УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 79 відвідувачів

Теги
Ющенко краєзнавство Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ 1020-річчя Хрещення Русі Мазепа Католицька Церква розкол в Україні Вселенський Патріархат конфлікти церква і суспільство шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II церква та політика комуністи та Церква УГКЦ милосердя діаспора Археологія та реставрація автокефалія педагогіка молодь вибори Церква і влада Церква і політика церковна журналістика монастирі та храми України секти УПЦ КП Церква і медицина Голодомор постать у Церкві Києво-Печерська Лавра українська християнська культура забобони іконопис Доброчинність Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Ті, що у скалі сидять. Відроджений Свято–Усікновенський скельний монастир на схилі Дністра готується зустріти тисячолітній ювілей



«Україна молода», Вiктор Мельник, 13.08.2009

 

 

Після того, як одним із семи чудес України визнали Дністровський каньйон, уже було закономірним, що при проведенні регіонального конкурсу «Сім чудес Вінниччини» він теж потрапив у поле зору. Але зі всіх об’єктів, що лежать на мальовничому березі завдовжки понад сто кілометрів, журі зупинилося тільки на одному — на стародавньому православному монастирі, що, немов ластівчине гніздо, приліпився над урвищем біля самісінького плеса ріки.

Добратися сюди можна тільки пішки. Ми покидаємо авто біля підніжжя гори і стрімкою стежкою, що веде через кам’яний місток над глибоким вузьким яром (у минулому він служив чудовою природною перешкодою для непроханих візитерів), поволі вибираємось нагору.

Тут Дністер повертає майже на дев’яносто градусів, і всі його звивини точнісінько повторює кордон, що проходить по центру акваторії: на низинному правому березі — Молдова, на крутому лівому — Україна. Тут же розташоване гирло лівої притоки, яка називається Лядова, а в її глибокій долині ховається однойменне село. А з найвищої точки добре видно нижню греблю Новодністровської ГЕС, що перегородила русло п’ятьма кілометрами вище за течією і стала рукотворною окрасою краєвиду.

 

Між дійсністю та легендою

Стежка поступово стає зовсім пологою, перетворюючись на подобу чи то галереї, чи то гірської дороги. Монастир — це близько десятка приміщень, видовбаних у товщі вапнякової скелі обіч вузького проходу, по другий бік якого — урвище. Єдине традиційно збудоване приміщення, в якому залишилось закінчити внутрішні роботи, — головний триповерховий корпус. На нижніх поверхах розташувались дванадцять келій для ченців, на третьому — храм Божої Матері. Аби звільнити для нього майданчик, будівельникам довелось у прямому значенні слова відвойовувати місце в монолітної скелі.

Гордість монастиря, яку показують усім, — келія преподобного Антонія Печерського. Він добре відомий в історії як засновник Києво–Печерської лаври та стародавнього монастиря в Чернігові. Розповідь про його перебування у Подністров’ї швидше нагадує легенду, однак дослідник церковної минувшини Віталій Давиденко, який написав ґрунтовну працю з історії Лядівського монастиря, стверджує, що вона має реальне підґрунтя і базується на точній літописній вказівці на рік, зафіксованій у «Києво–Печерському патерику».

Вважається, що в 1014 році Антоній повертався додому з Греції, де на горі Афон був висвячений у ченці. Дорогою до Києва він зупинився у скельних печерах під Лядовою і заснував монастир.

Утім навіть якщо сюжет цієї легенди правдивий, навряд чи вдасться довести, що Антоній справді мешкав у «меморіальній» келії, особливо коли глянути на подальшу долю монастиря, який зазнав злигоднів і за монголо–татарського нашестя, і в період Руїни, і в новітню пору. Неодноразово ченці залишали обитель, і тоді місцеві священики використовували тільки храм для богослужіння. Без ченців він стояв і в ХІХ та ХХ століттях. Наприклад, відомий історик Володимир Антонович, досліджуючи 1883 року Подністров’я, чимало уваги приділив і залишкам Лядівського монастиря. Зокрема, вчений писав: «Как сама церковь, так и ризница при ней, комната, погреб и две келии высечены в скале».

