УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 88 відвідувачів

Теги
іконопис комуністи та Церква Президент Віктор Ющенко Голодомор Церква і політика автокефалія Доброчинність Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II вибори українська християнська культура Ющенко Церква і влада Мазепа церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) діаспора педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні забобони молодь Церква і медицина церква і суспільство Священний Синод УПЦ церковна журналістика милосердя конфлікти УПЦ КП монастирі та храми України краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра постать у Церкві Археологія та реставрація секти УГКЦ Католицька Церква 1020-річчя Хрещення Русі шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Релігія в Україні»: Європейський досвід відносин держави і новітніх релігій



«Релігія в Україні», Валентин Петрик, 22.07.09

 

Для захисту громадської безпеки та порядку, здоров’я і морального стану населення, прав та свобод окремих громадян від проявів деструктивного характеру з боку представників новітніх релігійних рухів (неокультів) у країнах Європи вживаються відповідні запобіжні заходи з захисту населення та прав традиційних церков як носів національної культури.

Зокрема, законодавство Іспанії встановлює певне обмеження релігійних свобод, а саме  обмеження релігійної діяльності, пов’язаної з психічними або парапсихічними феноменами, а також поширення пов’язаних із ними “гуманістичних або духовних (спіритуалістичних) цінностей”, що суперечать релігійним цінностям.

Якщо говорити про правове визнання відповідно до закону, то чинне законодавство виділяє декілька типів релігійних об’єднань, що мають неоднаковий статус: Римо-католицька церква (РКЦ); достатньо “глибоко укорінені” церкви, що можуть, відповідно до закону, укладати угоди з державою; інші церкви і релігійні співтовариства, що не володіють статусом “укорінених”, але з визнаним законом статусом релігійного співтовариства або конфесії,  які вказано в процедурному переліку реєстрації релігійних об’єднань; релігійні групи, що не володіють подібним статусом і названі сектами або новими релігійними рухами, оскільки вони не відповідають вимогам закону, і найчастіше  мають статус не релігійних, а приватних об’єднань або асоціацій.
Угоди між РКЦ  і державою відрізняються від угод з іншими церквами.

Іспанським урядом угоди з РКЦ  прирівнюються до міжнародних договорів, і укладаються на основі принципів міжнародного права, що є визнанням державою міжнародного статусу католицизму. Всі угоди держави з іншими конфесіями мають характер звичайних державних законів. Крім цього, на практиці є істотні розбіжності між католицькою церквою та іншими церквами, що проявляється в існуванні особливих правил і юридичних положень, що стосуються тільки РКЦ, а це пояснюється її особливою соціальною і культурною роллю в іспанському суспільстві. Католицькою церквою підписано чотири генеральні угоди  з питань: правового регулювання,   освіти і культури,  фінансів та релігійного обслуговування збройних сил.

