УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 81 відвідувачів

Теги
Католицька Церква автокефалія Археологія та реставрація секти УГКЦ українська християнська культура церква і суспільство молодь Доброчинність розкол в Україні конфлікти постать у Церкві забобони Голодомор Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і влада Предстоятелі Помісних Церков Митрополит Володимир (Сабодан) Священний Синод УПЦ шляхи єднання Церква і медицина Президент Віктор Ющенко монастирі та храми України діаспора Патріарх Алексій II Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі милосердя краєзнавство церковна журналістика Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра педагогіка іконопис Мазепа церква та політика комуністи та Церква вибори УПЦ КП Церква і політика






Рейтинг@Mail.ru






«Одеські вісті»: В колі княгинь



«Одеські вісті», Богдан Сушинський, 15.08.2009

Указом Президента України від 15 серпня 1997 року засновано орден Княгині Ольги трьох ступенів. На сьогодні в країні цієї високої державної нагороди удостоєно багато жінок, за їхні, як мовиться у положенні про нагородний знак, видатні заслуги у державній, виробничій, громадській, науковій, освітній, культурній, благодійній та інших сферах громадської діяльності, а також за заслуги у вихованні дітей у власній сім’ї. Як повідомили у комісії з державних нагород Одеської облдержадміністрації, на Одещині орденом Княгині Ольги відзначено 53-х жінок, дві з них – директорка Одеської державної наукової бібліотеки ім. М. Горького Ольга Ботушанська та директорка сільгосппідприємства з Біляївки Ольга Вовченко – нагороджені всіма його ступенями.

Велика княгиня Київська Ольга (бл. 923 – 969) – є однією з тих постатей нашої української історії, в образах і діяннях яких виразно і контрастно відображено увесь трагізм становлення давньоукраїнської державності, її жорстоке будення й історична велич.

На жаль, докладної хроніки життя княгині Ольги не існує, тому дослідникам важко з усією певністю сказати, хто вона насправді була за походженням. Основним джерелом пізнання родового древа її залишається літописна легенда, переказана Нестором Літописцем у «Повісті врем’яних літ», а потім у різних варіантах повторена багатьма істориками та письменниками. Так ось, саме з цієї легенди ми дізнаємося, що князь Ігор Старий, син великого князя Київського Олега Віщого, познайомився з Ольгою, ще будучи молодим княжичем, під час полювання на землях Псковського князівства, правителем якого був його родич.

З легенди випливає, що, шукаючи перевізника, Ігор натрапив на човна, на веслах в якому сиділа проста селянська дівчина Ольга. Автор «Поширеного житія» Ольги вважав, що родом вона з приміського села Вибуто, в той час як історик Татіщев шукав її корені в містечку Ізборську. Будемо сподіватись, що у княжича вистачило толерантності самому сісти на весла, а не лише давати поради дівчині, як саме їй слід веслувати. А що річка видалася широченькою, то часу для знайомства вистачило.

«Привів собі жону з Плескова (так на місцевому діалекті називався Псков) на ім’я Ольга, – фіксує цю подію світської хроніки Перший Новгородський літопис молодшого ізводу, але без дати, – була вона мудрою та кмітливою; від неї народився син Святослав». Тобто отой славетний князь Святослав, який став одним із найвидатніших полководців Стародавньої України.

З якої родини насправді походила Ольга – сказати важко. Найімовірніше, вона була донькою нормандського лицаря, котрий служив у дружині князя Псковського, і підтвердженням цьому є її справжнє ім’я – Хельга (Helga). Втім, існують й інші версії, зокрема, дехто намагається віднайти її болгарську родовідну гілку. Потому, як 945 (за іншими даними – восени 944) року загинув у Древлянській землі, під час збирання податків, князь Ігор, Велика княгиня стала спочатку правителькою при неповнолітньому синові Святославові, а згодом – і повноправною Великою княгинею Київською, яка правила Стародавньою Україною упродовж майже двадцяти років. Її добре знали, поважали та побоювалися і в Константинополі, і в Скандинавії, і в Німеччині. І тільки обмаль газетної площі не дозволяє присвятити їй велику оповідь, як я це зробив у нарисі «Свята Ольга», опублікованому в першому томі мого видання «Князі та полководці Стародавньої України».

Хрещення Велика княгиня Ольга прийняла від самого Патріарха візантійського, а хрещеним батьком став візантійський імператор. Повернувшись до Києва, вона навернула на Православ’я свого сина Святослава та все своє оточення, і сприяла християнізації усе ще язичницької землі давньоукраїнської. За її правління Візантія була союзницею могутньої Київської Русі, при тому, що мала платити Києву данину. Ольга була мудрою княгинею, чуйною матір’ю і суворою воїтелькою. Вона упокорювала непокірні племена, витворюючи з аморфного зібрання князівств могутню, централізовану, державу. Одне слово, так і хочеться сказати: «Як же не вистачає її у наші дні на сумнозвісній Банковій!»

Поховано княгиню Ольгу 969 року, біля Десятинної церкви у Києві. Згодом Православна Церква канонізувала її, як одну з перших святительниць України. За правління Володимира Великого останки Ольги було перенесено до Десятинної церкви, а вже в столиці незалежної України, неподалік Михайлівського Золотоверхого монастиря, їй споруджено величний пам’ятник.

Ну, а першу громадську оцінку діянь княгині Ольги було сформульовано ще Нестором Літописцем: «Була (Ольга) предтечею християнської землі, як вранішня зірка перед сходом сонця, і як зоря передсвітом. Отож сіяла вона, як місяць уночі, так і серед людей невірних сіяла… і ми звертаємося до неї « Радуйся, руське пізнання Бога, початок нашого з ним примирення».

Краще, мабуть, і не скажеш. На тому і стоїмо.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.