УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 598 відвідувачів

Теги
милосердя українська християнська культура комуністи та Церква педагогіка іконопис Вселенський Патріархат Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство Священний Синод УПЦ Предстоятелі Помісних Церков монастирі та храми України Церква і влада Ющенко церква та політика шляхи єднання УГКЦ Доброчинність Церква і медицина краєзнавство вибори церковна журналістика Католицька Церква молодь діаспора забобони Голодомор розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі Приїзд Патріарха Кирила в Україну постать у Церкві Президент Віктор Ющенко Мазепа Києво-Печерська Лавра Патріарх Алексій II Археологія та реставрація конфлікти автокефалія Церква і політика секти УПЦ КП






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Україна): Мараморош-Сиготський процес 1913-1914 рр. у висвітленні української та російської періодики



«ХайВей» (Україна), Юрій Данилець, 28.08.08

 

Православний рух на Закарпатті зародився на початку ХХ ст. Перші прояви православ’я були зафіксовані у 1901-1903 рр. у с. Великі Лучки на Мукачівщині та с. Іза на Хустщині. Причини православного руху серед закарпатських українців було чимало, серед них – посилення мадяризації, важке соціально-економічне становище, повернення заробітчан із-за океану, місіонерська діяльність православних центрів, зокрема, Афону, Києва, Почаєва. Щоб припинити перехід селян з унії, угорський уряд підготував проти жителів с. Іза у 1903-1904 рр. судовий процес, що ввійшов в історію під назвою „перший Мараморош-Сиготський процес”. Однак репресії проти православних закарпатців не припинили православний рух, він поширився на велику територію. У 1913 р. розпочалася підготовка нового судового процесу проти жителів сіл Іза, Великі Лучки, Осій, Теребля, Білки, Ільниця. Судовий вирок вразив громадськість своєю жорстокістю та підступністю.

Мараморош-Сиготський процес 1913-1914 рр. був чи не єдиною великою подією в історії закарпатського селянства, він сколихнув і зацікавив широкий загал світової громадськості. Важливим джерелом для вивчення історії православного руху на Закарпатті початку ХХ ст. служить періодика, яка, зокрема, детально висвітлювала хід процесу у Мараморош-Сиготі. Журналісти багатьох видань публікували промови свідків, прокурора, судді, адвокатів, вони давали їм свою оцінку, однак, не завжди об’єктивну. У даному дослідженні автор обмежився окремими періодичними виданнями, що видавалися українськими та русофільськими товариствами, релігійними організаціями та політичними партіями на початку ХХ ст. у Львові, Чернівцях, Житомирі, Почаєві, Москві.

„Православний календар”, який вийшов у Чернівцях у 1912 р. писав, що „на Угорській Україні селяни стали гуртками та більшими громадами, покидати греко-католицьку церкву і переходити на православіє… Головним проповідником виступає Олекса Кабалюк, гуцул з Ясіня” [1]. Автор статті зазначав, що угорці бачать в православному русі вплив Росії, але „сей рух треба радше розуміти як протест населення проти визиску і цілковитого національного відчуження тамошнього уніатського духовенства” [2]. Про масові арешти православних в Мараморощині одна із перших почала писати буковинська „Русская Правда”, що видавалася у Чернівцях І. Цуркановичем. На шпальтах газети розміщувалися не лише кореспондентські дописи, а й листи закарпатських селян, котрі розповідали про переслідування та насилля угорських жандармів. 23 лютого 1913 р. „Русская Правда” повідомила про приїзд до с. Ізи з Афону ієромонаха Олексія (Кабалюка), якому угорська адміністрація дозволила проводити богослужіння у селі на протязі трьох днів [3]. За цей час він освятив молитовний будинок, хрест, охрестив біля 200 дітей, повінчав 19 подружніх пар і причастив у загальній сповіді 1300 вірників [4]. На свято Великодня 1912 р. селяни самі служили службу і святили паски, бо староста заборонив їм запросити священика з Мішкольца. Під час святкування жандарми робили в селі обшуки, намагаючись схопити православного священика. Щоб не допустити приїзд до с. Іза жителів навколишніх сіл, поліція перекрила всі шляхи до села [5].

