- Як при цьому вони уживаються зі членами команди, які віднесені до інших конфесій?

- Як і всі. Перед лицем стихії і відповідальності за життєзабезпечення судна морякам не до міжконфесійних чвар. За національним складом екіпажі змішані, але функції і завдання - одні на всіх. Маленький простір судна - обитель, де повинно панувати миролюбство. Власники судна, які наймають фахівців, також стежать за дотриманням принципу рівності, інакше чвари зведуть нанівець злагодженість роботи команди.

- Очевидно, те ж саме спостерігається і у вашій місії?

- Приймаємо всіх, хто приходить до нас. Ми свідчимо про Христа, а це релігія любові. Зокрема, і до ближнього. Багато хто про це говорить, але ми намагаємося робити те, що є плодом любові. Якщо приходить людина іншої віри, ми так само прагнемо допомогти їй, чим можемо. Адже, як і всі інші на світі, моряк - дитя Боже. Потрібно йому дістати газету рідною мовою, помолитися, висповідатися або просто виговоритися і побути в іншому психологічному середовищі, - йому раді. Так ми розуміємо головне, що є в християнстві - милосердя.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.