УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 98 відвідувачів

Теги
церковна журналістика Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ українська християнська культура шляхи єднання Доброчинність 1020-річчя Хрещення Русі краєзнавство Патріарх Алексій II Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори Вселенський Патріархат Церква і медицина Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа конфлікти церква та політика секти Ющенко милосердя монастирі та храми України Церква і влада педагогіка Археологія та реставрація УГКЦ розкол в Україні Президент Віктор Ющенко церква і суспільство молодь Католицька Церква діаспора УПЦ КП автокефалія іконопис комуністи та Церква постать у Церкві Церква і політика Києво-Печерська Лавра забобони Голодомор






Рейтинг@Mail.ru






«Україна молода»: Єжи Попелюшко, душпастир «Солідарності»



«Україна молода», Антін Борковський, 22.10.2009

 

Ім'я священика Єжи Попелюшка, викраденого і замордованого комуністичним гебе у 1984 році, вже давно стало одним із символів мученицької боротьби за віру, яку вела християнська церква на всіх просторах окупованої Москвою Східної Європи. Саме католицька церква в Польщі стала центром боротьби з безбожницькою владою, адже категорично не погоджувалася на співпрацю з «червоним фашизмом». У цій боротьбі надпотужному і цинічному гебешному апарату священики могли протиставити лише Слово Боже, євангельські цінності та силу віри. Справа отця Попелюшка є лакмусовим папірцем оцінки комуністичного режиму, що не цурався вбивств не лише за похмурого сталінізму, а й за часів відносної лібералізації режиму.

      «Справа Попелюшка», як і «справа Гонгадзе», приховує чимало страшних таємниць: попри те, що виконавців засудили одразу, натхненників шукають досі.

 

Від священництва до мучеництва

      Єжи Попелюшко народився 14 вересня 1947 року в селі Окопи, що на Підляшші, у селянській родині. З дитинства активно допомагав у костелі, а по закінченні школи вступив до Вищої духовної семінарії у Варшаві, з котрої... був мобілізований до польської армії. Навіть «комуністична» Польща лишалася країною глибоко релігійною, тож влада була змушена проводити «хитрішу» політику, ніж в Україні: семінаристів до війська брали, але намагалися «перекувати» релігійні кадри у кузні спецучилища для кліру в Бартошицах. Але Попелюшко лишився вірним церкві, яка служить Богу, а не владі, тож 28 травня 1972 року прийняв свячення з рук легендарного кардинала Стефана Вишинського, склавши духовну присягу — «посилає мене Бог, аби я проповідував Євангеліє і лікував рани стражденних сердець».

      До початку 1980 року отець Попелюшко проводив, ясна річ, хоч і не схвалювану режимом душпастирську роботу, але вкладався у межі «прийнятних» духовних практик священиків, зокрема підтримуючи у вірі студентів-медиків та середній медперсонал. Саме завдяки зусиллям отця Попелюшка була організована добровольча медслужба під час першого візиту Папи Римського Івана Павла ІІ до Польщі у 1979 році.

      Переломним моментом у його житті стала неділя 31 серпня 1980 року, коли делегація металургів попросила кардинала Вишинського відрядити священика на страйкуючий металургійних завод. Такі вже поляки: мітинг протесту вони починають молитвою. От як сам Попелюшко згадував ті події: «Той день і тієї меси не забуду до кінця життя. Йшов дуже схвильований. Ситуація була цілком нова. Як зустрінуть? Чи буде місце для відправи? Хто читатиме тексти? Співати?» Але його зустріли оплески людей, котрі приготували посередині фабричного майдану вівтар та хрест. І небавом залунав робітничий хор: «Богові подякуймо».

      Саме це і стало відправним моментом для революційної діяльності незламного Єжи Попелюшка, котрий щонеділі відправляв месу для бунтівних металургів, а згодом навіть організував для них своєрідну недільну школу, читаючи не лише релігійні та моральні лекції, а й даючи знання з історії Польщі та літератури. Зрештою, Попелюшко став одним із духовних отців «Солідарності»,  а після комуністичного путчу Ярузельського і запровадження воєнного стану, що супроводжувався численними робітничими арештами, саме цьому священику судилося стати одним з організаторів підтримки бунтарiв, зокрема, допомагаючи доставляти їм матеріальну допомогу.