Як було зазначено, ключовими словами у застосуванні положень про релігійну свободу є: богопоклоніння і релігійна ціль. Вважається, що діяльність, пов’язана з психічними або парапсихічними феноменами, поширенням гуманістичних або “спіритуалістичних” чи подібних цінностей, цим критеріям не відповідає. Для релігійних груп, що не мають особливого правового статусу, відповідно до закону – нерелігійних груп, оскільки вони не можуть довести наявність релігійної цілі, залишається вибір: або відповідно до права на свободу переконань обмежитися статусом приватної асоціації чи об’єднання (ст. 22 Конституції 1978 р.) або ж громадяни можуть просто скористатися правом на свободу об’єднань  і свободу слова, не претендуючи і на цей статус.
Тільки окремі неокульти в Іспанії зареєстровані як релігійні громади. Як правило, Державна дирекція з релігійних питань відмовляє їм у реєстрації, оскільки висуває достатньо суворі вимоги, однак інколи змушена реєструвати за рішенням суду. Проте і суди нерідко відмовляють їм у праві на реєстрацію, а крім того, багато хто з них самі не прагнуть одержати правовий статус. Таким чином, державна влада виштовхує ці групи з юридичного простору.
Італійський закон про церкву створює своєрідну тришарову систему. Найбільш міцні позиції утримує РКЦ, яка користується привілейованим становищем, гарантованим конкордатом (угодою між державою і церквою, котрий надає останній певні права) та іншими численними постановами. Відносини між державою і РКЦ будуються через конкордати, котрі розглядаються як такі, що мають  юридичну силу, як і міжнародні угоди. Проміжне положення займають ті церкви, які досягли угоди з державою. Ці конфесії існують в Італії протягом тривалого часу. Їм гарантовано становище, подібне до стану РКЦ (п’ятидесятники, адвентисти, іудеї, баптисти і лютеранці). У найнижчому прошарку розташовуються групи, які сприймаються як такі, що дисонують із громадським ладом. Серед громад нижчого шару знаходяться, наприклад, мусульмани і “Свідки Єгови”, що лише нещодавно прибули до Італії. Їх діяльність регулюється у відповідності до закону № 1150 від 1929 р. і загальними законами про асоціації. Найнижчі групи позбавлені деяких важливих привілеїв, які надаються церквам, що мають угоду з державою.

Спецслужби Італії, з урахуванням зростання кількості злочинів, скоєних сектантами, проводять відповідні запобіжні заходи із залученням поліції та спецпідрозділів “ДІА” і “РОС”. В Італії боротьба проти зловживання релігією здійснюється шляхом ретельного збирання інформації про антиконституційні вияви з боку релігійних організацій. Якщо встановлюється, що керівництво тієї чи іншої конфесії забороняє своїм адептам зустрічатися зі своїми близькими та друзями, якщо дітей намовляють проти батьків або держави, а від членів релігійної спільноти вимагають робити значні фінансові внески, передавати майно, заповідати гроші тощо, тоді у дію вступає Кримінальний кодекс.

У Німеччині існує два різних юридичних статуси для церков. Найбільші з них, а також деякі нечисленні – а таких близько 15 – мають спеціальний статус. Ці релігійні організації повинні бути виключно релігійними, а не комерційними асоціаціями; мати достатньо визначену і відмінну від інших організацій релігійну доктрину; чисельність їх членів, грошові прибутки організацій і структура мають відповідати вимогам державних законів. На практиці федеральні землі Німеччини встановлюють ценз близько 1% від загальної кількості населення федеральної землі і така кількість членів дозволяє церкві претендувати на особливий статус. Нечисленні за кількістю членів релігійні організації не мають особливого статусу.

У ФРН поліція користується переліком потенційно небезпечних деструктивних релігійних організацій, за керівниками та активістами яких ведеться особливе спостереження. Переважна більшість державних органів і деякі політичні партії та ділові структури вимагають від своїх нових членів або співробітників заяву, що вони не належать до культу тоталітарного спрямування. Якщо про діяльність будь-якого релігійного угруповання Німеччини з’являються численні свідчення, що в цій організації відбувається жорсткий тиск на членів або вони залучаються до проведення антидержавної діяльності, то Федеральне міністерство у справах сім’ї, літніх людей, жінок та молоді поширює інформаційні матеріали, де звертає увагу громадян на викриті факти, попереджаючи їх про небезпеку, що її може принести членство у тому чи іншому культі.

Роль держави у Німеччині полягає, зокрема, й у тому, щоб захищати громадян та підтримувати соціальний мир. Унаслідок конфліктних ситуацій у сфері нових релігійних та ідеологічних угруповань та психогруп виникають чотири форми державного втручання:

• створення законодавчих рамкових умов;
• просвітительська діяльність, інформування громадськості про діяльність нових релігійних та ідеологічних угруповань та психогруп і, в разі необхідності, попередження про їх небезпеку;
• допомога “жертвам” або особам, які зазнали шкоди внаслідок діяльності нових релігійних груп або після тривалого членства в одній закритій групі, і шукають можливості встановити контакт з суспільством;
• у разі необхідності – посередництво з метою попередження конфліктів між окремими релігійними угрупованнями або між окремими громадянами та спільнотами.

