УКР РУС  


 Головна > Українські новини > В гостях у редакції  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 99 відвідувачів

Теги
вибори УГКЦ милосердя українська християнська культура Археологія та реставрація церква і суспільство Патріарх Алексій II шляхи єднання Церква і політика педагогіка забобони Києво-Печерська Лавра УПЦ КП Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков секти Ющенко краєзнавство діаспора Церква і медицина постать у Церкві Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада комуністи та Церква монастирі та храми України Президент Віктор Ющенко молодь Доброчинність конфлікти автокефалія Голодомор церква та політика 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні іконопис Мазепа церковна журналістика Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






Настоятель православної парафії в Голландії протоієрей Стефан Баккер: «Прошу українців про справжню, палку молитву!»

  22 July 2009



Коли нашого нинішнього гостя редакції запитали, для чого він прибув в Україну, його відповідь була - «приїхав по допомогу». Досить дивним видалося це твердження на перший погляд, адже ми звикли вважати, що допомога потрібна нам самим.

Православ'я в Україні розділене, парафії в містах та селищах у більшості областей пошматовані «по живому» - поміж юрисдикціями, канонічними та неканонічними. Сутички довкола храмів спалахують між мешканцями одного села, одного мікрорайону - колишніми сусідами, друзями, навіть родичами. Здавалося б, чим можемо ми допомогти православній парафії з Нідерландів, адже ця європейська країна здебільшого є для українців уособленням дотримання широких свобод - громадянських, політичних, релігійних у тому числі.

Та, як виявилося, і православним голландцям не бракує випробувань. Табори для біженців, де перебувають в ув'язненні сотні й тисячі безвинних людей - чоловіки, жінки, діти; нерозуміння й несприйняття релігійних поглядів з боку широкої громадськості; ігнорування православних громад на загальноцерковному рівні - попри ці та безліч інших негараздів віруючі Нідерландів зберігають міцність духу, життєрадісність та віру в те, що всі їхні мрії про побудову власного храму здійсняться.

Саме таким - життєрадісним та щирим - завітав у гості до редакції порталу «Православіє в Україні» настоятель православної громади в м. Амерсфорті (Нідерланди) отець Стефан Баккер. У день, коли відбулася наша розмова, 8 липня, отець Стефан перебував в Україні, де мав зустріч з Предстоятелем УПЦ Блаженнішим Митрополитом Володимиром та головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ архімандритом Кирилом (Говоруном). Цього ж дня його рідне місто - Амерсфорт - відзначало 750-річчя від дня заснування.

Яке воно, голландське православ'я, що означає бути пастирем православної громади в протестантській країні й чим може Україна допомогти своїм братам по вірі в далекому Амерсфорті - розповідає наш гість протоієрей Стефан БАККЕР.

 

«У нашому благочинні - півтори парафії»

- Отче, вітаємо вас в Україні! Що є метою вашого нинішнього візиту?

- У мене подвійна мета. Насамперед я маю відвідати крамниці та придбати для нашої парафії все необхідне - церковне начиння та богослужбовий одяг. Оскільки в Голландії православні богослужбові речі просто не продаються. Усе начиння в нашій церкві ми виготовляємо власноруч. Наприклад, панікадила зроблені з газових труб.

Наш храм відвідує дуже багато бідних людей, тож я волів би, щоб він виглядав дуже гарно. У суспільстві ці люди - наші парафіяни - зазвичай належать до найнижчого соціального прошарку, таким чином у Церкві вони можуть почуватися королями.

Річ у тім, що це все біженці - вони прибули з 35 країн. Ми є місіонерською церквою. Наша парафія не є російськомовною, україномовною чи, наприклад, сербськомовною. Служба в нас правиться голландською. Якщо ви потрапляєте до православного світу, таких країн, як Росія, Україна, Греція, то тут можна побачити, що Православна Церква, коли дбає про місіонерство, насамперед звертає увагу на чорношкірих, жовтошкірих людей. Але не на, тих, хто живе так би мовити в центрі цивілізації - таких як ми. Тому я приїхав до України розповісти вам про православну місію в Голландії: ми є, ми працюємо. І водночас я хотів би просити про будь-яку допомогу, яку тут можуть нам надати.