      З 28 лютого 1982 року саме Попелюшко щомісяця відправляє 26 резонансних мес за Вітчизну, інтерпретуючи жахливі обставини військового стану та комуністичну мораль крізь релігійно-патріотичну призму. У вересні 1983 саме він організував символічну прощу металургів до Ченстохови — місця, священного для кожного поляка (саме там небеса змилостивилися над Польщею під час «Потопу» XVII ст., дарувавши їй вивільнення від шведської навали). Ці вересневі мандрівки до святині одразу стали традицією для всієї польської «Солідарності».

      Пастирська діяльність Попелюшка перебувала під пильною увагою спецслужб: за ним безперестанку стежили, «невстановлені особи» нищили його автомобіль, били шибки на вікнах, двічі його спіткали автокатастрофи, двічі вламувалися до помешкання і навіть вкинули туди вибухівку. Водночас влада намагалася скомпрометувати Попелюшка «на роботі»: керівництву католицької церкви надходили звинувачення в тому, що промови Попелюшка «б'ють по інтересах ПНР». У вересні 1981-го прокуратура розпочала слідство за статтею «Зловживання свободою релігії та совісті  на шкоду  ПНР», і з січня до червня 1984 року священика 13 разів викликали на допити і навіть на короткий час запроторили до СІЗО. Найпослідовніше його цькував через пресу голова прес-служби комуністичного уряду Єжи Урбан (під псевдом «Ян Рем»).

      Попри нескінченні атаки, сам панотець відмовився від еміграційного перепочинку у Ватикані, залишаючись «на барикадах» віри і боротьби за свободу. Але гебе мало чітку вказівку розправитися з бунтарем, організувавши 13 жовтня першу автокатастрофу. Другу спецоперацію запланували на 19 жовтня 1984 року, коли Попелюшко вертався з проповіді у Бидгощі.

За кожного гебіста — по священику

      Цього трагічного дня на трасі під Торунем Єжи Попелюшка разом iз водієм викрадають гебісти, перевдягнені в «даішників». Зв'язаного священика добряче побили і увіпхали у багажник. Водієві, на якого надягли наручники, дивом вдалося вистрибнути з автівки і втекти. За десять днів, 30 жовтня, у Віслі знайшли тіло Єжи Попелюшка зі слідами звірячих катувань.

      Водій одразу розповів про обставини захоплення Попелюшка, але резонанс був надто гучний і без цієї документальної правди. Водночас багато подальших дослідників цієї трагедії схильні вважати, що якби не втеча водія, вбивство однозначно лишилося б нерозкритим, і тіло Попелюшка шукали б досі, пускаючи чутки про його втечу за кордон.

      Громадське горе й обурення були безкраї —  похорон Єжи Попелюшка 3 листопада 1984 року згромадив тисячі людей, перетворившись на антиурядову маніфестацію. Священика поховали у Варшаві, на території костелу, де він і відправляв служби Божі.

      Під величезним тиском громадськості комуністичне керівництво Польщі було змушене розпочати слідство і знайти винних, котрими виявились співробітники служби безпеки Гжегож Пйотровський, Лешек Пенкала і Вальдемар Хмелевський. Їх було засуджено, відповідно, на 25, 15 і 14 років ув'язнення. А єдиним представником вищого керівництва став віце-директор 4-го департаменту служби держбезпеки полковник Адам Петрушка, котрому суд відміряв 25 років тюрми.  Щоправда, невдовзі цілі грона амністій полегшили ув'язнення всіх убивць геройського священика, і строки потроху танули — замість 25 років — 15, замість 15 — 10. Отож за кілька рокiв усі бузувіри вже радісно гуляли на свободі. Останнім вийшов екс-капітан Пйотровський — у 2001-му.

      Помста гебе була жорстокою: після оголошення вироку у «справі Попелюшка» у Верховному Суді було вбито чотирьох бунтівних священикiв — Зиха, Недзеляка, Суховолеця та Ковальчика. Як водиться, «невстановленими особами».

      Водночас, як вважають польські історики, ніхто з офіцерів спецслужб не взяв би на себе відповідальності за відверте вбивство без наказу командування — Центрального комітету Компартії. Але до парткерівництва руки Феміди так і не дотягнулися, навіть у посткомуністичні часи. А амністія була  подякою за мовчання...

