УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 49 відвідувачів

Теги
Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація УГКЦ церква та політика Предстоятелі Помісних Церков автокефалія забобони Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП Мазепа шляхи єднання постать у Церкві Католицька Церква церковна журналістика Голодомор Церква і влада Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України Патріарх Алексій II Ющенко розкол в Україні іконопис 1020-річчя Хрещення Русі Церква і політика милосердя педагогіка молодь українська християнська культура Церква і медицина вибори Вселенський Патріархат діаспора секти конфлікти краєзнавство Доброчинність церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






«Доба» (Чернівці): Рухотін, у якому ліплять богів і народжують по 13 дітей



«Доба» (Чернівці), Анна Данилюк, 01.10.09

 

Невеличкому селу Рухотин, кордони якого обриваються на крутих схилах Дністра, цими днями виповнилось 550 років. Дослідники стверджують, що насправді люди жили у цьому місці ще раніше. Підтвердженням є той факт, що в окремих місцях села збереглися старі вали скіфського городища, яким 2-2,5 тисячі років. Поблизу є багато печер та старовинна церква, ровесниця Рухотина. Монументальність цього мініатюрного храму вражає. На Буковині не так багато церков, викладених з вапнякового каменю. Стіни цієї духовної споруди мають товщину 1,5 м, а маленькі віконця, розташовані з кожного боку, нагадують амбразуру.
Унікальне село Рухотин, що через Дністер межує з Тернопільщиною, розташоване за 25 км від районного (Хотин) і за 50 – від обласного центрів. Оточене звідусіль лісами, воно багате й на іншу сировину – глину, з якої, як кажуть рухотинчани, "можна ліпити богів". З усіх кінців по неї приїжджають майстри, бо глина є дуже добротною для виготовлення гончарних виробів.
Та найбільше Рухотин славиться відомими з давніх-давен вапнярками. Нині тут нараховується понад 80 копалень, звідки місцеві жителі добувають вапно, забезпечуючи нашу та інші області. Кожна родина в селі пройшла через небезпечні підземні шахти, які в найскрутніші хвилини рятували рухотинчан від скрути і безгрошів'я. Та яким би багатим не був цей край на історичне минуле та щедрі природні ресурси, найголовнішим багатством Рухотина є люди. Вихідцями села є заслужені вчителі та лікарі, лісничі та військові, викладачі вузів і бізнесмени. Одні з них виїхали і працюють в багатьох містах України, інші залишились у селі і примножують його славу фанатичним служінням обраній справі. Серед таких людей – вчитель місцевої школи Степан Бранашко, який по крихті збирає інформацію, щоб написати історію Рухотина. Літописця непокоїть той факт, що село вимирає, йдуть в небуття люди, які пам'ятають минувшину, тому більшу частину часу чоловік проводить у бесідах зі старожилами, в бібліотеках. Степан Бранашко збирає також старовинні фотографії жителів, які сучасна молодь бездумно викидає на смітники.
Про минуле свого краю дбає й жителька Рухотина Лідія Василівна Дарчук, яка понад 50 років пропрацювала сільською бібліотекаркою. Ця відчайдушна жінка, якій перейшло за сімдесят, усе життя мріяла створити у Рухотині музей з експонатами старовинного побуту. Сучасна молодь навіть слів таких ніколи не чула, а вона зберігала жорна, які купила за власні гроші, дергавку, повісмо, бателев, цівку, бердо, домоткане полотно, сорочки з нього та багато інших речей... Восени цього року її мрія збулася – напередодні святкування ювілею села Лідія Василівна відкрила невеличкий, але такий вистражданий музей, до якого запрошувала усіх, хто завітав до Рухотина.
– Отам в кутку стоїть "пральна" машина ХVІІІ століття, – демонструвала гостям дерев'яну бочку, у якій предки золили білизну. – А оцій вишитій сорочці, у якій дівки ходили на данці, та постолам – 200 років...
Розділити великі радощі маленького унікального села того дня зібралося чимало гостей. Приїхали земляки, які народились тут, а нині проживають в інших містах, завітали голови сільських рад із сусідніх сіл, приїхали з концертом артисти з Чернівців, зійшлася громада села. Свято розпочалося Гімном України, який чути було аж по той бік Дністра, у сусідній Тернопільщині, і під звуки якого зі стільців підвелися і зовсім юні рухотинчани, і ветерани з орденами на грудях та старенькі бабусі, яким за 90... А далі – не за сценарієм, а покликом душі – один за одним підходили до мікрофона. Одні, щоб поговорити, як було колись, інші – щоб подякувати й вклонитись цій землі і людям. Завідуючий Хотинською станцією переливання крові Євген Рябий, наприклад, пригадав дитинство, коли під час уроків у чорнильницях замерзало чорнило, а сільська влада закрила єдину в Рухотині церкву, обладнавши у її стінах музей атеїзму. Згадав тепер уже заслужений лікар України і ту людину, якій зобов'язаний вибором своєї професії. Це був фельдшер на прізвище Німець, до якого ходили лікуватися жителі всіх навколишніх сіл – Гринячки, Блищаді, Корнешт та Рухотина...
Рухотинчан, які завжди і в усі часи вміли випікати калачі, вишивати рушники, молитися Богу і народжувати в рухотинських хатах чудових продовжувачів роду, привітав голова сільради Віктор Лісничий. Найстаршій жительці села Домніці Печерязі, якій невдовзі виповниться сто років, він вручив грамоту та подарунок.
Пошанували на сільському ювілеї і наймолодшу жительку Рухотина – новонароджену Софійку Козачок, яку щасливі батьки принесли на свято на руках. І хоч Софійка ще не дуже розуміється у піснях та музиці, проте її батькам та усім присутнім приємно було почути пісню з красномовною назвою "Все починається з любові" у виконанні юної співачки родом із Рухотина Юлії Козачок.
Вшанували того дня у селі й багатодітних матерів, серед яких і Валентину Дудку, удостоєну почесного звання "Мати-героїня України" за те, що народила і виховала 13 синів і доньок. Для неї та всіх жителів Рухотина юні артисти із Чернівців виконали унікальні акробатичні номери.
Привітання, виступи, різноманітні сюрпризи, у тому числі й музичні, тривали аж до заходу сонця. А далі люди розбрелися по домівках, щоб витягнути з печей гарячі голубці, випити по чарці народної "Рухотинської", адже ювілей села того дня припав на храмове свято.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.