УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 315 відвідувачів

Теги
Церква і влада церква і суспільство Голодомор молодь шляхи єднання УПЦ КП милосердя автокефалія Католицька Церква Києво-Печерська Лавра секти забобони іконопис церковна журналістика Церква і медицина Президент Віктор Ющенко Археологія та реставрація українська християнська культура Приїзд Патріарха Кирила в Україну вибори монастирі та храми України Ющенко церква та політика Предстоятелі Помісних Церков розкол в Україні Вселенський Патріархат УГКЦ Священний Синод УПЦ Мазепа Церква і політика конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі комуністи та Церква Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II Доброчинність краєзнавство педагогіка діаспора постать у Церкві






Рейтинг@Mail.ru






«Музейний простір України»: Катерининська церква і Чернігівський історичний музей. Як бути далі?



«Музейний простір України», Сергій Лаєвський, директор Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського, листопад 2009

Богу Богове, а цісарю цісареве (Матвій. 22,15–21)


Тихо спливли два роки з того часу, як співробітники історичного музею імені Василя Тарновського в оточені спецназу МВС, нарешті, змогли потрапити у приміщення заблокованої партійними віруючими церкви св. вмч. Катерини. 

Для чернігівців, які у більшості своїй мовчки спостерігали за беззаконням та знищенням музею, нагадаю перебіг подій. 

Церква на честь великомучениці Катерини була закладена, напевно, на місці іншого храму наприкінці 17 століття чернігівським полковником Яковом Лизогубом. 

Вже на першому відомому плані міста – “Абрисі” 1706 року – вона позначена як існуюча. У 30-х роках 19 століття сюди перенесена зачинена “за ветхостью” Покровська церква, і таким чином, постає найбільший приход у Чернігові. 

Доля Катерининської церкви ілюструє всі катаклізми 20 століття. Зачинена під час боротьби комуністів з вірою людей у Бога та перетворена на склад, вона була зруйнована у серпні 1941 року варварськими бомбардуваннями фашистської авіації. Відреставрована у 1951 М.М. Говденко. Після завершення повного комплексу реставраційних робіт у грудні 1979 року тут відкрився Музей народного декоративного мистецтва Чернігівщини. 

Так відкрилася нова сторінка життя пам’ятки архітектури доби українського бароко, пам’ятки історії, пов’язаної з героїзмом чернігівського козацтва у взятті турецької фортеці Азов. Якщо взагалі можна порівнювати пристосування храму до чогось крім служби Божої, то звісно Музей є найкращим з усіх варіантів. А тим більше Музей етнографії. В музейній експозиції, авторами якої стали В.В. Зайченко, Ю.В. Кисличенко, І.Г. Левитська, за допомогою витворів українського народного мистецтва розповідалося про самобутність українців, про внесок Сіверщини у скарбницю української та світової культури. Музей став місцем, де гуртувалися майстри народного мистецтва, вивчалася та науково опрацьовувалася етнографічна спадщина Чернігівщини. Як і сама церква св.вмч. Катерини, так і Музей стали візитівками Чернігова.

Проте, ніщо не буває вічним, тим більше культурна спадщина. З дозволом чиновників відвідувати Церкву, пролунали перші дзвоники щодо повернення Катерининської церкви, а вже за часів незалежності України через погрози та спроби захоплення приміщення стало очевидним, що цю проблему треба вирішувати. Весь час Музей донόсив свою (унормовану Законом) думку до влади всіх рівнів та до представників релігійних громад. Так, ми погоджувалися із необхідністю передачі церкви віруючим, але за умови надання Музею “іншого рівноцінного приміщення”. На жаль в Україні не вибудувалася традиція дослуховуватися до потреб закладів культури, а з Музеями взагалі не вважають за потрібне вести розмови. 

“Рішення” знайшлося. Розпорядженням голови Чернігівської ОДА у квітні 2006 року церква передавалася релігійній громаді УПЦ Київського Патріархату, але без жодних пропозицій щодо перенесення Музею. Всі намагання звернути увагу влади на порушення Закону України “Про музей та музейну справу” були марні. Єдине, чого Музей домігся, так це доручення, де було конкретно назване місце, куди мала перебратися експозиція народного декоративного мистецтва, та терміни. Але події розвивалися дуже стрімко. Вже на початку липня приміщення Катерининської церкви, в якому музейні експонати були упаковані та чекали на перевезення, було заблоковане представниками політичних сил. До речі, ці політичні сили через деякий час у Верховній Раді України створили коаліцію, яку відразу ж назвали “Зрадою”. Через змову місцевих можновладців залишилося невиконаним доручення про передачу Чернігівському історичному музею імені В.В. Тарновського приміщення колишнього Музею Українських старожитностей для створення там Музею етнографії Чернігівщини. 

Довгий час розгублена (???) влада не знала, що робити. На очах у громадськості чинився злочин проти національної культурної спадщини. Понад рік під охороною української міліції “протестувальники” блокували вхід до приміщення, яке не опалювалося взимку, не провітрювалося, і де перебували в заручниках музейні експонати 18–20 століть – українська народна вишивка та ткацтво, вироби гончарів та різьбярів, прикраси та лозові меблі тощо. Півтора року точилися суди. А Музей звертався до Президента України та Верховної Ради, міністерств та відомств, прокуратури, місцевих органів виконавчої та представницької влади, але крім листа з прокуратури, що складу злочину в цьому не вбачається, навіть елементарної відповіді не отримав. Тепер ми не дивуємося, коли владу називають безвідповідальною!!! 

8 листопада 2007 року двері Катерининської церкви відкрилися і те, що побачили музейні працівники, нагадувало фільм жахів. 496 днів та ночей складені у коробки музейні цінності припадали пилом, руйнувалися від органіки, що її виділяли міріади мух та павуків, виїдалися міллю, плюндрувалися у зволоженому влітку повітрі, замокали через вщент розірвану систему опалення. Довгі місяці потому фахівці вичищали, відновлювали, лікували кожний із майже 500 покалічених експонатів. Але ця хронічна хвороба – невиліковна, як в душах музейників, так і в музейних предметах.

У липні 2008 року двері храму попри блокувальні намети знову відчинилися вже для Служби Божої. І віруючі радіють, прославляючи Спасителя. Але якось сумно Музею, який так і не дочекався обіцяного приміщення. Переповнені фондосховища поповнилися предметами, ураженими хворобами від довгого перебування “у неволі”, і зараз існує загроза суцільного зараження музейного зібрання. Не знайшлося й винуватого у спробі через блокування музею знищити національну культурну спадщину. 

В Чернігівській області останнім часом чимало робиться задля розвитку музейної справи. Надзвичайно багато зусиль як моральних, так і фінансових вкладено у Батурин, Крути, вкладається в Любеч та “Лісоград”. Не обійдені увагою та підтримкою й інші музеї. У нас багато розмовляють про національну ідентичність, про нашу самобутню культуру, а знищивши єдиний в області етнографічний Музей і відсторонившись від питання його відновлення, позбавляють можливості пізнання цієї ідентичності й самобутності. 

Тож Богу Богове, а цісарю?

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.