Провідним органом Федерального Уряду ФРН з питань нових релігійних громад є Федеральне міністерство у справах сім’ї, літніх людей, жінок та молоді. Воно оприлюдніє інформаційні матеріали, призначені для громадськості. Крім цього, в усіх федеральних землях пропонуються інформаційні послуги. У більшості федеральних земель створено підрозділи, які паралельно зв’язкам із громадськістю відповідають і за поширення внутрішньої інформації.

Федеральний Уряд впроваджує заходи з інформування про нові релігійні та ідеологічні угрупування в межах своїх конституційних обов’язків та прав. З цього приводу Федеральний Конституційний Суд 23 травня 1989 року ухвалив рішення, в якому визначено, що на підставі своїх конституційно-правових обов’язків щодо інформування та роз’яснювальної роботи серед громадськості уряд має право поширювати інформацію про нові релігійні угруповання та висловлювати попередження, не порушуючи водночас принципу нейтралітету.

Роз’яснювально-освітня робота державних установ, що мають інформувати окремих осіб та об’єднання про нові релігійні угруповання, повинна спрямовуватись на:

• відвернення небезпеки;
• забезпечення індивідуальної релігійної та світоглядної свободи шляхом освітніх заходів, що дає можливість ухвалювати рішення на основі достовірної інформації;
• забезпечення свободи думки в релігійно-світоглядній полеміці шляхом створення сприятливих рамкових умов;
• сприяння мирному співіснуванню різних релігійних та світоглядних угруповань і, в разі необхідності, їх інтеграції у суспільство.

Перші два пункти (відвернення небезпеки та релігійно-світоглядна освіта) мають особливе значення у сфері освіти та  захисту молоді. Необхідною залишається роз’яснювальна робота державних установ про окремі групи, що здійснюється шляхом видання брошур, підготовки заяв для преси, проведення конференцій тощо.

Однак, вона має зосереджувати свою увагу на особливо поширених групах, потенціал небезпеки яких належно обґрунтований та може бути чітко визначений. У цілому, роз’яснювальна робота державних установ має орієнтуватись на конкретні конфлікти, наприклад, на конфлікт між громадянськими правами та прагненням особистості до самовизначення, з одного боку,  і намаганням певної релігійної групи запровадити жорстке дотримання якихось життєвих правил, з іншого боку.

Якщо громадськість відчуває потребу в інформації, то деякі особливо конфліктні групи проводять політику дезінформації, а окремі з них (“Універсальне Життя” і особливо “Церква Сайєнтології”) – ще й політику залякування критиків, хай навіть шляхом здійснення психологічного тиску та подання скарг та позовів. З цієї причини участь державних установ у розширенні інформаційного потоку слід розглядати як внесок у забезпечення вільного формування громадської думки.

Додатково необхідна просвітитницька робота й всередині самих державних установ. Вона може здійснюватись у формі відомчих заходів з підвищення кваліфікації. Особливо це стосується таких державних установ, як органи правосуддя та слідства, відомства у справах молоді та охорони здоров’я.
На Федеральне адміністративне відомство при цьому покладаються такі завдання:

1) збирання та обробка матеріалів, важливих для оцінки тенденцій розвитку нових релігійних угруповань, а також організацій, пов’язаних з такими угрупованнями в правовому чи економічному плані або релігійними та ідеологічними цілями;
2) інформування державних органів на рівні держави та федеральних земель, а також всіх публічно-правових корпорацій, які поставили перед собою завдання надавати допомогу людям, чиї інтереси постраждали;
3) видання інформаційних брошур та інших матеріалів, що роз’яснюють громадськості небезпеку з боку нових релігійних угруповань.

