УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 52 відвідувачів

Теги
Мазепа Церква і влада розкол в Україні Патріарх Алексій II Католицька Церква Церква і медицина Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ Доброчинність діаспора Приїзд Патріарха Кирила в Україну Вселенський Патріархат вибори Ющенко церква та політика УГКЦ церква і суспільство секти іконопис комуністи та Церква шляхи єднання Археологія та реставрація педагогіка Києво-Печерська Лавра милосердя Предстоятелі Помісних Церков краєзнавство церковна журналістика забобони конфлікти постать у Церкві автокефалія 1020-річчя Хрещення Русі молодь монастирі та храми України Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура УПЦ КП Голодомор Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






«Главред» (Украина): Парадокс патріарха Кирила



«Главред» (Украина), Віталій Портніков, 03.08.2009

 

Для українців візит московського патріарха – тільки чергова сторінка у вічних дебатах щодо створення помісної церкви і канонічності УПЦ Київського патріархату. І саме з цієї точки зору в Києві розглядають заяви нового російського першосвященика – і щодо того, що помісна церква в Україні вже є, і щодо того, що не варто вимагати «або все, або нічого».

Проте насправді приїзд патріарха Кирила в Україну – частина серйозно продуманого будівництва нової Російської церкви. Патріарх – не просто релігійний діяч, не просто священик, але й політик з більшим досвідом і інтелектом, ніж сучасні йому російські і українські професійні політики. До свєї місії – це можна бачити з швидкої реформи церковної бюрократії, запровадженої Кирилом, – він готувався вже давно. І, як можна зрозуміти із заяв патріарха, він щиро вважає себе не просто пастирем, але й національним лідером. Його попередник претендував хіба що на роль морального авторитета в суспільстві, до того ж суспільстві насамперед церковному. Кирилу потрібно набагато більше. І він починає діяти – як священик, політик, адміністратор і дипломат водночас. Свої церковні подорожі новий патріарх починає зі Стамбула. І це також не дивно.

Константинопольський патріарх – одвічний конкурент московського у впливі на світове православ’я. І в Україні також – адже до приєднання Київської митрополії до РПЦ вона належала саме до Константинопольського престолу. В часи Алєксія II між Москвою і Константинополем було чимало конфліктів: найбільш голосний – навколо православної церкви в рідній попередньому патріарху Естонії. Однак Кирил намагатиметься зараз не сваритися із Вселенським патріархом, а, скоріше, співробітничати з ним. Зокрема, він абсолютно не зацікавлений у односторонніх діях Константинополя по відношенню до Української церкви. Адже можливість повернутися до питання про Київську метрополію у складі Константинопольського патріархату завжди існує – хай нещодавно вона була заблокована спільними зусиллями головних опонентів у керівництві РПЦ, покійного патріарха Алєксія та колишнього патріаршого місцеблюстителя Філарета, що зараз очолює УПЦ КП, проте хто сказав, що не можна повернутися до цієї теми після Алєксія і Філарета? І новий російський патріарх робить хід на випередження... А потім їде в Україну...

Чому людина, яку завжди вважали найбільшим реформатором у РПЦ, виявилася такою консервативною, коли мова зайшла про українську автокефалію? А от тому, що Кирил дійсно реформатор. Він став патріархом, долаючи опір консервативного духовенства, яке вважало його мало не підпільним католиком – як і його вчителя, митрополита Никодима, одну з найбільш цкавих особистостей у Російській церкві радянських часів. І досі в найбільш шановнаних монастирях – та ще й близьких до влади – до обрання нового патріарха ставляться як до трагічної помилки.

Між тим величезна частина прогресивного – якщо так можна казати по відношенню до церкви – духовенства – зосереджена саме в УПЦ Московського патріархату. А консерватори в УПЦ МП підтримуватимуть патріарха як гаранта статус-кво. Припустити можливість автокефалії для Кирила означає залишитись сам на сам із ретроградами з російської частини церкви, заслужити репутацію зрадника, та ще й посваритись із Кремлем, де розглядають УПЦ МП як важливий осередок власного впливу. І зробити такий крок на початку перебування на патріаршому престолі – означає зробити серйозну помилку, яку церковні політики масштабу патріарха Кирила просто не можуть собі дозволити.

Який із цього висновок? А такий, що в Україні буде своя помісна церква. Бо тільки реформована РПЦ може серйозно, без комплексів і з усвідомленням реалій, що склалися, підійти до розгляду цього принципового для себе питання. Церква ж у нинішньому її вигляді – навіть якби її патріархом був сам святий Петро – просто не здатна не те що до вирішення таких проблем, як українська автокефалія, але навіть до їхнього обговорення. Але вважати, що так буде завжди, не варто. У РПЦ, до речі, завжди були власні проекти помісних церков – коли це не суперечило її інтересам. Так, було надано автокефалію Американській православній церкві – головним прихильником цього рішення був учитель патріарха Кирила, митрополит Никодим. Очевидно, що інтересам сучасної Російської церкви українська автокефалія суперечить. Проте вона може відповідати інтересам тієї церкви, яку намагатиметься створити патріарх Кирил. Хай це буде і не так швидко, як цього хотілося б прихильникам автокефалії в Україні і самій УПЦ МП.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.