УКР РУС  


 Головна > Публікації > Точка зору  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 65 відвідувачів

Теги
забобони Предстоятелі Помісних Церков Церква і політика секти церква і суспільство монастирі та храми України шляхи єднання постать у Церкві церква та політика Католицька Церква вибори українська християнська культура УПЦ КП милосердя Археологія та реставрація Президент Віктор Ющенко автокефалія Патріарх Алексій II Мазепа Доброчинність краєзнавство Вселенський Патріархат іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні комуністи та Церква молодь конфлікти УГКЦ Ющенко Києво-Печерська Лавра Голодомор педагогіка 1020-річчя Хрещення Русі Церква і влада Церква і медицина Священний Синод УПЦ діаспора церковна журналістика Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






Маленька «Жертва» з великої літери

  06 листопада 2009


Анастасія Бондарук

Ця стаття є продовженням теми про інфантильних осіб. У ній я б хотіла доповнити галерею портретів дорослих «дітей» і написати ще один образ. Образ героїні, яка не вміє і не хоче знаходити творчі виходи зі своїх житейських проблем. Вона чекає на «рятівників», породжує «переслідувачів» і дедалі більше зростається з роллю «Жертви» (саме з великої літери). Сподіваюся, прочитавши матеріал, ви зрозумієте, що нічого спільного з християнською жертовністю - свідомою, зрілою жертвою заради Христа, позиція маленької «Жертви» не має. Адже вона все терпить заради себе.

Для достовірності хочеться додати, що, кажучи про інфантилів і «Жертву», потрібно розуміти, що у природі вони рідко трапляються в чистому вигляді. Йдеться, швидше, про риси характеру, які можуть зустрічатися у поєднанні з більш дорослою поведінкою і ставленням до життя.

Як держава «Жертв» виховувала

Радянська держава, будучи авторитарною, дуже довго намагалася перетворити своїх громадян на людей, які почувають себе безпорадними жертвами. Авторитарною є держава, в якій влада керує за допомогою насильства. Авторитаризм зазвичай поєднується з елементами особистої диктатури. В СРСР, свого часу, силові структури раз і назавжди відучили багатьох не тільки захищати себе, але навіть і думати про це. Пригадую слова О. Солженіцина з його книги «Архіпелаг Гулаг» про звичайну реакцію невинних людей на арешт: «Не те, щоб чинити опір, ти і сходами спускаєшся, як велено, щоб сусіди не чули...». Після прочитання цієї книги можна з упевненістю сказати, що радянським людям десятиріччями нав'язувалася думка: ти - ніхто, твоє життя в руках держави і твоя безпека від тебе не залежить. Одночасно суспільству нав'язувалася думка, що держава піклується про кожного, а нам залишається тільки працювати на благо Батьківщини. Дітей виховує школа, здоров'ям займаються лікарі, а питання сімейного миру та вірності можна обговорити на парт-зборах. Звичайно, ця система була налагодженою і часто приносила й добрі плоди. Проте установка: «Від кожного за здібностями, кожному за потребою», породжувала в людини ілюзію, що держава, а не вона, повинна турбуватися про особисті потреби. І якщо невихованими виростали діти - винною була школа, якщо погано було зі здоров'ям - причина була в лікарях. Повернення ж до християнських цінностей нагадало людині про особисту відповідальність за дітей, здоров'я, життя.

Діалог із «Жертвою»

Хочу навести фрагмент моєї бесіди з людиною, чий життєвий сценарій розвивався за типом «Жертви»:

- Я зараз усвідомлюю, що фактично все своє життя не розуміла себе і своїх цілей, інтересів, бажань. Я завжди думала: «Роби, що кажуть. Щастя попереду. Йди, куди вказують». І мені дуже прикро, що інші керували моїм життям, а мені було нудно і нецікаво жити.