14 червня 1912 р. „Русская Правда”, посилаючись на угорські газети, повідомила читачів, що в Угорській Русі дев’ять сіл заявило про перехід у православ’я. Угорська влада провела масові обшуки та арешти в Липчі, Тереблі, Хусті, Уйбарові. Було конфісковано чимало книг релігійного змісту та накладено штрафи від 50 до 100 крон [6]. 17 червня 1912 р. співробітники поліції та прикордонної служби провели обшук в будинку ієромонаха Олексія (Кабалюка) у с. Ясіня. Вони вилучили з домової церкви: чашу, священицький одяг, книги та опечатали двері [7]. Олексій (Кабалюк) після цього випадку емігрував до США, де проводив місіонерську роботу серед закарпатців [8].

У грудні 1912 р. – січні 1913 р. за звинуваченням в агітації проти греко-католицької церкви та угорської держави, поліція заарештувала біля 170 чоловік. Через два тижні було звільнено 136 осіб, а інші залишилися під вартою. Серед затриманих були православні вірники з Ясіня, Тереблі, Березова, Осоя, Ізи. Жандарми також провели обшук у будинку греко-католицького священика Ю. Бачинського у Квасах, де було конфісковано книги, листи, документи. В с. Іза вони зруйнували молитовний дім та викопали православний хрест, що находився в центрі села [9].

2 лютого 1913 р. з застосуванням різноманітних тортур розпочалися допити заарештованих селян. Вже на початку квітня 1913 р. поліція провела повторні арешти в закарпатських селах, де затримала знову біля 180 осіб. „Русская Правда” називає імена ув’язнених: М. Сабов, С. Кемінь, І. Хвуст, І. Кемінь, А. Кемінь, Д. Вакаров, М. Прокоп, А. Пасулька, І. Ізай та інші [10]. Із-за відсутності доказів в обвинувачення прокурор був змушений залишити під вартою лише 94 чол.

На початку угорська влада планувала провести суд проти православних у Дебрецині, але дата судового засідання постійно відкладалася з ряду причин: 1) мала кількість речових доказів у звинувачення; відсутність головного обвинуваченого – ієромонаха Олексія (Кабалюка), що перебував у США; передача матеріалів досудового впровадження до міністерства юстиції у Будапешт [11].

Про безпідставність звинувачення та жорстоке поводження з в’язнями багато писало львівське „Русское Слово”: „Мадяри не мають ніякого милосердя і страшно переслідують ті слов’янські народи, котрі жиють в Угорщині. Незадовго відбудеться суд в угорському місті Дебречин. За що властиво будуть судити русских людей, никто не знає. Певно за то, что они не отреклися от своей народности, віри і церкви и були русскими патріотами. Жертви этого мадярского суда будуть новым украшением геройського подвига русского народа” [12]. Протилежну оцінку православному руху та арештам його діячів дає львівська „Праця”: „Щойно тепер, коли православні і цареславні агенти Росії заплодилися і загніздилися в Галичині та на угорській Україні, Австрія взялася до нищення сеї небезпечної погани. Проти російських агентів почала Австрія виступати, будьто адміністративно через старостів, жандармів, кари та арешти, будьто стала потягати їх до судової відповідальності, виточувати проти них судові процеси. У москвофільських діячів переводжено ревізії, а вкінці кількох з них посаджено на лаві обжалованих і зроблено їм процес о державну зраду” [13].

