УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 96 відвідувачів

Теги
церква і суспільство милосердя діаспора секти забобони автокефалія іконопис Церква і медицина Мазепа шляхи єднання молодь УГКЦ Католицька Церква Голодомор УПЦ КП розкол в Україні педагогіка українська християнська культура церковна журналістика Церква і політика 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України Священний Синод УПЦ комуністи та Церква Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну Патріарх Алексій II конфлікти Церква і влада Митрополит Володимир (Сабодан) постать у Церкві церква та політика Предстоятелі Помісних Церков Вселенський Патріархат краєзнавство Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація Доброчинність Києво-Печерська Лавра вибори






Рейтинг@Mail.ru






«Одеські вісті»: Оаза мудрості, смиренності та світла



«Одеські вісті», Алла Карайванська, м. Болград, 26.05.2009

 

Пам'ятається, мені було років тринадцятьтой самий перехідний вік, час душевних страждань, гаданого нерозуміння та безглуздих амбіцій, коли я насмілилася заявити мамі, що місце моє не в цьому, як мені здавалося, несправедливому світі, де на тебе не звертає уваги хлопчик, що сподобався, а там, де чоловіків немає зовсім, де дівчата, жінки живуть однією великою сім'єю, ходять винятково у чорному вбранні і шанують Творця. Вони – Христові наречені, яким чужі земні пристрасті.

Про своє миттєве підліткове рішення я, звичайно, забула вже наступного дня. Але з того часу, зустрічаючи черницю, особливо молоду, не перестаю себе запитувати: що ж змушує цих жінок відмовитися від суєтного, але багатоликого земного життя і піти у святу обитель? Коли відмовляються добровільно від іншого Божого призначення – бути матір'ю, дружиною.

Назустріч сонцю

Як тільки-но я опинилася за селом Олександрівкою, склалося враження, що сонце сконцентрувало усе своє світло й тепло у тому самому місці, де посеред безкрайого поля піднеслися до неба куполи славетного Свято-Різдвяно-Богородичного жіночого монастиря. Це місце є святинею православ'я, що дорівнює Свято-Успенській Почаївській лаврі та Дівєєвській обителі разом взятим. Стверджують, що тут тричі Пресвята Діва являлася людям, тут є канавка, по якій Вона ходила, а також чудотворне джерело.

Ворота розчинені – можна увійти. Схоже, тут навіть птахи раді кожному подорожанинові. Мальовничі клумби із ніжними весняними квітами. Чисто. Затишно. Умиротворено. Тихо. Здається, час зупинився.

Іду уздовж маленьких акуратних будиночків з келіями. А ось він – храм Різдва Пресвятої Богородиці, споруджений на місці першої появи Пріснодіви. Ліворуч, віддалік, інша монастирська святиня – Свято-Архангело-Михайлівський храм, праворуч – величний Свято-Троїцький собор...

– Ви до кого? – звертається до нас одна із насельниць, котра проходила повз нас.

– До матушки Єрмогени, вона знає...

– А з якою метою ви тут?

– Хочу написати про життя в монастирі, – зізнаюся як на духу.

– А чи знаєте, що будь-який талант, і писати теж, це – Божий дар? І вмієте ви це робити винятково тому, що цим наділив вас Отець наш Небесний, – чи то запитуючи, чи то констатуючи, промовляє сестра Софія. – Сама я із Чадир-Лунги, постриг прийняла ще у 26 років, з того часу тут, і ні про що не жалкую, – далі говорить сестра, для якої монастир замінив цілий світ. – Як давно? Може, 30 років, а може й 3 хвилини. Для мене кожен день – окреме життя. Лише одному Богові відомо, який буде останній. Тому постати перед Господом – треба бути готовим завжди...

– Як це – "бути готовим"?

– Людина завжди повинна молитися, адже будь-яка праця людська без молитви – ніщо. Як і людина без Бога – ніщо.

Постійні молитви, праця, скромні трапези та короткий сон – із цього й складається кожен день насельниць жіночого монастиря. Починається він із передзвону великого дзвона о 04.45, який збирає усіх на молитву. Після всенощної сестри підходять до матінки ігумені для благословення, кожна з них одержує свій послух, який також починається, супроводжується й закінчується молитвою.

Працею в основному самих сестер і живе обитель. Під посів зернових культур, город, сад та виноградник у монастирі є 40 гектарів землі, які добре оброблені й доглянуті руками насельниць. Є худоба, пташник і пасіка. Черниці самі печуть проскури й хліб, шиють церковні одіяння та одяг. Не сидять без діла і у вільний від послуху час – займаються рукоділлям, плетуть чотки та пояси, опановують золотошвейну майстерність, розучують церковні пісні. У монастирі є бібліотека православної літератури, у палітурній майстерні ремонтують книжки.

 

Від послушниці – до ігумені

З боку двору з'являється ігуменя Єрмогена. У робочому фартусі, руки – в землі. Незважаючи на свій високий чернечий чин, вона поділяє із сестрами обителі увесь послух – трудиться і в городі, і в майстернях.