Останнього удару по культовому закладу завдали підрозділи НКВС у 1938 році: під храм заклали вибухівку і підірвали. Те, що знищується історична пам’ятка, нікого не цікавило.

Антоній, послідовник Антонія

Мені довелось бачити монастир у тому вигляді, в якому він застав кінець радянської епохи. У 1989 році з ентузіастами–краєзнавцями із Могилева–Подільського ми навідались до руїн. Доїхати було неможливо, тому автівку покинули на польовій дорозі. Спершу простували через поле, потім — продирались через чагарники, аж поки не вийшли до самої пам’ятки з кількома спустошеними печерними помешканнями та нефарбованою металевою дошкою «Охороняється законом». Там же уздріли яскравий зразок доведеної до абсурду атеїстичної пропаганди: одну з келій закривали заґратовані двері з іржавим замком, а всередині на дерев’яних стелажах лежали викопні наконечники стріл, крем’яні знаряддя праці, первісна кераміка...

Нині все змінилося. Новий етап розпочався в 1998–му. Тоді на скелю над Дністром прийшли п’ять молоденьких ченців на чолі з ієромонахом Антонієм, якому щойно виповнився двадцять один, а найстаршому — Феодосію — було двадцять п’ять років. Вони вирішили відродити православну святиню. Як розповідає отець Антоній, на сьогодні вже настоятель, для нього особисто не обійшлося без знаку згори. Коли він прийшов до матері і повідомив про рішення бути ченцем у Лядівському монастирі, вона раптом заплакала і сказала: «Я сама тебе туди принесла». З’ясувалось, що за студентської молодості вона приїжджала погостювати до подруги в село Лядова, коли була вагітною. Через кілька місяців народила сина, якому згодом судилося стати настоятелем відродженого монастиря.

За наступні роки відновили кілька приміщень, збудували новий корпус, а за межами монастиря, в селі, відкрили двоповерховий готель для паломників. Недавно запрацювала іконна крамниця. Крамницею відає інокиня Параскева — єдина в чоловічому монастирі жінка. Свого часу вона прийшла сюди допомагати у відбудові після важкої втрати — смерті чоловіка, та так і залишилась. Тут і мешкає, а в селі під Могилевом–Подільским стоїть її замкнута порожня хата.

Не дивно, що діючий монастир нагадує будівельний майданчик, де легше зустріти робітників, а не ченців. Насамперед необхідно закінчити головний корпус та сходи, що ведуть нагору — там з оглядового майданчика відкривається вражаюча панорама околиць. Ще один важливий першочерговий об’єкт — невеличка купальня, яка має збирати воду з джерела, що б’є просто на монастирській території. Розповідають, що вона має цілющі властивості, тому при бажанні всі прочани зможуть приймати купіль для оздоровлення.

Мешканці обителі переконані: за той час, який залишився до тисячолітнього ювілею обителі, вони встигнуть перетворити його справді на одне з чудес Вінниччини.

 

З ІСТОРІЇ
«Тут не було зулусів. Усі решта були...»

Високі обривисті береги, густо всипані природним печерами та гротами, що утворилися внаслідок водної та вітряної ерозії вапнякових порід, розкажуть, що десятки мільйонів років тому тут плюскотіли хвилі первісного моря. Викопні рештки повідомлять про розмаїття рослинного і тваринного світу. Скажімо, в давнину тут жили мамонти, кістки яких знаходять час від часу. На берегах Дністра їм велось зовсім непогано, бо каньйон створював затишний мікроклімат, який був значно теплішим, ніж на височині за якихось десять–двадцять кілометрів північніше.

Саме тут, на території Могилів–Подільського району Вінниччини та на сусідній Хмельниччині, виявлено найдавніші в країні стоянки первісних людей, які мешкали тут в епоху палеоліту. Згодом змінюють одна одну племінні групи різного етнічного походження, про що свідчить нашарування різних археологічних культур (буго–дністровської, трипільської, черняхівської тощо), кургани скіфських та сарматських поховань. Мимоволі згадується рядок із вірша Тараса Федюка: «Тут не було зулусів. Усі решта були...»

У Середньовіччя по Дністру пролягав один із важливих європейських торговельних шляхів. Як і по Дніпру, сюдою теж ходили «із варягів у греки».

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.