УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 71 відвідувачів

Теги
УПЦ КП забобони Голодомор Церква і політика педагогіка Церква і влада розкол в Україні вибори секти іконопис шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан) Президент Віктор Ющенко церковна журналістика конфлікти Мазепа Ющенко краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков Патріарх Алексій II комуністи та Церква церква та політика Вселенський Патріархат милосердя Католицька Церква Священний Синод УПЦ Доброчинність діаспора УГКЦ постать у Церкві 1020-річчя Хрещення Русі монастирі та храми України автокефалія Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну Археологія та реставрація Церква і медицина українська християнська культура молодь церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






«Доба» (Чернівці): Рухотін, у якому ліплять богів і народжують по 13 дітей



«Доба» (Чернівці), Анна Данилюк, 01.10.09

 

Невеличкому селу Рухотин, кордони якого обриваються на крутих схилах Дністра, цими днями виповнилось 550 років. Дослідники стверджують, що насправді люди жили у цьому місці ще раніше. Підтвердженням є той факт, що в окремих місцях села збереглися старі вали скіфського городища, яким 2-2,5 тисячі років. Поблизу є багато печер та старовинна церква, ровесниця Рухотина. Монументальність цього мініатюрного храму вражає. На Буковині не так багато церков, викладених з вапнякового каменю. Стіни цієї духовної споруди мають товщину 1,5 м, а маленькі віконця, розташовані з кожного боку, нагадують амбразуру.
Унікальне село Рухотин, що через Дністер межує з Тернопільщиною, розташоване за 25 км від районного (Хотин) і за 50 – від обласного центрів. Оточене звідусіль лісами, воно багате й на іншу сировину – глину, з якої, як кажуть рухотинчани, "можна ліпити богів". З усіх кінців по неї приїжджають майстри, бо глина є дуже добротною для виготовлення гончарних виробів.
Та найбільше Рухотин славиться відомими з давніх-давен вапнярками. Нині тут нараховується понад 80 копалень, звідки місцеві жителі добувають вапно, забезпечуючи нашу та інші області. Кожна родина в селі пройшла через небезпечні підземні шахти, які в найскрутніші хвилини рятували рухотинчан від скрути і безгрошів'я. Та яким би багатим не був цей край на історичне минуле та щедрі природні ресурси, найголовнішим багатством Рухотина є люди. Вихідцями села є заслужені вчителі та лікарі, лісничі та військові, викладачі вузів і бізнесмени. Одні з них виїхали і працюють в багатьох містах України, інші залишились у селі і примножують його славу фанатичним служінням обраній справі. Серед таких людей – вчитель місцевої школи Степан Бранашко, який по крихті збирає інформацію, щоб написати історію Рухотина. Літописця непокоїть той факт, що село вимирає, йдуть в небуття люди, які пам'ятають минувшину, тому більшу частину часу чоловік проводить у бесідах зі старожилами, в бібліотеках. Степан Бранашко збирає також старовинні фотографії жителів, які сучасна молодь бездумно викидає на смітники.
Про минуле свого краю дбає й жителька Рухотина Лідія Василівна Дарчук, яка понад 50 років пропрацювала сільською бібліотекаркою. Ця відчайдушна жінка, якій перейшло за сімдесят, усе життя мріяла створити у Рухотині музей з експонатами старовинного побуту. Сучасна молодь навіть слів таких ніколи не чула, а вона зберігала жорна, які купила за власні гроші, дергавку, повісмо, бателев, цівку, бердо, домоткане полотно, сорочки з нього та багато інших речей... Восени цього року її мрія збулася – напередодні святкування ювілею села Лідія Василівна відкрила невеличкий, але такий вистражданий музей, до якого запрошувала усіх, хто завітав до Рухотина.
– Отам в кутку стоїть "пральна" машина ХVІІІ століття, – демонструвала гостям дерев'яну бочку, у якій предки золили білизну. – А оцій вишитій сорочці, у якій дівки ходили на данці, та постолам – 200 років...
Розділити великі радощі маленького унікального села того дня зібралося чимало гостей. Приїхали земляки, які народились тут, а нині проживають в інших містах, завітали голови сільських рад із сусідніх сіл, приїхали з концертом артисти з Чернівців, зійшлася громада села. Свято розпочалося Гімном України, який чути було аж по той бік Дністра, у сусідній Тернопільщині, і під звуки якого зі стільців підвелися і зовсім юні рухотинчани, і ветерани з орденами на грудях та старенькі бабусі, яким за 90... А далі – не за сценарієм, а покликом душі – один за одним підходили до мікрофона. Одні, щоб поговорити, як було колись, інші – щоб подякувати й вклонитись цій землі і людям. Завідуючий Хотинською станцією переливання крові Євген Рябий, наприклад, пригадав дитинство, коли під час уроків у чорнильницях замерзало чорнило, а сільська влада закрила єдину в Рухотині церкву, обладнавши у її стінах музей атеїзму. Згадав тепер уже заслужений лікар України і ту людину, якій зобов'язаний вибором своєї професії. Це був фельдшер на прізвище Німець, до якого ходили лікуватися жителі всіх навколишніх сіл – Гринячки, Блищаді, Корнешт та Рухотина...
Рухотинчан, які завжди і в усі часи вміли випікати калачі, вишивати рушники, молитися Богу і народжувати в рухотинських хатах чудових продовжувачів роду, привітав голова сільради Віктор Лісничий. Найстаршій жительці села Домніці Печерязі, якій невдовзі виповниться сто років, він вручив грамоту та подарунок.
Пошанували на сільському ювілеї і наймолодшу жительку Рухотина – новонароджену Софійку Козачок, яку щасливі батьки принесли на свято на руках. І хоч Софійка ще не дуже розуміється у піснях та музиці, проте її батькам та усім присутнім приємно було почути пісню з красномовною назвою "Все починається з любові" у виконанні юної співачки родом із Рухотина Юлії Козачок.
Вшанували того дня у селі й багатодітних матерів, серед яких і Валентину Дудку, удостоєну почесного звання "Мати-героїня України" за те, що народила і виховала 13 синів і доньок. Для неї та всіх жителів Рухотина юні артисти із Чернівців виконали унікальні акробатичні номери.
Привітання, виступи, різноманітні сюрпризи, у тому числі й музичні, тривали аж до заходу сонця. А далі люди розбрелися по домівках, щоб витягнути з печей гарячі голубці, випити по чарці народної "Рухотинської", адже ювілей села того дня припав на храмове свято.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.