      Досі ця справа у Польщі не розкрила всіх таємниць, розбурхуючи численні дискусії, незважаючи на те, що наприкінці 2002 року до розслідування активно долучився прокурорський відділ Інституту національної пам'яті.

Євангеліє свободи і безстрашшя

      Єжи Попелюшко був одним із великих проповідників свободи у тоталітарній Польщі, розглядаючи свободу насамперед як атрибут людської гідності, невіддільний від самої суті людини. Зовнішня свобода була для нього ідеалом, в епоху соцреалізму для багатьох недосяжним. Попри систему політичних репресій, священик не вагаючись учив, що внутрішня свобода неможлива при панівному запереченні добра і правди. Сам Попелюшко, не вагаючись, закликав казати правду в час всезагальної брехні й закликав не боятися, бо «християнство не може бути релігією страху». Свідомий усіх небезпек, він довів співвітчизникам правоту цих слів власною кров'ю.

      Головною ж відмінністю Єжи Попелюшка від інших опозиційних священиків було те, що він не підміняв християнських цінностей допоміжними ідеологіями, зокрема націоналізмом. У тому-то й була його найбільша небезпека для системи, адже ці погляди повністю поділяли представники інтелектуальних еліт Польщі, які з недовірою дивились на спроби вписати універсальні цінності в межах відбудови однієї нації. Сучасники навіть називали Попелюшка «небесною дланню Божою». Певно, й від того також звіряче вбивство духівника «Солідарності» стало остаточною краплею, котра викинула комуністичну систему за межі закону та моралі. Одразу після похорону Попелюшка піднялася буря протестів, котрі годі було загасити. Великий польський гуманіст, отець Юзеф Тішнер, при проведенні Тижня християнської культури промовив пророчі й такі актуальні в Україні слова, риторично запитавши «чому власне він, а не я?»: «Бо там, де принципом і джерелом чину є безправ'я, кожен може бути вбитий. Міг бути вбитий кожен священик місцевої парафії, міг бути вбитий ти — ти, котрий стоїш у цьому костелі, і ти, котрий перебуваєш поза костелом. Ситуація безправ'я загрожує всім. Нині він, завтра твій брат чи твій приятель. Усі підозрювані, усіх можуть звинуватити, всі можуть вбити...  Безправ'я допускає усе проти всіх. Тоді винний кожен. Якщо ж так, то — ласкаво прошу — втопіть у Віслі цілий народ (...) Але, коли знищення доходить до піку і має перейти в катастрофу, стається щось незвичне і замість катастрофи маємо протилежне — народження, творення. Кров мучеників стає посівом послідовників. І так, власне, стало. Пробудився народ. Встав народ. Знову чистим дзвоном залунало над нами: Вітчизно. Ніби все це вже колись було, адже ніби якби й не було цього. Стало те, що воістину є.  Польща — великий колективний обов'язок. І це, власне, диво».

 

СКАЗАНО!

      «Значною мірою ми самі винні в нашому поневоленні, коли зі страху або ж заради угодовства приймаємо зло і  навіть голосуємо за механізм його дії. Нехай для нас стане засторогою усвідомлення того, що народ гине, коли бракує йому мучеництва, коли дурить себе, кажучи, що все добре, коли все погано, коли задовольняється напівправдами. Нехай щодня супроводжує нас усвідомлення того, що, вимагаючи правди від інших, самі маємо жити правдою. Вимагаючи справедливості, самі маємо бути справедливими у стосунку до інших.  Вимагаючи відваги і мучеництва, самі маємо бути щодня мужніми та відважними»

       Цитата з проповіді Єжи Попелюшка, виголошеної на месі за Вітчизну 27 травня 1984 р. за кілька місяців до смерті.  

* * *

      «Найліпші і найдовші війни, які знає людство, які знає історія, —  це битви людської думки; найубогіші і найкоротші —  це боротьба насильством.  Ідея, яка потребує зброї, аби утриматися, сама відмирає. Ідея, яка тримається лише використанням насильства, є  приреченою. Ідея, здатна до життя, захоплює собою; за нею спонтанно йдуть мільйони. «Солідарність»  тому так швидко здивувала світ, що не боролася насильством — але на колінах, з вервицею, при польових вівтарях нагадуючи про гідність людської праці, про гідність і шанування людини...».

З  останньої проповіді Єжи Попелюшка, 19 жовтня 1984 р.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.