Привертає до себе увагу той факт, що першими побачили небезпеку від діяльності неорелігій католицька та євангелістська церкви Німеччини. Ними було ініційовано створення інститутів для збирання відповідної інформації та надання її громадськості.

Уряд та Національні збори Франції аналізують саме явище існування новітніх релігійних рухів та вивчають питання доцільності ухвалення окремих законодавчих актів стосовно регламентації діяльності неокультів у Франції. З цією метою за пропозицією Президента Франції Ж. Ширака у липні 1995 року було створено Парламентську комісію на чолі з депутатом Національних зборів Франції Аленом Гестом. Унаслідок вивчення документів державних установ Франції, аналізу наукових досліджень, бесід з науковцями та спираючись на опитування свідків і жертв діяльності сект, зазначена комісія підготувала доповідь.

У цій доповіді, зокрема, зазначається, що негативним наслідком перебування людей у деяких неокультах є суттєве погіршення їх психічного стану. Більшість керівників новітніх релігійних рухів вимагає від своїх адептів безумовного підпорядкування. Для досягнення цієї мети, як правило, застосовується такий особливий режим, як багатогодинні молитви, відмова від їжі, тривале усамітнення. Окрім цього, були зафіксовані випадки насильного вживання наркотичних засобів. Безумовну шкоду для здоров’я членів сект завдає також наявна в деяких подібних угрупованнях практика відмови від медичної допомоги, нанесення собі поранень і каліцтв.

Особливе занепокоєння викликало залучення до новітніх релігійних рухів дітей, які ще не можуть передбачити майбутніх негативних наслідків перебування в них та виконання відповідних культових правил.

У доповіді також відзначалося, що діяльність окремих сект завдає шкоди державі та суспільству в цілому. Деякі неокульти відкрито виступають проти наявних у суспільстві моральних норм, вважаючи, що тільки норми, що діють у цих угрупованнях, мають право на існування. Це призводить, у деяких випадках, до провокування суспільних заворушень. Проведений аналіз свідчить, що окремі секти займаються підпільним виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю, завдаючи таким чином економічної шкоди державі.

Загальним положенням у визначенні заходів задля уникнення негативних наслідків від діяльності певної частини неокультів є теза щодо доцільності „посилення пильності держави та суспільства до сект і їх діяльності”. Тому  вважається необхідним: ретельне вивчення самого феномену новітніх релігійних рухів і поширення інформації про їх діяльність; більш суворе застосування чинного законодавства у випадках порушення цими угрупованнями прав людини на свободу, працю, громадський порядок, податкового та економічного законодавства; можливість надання морально-психологічної допомоги колишнім членам сект.

Як захід для поліпшення контролю за діяльністю релігійних організацій з боку держави пропонується створити підпорядкований безпосередньо Прем’єр-міністру Франції Міжміністерський координаційний орган, котрий мав би відповідні адміністративні та правові повноваження, а також автономне фінансове забезпечення. На такий орган планується покласти вивчення та моніторинг у взаємодії із зацікавленими інституціями (МВС, Служба загального розвідінформування – RG, Мін’юст, Міністерство соціальних справ, МЗС, Мінфін та ін.) усіх аспектів діяльності релігійних організацій. За результатами своєї роботи він мав би складати щорічний звіт для інформування Прем’єр-міністра та керівників відповідних державних органів, а також вносити пропозиції щодо вдосконалення роботи державних установ з протидії небезпечній діяльності окремих релігійних організацій.

Нині у Франції для захисту населення від шкідливих наслідків діяльності певної частини неокультів створено Комісію при Прем’єр-міністрові, робочу групу при МВС та мережу громадських організацій. Вони розробили ряд рекомендацій. Як наслідок – останнім часом до розпуску було оголошено вісім релігійних груп, серед них „Церква Сайєнтології”, „Трансцендентальна медитація”, „Міжнародний хрестовий похід” та інші.