Ми ж нині потребуємо трьох речей: нове приміщення храму, дім, де ми могли б вести бесіди, дискусії, влаштувати недільну школу, і місце, де могли б ховати померлих. Моя місія полягає в тому, щоб повідомити світові про нашу громаду, про наші мрії збудувати нову церкву, щоб православні віруючі в інших країнах сказали: «Добре, ми допоможемо цього разу не Африці, Індонезії чи Албанії, а людям саме в Голландії». Ось яке в мене завдання.

Ви можете прибути до нас, у нашу країну, ми вас зустрінемо, будемо вам дуже раді. Ви можете приїхати й побачити на власні очі, як ми живемо і хто ми є.

- Ви сказали, що на Вашому приході люди бідні. А як взагалі складається ситуація на парафіях Православної Церкви в Голландії?

- Така ситуація є спільною для всіх. У моєму благочинні лише півтори парафії й один монастир! Моя парафія є повною, інша - дуже маленька, там навіть немає священика. А монастир надзвичайно скромний - нараховує тільки-но три сестри.

Існують також етнічні парафії - сербські, грузинські, грецькі. Вони мають свої власні традиції проведення богослужінь. І кошти вони виділяють лише для своїх - сербів, грузинів тощо. Єдиний, хто звертає увагу на такі парафії, які перебувають у меншості на власній території, це Московський Патріарх. Він стимулює мене до подальшої діяльності, до проповіді серед мого народу.

- Самі голландці є релігійними людьми? Яка конфесія в країні домінує?

- Це хороше запитання. Загалом у нас люди релігійні. Та вони мають тенденцію забувати про це.

Голландці здебільшого стали протестантами. Чи знаєте ви протестантизм? Не думаю, що так! Дозвольте, я розкажу вам, щоб ви усвідомлювали, хто такі протестанти. Коли я навчався, щоб стати священиком, у нас був викладач архієпископ Алексій. Одного разу він прийшов в аудиторію, ми налаштувалися слухати його лекцію. І він сказав: «Коли б ми придивилися пильніше, то побачили б, що католики - найперші протестанти». Що він мав на увазі? У Римо-Католицькій Церкві одна людина - очільник. Одна людина наділена абсолютною владою. Це папа Римський. Так само і в протестантських церквах: влада сконцентрована в однієї людини - індивіда. «Я» для протестантів найголовніше. Вони вважають: «якщо ви поділяєте мою думку, то ви гарна людина. Якщо ж ваша думка відрізняється від моєї, то я вважатиму, що ви помиляєтеся». Саме тому сьогодні, станом на 2009 рік, у світі існує понад 40 тисяч різноманітних протестантських течій! Уявіть лишень! Чи можемо ми пояснити мусульманинові, чому в нас є 40 тисяч різноманітних напрямів однієї віри? Це ж божевілля! Переважна більшість протестантських напрямків виникла у Сполучених Штатах. Хоча сьогодні спостерігається цікава тенденція: у США, і в Голландії так само, євангелічні протестанти, наприклад, баптисти, придивляються до нас, приходять і поступово стають православними.

«Бути православним в нашій країні означає бути дуже самотнім»

- Як давно Ви є православним священиком?

- Ще молодим я закохався в дівчину, вона ходила до православної церкви. Я пішов за нею. Це було в 1963 році. І нині ми разом уже 45 років. Ми отримали хрещення в 1968 після п'яти років перебування у статусі оглашенних. На свято П'ятдесятниці 1968 року ми охрестилися в Православ'я й заручилися. 1969 року митрополит Сурозький Антоній (Блум) висвятив мене на диякона. Той час я пригадую з великим задоволенням!

До 1975 року я служив дияконом. Потім потрапив до змішаної парафії росіян та сербів в Амстердамі, де старостою, до речі, була жінка родом з України. Вони попросили мене бути в них священиком, але на той час я мав закінчувати навчання в Афінах. Тож ми з моєю дружиною опинилися на роздоріжжі: чи закінчувати навчання, чи піти до людей (бо все-таки люди просять, а вони мають бути на першому місці!). Вирішили не їхати до Афін, а прийняти пропозицію.

