УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
автокефалія діаспора Вселенський Патріархат вибори секти Археологія та реставрація церковна журналістика Патріарх Алексій II Священний Синод УПЦ педагогіка шляхи єднання іконопис Католицька Церква Голодомор комуністи та Церква УГКЦ забобони Церква і політика конфлікти Церква і влада 1020-річчя Хрещення Русі молодь Президент Віктор Ющенко розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві українська християнська культура Ющенко Мазепа краєзнавство монастирі та храми України церква та політика церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну Доброчинність Києво-Печерська Лавра милосердя УПЦ КП Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«Урядовий кур'єр» (Україна): Храм серед степу



«Урядовий кур'єр» (Україна), Олена Івашко, 15.01.2009

 

Понад сто років височіє над річкою Інгул Свято-Михайлівський храм в селі Пелагеївка. Схожий на велетенську свічку, він розташувався далеко від гучних трас та мегаполісів, серед степу та первозданної природи. Саме це місце вибрав у 60-ті роки ХІХ століття купець першої гільдії Ісідор Дурилін, аби влаштуватися тут разом із своєю молодою дружиною Пелагеєю. Для слабкого здоров'я жінки вкрай потрібними були цілюще степове повітря, затишок та спокій. Іменем дружини назвав Ісідор село, а після її смерті - храм. З того часу історія роду Дуриліних нерозривно пов'язана з приінгульським краєм. Історія одночасно і світла, і трагічна.

ДУХОВНИЙ ЗАПОВІТ БАТЬКА

Славу Свято-Михайлівському храму склали дивовижне минуле та унікальна архітектура. Виконаний у стилі давньоруського зодчества, він нагадує і храм Василія Блаженного в Москві, і храм Спаса на крові в Санкт-Петербурзі. Але Свято-Михайлівська церква більш витончена, затишніша. Блакитні куполи наче зливаються з небом, і від того виникає враження, що споруда наче пливе у повітрі. Відчуття посилюються, коли входиш до храму. В Божій обителі панує вища духовна сила.

- Можливо, благодатний вплив цього місця на людей пояснюється тим, що піднесеними були задуми його будівельників, - розповідає місцевий краєзнавець і автор книги про історію Пелагеївки Володимир Швець. - У 1896 році, виконавши духовний заповіт батька, церкву заклали брати Андрій і Михайло Дуриліни в пам'ять про трагічну смерть своєї матері Пелагеї.

Михайло був успішним промисловцем, мав власний металургійний завод у Житомирі. Андрій у чині корнета вийшов у відставку і оселився в батьківській економії. Саме він, як інженер за фахом, взяв на себе основні клопоти із спорудження храму. Підготовка до будівництва почалася заздалегідь. У великих ямах, оббитих дошками, протягом п'яти років витримували вапно для будівельного розчину. В ці ями скидали кістки тварин, аби надати вапну додаткову міцність. З цією ж метою у вапняний розчин додавали яйця, кількість яких навіть важко уявити. За розповідями очевидців, селяни привозили яйця цілими возами. Рік клали фундамент, ще рік дали йому відстоятися. І тільки в 1898 році приступили до кладки стін. Щодня каменярі викладали не більше шести рядів цегли. Тож зводили грунтовно, на віки. Сьогодні так ретельно не будують.

Архітектора запросили з Німеччини, художників і каменярів - з Москви. Залізну огорожу і вікна, хрести робили на власному заводі Дуриліних у Житомирі. А кахляний іконостас замовили у німецької фірми з міста Мейсен.

- До речі, - каже Володимир Швець, - ми з'ясували, що ця фірма існує і нині. Надіслали лист з проханням допомогти в реставрації і виготовленні кахлів. Але вони запросили надто високу оплату.

На дванадцяти куполах встановили хрести, в які вмонтували дзеркала. Коли сходило сонце, здавалося, що сяє вся церква. Ще було 12 дзвонів загальною вагою понад три тонни. Земною винагородою за шість років, сповнених неймовірно тяжкою працею, став трипрестольний храм: його головний престол створений на честь архістратига Михаїла, правий - святомученика Андрія Стратила та лівий - преподобної мучениці Пелагеї.

19 серпня 1904 року на Спаса зазвучали церковні дзвони, сповіщаючи про відкриття Свято-Михайлівського храму.

