УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 47 відвідувачів

Теги
вибори Києво-Печерська Лавра Голодомор Церква і влада педагогіка шляхи єднання діаспора Президент Віктор Ющенко Церква і політика молодь церква і суспільство забобони постать у Церкві Доброчинність розкол в Україні Католицька Церква милосердя Ющенко Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) монастирі та храми України Мазепа комуністи та Церква секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну УГКЦ краєзнавство Вселенський Патріархат 1020-річчя Хрещення Русі Археологія та реставрація УПЦ КП церква та політика церковна журналістика Церква і медицина українська християнська культура Священний Синод УПЦ конфлікти іконопис автокефалія Предстоятелі Помісних Церков






Рейтинг@Mail.ru






«Контекст-Хмельницький»: Самочинні дії єврейської "Тхії"



«Контекст-Хмельницький», Петро Маліш, 07.05.09

 

Того разу я свідомо «проігнорував» золоте правило журналістики: оперативно поінформувати читачів про встановлення меморіального каменя на території адміністративного будинку Державного центру стандартизації, метрології та сертифікації. По-перше, ніхто заздалегідь не повідомляв редакцію про його офіційне відкриття – ні міська влада, ні єврейська громада. Я ж, маючи звичку щоденно ходити на роботу і з роботи пішки по вулиці Свободи, вельми подивувався несподіванці: ввечері ще кам’яної брили не було, а вранці – вже стоїть… Дивно, наче з неба упала. По-друге, з’ясувавши суть «опущення» утаємниченого факту, почав відстежувати, як розгортатимуться події довкола «викидня» далі.



Зневаження. Чому?
Отже, в лютому 2007 року меморіальний камінь закладено єврейською культурологічною громадою «Тхія». Але чому «партизанським» методом – під покровом ночі? Може, на заваді стояла місцева влада? Чи пропонувалося інше місце для пам’ятного обеліска, а община не погодилася з чиновниками і на знак протесту встановила його там, де планувала встановити. Хоч і не традиційно, не по-людськи. Або, як говорили в античні часи, за власною волею, без вимоги закону.
Саме так, камінь з’явився у скверику Держстандарту без відповідного рішення архітектурно-містобудівної ради та необхідних дозволів на проведення робіт по встановленню пам’ятного знаку. Зауважимо: лише на підставі попереднього погодження з головним архітектором міста діяло керівництво «Тхія». Тобто неправомірно.
Навіщо такий поспіх? Може, єврейську громаду «підштовхнула» до незаконних дій дата пошанування відомого предка? Ні. Адже увіковічують у камені ось що: «На цьому місці був старовинний єврейський цвинтар м. Хмельницького (Проскурова)». Напис на івриті відрізняється від українського: «Це місце було старовинним єврейським цвинтарем Проскурова (Хмельницький). Тут спочивають: Рабі Арьє Єгуда Лейбик Ліберзон, онук рабі Лібера Великого з Бердичева. Рабі Моше Хаим Єфраїм з Проскурова, а також праведники. Встановлено організацією «Оголів Цадиків» під керівництвом рабі Ісраеля Меїра Габая».
Не чекаючи проекту, вдаватись до самочинних «переймів», аби будь-що до світанку «народити викидня», не було сенсу. Однак чолові єврейської культурної громади «Тхія» розуміли, на що саме йдуть. При цьому прекрасно усвідомлювали – меморіальний камінь довго «на авантюрі» не встоїть, його неодмінно зобов’яжуть демонтувати.
Отже, для чого це було робити – питання далеко не наївне. Скоріше за все, створити в цій ситуації прецедент. Нібито тут, у Хмельницькому, обмежують у правах єврейську меншину. Штучно створити конфлікт, аби рабі Габай, стараннями якого фінансуються пам’ятні місця іудеїв, знав: не все так просто, як йому уявляється; проблема стосунків із владою, співжиття із подолянами – гостра й болюча. Але «Тхія» не поступиться, доб’ється свого…
Насправді про ущемлення євреїв мови не може бути. Дотримуватись закону – ось що вимагається насамперед (хоча, відверто кажучи, єврейство в Україні настирливо нав’язує суспільству і живе за своїми законами). Мені не доводилося читати в пресі або чути від хмельницьких депутатів різних рівнів, лідерів партій міських і обласних організацій, яких би обурили самочинні дії керівників «Тхія». Лише голова Хмельницької облорганізації Української консервативної партії Л.Г. Білий звернувся до міськради з листом, у якому просив дати роз’яснення: на яких підставах (історичних, юридичних) встановлено пам’ятний обеліск у сквері обласного центру стандартизації. А ще відреагувала обласна молодіжна громадська організація «Подільський полк Характерного козацтва». Хмельницькому міському голові С.І. Мельнику її голова Андрій Попик писав:

«На початку лютого 2007 року Хмельницькою єврейською общиною (голова М. Герман) був встановлений камінь з табличкою по вул. Свободи, коло будинку Держстандарту. 
Табличка містить назви українською мовою та івритом. Представниками нашої організації здійснено переклад напису на табличці мовою іврит та встановлено невідповідність українського тексту і тексту на івриті. Ця невідповідність порушує право громадян України отримувати інформацію українською мовою. Також вияснено, що камінь встановлено без відповідного дозволу, та те, що організація зазначена на камені мовою іврит не зареєстрована ні в Хмельницькому, ні в Хмельницькій області.
Прошу вас, як міського голову, терміново відреагувати на незаконні дії щодо встановлення даного каменю».

