УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 71 відвідувачів

Теги
краєзнавство українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори Патріарх Алексій II автокефалія молодь Католицька Церква Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра забобони Предстоятелі Помісних Церков комуністи та Церква шляхи єднання Ющенко секти Голодомор монастирі та храми України Доброчинність постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) церковна журналістика конфлікти милосердя Церква і політика педагогіка Церква і медицина іконопис Археологія та реставрація УПЦ КП церква і суспільство Президент Віктор Ющенко церква та політика діаспора Церква і влада Священний Синод УПЦ розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Є контакт! Учора в Києві вперше зустрілися за столом переговорів делегації православних церков Київського та Московського патріархатів



«Україна молода», Олег Снігур, 03.10.2009

 

Це ніде не анонсували, і навіть у церковних прес–службах плуталися, намагаючись відповісти на запитання «УМ», чи справді «крига скресла» й ієрархи УПЦ КП та УПЦ МП погодилися хоча б зустрітися для започаткування діалогу. Поки що надто рано називати його «діалогом про об’єднання». Проте, аби зрозуміти значення цієї зустрічі, варто пригадати, що з часу утворення Київського патріархату впродовж 17 років в УПЦ МП не визнавали іншої форми можливого спілкування, крім колінного покаяння своїх опонентів. Учора представники колись єдиної церкви вперше зустрілися на рівних і дали несміливу надію на те, що як не вони, то їх наступники знову стоятимуть поруч на літургії Єдиної Помісної Української Православної Церкви.

 

Не все так погано

Учора опівдні на території Києво–Печерської лаври, у залі засідань Синоду УПЦ МП, вперше зустрілися делегації УПЦ МП та УПЦ КП. Зустріч не мала навіть порядку денного, її мета була мінімальною — встановлення контакту, початок діалогу. Оскільки тема гостра і складна, говорили за зачиненими дверима. Сторони визнали «позитивним і обнадійливим факт створення робочих груп із підготовки діалогу, метою якого є подолання розділення українського православ’я і відновлення Богом заповіданої церковної єдності». Учасники переговорів висловили сподівання, що за підсумками їхньої роботи такий діалог буде започатковано після відповідного рішення синодів.

«З’явилася можливість для налагодження безпосереднього діалогу між УПЦ та УПЦ КП з метою подолання існуючого церковного розділення. Ця можливість повинна бути використана», — йдеться у протоколі зустрічі, який представники церков виголосили по її закінченні. Згідно з ним, двосторонні зустрічі відбуватимуться періодично, почергово на території обох церков. На них мирно обговорюватимуть конфліктні питання, наявні та ті, що виникатимуть у майбутньому.

Порадившись, представники УПЦ МП та УПЦ КП «прозріли» й побачили цілу низку позитивних прикладів своєї попередньої співпраці, зокрема викладання у школах «Основ християнської етики», опіки над військовослужбовцями та над особами у місцях позбавлення волі. Корисною визнали співпрацю в рамках Всеукраїнської ради церков, яка дозволила вирішити «такі важливі проблеми, як повернення громадам права набувати землю у постійне користування і встановлення тарифів на газ для опалення храмів на рівні цін для населення». Відзначено поступ щодо налагодження співпраці у питаннях уніфікації української богословської та богослужбової термінології.

«Позитивним є сам факт зустрічі, — розповів «УМ» учасник переговорів від Київського патріархату, глава інформаційно–видавничого відділу УПЦ КП єпископ Євстратій (Зоря). — Ще кілька років тому вона видавалася б неймовірною. Після багаторічного протистояння накопичилося багато негативу й все це треба тепер виправляти й вирішувати.

Ми не відчули якоїсь ворожості чи нетерпимості з боку представників Московського патріархату. Ми всі досвідчені люди, і тому говорили про те, що нас єднає, шукали спільні точки дотику, а не те, що роз’єднує нас. Ми свідомо уникали спірних питань, оскільки ми знаємо позицію представників УПЦ МП із цих питань, а вони знають нашу. Ми розуміємо, що це довгий шлях, і всього не вдасться вирішити зразу».

«Коли буде результат — я не можу сказати, і, певно, ніхто не може, — продовжує Євстратій. — Проте ми віримо, що результат буде — Єдина помісна православна церква в Україні. Ми сподіваємося, що ця зустріч стане поштовхом для примирення і між духовенством і паствою двох церков. Ми мали на меті примирити дві церкви, а не дванадцять священиків, тому це довгий процес».

За словами Євстратія, митрополит Володимир хоч і перебував неподалік учасників зустрічі, прогулювався по території Лаври, але не брав участі в переговорах. Водночас він був «незримо присутній». «Ця зустріч відбулася значною мірою через його принципову позицію, без нього вона б не відбулася», — каже отець Євстратій.