29 грудня 1913 р. розпочався суд в Мараморош-Сиготі проти 94 заарештованих, серед яких були чоловіки і жінки віком від 17 до 64 років. За мірою „скоєних злочинів” суд, на чолі з А. Товтом та королівським прокурором Андором Ілляшем (Андрій Ілляшевич, син греко-католицького священика з с. Липча), розділив ув’язнених на 15 груп. Селянам висунули звинувачення в тому, що вони шляхом поширення православ’я хотіли відірвати частину угорської держави і приєднати її до Росії; що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства, церкви, мадярського народу і угорських законів [14]. Згідно угорських закону 1868 р. громадяни держави могли вільно переходити з одного віросповідання в інше, дотримуючись визначених формальностей. Таким чином, переслідування за зміну релігії не могло бути злочинним. Прокурор намагався переконати суд, що підсудні встановили зв’язки з графом В. Бобринським в Петербурзі і братами Геровськими в Чернівцях з політичною метою. За словами А. Іллеша, головні звинувачені: ієромонах Олексій (Кабалюк), Ю. Воробчук, М. Палканинець, І Бабинець, Я. Борканюк та інші, проводили політичну агітацію на ярмарках і відпустах в Маріяповчі, Біксаді, Хусті, Боронява та при матеріальній допомозі „Галицько-Руського общества” поширювали в комітатах Мараморош, Берег, Угоч, відозви, газети листи, які викликали ненависть до угорської держави і греко-католицького духовенства [15]. Серед речових доказів, за допомогою яких прокурор намагався довести антидержавну діяльність підсудних, були: картини, на яких зображувалися афонські та київські монастирі, ікони, богослужебні книги видані в Києві, Одесі, Москві, періодичні видання „Русская Правда”, „Вѣра и Церковь” (Чернівці), „Русское Слово” (Львів) [16].

У акті звинувачення, що мав обсяг більше 50 сторінок, прокурор А. Іллеш торкнувся історії православного руху в Східній Угорщині. Він стверджував, що перші спалахи руху були помічені у с. Великі Лучки біля Мукачева та у с. Іза коло Хуста. Православна агітація поширилися з включенням до неї Олексія (Кабалюка), який, за допомогою О. Геровського, у 1905 р. виїхав на Афон, звідки вернувся православним монахом [17]. Безглуздість звинувачення показують явні прорахунки в звинуваченні, зокрема, прокурор вказував, що православні вірники хотіли перейти під владу „київського патріарха”.

Після завершення виступу прокурора суд перейшов до допиту обвинувачених та свідків, яких, за повідомленням львівської газети „Діло” було до 300 чол. [18]. Слухання і допити проводилися на угорській мові, якою володіло лише декілька затриманих. Адвокати постійно звертали увагу на неправильне тлумачення слів перекладачами Медведецьким та Дарвацом, які говорили іноді протилежні речі. Більшість ув’язнених відкидали протидержавну агітацію, вони твердили про її суто релігійний характер [19]. Наприклад, підсудний Ю. Воробчук визнавав, що він отримував від братів Геровських брошури і книги, для поширення їх серед селян з метою утвердження. М. Палканинець на суді заявив, що покинув греко-католицьку церкву тому, що вона піддалася великому католицькому впливу та мадяризації, але він категорично відкидав звинувачення в образі греко-католицького духовенства [20]. 36 річний І. Бабинець не заперечував того, що поширював православні книги і їздив декілька разів до Росії. На вимогу прокурора судовий лікар Гелер провів медичне обстеження І. Бабинця та Я. Борканюка, яке показало, що названі підсудні є психічно хворими. Після медичного висновку голова суду припинив щодо І. Бабинця та Я. Борканюка справу [21]. І. Пирчак, що працював писарем в адвокатській канторі в Мукачеві, розповів на суді про те, що йому доводилося їздити до Львова у справі православної церкви у Великих Лучках. Він писав статті для будапештських та лондонських газет, робив для львівської „Прикарпатської Русі” переклади з угорської преси про православний рух на Закарпатті [22]. Як доказ вини І. Пирчака, прокурор пред’являв суду ряд листів з Афону та від галицьких русофілів. До суду було притягнуто жінок: дружину Ф. Фіцая, дружину Ф. Мушкура, М. Сочку з с. Білки, котрі повідомили, що перейшли у православ’я, бо уніатські священики не вичитували службу Божу у повному обсязі.

Під час суду православних закарпатців захищали 19 адвокатів, більшість з яких було безкоштовно призначено угорською владою. Крім згаданих адвокатів з Сербії приїхали – М. Проданович, І. Манушевич, К. Хаджі, З. Тодорович, І. Лалошевич, К. Гадзій. Від словаків прибув – д-р Мічатек, від будапештського соціал-демократичного „Клубу реформ” – Ронай, Редель. Вдалося встановити імена інших адвокатів: Л. Баторі, І. Гощук, Г. Яношка, В. Імеді, М. Готесман, Я. Ліхтенберг, К. Шамло, Й. Папп, І. Лапушевич.

