УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 48 відвідувачів

Теги
милосердя Священний Синод УПЦ вибори Церква і медицина Приїзд Патріарха Кирила в Україну комуністи та Церква конфлікти іконопис забобони Ющенко діаспора Католицька Церква церква та політика Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України Археологія та реставрація Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II Голодомор педагогіка постать у Церкві УГКЦ шляхи єднання автокефалія секти молодь краєзнавство Вселенський Патріархат церква і суспільство Доброчинність українська християнська культура Києво-Печерська Лавра Церква і влада розкол в Україні УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика Мазепа церковна журналістика Президент Віктор Ющенко






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Слуга Божий Рафаїл



«Прес-центр» (Черкаси), Ольга Таран, Максим Степанов, 31.05.2009

 

Старообрядницький єпископ України 1937 року зазнав мученицької смерті в Черкасах.

Тотальна боротьба з релігією, яка увесь довоєнний період з року в рік ставала дедалі затятішою, не обійшла і старообрядницьку церкву...

Черкаси – прихисток від гонінь

Доля ніколи не балувала прихильників "старої віри". У 1650–1660-х роках московський патріарх Никон замість прийнятих у Росії церковних обрядів (найвідоміший з них – хресне знамення двома пальцями) запровадив ті, що побутували в Україні та інших православних країнах. Значна частина віруючих не сприйняла нововведень. Ховаючись від гонінь російської влади, вони обживали околиці імперії та тікали у ближній закордон, у тому числі – й у підвладну Польщі Україну.

З XVIIІ століття Черкаси стали одним із потужних центрів старообрядництва. Більшість старообрядців Черкаського повіту належала до так званої "безпоповської згоди" – ще у XVII столітті священики, висвячені до никонівських реформ, поступово повмирали, а нових, "никоніанських", ці старообрядці не сприйняли. На початку ХХ століття число "безпоповців" у Черкасах за населенням у 40 тисяч осіб сягало кількох тисяч. Було кілька сотень і "поповців" – прихильників так званої Білокриницької ієрархії, яку заснував 1846 року грецький митрополит Амвросій, який визнав "старі обряди".

Старообрядці посідали помітне місце у черкаському суспільстві. Чималий вплив на економічний розвиток міста мала родина Каурових, яка утримувала, зокрема, Черкаський міський банк. У Черкасах діяли старообрядницькі безпопівський чоловічий монастир і попівський жіночий, був також один парафіяльний старообрядницький храм. Між іншим, черкаський жіночий Покровський монастир вважався одним із найбільших в імперії – тут жили в різні часи від 60 до 200 насельниць. Частина старообрядців, яка погодилася на підпорядкування офіційній церкві за умови дозволу користуватися старими обрядами, також мала в Черкасах свою – так звану єдиновірську – церкву.

Більшовицькі репресії та безвір’я ХХ століття майже повністю знищили черкаську старообрядницьку громаду (нині вона складає всього з десяток осіб). Одною з жертв безбожного режиму став і єпископ Рафаїл.

Хресний шлях єпископа Рафаїла

Канонізований Руською православною старообрядницькою церквою (Білокриницької згоди) як святий мученик, Рафаїл (в миру Роман Олександрович Воропаєв) народився у 1872 році на Харківщині, як свідчить його житіє, у сім’ї потомственних старообрядців.

Ще в юності його духовний наставник з місцевого храму побачив у ньому майбутнього слугу церкви. Згодом Роман Воропаєв став священиком. В 1920 році дружина Романа померла, залишивши йому 6 дітей, молодшому з яких виповнився лише рік. Овдовілий отець Роман наступного року стає монахом Рафаїлом, а невдовзі його було висвячено єпископом Києво-Вінницької (пізніше Харківсько-Київської) старообрядницької єпархії. У 1925 році йому було доручено опікуватися також Одеською єпархією, яка залишилася без свого єпископа.

У 1932 році єпископ Рафаїл мусив залишити столичні міста Харків і Київ та разом із сім’єю перебратися до Черкас.

Серед старих черкащан збереглася світла пам’ять про єпископа-мученика. Він запам’ятався як скромна, розумна і надзвичайно добра людина. "Він ніби присланий був на Землю з іншої планети", – згадує одна черкащанка. А прапраправнук владики Павло Майборода розповідає, що, за сімейним переказом, коли владика Рафаїл перехрещував молоко, воно ніколи не скипалося.

У ті важкі роки єпископ старався духовно підбадьорити свою паству тим, хто жалівся на своє життя, говорив: "Якщо вам погано, подивіться на тих, кому ще важче. І вам стане легше". Збереглися відомості про те, що владика підтримував нужденних під час Голодомору 1932-1933 років. При цьому єпископ Рафаїл знаходив у собі сили не осуджувати нікого, в тому числі й представників влади. Тих же, хто любив осуджувати інших, напоумлював: "Ви бачите, як людина грішить, але не бачите, як вона кається".

У 1937 році багато парафіян умовляло владику Рафаїла залишити єпископство, мотивуючи це тим, що йому вже небезпечно перебувати на посту архіпастиря. Ці пропозиції він відкидав, вважаючи, що такий вчинок буде розцінений як зрада.

У 1937 році владику, якому на той час виповнилося 65 років, заарештували за підозрою у контрреволюційній діяльності. На всі запитання слідчого владика відповідав, що винним себе не визнає. У той же час донощики стверджували, що він під час служби закликав прихожан бути організованими і відстоювати свою церкву. Мовляв, казав, що Сталін видав Конституцію, яка нічого не дає, окрім подальшого гноблення трудящих, і за цією Конституцією відберуть всі церкви і церковне майно. Один донощик говорив, мовляв, на базарі піп розповідав, що Радянська влада взялась за знищення найкращих людей. Пророкував про прихід Гітлера в Україну і про загибель Радянського Союзу.

9 жовтня було винесене обвинувачення, а відтак – і постанова про розстріл. Що й було зроблено 24 жовтня 1937 року.

Через 30 років дочка владики Рафаїла почала домагатися його реабілітації. Нарешті його справу було переглянуто. Опитали авторів "показів" проти нього, але ті сказали, що нічого не підписували, а як їхні підписи опинилися на свідченнях, вони не знають. Додаткові перевірки підтвердили, що Рафаїла (Воропаєва) було засуджено безпідставно. Тож 23 жовтня 1963 року рішенням Черкаського обласного суду єпископ Рафаїл був реабілітований.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.