УКР РУС  


 Головна > Публікації > Поради мирянину  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 80 відвідувачів

Теги
автокефалія Церква і політика церква і суспільство забобони краєзнавство милосердя Церква і медицина церковна журналістика секти Ющенко комуністи та Церква молодь Доброчинність вибори Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація Мазепа педагогіка Голодомор Вселенський Патріархат церква та політика Католицька Церква українська християнська культура Патріарх Алексій II УГКЦ конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ Митрополит Володимир (Сабодан) іконопис Предстоятелі Помісних Церков шляхи єднання УПЦ КП Приїзд Патріарха Кирила в Україну Президент Віктор Ющенко розкол в Україні діаспора монастирі та храми України Церква і влада постать у Церкві






Рейтинг@Mail.ru






Дитяча образа або доросле прощення?

  01 December 2009


Анастасія Бондарук

Якщо ви прощатимете людям провини їхні,

то простить вам Отець ваш небесний (Мф.6,14)

«Образитись не можна пробачити». Де в цій фразі поставити розділовий знак? І від чого залежить правильність рішення: від знання правил пунктуації чи від уміння або невміння прощати? «Всі ми знаємо, що таке образа, тому що кривдили й ображалися. Самі не усвідомлюючи того, що і кривдник, і ображений ранять себе, адже позбавляють себе сонця любові», - вважав архієпископ Іоанн (Шаховськой). Але сьогодні мені хотілося б поговорити не про кривдників, а про ображених. Чому, для чого і як людина ображається?

Пережитки дитинства

Психологи вважають образу однією з дитячих реакцій на брак любові, уваги. Образа завжди була пов'язана з болем, коли дитина (та й дорослий) була чимось боляче вражена. Причому брак любові не обов'язково повинен бути тотальним, швидше, це відсутність відгуку батьків на потреби дитини. Хочеться навести рядки О.Мандельштама:

Еще обиду тянет с блюда

Невыспавшееся дитя,

А мне уж не на кого дуться,

И я один на всех путях.

Отже, образа- реакція на відсутність прояву очікуваної любові. Ми дорослішаємо, але у нас часто залишаються неусвідомлені фантазії, що нас любитимуть якщо не всі, то хоча б багато хто. Тому ми ображаємося, коли наражаємося на ставлення, яке не відповідає нашому уявленню про нормальні, прийнятні стосунки, або не отримуємо того, на що очікували. У словнику Даля, у статті про образу ми знаходимо таке тлумачення: «Все, що ображає, гудить і засуджує, завдає болю, збитку або ганьби». Наприклад, багато хто ображається, коли про нього забувають, ображається через грубість, жорстокість. Тому образу можна також назвати реакцією на невідповідність реальності нашим очікуванням, бажанням, уявленням про те, яке місце ми повинні займати у світі, і як до нас потрібно при цьому ставитися. І тут образа є своєрідним психологічним захистом від болю, від розчарування у своїх уявленнях про світ і про свої можливості. І якщо людина не хоче прийняти те, що не всі навколо ставитимуться до неї приязно, поважатимуть і турбуватимуться про неї, не хоче страждати і при цьому дорослішати, то вона ображатиметься. Можна зробити висновок, що чим інфантильніша особа, тим більше вона схильна ображатися. "Навіть якщо нас ніхто не кривдить, ми й тоді ображаємося. Нам іноді хочеться відчути себе скривдженими, і в цьому виявляється погана людська інфантильність», - писав архієпископ Сан-Франциський Іоанн.

Як ми ображаємося?

Ображаючись, ми ніби відвертаємося від світу, від людей, вважаючи, що світ поганий, несправедливий. При цьому себе ми вважаємо добрими або безпорадними, слабкими. Образившись, ми звинувачуємо інших і захищаємо себе і свою правоту. Корінь образи, якщо людина вважає себе однозначно правою, - у гордості, самолюбстві. «Я відвернувся від світу, адже світ несправедливий до мене, і тому негідний мене». Скривджений займає позицію жертви, якщо фантазує про себе, що він безпорадний і слабкий: «Ви повинні були захищати мене, а не кривдити». Але у всякому разі скривджений створює якусь шкаралупу, куди ховається від «несправедливого світу». Ображатися можна не тільки на людей, але й на Бога. Така образа може закінчитися ремствуванням. Образа - почуття гірке й небезпечне. Адже воно прагне зростати, ніби «заполонити» всю душу.

