УКР РУС  


 Головна > Українські новини > Редакційна колонка  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 78 відвідувачів

Теги
постать у Церкві вибори церковна журналістика монастирі та храми України діаспора Католицька Церква Голодомор автокефалія милосердя розкол в Україні забобони УГКЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну педагогіка Церква і політика секти краєзнавство церква та політика українська християнська культура Доброчинність УПЦ КП іконопис Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква шляхи єднання Мазепа Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) конфлікти молодь Предстоятелі Помісних Церков Археологія та реставрація 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада Вселенський Патріархат церква і суспільство Ющенко Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко Священний Синод УПЦ






Рейтинг@Mail.ru






Особиста осінь: день церковного Новоліття




Ірина Опатерна

Особлива Літургія, вирішальна мить, знакова подія у житті - мабуть, саме так можна найточніше охарактеризувати богослужіння в переддень церковного Новоліття. Це не чергова «визначальна» дата церковного календаря, але той день, коли ми підбиваємо підсумки року, що минає. Яким він був? І головне, ким став кожен з нас, хто він тепер: перед Богом, близькими й рідними людьми, в очах суспільства?

Нелогічний Новий рік

Багатьом важко зрозуміти, чому «церковний Новий рік» святкують восени. Це нелогічно, та й задля формальної об'єктивності така дата має збігатися в часі, хай навіть із невеликою розбіжністю, із традиційним для суспільства 31 грудня. Це повинно бути так... з точки зору стереотипної формальності.

Осінь, для всіх абсолютно, - це, насамперед, пора року великих і багатих дарів природи, це сезон щедрих урожаїв, які милістю Божою зростали протягом усього року. Це той період, коли повільно й неминуче завершується плодоносний цикл рослинного світу - і все довкола завмирає, тихо поринаючи в літаргічний сон прийдешньої зими.

Так і людська душа, втихомирившись і заспокоївшись після гарячих днів літа, прагне умиротворіння й тиші, аби почути голос власної совісті, відчути найменші порухи серця і, поставши перед лицем Господа, дати відповідь на питання: які плоди принесла я Тому, Хто сотворив і цю мою нужденну душу, і весь той світ, який довкола мене і в якому я.

У Бога все промислительно. І такі звичні для нас календарні вресень-жовтень-литоспад - це осінь, так; але не сезонна, а наша особиста, духовна, в якій кожен пожинатиме те, що посіяв. «Про день же той і годину ніхто не знає», - (Мф. 24, 36) - кожного судитиме Господь у тому, в чому застане: немовлят і стареньких, батьків і дітей, чоловіків і дружин, братів і сестер. Але тій миті, коли відійде все людське, земне й минуще, суєтне і непотрібне, коли всіма засобами вже нічого неможливо буде змінити, а всі зусилля будуть марними й пустими, - останнім хвилинам життя, останнім подихам передує саме така осінь, яку зараз, цієї миті, проживаємо усі ми.

Матриця N-ого порядку

Час від часу нас захоплюють страхи невідомого, прийдешнього. Хто не переймався думками про те, як вирішиться та чи інша життєва ситуація, як складуться обставини? Скільки разів ми, намагаючись ніби діяти на випередження, лякаємо себе жахливими уявленнями того, що може з нами статися і як воно взагалі буде? Ми хвилюємося, тривожимося, і в результаті непомітно для себе впадаємо у відчай. Саме він, мов штормова хвиля, миттєво захоплює душу й тягне її на дно, у безодню гріха. І тоді ближні стають далі дальніх, та й світ увесь від самого його початку здається влаштованим неправильно.

В душі немає миру. Бо зникло уповання на Бога, нас здолали байдужість і лінь, притупилося почуття відповідальності. Думки заповнені лише «проеткуванням» реалій завтрашнього дня. Їх мільйон. Говорячи мовою математики, це рівняння, яке не має кореня, бо воно некоректне, ірраціональне, хоча й таке, що має місце бути. У Бога уготовано все. А надумані нами варіанти розвитку подій - це матриця N-ого порядку, розв'язок якої забирає всі сили, спустошує і виснажує. Це пророщене зерно сумніву, недовіри до Господа. Це плід душі. Чи його ми принесемо Творцеві й Спасителю?

Що Тобі принесу, або що Тобі воздам, Великодаровитий Царю?

...Осінь. Вона відчутна, але мало помітна в мегаполісі, проте надзвичайно барвиста і прекрасна за межами міста, де аж до самого обрію видніють поля з багатими врожаями, буйні квіти, соковиті плоди садів; а поряд - сірі пустирі, на яких сама лише пожовкла трава і бур'яни, плоди чиєїсь байдужості та недбальства.

Споглядаючи такі контрастні пейзажі, внутрішній погляд звертається в потаємні глибини того, що болить і нуртує всередині, про що можна сказати тільки словами покаяння.

Це нелегко. Але на те вона й духовна осінь, щоб зробити висновки, підвести сумарну риску після того, що вже залишилося позаду. Слава Богові за все!

Він повсякчас дарує нам Свої великі і багаті милості. А ми? - Що Тобі принесу, або що Тобі воздам, Великодаровитий Царю? - Найцінніший, найдорожчий для Тебе скарб - мою душу, яку Ти возлюбив так, що віддав за неї Своє життя на хресті.

Ти сказав, що віра від слухання, бо Ти - Бог слова. Сподоби, Господи, мене слухати і чути, аби встигнути приготувати душу для зустрічі з Тобою, одягнувши її в світлий одяг весільного обіду (Мф. 22, 4). Не по заслугам, але по твоїй великій милості, з добрими плодами, щоб у дні її осені увійшла вона в Царство Небесне!