«Щоб подолати ворожнечу»

Зустрічі передували рішення синодів обох церков про відновлення діалогу. Синод УПЦ Московського патріархату ухвалив рішення 9 вересня: «УПЦ починає цей діалог заради відновлення єдності українського православ’я», — заявив речник митрополита Київського Георгій Коваленко. УПЦ МП також вирішила активізувати переговори з Українською автокефальною православною церквою, яка висловила бажання перейти під омофор Константинопольського патріарха. Якщо таке бажання реалізується, це достроково поховає плани створення Єдиної помісної церкви, вважають в інших конфесіях.

14 вересня озвався і Синод УПЦ КП, який утворив робочу групу з підготовки діалогу з УПЦ МП.

Як зазначив єпископ Євстратій, найближча мета — «щоб люди, які сповідують одну православну віру, починали вчитися бачити один в одному не ворогів, а все–таки братів і сестер. Нехай таких, що в чомусь не є однодумцями, але сповідують одну православну віру».

У свою чергу Георгій Коваленко повідомив, що в УПЦ МП не чекають швидких результатів, проте «початок діалогу — це вже результат».

Приречені на єдність

Власне, УПЦ Київського патріархату завжди декларувала готовність до діалогу з представниками українського православ’я, які залишилися у підпорядкуванні Московського патріарха. Натомість УПЦ Московського патріархату пройшла тривалий шлях від «партії вірності Білокам’яній», коли на початку 90–х утворилася «розкольницька» УПЦ КП, до «осередку вільнодумства» в межах Московського патріархату останніми роками, коли митрополит Київський Володимир (Сабодан) та — особливо — його молоді помічники «дозволяють собі» висловлювати діаметрально протилежну до московської українську державницьку позицію.

Київський митрополит — офіційно друга особа в ієрархії Російської православної церкви і головний претендент на патріарший престол після смерті попереднього Московського патріарха. Та, «на біду», за час свого врядування у Києві митрополити занадто «українізуються» і для того, щоб очолити російське православ’я, вже «не годяться». Свого часу головним претендентом на виборах нового патріарха був Філарет (Денисенко), проте перед цим він відзначився виборюванням окремого статусу для українського православ’я та заохоченням церковного книговидавництва українською. Відтак Московським патріархом обрали Алексія, а Філарет зі своїми прихильниками з часом утворив окрему УПЦ КП. Саме позиції Філарета УПЦ МП завдячує більшістю своїх вольностей і власне своїм «окремішнім статусом». Москва пішла на створення самоуправної Української православної церкви, аби хоч якось втримати у своїй орбіті українських православних вірян, які з 1991 року опинилися в іншій країні.

Коли наприкінці 2008–го — на початку 2009–го, після смерті патріарха Алексія, почалися «виборчі дебати» про те, хто займе його місце, на вірного Москві немічного митрополита Київського Володимира полилися тонни бруду. У російській пресі й «бомонді» його затаврували ледь не «українським націоналістом», адже говорить українською, фактично визнав Голодомор геноцидом, дозволяє собі не погоджуватися з офіційною позицією Кремля. Стало зрозуміло, що єдиний спосіб зберегти автономію для УПЦ МП — це втілення гасла письменника Хвильового «Геть від Москви!».

Як вважають експерти, теперішні кроки УПЦ МП до зближенння з УПЦ КП спричинені недавнім візитом Московського патріарха Кирила. «Патріарх Кирило під час візиту в Україну так закрутив гайки в УПЦ МП, настільки чітко продемонстрував фіктивність її так званої автономії, настільки виразно підкреслив політичну доцільність подальшого перебування УПЦ МП у лоні РПЦ, що змусив підмосковську частину нашого православ’я виявити характер», — пише у своєму блозі на «Українській правді» політтехнолог Олег Медведєв, близький до КП.

Час покаже, наскільки вистачить характеру ієрархів УПЦ МП, особливо якщо після найближчих президентських виборів в Україні проявляти проукраїнську позицію стане значно важче.

 

СТОРОНИ ПЕРЕГОВОРІВ

Від УПЦ Московського патріархату в зустрічі брали участь: архієпископ Білоцерківський і Богуславський Митрофан, керуючий справами УПЦ, архієпископ Антоній, архімандрит Кирило (Говорун), протоієрей Петро Зуєв, помічник ректора Київської духовної академії і семінарії Володимир Бурега; також до робочої групи УПЦ МП входить протоієрей Микола Данилевич, але він перебуває з візитом у Канаді.

УПЦ Київського патріархату представляли: голова робочої групи, ректор Київської православної богословської академії митрополит Переяслав–Хмельницький Димитрій, єпископ Васильківський Євстратій (Зоря), архімандрит Єпіфаній, протоієреї Петро Зінич та Олег Маланяк, аспірант Київської православної богословської академії Михайло Сивак.