Значна увагу газет привернуло слухання на суді „головного звинуваченого” ієромонаха Олексія (Кабалюка). 16 січня 1914 р. прокурор представив речовими доказами його вини: листи, книги, церковний одяг, предмети церковного вжитку. В одному із требників рукою Олексія (Кабалюка) вписано ім’я царського спадкоємця. У листі до єпископа Євлогія, Кабалюк скаржився на Геровських, що ті поширювали в Угорщині антидержавні друковані видання і тим самим налаштували адміністрацію проти угроросів. У листі на ім’я графа В. Бобринського, Олексій (Кабалюк) просив останнього з’явитися на судовий процес. Спочатку Олексій (Кабалюк) відмовився від адвоката і захищав себе сам, добре володіючи угорською мовою, потім цю місію перебрав на себе адвокат А. Клейн з Мараморош-Сигота. Послугами цього адвоката користувалися православні ізяни під час „першого Мараморош-Сиготського процесу”. Між звинуваченими на суді був і молодший брат Олексія (Кабалюка) – Ю. Кабалюк, якого голова суду А. Товт хотів використати як свідка. На суді Олексій (Кабалюк) детально розповів свою біографію, наголосивши, що проводив серед населення лише місійну роботу і не переслідував політичної мети. Щоб підтвердити священицьке висвячення Кабалюк пред’явив посвідчення, підписане архієпископом Холмським Євлогієм [23].

Про насилля угорських жандармів проти православних свідчать покази на суді жителів с. Іза. Так, М. Сабов заявив, що під час Різдвяних свят 1913 р. його хворого жандарм силою погнав до греко-католицької церкви. Д. Вакаров, А. Кемінь, Г. Вучкан, М. Гайду, А. Ізай, С. Лучко, В. Прокоп стверджували, що вони не допустили ніяких злочинів проти греко-католицької церкви і духовенства, всі скаржилися на насильство жандармерії [24]. Після допиту обвинувачених суд перейшов до читання конфіскованої літератури. Багато селян вимагали повернути їм книги назад, вказуючи, що подібні видання є і в греко-католицьких храмах [25].

Угорська громадськість неоднозначно оцінила хід процесу і методи обвинувачення. За свідченням російського видання „Голос Москвы”, колишній угорський міністр юстиції Г. Полоні негативно відносився до діяльності суду у Мараморош-Сиготі. ”Докази звинувачення в основному відсутні, підсудні безправні і нещасні люди, доведені до жебрацтва. Справа йде не про політичну агітацію, а про релігійну пропаганду” [26].

Не маючи достатньої кількості доказів, прокурор 5 лютого 1914 р. звільнив із-під варти більшість заарештованих, знявши з них усі звинувачення. Серед них були П. Брод, Ю. Кабалюк, Д. Вакаров, Г. Вучкан, В. Колочавин, М. Гайду, А. Ізай, С. Вучкан, В. Липчей, С. Липчей, О. Зейкан, М. Прокоп, В.Кемінь, П. Симулик, І. Стебляк, В. Бойчук, М. Бойчук, В. Липей, М. Кузьмик, І. Росоха, П. Росоха та інші [27].

Важливою подією в історії Мараморош-Сиготського процесу був приїзд з Петербургу графа В. Бобринського. 3 лютого 1914 р він, у супроводі думських послів Балашова і Дмітрієва, приїхав до Будапешту. Львівське „Діло”, посилаючись на угорську газету „Pesti Hirlap”, подало витяг з інтерв’ю В. Бобринського, який категорично відкинув політичні мотиви в православному русі [28]. Наступного дня у Мараморош-Сиготі В. Бобринський виявив бажання давати покази на російській мові, для того щоб його могли розуміти підсудні. Але голова суду А. Товт не задовільнив його прохання, мотивуючи відмову тим, що судовий перекладач Медведецький погано володіє російською мовою. Під час слухання прокурор поставив графу ряд питань, які мали безглуздий та провокаційний характер. В. Бобринський повідомив, що він є головою „Гальцько-Руського товариства” в Петербурзі, завданням якого є боротьба проти польських та українських впливів у Галичині й Буковині. Він заперечив тезу, що товариство фінансувало паломницькі поїздки угрорусів до Росії та проводило політичну агітацію в Угорщині [29].