ЗАМОВКЛИ ДЗВОНИ

У церкві правили до 1932 року. Перша хвиля зла накотилася на храм у 1929-му. Тоді троє чоловіків у військовій формі, що прибули до Пелагеївки, розорили сімейний склеп Дуриліних та викинули на подвір'я прах померлих. Місцевий житель Дмитро Остапенко забрав віддані на поталу останки, загорнув їх у полотно та поховав неподалік від храму. За цей вчинок Дмитра Івановича заслали у табір, де через три роки він помер від виснажливої праці.

Активісти забрали цінності з храму, а майже 200 ікон спалили за селом. Огорожу церкви розібрали та повезли у райцентр, цеглу використали на будівництво конеплемзаводу. З тканих ікон і хоругв пошили мішки для зберігання зерна. У самій церкві встановили крупорушку і перетворили її на зерновий склад. Кажуть, що нікому церковне майно щастя не принесло. Хтось спився, інші не вистояли під ударами долі. А дехто і покаявся. Як, наприклад, Семен Курінний. "Православної я віри, козацької, - розповідав він Володимиру Швецю. - А от же найшло на мене затемнення. Батько будував церкву, а я руйнував її. З Іваном Ситником гріх той сотворив... Дзвони стягував з неба. Ніби яєчка воронячі видирав. Залізне пруття гнулося, не випускало до землі. То ми з вірьовок зашморги сплели, хапали ті дзвони за шиї, сіпали, душили... Думаю тепер, чому так сталося? Де звірства набралося в щирій душі степовій?"

І ще одну історію розповідають старожили. Коли наказали знімати хрести з куполів, одинадцять зняли легко (до речі, за кожен знятий хрест платили 30 трудоднів). А ось дванадцятий, який був встановлений на дзвіниці, так ніхто і не зняв - не піддався він. Хіба не диво?

ДИВА МИНУЛІ ТА СУЧАСНІ

Шістнадцять років тому храм передали Українській православній церкві Московського патріархату. У квітні 1994 року відбулося перше богослужіння. Двома місяцями пізніше був створений жіночий монастир.

- Коли ступила на поріг храму, побачила лише зграї голубів та горобців. Скрізь пил, розруха, запустіння, - розповідає матінка Серафима. - Але як запалала свічечка у вівтарі, так і все навколо помалу почало оновлюватися.

Нині в монастирі майже 20 черниць. День починається в половині п'ятої ранку з молитви, до самого вечора - моління і робота. Є присадибне господарство, пасіка, город, сад, стадо корів.

Багато див зберігає Свято-Михайлівська церква. Двічі - у 2000 і 2004 роках - мироточила ікона Володимирської Божої Матері. У 1998 році послушник з Києво-Печерської лаври подарував монастирю ікону XVІ століття "Живоносне джерело". А через деякий час на ній проявилися раніше не видимі для людського ока деталі малюнка. Ікона самооновилася. Траплялися й випадки божественного зцілення парафіян, які позбулися страшних хвороб - трофічної виразки і раку.

Сьогодні храм відновлюють. Зусиллями єпархії, парафіян, підприємств області відремонтовані крівля, дзвіниця, добудовано монастирську огорожу, келії для сестер. Дуже допомагає опікунська рада на чолі з Михайлом Кондратьєвим. Михайло Іванович постійно турбує керівників великих підприємств проханнями посприяти . Ті не відмовляють. Хто допомагає грошима, хто будівельними матеріалами, металом. Нещодавно трапилося ще одне диво. Знайшлися нащадки роду Дуриліних. Правнук Пелагеї Микола Георгійович Дурилін, який народився в Миколаївській області, нині живе в Санкт-Петербурзі. А з його донькою, Ольгою Миколаївною Лиманською (на знімку), довелося зустрітися в Пелагеївці на храмовому святі в листопаді цього року. Вона й повідомила про те, як родина дізналася про своїх легендарних предків та їхні діяння.

- Моя племінниця, - розповідає праправнучка Пелагеї, - зробила пошук через Інтернет за прізвищем "Дуриліни". І несподівано натрапивши на статтю Володимира Швеця про Пелагеївський монастир, розповіла про це моєму батькові. Ми склали ті відомості про наш рід, які знали, докупи і зрозуміли, де шукати своє коріння. Написали з Пітера лист матінці Серафимі. Вона відповіла. Ось відтоді ми постійно приїжджаємо у Пелагеївку. Місце надзвичайне.

Завітайте до Пелагеївського монастиря. Хай і вам відкриє він свої чудеса.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.