 

ІСТОРІЯ ПРАВОСЛАВНОГО РОЗКОЛУ

31 січня 1990 р. — створена Українська православна церва (УПЦ) на основі Київського екзархату РПЦ. Їй надано права, близькі до автономії, але не визначено чітко її канонічний статус.

9 червня 1990 р. — предстоятелем УПЦ обрано митрополита Філарета, який доти очолював Київський екзархат РПЦ.

9 липня 1990 р. — єпископат УПЦ звертається до новообраного патріарха Московського Алексія ІІ з проханням розширення самостійності й самоуправління УПЦ.

Жовтень 1990 р. — Архієрейський собор РПЦ надав УПЦ самостійність в управлінні. Тоді ж предстоятель УПЦ отримав титул «Блаженніший» — його мав обирати єпископат УПЦ і благословляти Московський патріарх. Синод УПЦ також отримав право самостійно обирати і святити нових єпископів, засновувати і скасовувати єпархії в Україні.

24 серпня 1991 р. — проголошення Незалежності України.

Помісний собор УПЦ звертається до єпископату РПЦ із проханням дарувати Українській православній церві повну канонічну самостійність — автокефалію, а також просить сприяння у подальшому утворенні патріархату. Проте невдовзі після собору частина єпископату відмовляється від своєї попередньої підтримки постанов собору. У пресі з’являються статті, в яких митрополита Філарета обвинувачують у співпраці з КДБ.

31 березня — 4 квітня 1992 р. — Архієрейський собор РПЦ у Москві відмовив УПЦ в автокефалії; її предстоятелю запропоновано подати у відставку. У всій УПЦ починаються переслідування прихильників митрополита Філарета.

27 травня 1992 р. — у Харкові відбувається Архієрейський собор УПЦ, яким керує митрополит Харківський Никодим (Русак). Собор звільнив митрополита Філарета від обов’язків предстоятеля і вивів його поза штат із забороною священнодіяти. Новим предстоятелем обрано митрополита Ростовського Володимира (Сабодана), який доти не входив до складу єпископату УПЦ. Українська влада не визнала рішення Харківського собору і продовжувала визнавати предстоятелем УПЦ митрополита Філарета.

11 червня 1992 р. — Архієрейський собор РПЦ оголосив про позбавлення Філарета (Денисенка) всіх ступенів священства. У відповідь митрополит Філарет відмовився це визнавати і здійснив хіротонію нового владики.

25 червня 1992 р. — Всеукраїнський православний собор, на якому об’єднуються Українська православна церва і Українська автокефальна православна церва у єдину Українську православну церву — Київський патріархат. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ. Першим предстоятелем УПЦ КП проголосила Патріарха Мстислава (Скрипника), а Філарета — його заступником.

1993 р. — після смерті Мстислава новим предстоятелем УПЦ КП став Патріарх Володимир (Романюк). УПЦ МП тимчасово втратила статус привілейованої, оскільки тодішній Президент України Леонід Кравчук підтримав позицію митрополита Філарета і створюваної ним УПЦ КП. УПЦ мало не втратила свій юридичний статус, але через втручання громадськості і російського уряду таки його зберегла. У більшості випадків УПЦ вдалося зберегти свої приміщення і храми, а також впливи в регіонах.

1994 р. — перемога на президентських виборах проросійського кандидата Леоніда Кучми повертає панівні позиції УПЦ МП. Новий глава держави зустрічається з ієрархами УПЦ, допомагає у будівництві церков, повертає їй храми, у т.ч. пам’ятки архітектури національного значення, що викликає невдоволення інших конфесій, особливо УПЦ КП.

22 жовтня 1995 р. — Філарет обраний предстоятелем УПЦ КП з офіційним титулом Патріарха Київського і всієї Руси–України.

1996—2000 рр. — ініціатива в УПЦ МП добитися більшої автономності не знаходить підтримки в ієрархів південних та східних областей України.

1997 р. — за поданням єпископату УПЦ МП Архієрейський собор РПЦ видав «Акт про відлучення від церкви (анафему) монаха Філарета (Денисенка)» за «розкольницьку діяльність».

2000 р. — Президент Леонід Кучма на урочистому святкуванні 2000–ліття Різдва Христового заявив про необхідність об’єднання українського православ’я і створення Єдиної помісної православної церви. На це предстоятель УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) відповів, що церва стане єдиною, коли покаються й повернуться до неї ті, хто відійшов.

Липень 2008 р. — предстоятель УПЦ КП Філарет та її ієрархи як представники «неканонічної» церкви не беруть участі в офіційному святкуванні 1020–річчя Хрещення Русі та зустрічі з Вселенським патріархом і патріархами світових православних церков, які приїхали до Києва на урочистості.

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.