– Звичайно, я знати не знала, що так складеться моє життя, – сказала матушка Єрмогена. – Як не дано знати людині про свій життєвий шлях.

До 19-ти років спосіб життя Ірини Кюлафли із села Дмитрівки Болградського району мало відрізнявся від її одноліток. Знаменний перелом у долі стався після того, як її нині покійна рідна тітка – насельниця Олександрівського монастиря, вперше повезла племінницю до Свято-Успенської Почаївської лаври. Незвичайні почуття відчувала вона, коли на світанку присутні біля воріт ще закритого храму люди почали співати молитву Пресвятій Богородиці. Ірина так хотіла приєднатися до них, але вона, на свій превеликий жаль, не знала слів. Додому вона поверталася із придбаною у Почаєвому православною літературою та бажанням пізнати її.

Першою, кому дівчина зізналася у бажанні присвятити себе служінню Богові, була, звичайно, її тітка. А незабаром Ірина повідомила батькам, що їде до Свято-Успенського Одеського чоловічого монастиря.

У 1980 році дівчину прийняли на послушенство кухаря у трапезній монастиря. Раз на рік, під час відпустки, вона духовно зміцнювалася у Глинських старців, які у період переслідувань проживали в Тбілісі. А через чотири роки у Тбіліському Свято-Олександро-Невському храмі вона одержала постриг та ім'я Єрмогена – на честь святого мученика Єрмогена. Через вісім років за ретельність матушку Єрмогену перевели до архієрейської трапезної. А коли у 2001 році Господь призвав до себе ігуменю Олександрівського жіночого монастиря матушку Єфросинію, митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел направив до цієї обителі матушку Єрмогену для організації похорону покійної та служби як ігуменю.

За останні вісім років постійних трудів у Олександрівській обителі матушка Єрмогена зуміла стати не лише матір'ю сестрам, але й проявити талант економіста, дипломата, агронома, будівельника. Саме під її керівництвом у 2004 році було завершено будівництво нового собору на честь Святої Животворящої Трійці. Трудами та молитвами ігумені були споруджені чудові святі врата і огорожа навколо монастиря із наріжними вежами. Матушка ігуменя з благословенням митрополита Агафангела зуміла газифікувати обитель, побудувати нову проскурню.

 

Про покликання Боже та про дива зцілення

Сьогодні у Олександрівському жіночому монастирі – 84 насельниці. Найстаршій із черниць, матушці Ганні, ось вже 95-й рік. Щоб поговорити з нею, нам дозволяють увійти до келії, де мешкає матушка Ганна зі своєю молодою помічницею сестрою Оленою. У келії багато ікон, два ліжка, столик. У матушки Ганни закриті очі – вона вже не бачить. Голову її покриває убір у вигляді каптура, розписаний золотими хрестами. Вони свідчать про те, що перед нами одна зі схимниць монастиря. Схимництво – вищий щабель чернецтва, як нам пояснила ще матушка Софія. Такі люди живуть у абсолютній суворості – постійно постяться та моляться за благодійників монастиря, живих та померлих, і усіх православних християн. А ще матушка Ганна молиться за те, щоб більше не було війни, яку пережила до свого приходу до Олександрівського монастиря. Можливо, завдяки її постійним молитвам над бессарабським краєм і над її рідною Росією панує мирне небо, одержують зцілення хворі, які приходять до Олександрівської обителі.

Так, дива мали місце у монастирі. Колодязь, побудований наприкінці вісімдесятих на території монастиря вдячними батьками зціленого сина – тому одне із підтверджень. Інше диво сталося буквально рік тому. Настільки сильно просила одна сімейна пара із сусіднього району про дарування їм дитини у чудотворної ікони Божої Матері "Тихвінська", що буквально через три місяці жінка довідалася, що вагітна.

– Матушка ігуменя, сьогодні серед усіх насельниць у монастирі є 14 послушниць – ті, хто збирається прийняти постриг. Що сьогодні сучасних жінок приводить до святої обителі?

– До монастиря усі приходять за покликанням Божим. А не тому, що трагедія особиста у житті жінки сталася, – звертає увагу матушка Єрмогена. – Серед послушниць – жінки різного віку. Є і вчорашня школярка, і продавець магазину, і вчителька початкових класів, і навіть послушниця пенсійного віку. Знаєте, у Біблії написано, що не ми обираємо, а Господь обирає серед тисячі жінок одну, чиїм призначенням буде горіти подібно свічі й нести своє світло людям... Ті з жінок, які залишаються в миру, виконують своє дуже важливе призначення. Вони – продовжувачки роду людського. Саме від таких жінок багато в чому залежить, яким буде цей світ. Від їхнього терпіння та любові.

Матушка Єрмогена благословляє на прощання. Сповнена світлом та мудрістю тутешніх мешканок, я залишаю святу обитель. У мене інше покликання, інша місія...

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.