УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 50 відвідувачів

Теги
Патріарх Алексій II Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис краєзнавство 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ автокефалія Доброчинність Президент Віктор Ющенко молодь постать у Церкві Вселенський Патріархат Ющенко УГКЦ Предстоятелі Помісних Церков УПЦ КП вибори Археологія та реставрація Церква і медицина Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну діаспора шляхи єднання церква та політика комуністи та Церква Церква і влада конфлікти милосердя українська християнська культура педагогіка Голодомор церковна журналістика Церква і політика церква і суспільство монастирі та храми України розкол в Україні Мазепа секти забобони






Рейтинг@Mail.ru






«Високий вал» (Чернігів): Пам’ятник Миколі Святоші відкрито над Дніпром



«Високий вал» (Чернігів), О.Волощук, 16.10.2009

 

На території Чернігівського района знаходиться 122 населених пункта. Деякі з них мають давню історію, деякі з’явилися на географічній карті порівняно нещодавно.

Одним з поселень, яке існувало ще у часи Київської Русі, є село Дніпровське. Упродовж майже семи століть воно було вотчиною Києво-Печерської лаври, а найвідомішою історичною особою Дніпровського є преподобний Микола Святоша.

Сьогодні у рамках відзначення Дня села відбулася визначна подія в історії Дніпровського - відкриття пам’ятника Миколі Святоші. Відбулася, незважаючи на хмарне небо і холодний осінній дощ.

Та перш ніж розповісти про цю непересічну подію, нагадаю читачам, хто ж такий преподобній Микола Святоша.

Микола Святоша – князь Чернігівський, Печерський чудотворець, народився близько 1080 року. Син чернігівського князя Давида Святославовича, правнук Ярослава Мудрого, при хрещенні отримав ім’я Святослав (звідси і Святоша). Спочатку княжив у Луцьку, а після Любецького з’їзду 1097 року одержав у володіння від батька Давида Святославовича придніпровські землі і оселився там.

Як свідчать історичні джерела середини ХІХ століття, для побудови князівського будинку стали «навозити» землю на місце поблизу Дніпра. Саме звідси виникла назва літописного міста Навози (так називалося сучасне Дніпровське до 1962 року). Навози і сусідній Пакуль мали зручне географічне положення, тому цілком виправдано, що їх володарем був призначений син чернігівського князя Давида Святославовича.

Микола Святоша – син Чернігівського князя Давида Святославовича, правнук Ярослава Мудрого. До 1087 року княжив у Луцьку. Після Любецького з’їзду одержав у володіння придніпровські землі і оселився там. Як свідчать історичні джерела середини ХІХ століття, для побудови князівського будинку стали «навозити» землю на місце поблизу Дніпра. Саме звідси виникла назва літописного міста Навози (до 1962 року – с.Навози, сучасне с. Дніпровське).

Микола Святоша – перший серед святих Київської Русі, який прийняв чернецтво, змінивши княжу порфіру на чернечу мантію.

В 1106 році він зрікається князівства і, залишивши родину, стає ченцем Києво-Печерського монастиря. Тут він відзначився надзвичайною слухняністю і працьовитістю, ведучи аскетичний спосіб життя. Рубав і носив дрова, працював на кухні, три роки пробув сторожем біля монастирських воріт, відходячи від них лише для молитви.

Коштом Миколи Святоші у Печерській обителі будували Троїцьку надбрамну церкву і велику монастирську лікарню. Він дарує монастирській бібліотеці книги, сприяє розвитку книгописання, розбиває плодовий сад, роздає гроші мандрівникам, нужденним і злиденним.

Микола Святоша помер 14 жовтня 1143 року, перед смертю заповівши свої придніпровські володіння Києво-Печерському монастирю (на його похорон прибуло майже все населення тогочасного Києва). Ці землі (сучасні села Мньов, Пакуль, Ведильці, Дніпровське) перебували у власності Києво-Печерської лаври до 1786 року, коли за Катерини Другої відбулась секуляризація церковних маєтків.

Відомо, що день власної смерті князь-ченець повідомив братам за три місяці. Після того, як це пророцтво справдилося, Микола Святоша був причислений до лику святих. Завдяки лаврським ченцям мощі преподобного досі зберігаються у Ближніх Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври.

Про життя праведника нам відомо зі свідчень "Повісті минулих літ" (Іпатіївський та Лаврентіївський списки), "Тератургіуму" Афанасія Кальнофойського. У "Києво-Печерському патерику" йому присвячений розділ "Житіє Миколи Святоші".

Також життя Миколи Святоші досліджував чернігівський краєзнавець Андрій Курданов (нині він виконує обов’язки заступника голови Чернігівської райдержадміністрації), який присвятив йому розділ своєї книги «Голос пам’яті».

Пам’ятник Миколі Святоші в центрі Дніпровського відкрили Андрій Курданов, відомий археолог і дослідник Володимир Коваленко, представники районної і сільської влади.

А коли присутні на святі вже збиралися тікати від дощу в сільський клуб, де на них очікувала концертна програма, прибув єпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ Московського патріархату Амвросій разом з посланцем з Києва єпископом Пантелеймоном. Вони освятили пам’ятник і прочитали молитви.

Продовжились урочистості в сільському клубі. Крім концерту гостям Дніпровського і жителям села було запропоновано виставку, підготовлену територіальною громадою: старовинні ікони, домоткані рушники, вишиті картини, фотографії Пакуля 1908 року, сувеніри.

Додам, що автором пам’ятника є молодий скульптор Владлен Караченцев. Він народився у Запорізькій области, мешкає на Київщині, а пам’ятник у Дніпровському - його дипломна робота.

Як сказав сам Владлен, працюючи над пам’ятником, він вивчав житіє преподобного Миколи Святоші і проникся величчю його особистості. Разом з Владленом на відкриття пам’ятника прибули і його батьки.

Віднині в центрі старовинного села Дніпровського височить пам’ятник Миколі Святоші - людині, яка власними благими справами та великою вірою в Бога і добро на землі заслужила вічну пам’ять і поклоніння.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.