- Скажіть про це у формі Я-повідомлення, щоб виявилася і ваша відповідальність за ситуацію. Який ваш внесок у цей підсумок?

- Ви хочете сказати, що це я?! - Довго думає. - Я дозволяла іншим керувати мною, передала в їхні руки відповідальність за своє життя.

- Це саме так... Чи правильно я розумію, що ви були зосереджені на майбутньому, не жили сьогоднішнім днем. Ви не схильні були помічати свої поточні стани: втому, хвороби і таким чином не піклувалися про себе?

- Так, я від них ховалася, вважаючи, що оскільки інший каже: «роби», отже, він знає, що я це зможу. І якщо я захворію, то це - його відповідальність.

- Схоже, що цей інший прямо-таки всемогутній? Він повинен знати, чого ви хочете і як цього досягти.

- Виходить, так. І ще... Я завжди змушувала себе робити роботу, що перевищувала мої сили, аби довести керівництву: я вам потрібна. Потім надривалася, і мій тяжкий стан тільки посилювався, відчувала, що страждаю через інших. Тепер розумію: через себе.

- Ви боялися бути знехтуваною? Чи можу я припустити, що ви боялися залишитись одна?

- Так, я вважала, що не виживу одна, і мені потрібно будь-якою ціною залишитися в колективі, мені потрібно, щоб мною керували, приймали за мене рішення.

- Тобто ви вважали, що ви маленька і безпорадна?

- Так.

Ознаки «Жертви»

Це і є одним із найбільших страхів «Жертви» - залишитися самотньою, без допомоги, без підтримки. Додамо до цього невіру у власні сили (маленька і безпорадна), і, як результат, - готовність терпіти все що завгодно, аби її не «відштовхнули». «Будь ласка, не залишайте мене. Життя надто страшне, а я надто безсила», - говорить вона оточуючим. І навіть коли вона розлучається з тими, хто її принижує, то впадає у такий гострий і глибокий відчай, що стає рабою депресії. Звідси схильність «Жертви» терпіти більше даного Богом хреста і нести те, на що інший сказав би різке «ні».

Невміння (та й небажання) захистити себе - очевидна ознака «Жертви». Психологи чітко описують, що героїня нашого дослідження говорить оточуючим: «Бийте мене», і так провокує у ближніх прояв рис «переслідувача». Тому у шлюбі жінки-жертви часто довго мовчки терплять психологічне і фізичне насильство. «Ні чоловік, ні, тим більше, жінка не мають у шлюбі один перед одним абсолютної влади. Насильство над волею іншого, хоча б і в ім'я любові, вбиває саму любов, - стверджував священик Олександр Єльчанінов; - а тоді - питання: чи потрібно коритися такому насильству?».

Усі ми іноді ділимося своїми переживаннями, дехто робить це частіше від інших. Але є ті, хто намагається втягнути оточуючих у свої страждання і навіть мучити їх ними. Так, «Жертві» властиве приховане несвідоме бажання мучити інших своїми стражданнями (у неї часто переважають почуття печалі та смутку). Марк Твен дотепно зазначав, що: «Смуток - самодостатнє почуття, але щоб отримати від нього справжнє задоволення, потрібно поділитися ним з іншими». Тому «Жертва» говорить пригніченим голосом, ніби виправдовуючись, і дає зрозуміти: «Мені дуже погано, ти не можеш цього не помітити. Але не подумай, що я хочу нав'язати тобі свої страждання». Проте нав'язує їх усією своєю поведінкою: голосом, мімікою, інтонацією, образами, якщо не виявимо негайно нашого співчуття. «Однак не личить людині... самій викликати в собі страждання», - вважав Іван Ільїн.

Навіщо і чому?