Рада управління архітектури та містобудування, не отримавши від єврейської общини необхідних документів, прийняла рішення демонтувати пам’ятний камінь. Ось витяг із листа:

«Розглянувши надані матеріали, архітектурно-планувальна рада встановила, що пам’ятний знак по вул. Свободи,7, встановлений без відповідних дозволів та погоджень, тому перебування пам’ятного знаку на вибраному Вами місці є незаконним.
Враховуючи викладене, управління архітектури та містобудування департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів приписує єврейській общині «Тхія» демонтувати пам’ятний знак по вул. Свободи, 7 в десятиденний термін після отримання даного листа».

Керівництво «Тхія» проігнорувало припис. Тоді міська влада вирішила у примусовому порядку демонтувати 24 квітня 2007 р. меморіальний камінь «без ушкодження цілісності (єдиним комплексом, разом із фундаментом) і передати на зберігання єврейській громаді до вирішення питання по суті».

«Праведники» скуповують ділянки
Як поступає совісний громадянин, усвідомлюючи свої неправомірні поступки? Правильно, виконує рішення, винесене певною інстанцією. «Тхія», мов примхлива дівка, образилася. Не переступила через власну гординю, не запитала і не звернулася офіційно до міської влади про долю каменя. Хоч упевнений на сто відсотків, що громадівці спостерігали і за демонтажем пам’ятного знаку, і знають про відтранспортування його до Управління житлово-комунального господарства. Проте вдають, що вони не винуваті, а керівництво Хмельницької міської ради і виконавчого комітету; що камінь викрали і їм невідомо ким і де знаходиться. «Розвідка боєм» на тім завершилась. Габаївці зосередились на Меджибожі. На території нашої області – це серце для паломництва. І хай, кожна етнічна нація прагне впорядкувати могили своїх далеких і близьких предків, у якій би чужій землі прах їхній не знаходився. За комуністичних безвірників цього не можна було зробити. Вільна Україна дає таку можливість. Тож залишається лише щиро вітати ентузіазм патріотів, що занедбане в Меджибожі єврейське кладовище приведено в порядок. Окрім того, Ісраель Габай відбудував старовинну синагогу, звів готель для паломників. Але не може не викликати стурбованості, що великий пошанувальник історичної та культурної минувшини скупляє прилеглі до єврейського цвинтаря земельні ділянки та житлові будинки. За словами мого давнього приятеля-краєзнавця, в селищі викуплено за безцінь не менше 15 земельних ділянок. Не сумніваюся в достовірності інформації. І адресую її депутатам Летичівської райради чи облради, правоохоронним органам, прокуратурі зокрема, нехай підтвердять чи заперечать мені.
 Знаю, що мораль іудаїзму не засуджує такі ганебні явища, як лицемірство, підкуп, хитрощі, лжесвідчення. Але дуже хотілосяб вірити, що Ісраель Мейер Габай – громадянин Ізраїлю та Франції, голова об’єднання «Оголів Цадиків» («Шатри Праведників»), пошуковець місць захоронень іудейських пророків, які проповідували хасидизм, — виняток із цього правила. Відповідно нехай озвучить свою позицію. Живучи уже тривалий час в Україні і на Хмельниччині, Габай не виявив жодного бажання, бодай раз, організувати прес-конференцію для працівників ЗМІ, донести до корінних жителів області, з якою метою прибув сюди, чим займається і що зроблено. Втім це його особиста справа. Але далеко не мовчазна, не приватна, якщо справа стосується порушень українського законодавства.
У зв’язку з цим переходимо з Меджибожа до Хмельницького.

Собі на умі
Рівно через два роки після встановлення меморіального каменя, без відповідного на те рішення архітектурно-містобудівної ради, в лютому 2009-ого представники єврейської громади прикріпили до стіни будівлі Держстандарту плиту — з написом українською мовою та на івриті, що увіковічує пам’ять старовинного єврейського кладовища. Тексти – такі ж, які були на камені. І знову, як і попереднього разу, встановили її тишком-нишком, не погодивши свої дії з міською владою.
Панове, це називається нахабством! Єврейська нечисленна громада «собі на умі» дозволяє зневажати міську владу і чхати на хмельничан, демонструючи зверхність, всевладність, перевагу над меншовартісними «гоями». Це той промовистий вияв цинізму, коли євреї не вважають за потрібне виконувати щодо інородців ті моральні правила, яких вони дотримуються у стосунках між собою.
 У щотижневику «Век», №5, 2009, що розповсюджується в 400 єврейських громадах усіх регіонів України та п’яти країнах світу, читаємо інформацію:

В память о еврейском кладбище
Мемориальные плиты на украинском и иврите, увековечивающие старинное еврейское кладбище, разрушенное много лет назад, были установлены на здании Госстандарта, построенном на месте захоронений на улице Свободы в Хмельницком.
Председатель объединения «Огалей Цадиким» («Шатры Праведников») Исраэль Меир Габай сообщил Агентству еврейских новостей, что на этом месте были похоронены рабби Арье Иегуда Лейбиш Либерзон, внук великого рабби Либера из Бердичева, и рабби Моше Хаим Эфраим из Проскурова.
Несколько лет назад в этом месте «Шатрами Праведников» был торжественно установлен большой каменный монумент, но его вскоре выкрали. По словам Исраэля Меира Габая, несмотря на то, что для установки монумента была получена вся необходимая документация и действия были полностью согласованы с мэром города, памятник исчез в неизвестном направлении, а власти его не ищут.
 Начальник отдела по культурно-просветительской работе хмельницкого «Хеседа Бешт» Людмила Писклова рассказала АЕН, что увековеченное кладбище действовало в городе в ХVII-XIX веках, а в 1870 году, когда через Проскуров проложили Юго-Западную железную дорогу, оно было закрыто.
Многочисленные жертвы крупнейшего петлюровского погрома в Проскурове 1919 года были похоронены уже на другом кладбище, где установлен памятник.
Ефим Джуринский.

Зверніть увагу, читачу, на відверту брехню. «Декілька років тому… був урочисто встановлений великий камінний монумент, але його незабаром викрали». При цьому «доброчесний» праведник Габай обурюється, що влада не розшукує пам’ятник, хоч для встановлення його отримано необхідну документацію та повністю погоджені з мером дії. Хіба не дискредитація місцевих органів влади?
Анекдот для Габая.
Приходить Рабинович у комітет винахідництва і каже:
— Я придумав спосіб із г…на виготовляти масло.
Йому виділили лабораторію, кошти… Минає певний час, викликають Рабиновича і запитують:
— Ну як ваші успіхи?
— Ви знаєте, поки що їсти не можна, але маститься вже добре.

Упевнено мастите, пане Ісраелю, ставлячи факти з ніг на голову. «ВЄКівці», можливо, і проковтнули дезінформацію, а ось «нагодувати» примітивною видумкою хмельничан – не вдасться.
На моє запитання, чи була в давнину прилегла територія Держстандарту або сама адмінбудівля єврейським кладовищем, архітектор Сергій Юрков однозначно відповів:
— Свободи, 7 не є місцем цвинтаря. 1880 року було складено новий генеральний план Проскурова, згідно з яким усі кладовища міста переносились на нинішню вулицю Кам’янецьку, а землю розпайовано під індивідуальну забудову. Отож претензії до російського царизму.
— Де ж тоді знаходився єврейський цвинтар?  
— На генеральних планах міста за 1824 і 1880 років визначено, що єврейське поховання знаходилося значно північніше, тобто ближче до Південного Бугу.
— Чи давала рада вашого департаменту припис на встановлення пам’ятної плити, що зараз висить на стіні будинку Держстандарту?
— Ця дошка встановлена незаконно. Вона має мати, крім нашого дозволу, ще й номер і відповідний документальний супровід відділу охорони культурної спадщини міста Хмельницького.
На підтвердження сказаного, в управлінні архітектури та містобудування показали мені карти і листи, адресовані общині «Тхія». Останній із них, датований 13.04.09, №558/03-01-15 І.О.Ратушному.

«Шановний Ігор Олександрович!
В 2007 р. єврейська культурна община «Тхія» зверталася до міської влади про отримання дозволу на встановлення пам’ятного знаку по вул. Свободи,7 з написом «на цьому місці був старовинний єврейський цвинтар». Архітектурно-містобудівельна рада, яка розглядала можливість такого встановлення, розглянула історико-архітектурні генеральні плани м. Проскурова за 1824 р. та 1870 р. і визначила, що єврейський цвинтар знаходиться значно північніше (ближче до р. Південний Буг), тому місце для встановлення пам’ятного знаку не відповідає дійсності. Тому було відмовлено в такому встановленні.
Враховуючи викладене, управління архітектури та містобудування департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів приписує єврейській культурній общині «Тхія» демонтувати самовільно-встановлену пам’ятну табличку з будинку «Укрдержстандарту» по вул. Свободи, 7 в десятиденний термін.
Подальше питання встановлення пам’ятної таблички Вам треба вирішити згідно норм чинного законодавства, з погодженням проектної документації в управлінні архітектури та містобудування.
З повагою
головний архітектор міста
В. Дунаєвський».

Десятиденний термін давно минув, а пам’ятний знак на будинку висить…

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.