Після масової загибелі членів „Ордену сонячного храму”, що сталася в грудні 1995 року у Франції, французька Служба загального розвідінформу¬вання провела детальне вивчення діяльності 173 неорелігійних утворень, котрі діють у країні. Результатом вивчення стала двотомна доповідь, оприлюднена для інформування суспільства. При цьому начальник зазначеного підрозділу Ів Бертран заявив, що метою його служби була не „інвентаризація сект”, а „ґрунтовний аналіз того, яку саме шкоду суспільству може заподіяти кожна з них”.

Французький антикультовий закон від 30 травня 2000 року був підписаний усіма членами Соціалістичної партії – депутатами Національної Асамблеї й ухвалений нею 22 червня. З метою набуття чинності вказаного законодавчого акта, його було затверджено Сенатом. Він передбачає розпуск об’єднання чи спільности, активність котрої спрямована на встановлення психічної залежності осіб, які беруть участь у діяльності таких організацій, і порушує права людини та фундаментальні свободи; а також у разі, якщо ці асоціації або їхні функціонери будуть неодноразово спіймані на брехні, нелегальній медичній діяльності та кримінальних правопорушеннях. Причому з преамбули проекту стає зрозумілим, що такий контроль над свідомістю й кримінальними діями і є визначенням “секти” або “культу”, котре відтепер може стати юридичною категорією. Процедура розпуску є судовою, хоча її може розпочати не лише прокурор, але й будь-яка фізична особа, яка має стосунок до цієї проблеми. Особам, які братимуть участь у спробах відновлення розпущених спільнот, загрожує трирічне ув’язнення та штраф у сумі 300 тис. франків.

Утворення будь-яких офісів, церков, установ, рекламна діяльність асоціацій, що підпадають під визначення “сект”, забороняється на відстані 200 метрів від шкіл, лікарень, будинків престарілих тощо. Порушення цього припису карається дворічнім ув'язненням і 200 тисячами франків штрафу. Культи й секти також можуть бути позбавленні дозволу на користування приміщеннями; за будь-яку пропаганду, спрямовану на молодь, накладається штраф – 50 тис. франків, який може бути стягнутий як з організації, так і з особи. Спеціальна стаття встановлює покарання за “маніпуляцію свідомістю” (дворічне ув'язнення та 200–тисячний штраф і 5 років ув’язнення та 500 тис. штрафу, якщо таке маніпулювання спричиниться до хвороб, нервових розладів тощо).
Цьому законопроектові передували складні дискусії і робота спеціальної парламентської комісії (утворена 11.07.1995 р.), яка підготувала доповідь з критеріями належності релігійної групи до категорії “сект”. Серед них: психологічна дестабілізація, надмірні фінансові вимоги, ізоляція, протизаконна медична практика, антисоціальна риторика, сексуальні зловживання, порушення громадського спокою тощо. До категорії проблемних тоді потрапило 172 угрупування.

Бельгійське законодавство визнає теоретичну рівність між усіма релігіями, але в країні існують достатньо різні підходи до певних релігійних організацій. Низка релігійних організацій користується офіційним визнанням, підставою для якого є соціальна цінність релігії в служінні народові. Зараз таким статусом користуються шість конфесій: РКЦ, протестанти, іудеї, англіканці, мусульмани, Грецька православна церква та Руська православна церква, але РКЦ є першою серед рівних. Ці конфесії, крім скромної зарплати для священнослужителів з державного бюджету, мають також певні інші привілеї. Серед них право просити державні субсидії на будівництво і реставрацію церковних споруд, право на радіо- і телевізійний час, право призначати армійських і тюремних капеланів, чия діяльність фінансується державою, відшкодування місцевими органами влади витрат церковної адміністрації.