Неоднозначну оцінку громадськості викликали допити свідків: інспектора поліції А. Дулішковича, греко-католицьких священиків А. Азарія (с. Іза), А. Кимака (с. Теребля), провокатора А. Манайла. Головною фігурою звинувачення був А. Дулішкович, якому міністерський радник Горнер доручив вивчити православний рух на Закарпатті з середини, тобто зайнятися політичною і релігійною пропагандою та шпіонажем. За допомогою обманів йому вдалося отримати рекомендаційний лист до О. Геровського, який допоміг А. Дулішковичу виїхати до Росії. В Петербурзі він зустрівся з В. Бобринським, якому представився православним агітатором. Перебуваючи серед провідних російських діячів А. Дулішкович зібрав інформацію про зв’язки закарпатських православних з православними центрами в Росії [30]. Подібне завдання виконував й А. Манайло, який поселився в с. Липча біля Хуста. Він ходив поміж селянами, виступав проти мадяризації та греко-католицьке духовенства. Своїми розмовами А. Манайло провокував селян на необережні висловлювання, які акуратно записував. Під час допиту свідка греко-католицького священика А. Азарія виявилося, що він у с. Іза видавав свідоцтва, які тимчасово звільняли селян від відвідування церкви. У разі відсутності даного документу жандарми насильно гнали людей до церкви.

Незважаючи на всі зусилля захисту й протести світової громадськості, угорська влада 3 березня 1914 р. винесла ганебний вирок – 32 чоловік було засуджено до різних строків ув’язнення і сплати великого грошового штрафу [31]. Ієромонах Олексій (Кабалюк) засуджений до 4 років і 6 місяців в’язниці і 100 крон штрафу; М. Сабов – 3 роки і 400 крон штрафу; Д. Петровцій – 2 роки і 6 місяців і 200 крон штрафу; І. Пирчак – 2 роки і 6 місяців і 300 крон штрафу; М. Палканинець – 2 роки і 3 місяці і 100 крон штрафу; С. Кемінь – 2 роки і 200 крон штрафу; С. Вакаров, Д. Попович – 2 роки і 300 крон штрафу; К. Прокоп – 1 рік і 8 місяців і 300 крон штрафу; Ю. Воробчук – 1 рік і 6 місяців і 100 крон штрафу; Ю. Чопик – 1 рік і 4 місяці і 100 крон штрафу;Ф. Мускур, М. Росоха, В. Куцина – 1 рік і 100 крон штрафу; Ю. Угаль, І. Газій – 10 місяців і 100 крон штрафу; Д. Рапинець, Ю. Тришинець, В. Рубіш – 9 місяців і 100 крон штрафу; А. Кемінь, Ю. Симулик, І. Фейсак – 8 місяців і 100 крон штрафу; Ю. Незбайло – 8 місяців і 800 крон штрафу; Жінка Ф. Фіцая, М. Думницький, І. Думницький, М. Данко, А. Брод, І. Ретій, М. Сочка – 6 місяців і 50 крон штрафу; І. Балог – 5 місяців і 50 крон штрафу [32].

Судовий процес в Мараморош-Сиготі 1913-1914 рр. викликав справжній резонанс у європейській періодиці, а особливо в українських та російських часописах. Періодичні видання, виходячи з своїх політичних уподобань, характеризували хід процесу по різному. Незважаючи на суб’єктивні оцінки та погляди вони сходилися на наступних позиціях: по-перше, православний рух мав під собою соціально-економічне підґрунтя; по-друге, селяни полишали унію у зв’язку з сильною мадяризацію греко-католицького духовенства; по-третє, методи, що використовували угорські жандарми проти православних жителів закарпатських сіл, були аналогічні середньовічним інквізиційним методам; по-четверте, греко-католицьке духовенство, не бажаючи втрачати значне число вірників та прибутків, намагалося надати православному рухові політичного характеру; по-п’яте, православний рух, в значній мірі, був спровокований угорськими провокаторами й шпигунами, котрі підбурювали селян проти греко-католицького духовенства і церкви та провокували їх на опір угорській адміністрації; по-шосте, судовий процес, незважаючи на ганебний вирок, довів, що православний рух не мав політичних підмурівок, а визначався релігійним та соціальним характером.

