УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 105 відвідувачів

Теги
розкол в Україні УПЦ КП Мазепа шляхи єднання діаспора Католицька Церква Церква і влада Церква і медицина Доброчинність постать у Церкві УГКЦ іконопис Митрополит Володимир (Сабодан) молодь Церква і політика церква та політика Предстоятелі Помісних Церков Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України Священний Синод УПЦ конфлікти автокефалія забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор українська християнська культура Патріарх Алексій II Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра вибори 1020-річчя Хрещення Русі Ющенко Археологія та реставрація церковна журналістика милосердя комуністи та Церква секти педагогіка краєзнавство церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






«Закарпаття OnLine»: В Ужгороді вже більше 60 років живуть нащадки царського роду Романових



«Закарпаття OnLine»,Настя Федина, "Закарпатська правда", 24 червня 2009

 

 Царський рід Романових, незважаючи на часову відстань, досі цікавить багатьох із нас. Та мало хто, навіть із корінних ужгородців, знає, що в місті над Ужем живе одна із нащадків дворянського роду Романових. Тетяна Данилівна не лише Велика княгиня, голова правління Закарпатських дворянських зборів, а ще й поетеса, композитор та художниця.

Із Тетяною Романовою зустрічаємося в старому центрі Ужгорода. Вона приносить із собою старовинну родову книгу 1788 року, яка була писана з благословіння Катерини II, і є підтвердженням того, що жінка належить до знатного роду.

"В Ужгороді я живу з народження, - починає свою розповідь. - Тут закінчила школу №4, художнє училище. Пізніше - Ленінградську Академію мистецтв. В Ужгороді я вийшла заміж та народила двох дітей. Причому, і донька, і син носять дворянське прізвище - Романови".

Тетяна Данилівна розповідає, що коріння її роду походить від російського царя Олександра II. Той мав синів Миколу, Олександра, Володимира, Сергія, Павла та Олексія. Останній народився у 1850 році і був предком ужгородських Романових.

"Олексій Олександрович доводився мені прадідом. Він одружився з на 21 рік молодшою від себе Вірою Михайлівною. Хоча сім'я Романових виступала проти одруження Олексія і Віри, та закохані всупереч усім поїхали у містечко Сичовку і обвінчалися в одній із тамтешніх церков. Потім у них народилися три сини. Та тільки Іванові Олексійовичу- моєму дідові -пощастило залишитися живим. Двох його братів розстріляли ще дітьми, - розповідає Тетяна Романова. - Згодом дід одружився із князівною Марією Василівною Погодіною і народили двох синів та доньку. Проте, на жаль, щось м істичне було в роді Романових - всім їм ніби судилося померти від кулі.Так, трохи згодом, у 1942 році, діда Івана, як і його родичів, поставили над урвищем і розстріляли, а маєток, де жила його сім'я під Москвою - забрали".

Після смерті батька його доньку Антоніну Іванівну запроторили до німецького концтабору. Та німці, дізнавшися, що вона походить зі знатного царського роду, потайки передали 20-літню дівчину в сім'ю німецького священника, де вона й прожила деякий час.

"Та невдовзі до Німеччини підступили радянські війська. Перше питання, яке постало перед мамою після звільнення - куди йти далі? І відповідь на нього знайшлася швидко: їй хотілося передусім повернутися в Росію, до рідної матері".

Але доля вирішила по-своєму: у липні 1946 року брат матері, князь Погодін, який ще у 20-х роках переїхав на Закарпаття, яке відносилося тоді до Австро-Угорщини, дізнався, що його племінниця знаходиться в Німеччині. Він одразу висилає їй виклик-запрошення і таким чином вже через місяць Антоніна Іванівна приїжджає в Україну. В Ужгороді вона влаштовується на роботу - на посаду заввідділу скарг міського поштамту. Через якийсь час виходить заміж за ужгородця Данила і від цього шлюбу народжується донька Тетяна.

"Коли мені виповнилося дванадцять, удвох із мамою ми поїхали до Росії, провідати бабцю Марію. Вона після смерті чоловіка оселилася недалеко від нашого колишнього маєтку-Якось одного дня бабця обійняла мене, пригорнула до себе і мовила: "Дорога моя онучко, якби ти тільки знала,якого ти роду!". Але я не розуміла тоді ще цього, хоча тон, яким було промовлено оте речення, запам'ятала на все життя. Пізніше почала звертати увагу на манери та поведінку членів нашої сім'ї. Помічала, що в родині є звичка збиратися разом і виконувати романси, а мамині брати, наприклад, незважаючи на поважний вік, роблять манікюр. Це насторожувало і дивувало. Коли повернулася в Ужгород і подорослішала - почала усе розуміти".

Зі свого дитинства Тетяна Романова пригадує, як мама любила читати. Часом вона могла віддати за хорошу книгу останні свої гроші. Згодом художниця намалювала навіть портрет мами з розгорнутою книгою, символізуючи цим її любов до читання.Антоніна Іванівна, вихована як донька славного роду за всіма князівськими канонами, попри суворі радянські часи, дбала, щоб і її донька виросла освіченою людиною. Тому з юних літ віддала Тетяну на заняття з балету, музики, образотворчого мистецтва.

"Пригадую, якось мама прийшла увечері додому і каже: "Таню, у нас є кілька рублів, тож вирішуй: чи йдемо на фільм "Журналіст", чи купуємо книгу про дворян "В лісах". Ятоді не задумуючись мовила, що краще б піти в кіно. Та досі шкодую про цей вчинок. Адже фільм мені страшенно не сподобався, а купити книгу вже не було за що. Я багато років потому шукала цю книгу, але так і не змогла знайти її".

У 1970 році Тетяна Данилівна виходить заміж за ужгородця російського походження Володимира Прогораєва.
"Уперше побачила Володю у шкільному театрі старшокласників, - пригадує. - Запозичивши від батька акторські здібності, оскільки той був професійним актором, син із однокласниками розігрували різні сценки, спектаклі, п'єси. Я завжди милувалася ним, спостерігаючи за аматорською грою артиста-початківця. Та йшли роки і я вже навіть забула про цього юнака зі шкільного театру... Володя відслужив службу в армії і повернувся додому, в Ужгород. Та якось одного разу його товариш Марк запросив мене до себе в гості. Щойно розчинилися двері, і я побачила сидячого на дивані Володимира. Пізніше він зізнався, що як тільки вперше побачив мене, вирішив: "Вона стане моєю дружиною". Цього ж дня - 31 травня 1970 року - ми вирішили, що одружимося, а вже 31 грудня гуляли весілля. Шкода було тільки Марка, який ще довго страждав від нашого з ним розлучення, і не раз довго, чекаючи чогось, стояв під дверима моєї квартири".

Через рік у Тетяни Данилівни народився син Олександр, пізніше - донька Юлія. Сама ж Романова почала професійно займатися мистецтвом, музикою, літературою. Тепер у її колекції - ікони, живопис, зібрання романсіву виконанні самоїжавторки, поезія. Час од часу Тетяна Данилівна буває у німецькому місті Дармштадт, де знаходиться церква, в якій зберігаються реліквії Романівського роду, у Парижі. Та більшість часу творить вдома, у стінах рідної домівки.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.