Багато дітей з власного досвіду дізнаються, що один із способів привернути увагу вихователів - завдати собі шкоди. Але якщо дитина привертає батьківську увагу тільки тоді, коли їй погано, або тоді, коли хтось із батьків її карає, то вона розуміє, що страждання є платою за взаємини. Найчастіше це відбувається тоді, коли здорова турбота зведена до мінімуму, а покарання надмірне й жорстоке. Однак діти прагнуть взаємин навіть більше, ніж фізичної безпеки. У таких родинах чада вирішують: щоб заслужити любов, треба показати своє страждання, інакше тебе ігноруватимуть. Девізом такої дитини стає: «Страждай, демонструй страждання, і тебе любитимуть. Інакше - нестерпна самотність». Священномученик Володимир (Богоявленський) настановляв батьків: «...покарання має бути батьківським, а тому не повинно переростати в жорстокість і тиранію, а це нерідко трапляється, коли приступають до покарання в запалі гніву».

Взагалі, кажучи про психологічну незрілість, потрібно відзначити, що часто її причини полягають у тому, що батьки багато чого не додали своїй дитині й досить сильно її травмували. Тому деякі сили душі просто не отримали сприятливих умов для розвитку. А батьки зовсім не були лиходіями. Як ви самі здогадуєтеся, вони були захоплені своїми невротичними конфліктами: або доводили світові, що й вони «чогось варті», або зганяли злість від життєвих розчарувань один на одному й дітях і... багато чого іншого. Адже й вони теж чиїсь діти.

Повернемося до нашої героїні і зробимо підсумок. Отже, «Жертви» схильні відтворювати з ближніми драму дитини, яка потребує турботи, але отримує її, тільки якщо стає очевидним, що вона страждає. Тому іншого потрібно переконати в тому, щоб він врятував і втішив «Жертву», надто слабку і беззахисну, щоб справитися з вимогами життя без сторонньої допомоги. Таким чином, у нашої героїні є завдання - переконати інших, що вона потребує порятунку і заслуговує на нього. Так народжується життєвий сценарій «Жертви».

«Жертва» на парафії

На парафії така людина відразу викличе до себе співчуття й увагу. Багато хто, на чолі з настоятелем, захочуть допомогти. І постане дивна картина. Чим більше «Жертві» допомагатимуть, тим безпораднішою вона ставатиме. І вкрай здивує те, що часто надана допомога «зникатиме, як пісок крізь пальці»: гроші будуть розтрачені марно, позичені речі забудуть у знайомих. І тоді «рятівники» просто втрачають терпіння, не помічаючи, що «Жертва» має добре розвинуту неусвідомлену здатність експлуатувати чужу великодушність. І надана допомога завдає їй більше шкоди, аніж користі, оскільки вона знову переконується, що є маленькою і безпорадною, а інші - великі й сильні, яким все легко дається. І черговий раз «Жертва» доводить собі, що привернути увагу можна, тільки демонструючи слабкість та страждання. Тобто наша героїня не хоче ставати щасливою. Продемонструвати світові: «Я можу жити в радості й при цьому бути самостійною», - для неї означає залишитися самотньою і перестати «живитися» силами інших.

Найкраща допомога для «Жертви» - показати, що вона сама плекає свої біди. Допомогти зрозуміти, що люблять не тільки безпорадних і слабких, але й відповідальних і успішних. Надати можливості «Жертві» самій вирішувати проблеми й нести за це відповідальність. Переконати, що кожна доросла людина має вміти терпіти самотність і опиратися на сили, дані їй Богом для життя. Звичайно, це вміння не приходить відразу. Але воно варте того, щоб за нього поборотись.

Можливо, намальований мною портрет «Жертви» комусь видасться надто різким, але в мене не було ані злого наміру, ані бажання осуду. Мені здається, що іноді, щоб відповісти на запитання: «Як допомогти ближньому або собі?», потрібно просто подивитися правді у вічі й усвідомити, що ж відбувається насправді.

 Матеріал надано «Церковною православною газетою»

«Церковна православна газета», №120 (246), вересень 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.

Автор: Анастасия Бондарук