Крім вказаних конфесій, у країні існує ряд інших, що не мають описаного вище статусу. Найбільша з них – “Свідки Єгови” (близько 20 тис. членів) та мормони (близько 3 тис. членів); чисельність членів інших деномінацій не перевищує тисячі осіб в кожній. Вони не користуються привілеями і інколи навіть не вважаються релігійними організаціями. Юридичної дефініції “релігія” не існує, і трактування цього поняття лишається прерогативою судів. При визначенні товариства як “релігійного” суди беруть до уваги велику кількість обставин, зокрема існування храмів, культово-обрядові сфери, молитовні тексти та ін. Виходячи з цього, деякі організації (наприклад “Церква Саєнтології” і теософські спілки) не визнаються релігійними організаціями.

У Бельгії для моніторингу процесів, що відбуваються у так званому „сектантському середовищі”, створена спеціальна служба „Сюрте де Л’Ета”, котра поряд з виконанням інших функцій збирає і видає всю необхідну інформацію щодо порушення законодавства на релігійному ґрунті.
В Австрії у 1997 році прийнято закон про релігії, згідно з яким привілейоване право надане 12-ти “визнаним релігіям”.

Проблеми протидії протиправним виявам, якими супроводжується діяльність деструктивних культів, стали об'єктом уваги не лише національних парламентських, державних і неурядових організацій, а й Європейського парламенту. У квітні 1984 року комітет Європарламенту у справах молоді, культури та спорту подав доповідь „Про активність деяких новітніх релігійних рухів у країнах Європейської співдружності” (за ім’ям доповідача отримала назву „доповідь Коттрела”). У ній згадано рухи, що викликали занепокоєність громадськості тими чи іншими діями. І хоча підкреслюється, що повна свобода релігії та думки є незаперечною цінністю, і що Європарламент не має права засуджувати будь-які вірування, релігійні практики, доповідь Коттрела пропонує 13 критеріїв, котрі варто визнати країнам-членам Євросоюзу для визначення меж легітимності релігійної активності (для нашої держави треба враховувати ці вимоги тому, що вона претендує на повноправне членство в Євросоюзі). Ось ці критерії:

1. Неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі та приймати урочисті обітниці, котрі б визначали спосіб їхнього життя на тривалу перспективу.
2. Слід надавати певний період для обмірковування перспективи майбутньої участі у релігійній організації.
3. Після приєднання до організації новонаверненому має надаватися можливість контактувати з родиною і друзями.
4. Члени організації, які вже розпочали курс навчання, не повинні бути примушені до його продовження.
5. Мають поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію; право контактів з довкіллям (персонально або поштою чи телефоном); право на незалежну пораду щодо участі у русі, право у будь-який час звернутися за медичною допомогою.
6. Нікого не можна примушувати порушувати закони, зокрема збирати гроші для організації жебракуванням чи проституцією.
7. Рухи не повинні наполягати на виконанні постійних зобов’язань від потенційних рекрутів, наприклад, студентів чи туристів, які завітали до тієї чи іншої країни.
8. Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені.
9. На запит компетентних органів рухи повинні повідомляти адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів.
10. Новітні релігійні рухи повинні страхувати тих, хто перебуває на їхньому утриманні, а на тих, хто на них працює, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни.
11. Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної організації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення її додому, особливо у разі її захворювання.
12. Листи, а також інформація про телефонні дзвінки від рідних членам рухів повинні передаватися негайно.
13. Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зробити все від неї залежне для подальшого навчання цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.

Доповідь Коттрела пояснює, що йдеться не про спроби взяти під контроль релігійну активність або індивідуальне право сповідувати ту чи іншу релігію, але в ній підкреслюється: „якщо особа зазнала соціальної або ментальної катастрофи внаслідок втягнення до новітніх релігійних рухів, чи не повинно суспільство допомогти їй? Якщо людину відібрали в її сина, доньки, родини чи друзів, чи можна це ігнорувати? Так само, якщо відібрали їхні гроші та майно, даючи натомість фальшиві обіцянки, чи не потрібно на це реагувати?” У доповіді визначається, що наявні правові рамки в кожній країні- члені ЄС є достатніми для розв’язання проблем, що виникають навколо новітніх релігійних рухів

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.