- Що для Вас у Вашій країні означало бути православним?

- І нині це означає бути чужинцем, неприйнятим і незрозумілим для суспільства. Тебе ніхто не розуміє, і знаєте, 50% часу я витрачаю на те, щоб пояснити оточуючим, що означає бути православним і що це означає для мене. Бути православним в нашій країні означає бути дуже самотнім.

Окрім того, це також означає необхідність вести потужний діалог і брати участь в екуменічному русі. Я належу до Ради церков Амстердама і веду свою діяльність серед інших народів. Але бути православним у нашій країні дуже складно. І так було впродовж усієї історії існування православ'я в нашій країні.

- Що підтримує Вас на Вашому шляху?

- Дух Святий спонукає й надихає мене! Я походжу з сім'ї банкірів та економістів. Мав намір вступати до консерваторії та стати музикантом, однак Святий Дух сказав мені: ні, ти будеш священиком! Та я й досі залюбки беру уроки гри на фортепіано...

Також я хотів би згадати про одну важливу людину. Це моя дружина, матінка. У Голландії неможливо бути хорошим священиком, якщо в тебе немає дружини, яка тобі в усьому допомагає. Якщо ти монах - так, це може бути. Але... Люди надмірну увагу приділяють зовнішньому вигляду. Якщо ти йдеш на службу в чудовому гарному священицькому одязі, то в тебе не виникне жодних проблем, тож у цьому разі допомога матінки дуже потрібна - дружина може взяти на себе всі матеріальні та побутові клопоти, позбавити від них.

Для мене ж важливо допомогти душі, серцю людини. Я намагаюся бути дійсно пастирем, а не просто представляти своїм виглядом гарний образ православного священнослужителя. Якщо ви завітаєте до мого міста, проїдете автобусом по його околицях, то побачите мальовничі краєвиди нашої природи. Проте на зупинці ви обов'язково прочитаєте оголошення: «Розлучення? Ми вам допоможемо!» А на нашій парафії за 29 років мого служіння сталося лише одне розлучення. Бо ми боремося за родину доти, доки не переможемо.

Тож, якщо повернутися до питання, що означає бути священиком в Голландії, то я скажу, що це значить перебувати на дуже низькому суспільному рівні. У мене немає офісу, немає церкви, я працюю в кутку власного будинку. Та головне в моїй діяльності - це люди. І коли працюю з ними, почуваюся достойно.

- Ви зазначили, що парафіяни Вашої громади знаходяться на низькому соціальному щаблі і бути православним у Голландії - означає бути самотнім. Яка в цьому разі доля чекає в подальшому на цих людей? Вони так і залишаться самотніми та ще й поза громадою, поза суспільством?

- Насправді бути православним - це не означає приналежність до нижчої касти. Наприклад, особисто я не належу до малозабезпечених чи неавторитетних людей - свого часу я був викладачем у принцеси королівської крові.

Бути православним означає не мати права голосу, в суспільстві тебе просто не помічають. Коли відбувається засідання Ради церков, нас не запрошують, ніби православних узагалі не існує! І такий стан речей не є новим чи надбанням останніх років. Протопресвітер Олександр Шмеман писав про подібну ситуацію. Він зазначав, що настає час, коли неправославний світ має відкрити очі й побачити, що ми, православні, є тут, поряд.

«Маю надію, що побачу своїх парафіян усміхненими й щасливими»

- Розкажіть, будь ласка, про свою громаду, про її повсякденне життя. Які вони, ваші парафіяни?

- З чого б почати?.. Ви вжили дуже небезпечне слово - «громада», «церковна громада». Якщо ми є тільки парафією, то люди просто приходять на богослужіння, беруть у ньому участь і розходяться у своїх справах. Громада ж означає дещо більше. Означає, що треба ділитися життям: вислухати все про іншу людину, натомість розказати їй про себе; дізнатися, хто ця людина, а хто - та. Ми намагаємося бути саме громадою.