 

 

Джерела та література:

1. Православний календар на 1913 р. – Чернівці: Видання товариства „Руська бесіда”, 1912. – С. 104.

2. Там само. – С. 105.

3. Из Угорской Руси. Торжество православія в Ізі // Русская Правда. – Черновцы. – 1912. – 23 февраля. – С. 5.

4. Православіе в Угорской Руси // Русская Правда. – 1912. – 1 марта. – С. 3.

5. Воскресеніе на Угорской Руси. Письмо православного крестьянина із с. Іза // Русская Правда. – 1912. – 12 апреля. – С. 2-3.

6. Из Угорской Руси // Русская Правда. – 1912. – 14 июня. – С. 4.

7. Гонения на православну віру в Угорщині // Русская Правда. – 1912. – 28 июня. – С. 3.

8. Мученики за православне // Волынскія Єпархіальныя вѣдомости. – Житомир. – 1913. – 21 марта. – С. 234.

9. Письмо из Угорской Руси // Русская Правда. – 1913. – 28 февраля. – С. 5-6.

10. Что діется на Угорщині // Русская Правда. – 1913. – 18 апреля. – С. 4.

11. Из Угорской Руси // Русская Правда. – 1913. – 28 ноября. – С. 2.

12. Под мадярским ярмом // Русское Слово. – Львов. – 1913. – 3 октября. – С. 2.

13. Право- і царославіє // Праця. – Львів. – 1914. – 15 цвітня. – С. 2.

14. Процесс против 94 угроруссов // Русское Слово. – 1914. – 1 января. – С. 2.

15. Жертви русофільської пропаганди перед судом // Діло і Нове Слово. – Львів. – 1913. – 29 грудня. – С. 1.

16. Издѣвательство надъ русскими въ Австріи // Почаевскій Листокъ. – 1914. – 15 января. – С. 5.

17. Процесс против 94 угроруссов // Русское Слово. – 1914. – 1 января. – С. 2.

18. Русофільський рух в східній Угорщині // Діло. – Львів. – 1913. – 10 грудня. – С. 3.

19. До мармарошського процесу // Нива. – Львів. – 1914. – 15 марця. – С. 159.

20. Жертви русофільської пропаганди перед судом // Діло і Нове Слово. – 1914. – 1 січня. – С. 1.

21. Жертви русофільської пропаганди // Діло і Нове Слово. – 1914. – 3 січня. – С. 3.

22. Жертви русофільської пропаганди // Діло і Нове Слово. – 1914. – 5 січня. – С. 2.

23. Показанія о. Алексія (Кабалюка) на судѣ угрорнуссовъ // Почаевскій Листокъ. – 1914. – 15 января. – С. 7-8.

24. Жертви русофільської пропаганди // Діло і Нове Слово. – 1914. – 20 січня. – С. 2.

25. Процес угроруссовъ // Голос Москвы. – 1914. – 16 января. – С. 14.

26. Процес угроруссовъ // Голос Москвы. – 1914. – 21 января. – С. 4.

27. Процес угроруссовъ // Голос Москвы. – 1914. – 6 лютого. – С. 4.

28. Російський провокатор в Угорщині // Діло. – 1914. – 5 лютого. – С. 4.

29. Ґр. Бобринський на суді // Діло. – 1914. – 5 лютого. – С. 3.

30. Там само. – С. 4.

31. Вирок в Мараморошській розправі // Діло. – 1914. – 3 березня. – С. 6.

32. Грабец М. К истории Мармарошкаго Процесса (Дело 94-х. – 29/ХІІ 1913 – 3/ІІІ 1914). – Ужгород: Изданіе Карпаторусской Трудовой партіи, 1934. – С. 33-34.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.