У Православній Церкви дві гілки влади: влада єпископа і влада парафіяльної ради. До нашої парафіяльної ради, ми так вирішили, не можуть бути обрані ті люди, які просто приходять до церкви. Ми обираємо тих, хто відзначається активною діяльністю. Наприклад, членом парафіяльної ради є жінка, яка веде катехізаторські курси. Інша викладає мову для новоприбулих громадян з інших країн. Ми також її обираємо. Тому що кожен має вносити якусь лепту в життя парафії.

Окрім того, ми багато знаємо один про одного. Я обізнаний із життям всіх своїх парафіян: де вони працюють, яка ситуація в їхній сім'ї, які проблеми їм доводиться долати.

Хотів би розповісти про одну дівчину родом з Ефіопії. Коли їй було 14 років, вона звернулася до свого батька, мусульманина, з тим, що хоче бути християнкою, як її мати. Батько начебто погодився. Та затим привів дівчинку до кімнати, зачинив її там, покликав своїх братів і племінників, і разом вони жорстоко покарали її. Потім він привів її на пристань і спитав у капітана найближчого корабля: скільки? Капітан сказав: «П'ятдесят доларів». Це за те, щоб кинути її в море. І батько заплатив капітанові. Але той не кинув її, а привіз до Роттердама і тут відпустив. Тож ця 14-річна дівчинка стояла посеред вулиці в незнайомій країні, і побачивши раптом темношкірого чоловіка, вигукнула: «Пане!» Виявилося, цей чоловік походив із тієї ж країни, що й вона, і він її зрозумів. Чоловік привів її до церкви, нашої церкви, я її прийняв до громади, а згодом охрестив...

Ми можемо з вами просидіти цілий тиждень, і я розповідатиму сотні й сотні історій - про кожного з моїх парафіян, яких ви бачите на цих фото. З Абхазії, Афганістану, Ємену, Лівану, Іраку... Ці люди потрапляли до мене, і я, як батько, їх підтримував, потроху повертав до життя. Маю надію, що таки бачитиму їх щасливими й усміхненими.

- Тож, як вони живуть?

- У Біблії Господь учить нас, що для чужинця, подорожнього у твоєму будинку має бути кімната. Але західний світ є настільки закритим, що твоя власна кімната, твоя територія існує тільки для тебе, жодного місця для сторонньої людини! Така ситуація, особливо для чорношкірих, є дуже складною. Їм не залишають вибору, не дають можливості працювати, влаштуватися на роботу. Вони їдуть до нас не від солодкого життя, здебільшого їм доводиться приймати такі рішення під тиском обставин. І якщо в них немає певних документів, вони потрапляють до в'язниці.

Скажіть мені: хто зараз підлягає ув'язненню? Обвинувачені злочинці? - Так! Але не чоловіки, жінки та діти. Однак наш уряд кидає за грати людей лише за те, що вони приїхали до нашої країни! Ми, православні віруючі Голландії, люди з нашої парафії - копти, росіяни, греки - йдемо до урядовців і кажемо: «Ні, ви не можете кидати жінок і дітей, безвинних людей у в'язниці!» І знаєте, що відповідає уряд? Влада каже: «Добре, ці люди не є голландцями, тож ми створимо спеціальні місця для утримання міжнародних біженців і залишимо їх там». Тож якщо раніше ми мали одну тюрму, то тепер їх 11, і там перебувають жінки та діти! Щотижня представники різних деномінацій відвідують ці в'язниці, висловлюючи свій протест проти такого нелюдського поводження. І коли керівництво в'язниці бачить, що прийшли протестувальники, вони опускають жалюзі на вікнах, щоб ув'язнені нас не бачили. Це жахливо і ми з цим боремося. А як іще можемо ми, православні, протестувати? Ми молимося. Звертаємося до Бога з молитвами.

Таким чином, ми є не лише церквою, де відбуваються богослужіння, не лише громада, але ми також є голосом у суспільстві.

Приходять до нашої церкви також і місцеві мешканці - голландці. Багато хто дізнається про нас за допомогою Інтернет, бо бачать наш веб-сайт, вивчають його, звертають увагу, надсилають листи, в яких виявляють бажання бути православними. Я вступаю з ними в листування й поступово ми робимо їх православними. Наразі ми маємо близько 30-40% парафіян голландців. Тому я стільки часу витрачаю на навчання студентів в університеті. Для того щоб пояснити, чи просто донести звістку до молодих людей, ким ми є.

«Прошу українців про справжню, палку молитву!»

- Які події чекають на вашу громаду найближчим часом?

- Усі наші парафіяни нині перебувають у стані радісного передчуття: попереду на них чекає літній табір. Організацію цього дозвілля ми розпочали 10 років тому. І тепер православна дітвора з багатьох країн - Бельгії, Голландії, Люксембургу та інших - разом вирушають до літнього табору. Кожного ранку дітки відвідують службу, разом співають. З ними разом знаходяться священик та диякон. Диякон, отець Димитрій, до речі, родом з України. Дуже гарний, красивий чоловік, з почуттям гумору. Мешканці табору разом навчаються на катехізаторських заняттях, готують обід, їдять, танцюють, співають біля вогнища. До них приїжджають єпископи з різних країн. І, звісно, для почесних гостей дітки влаштовують концерти! Отже, час, який вони проводять разом, дуже насичений та веселий.

Та ці діти, які родом із Афганістану, Африки тощо, не повертаються назад до своїх країн. Тому вони мають стати справжніми голландцями. А для цього потрібно набагато більше, ніж просто вивчити мову. Наприклад, в Африці стосунки між чоловіком та жінкою, чи батьком та донькою дуже відрізняються від наших, тож ми маємо вчити їх, щоб вони поступово ставали голландськими чоловіками, жінками, дружинами, батьками та доньками. Цей процес ми називаємо окультуризацією. Якщо просто вчити мову і жити в суспільстві, то людина все одно залишиться сама собою, не стане часткою соціуму. Окультуризація передбачає перетворення людини на повноцінну особистість у тому суспільстві, в якому вона живе.

Наведу приклад. У грудні ми святкуємо день святого Миколая. Святий Миколай приходить до церкви разом зі своїм помічником. І цей асистент - чорношкіра людина. Однак це не є справжній чорношкірий, просто помічник святого Миколая наносить на обличчя чорну фарбу. Ми з нетерпінням чекали на реакцію чорношкірих діток: як вони поводитимуться, коли побачать таку картину? І останнього року на це свято троє з чорненьких діток самі намастили собі обличчя чорною фарбою. Вони зрозуміли цю місцеву традицію, і свято наше видалося напрочуд гарне.

Тож, ми постійно і всебічно працюємо з нашими парафіянами, маємо за мету зробити їх не просто повноцінними, але й гарними членами суспільства.

- Чим може Українська Православна Церква допомогти вашій громаді?

- Я скажу як священик. Насамперед, згадайте нас у своїх молитвах. Щоб це було не просто поминання чи прохання перед Богом, а я прошу про справжню, палку молитву. Господь нас почує!

По-друге, якщо у вас є можливість надати матеріальну допомогу, то ми будемо вдячні настільки, що це навіть неможливо висловити словами. Бо нині нам виділили невеличку земельну ділянку (приблизно 15 метрів), щоб побудувати там церкву! Це дуже маленький шматочок землі. Але ми маємо змогу нарешті звести свій храм. Я просив фінансово підтримати будівництво священиків та єпископів найближчих до нас країн, та, на жаль, поки що нам не мають змоги допомогти. Тоді я подумав: чому б не поїхати до України? Церква тут є сильною, можливо, люди матимуть змогу підтримати нас. І ось, я тут.

- Від імені нашого порталу «Православіє в Україні» можемо сказати, що обов'язково звернемося до наших читачів та всіх віруючих з проханням піднести молитви про Ваших парафіян перед Господом, аби Він допоміг у ваших трудах. Також ми розмістимо матеріал про вашу діяльність та потребу у побудові храму з проханням до людей посприяти у цій нелегкій справі. Дай Бог, ці рядки прочитають і ті, хто має можливість надати допомогу.


Бесіду вела Юлія Комінко

Перекладав з англійської Ростислав Воробій

Матеріал підготувала Вікторія Кочубей