Мета образи

Образу можна розділити на пасивну й активну. При пасивній людина схильна й надалі сидіти у своїй «шкаралупі», дедалі більше укріплюючи її. Мета - остаточно утвердитися в думці «світ надто поганий для мене». При активній- той, хто ображається, хоче показати свою образу іншим. І тоді метою образи стає: змусити іншого зробити по-своєму, нав'язати йому свою волю, своє бажання. Молода дівчина, згадуючи про своє дитинство, розповідає: «Я змалку зрозуміла, що, демонструючи образу, можна маніпулювати іншими людьми. Подруги бігли за мною, намагаючись помиритися. А я, відкидаючи їхні спроби, хотіла показати їм: усе має бути по-моєму». «Якщо не хочеш зробити по-моєму, то я тобою погордую», - всім своїм виглядом показує скривджена людина. А якщо ближній не йде на поводі у скривдженого, той може вдатися до кардинальніших заходів, - наприклад помсти. Тому образа- злочин проти любові.

Все, як я хочу

Образа підтримується неусвідомленими фантазіями про те, що будь-яке моє бажання може бути виконане. Психологи називають це відчуттям всемогутності. Психоаналітик Мак Вільямс так пише про всемогутність: «Відчуття, що ти здатний впливати на світ, володієш силою, є, поза сумнівом, необхідною умовою самоповаги, що бере початок в інфантильних і нереалістичних, проте на певній стадії розвитку нормальних фантазіях всемогутності. Врешті-решт, у міру подальшого дорослішання, дитина приймає той неприємний факт, що жодна людина не має необмежених можливостей». Але ті, з ким цього не трапляється, вважають, що «„переступати" через інших- це основна справа і джерело втіхи».

Пробачити... Як і навіщо?

Загалом, щоб вийти зі шкаралупи образи, тобто пробачити, можна запитати себе: «Що я хотів отримати в цій ситуації і не отримав?», і змиритися з тим фактом, що бажання залишилося невиконаним. «Так, світ не впав до моїх ніг, і - я не загальний улюбленець». А якщо це так, тоді потрібно більше цінувати тих, хто поряд з нами. Звичайно, й вони недосконалі в любові й можуть відчувати до нас дуже непрості почуття. Але з ними ми можемо обговорювати свої проблеми і їм можемо сказати про те, чого нам хотілося б. Не у формі ультиматумів, а у формі діалогу. І бути готовим почути: це я можу для тебе зробити, а ось це - ніяк. Якщо це важко сприйняти, замисліться, чи не ідеалізуєте ви людей, не приписуєте їм вигадані можливості.

«Не будемо ж думати, ніби ми, пробачаючи ближньому, виявляємо благодіяння чи велику милість; ні, ми самі тоді отримуємо благодіяння, самі для себе маємо з цього велику користь. Так само, якщо ми не пробачимо ближнім, то через це їм аніскільки не зашкодимо, а собі приготуємо нестерпну геєнську муку», - запевняє нас святитель Іоанн Златоуст. Та й з погляду логіки образа абсурдна. Це реакція на брак любові, яка жене ображеного геть від людських стосунків, позбавляючи можливості отримати хоча б її крихти. Так, любов інших не завжди буває такою, як нам хотілося б, але й вона може зігрівати. Гірше те, що, ображаючись, людина відлучає себе не тільки від людської, але й  від Божої любові. Я не закликаю з благодушною усмішкою терпіти грубощі та хамство, просто можна вчитися дорослішим формам захисту, позбавляючись дитячої образи, «відпускаючи» її в небуття. Наприклад, можна сказати: «Я бачу, ти зараз сердишся (засмучений) і кажеш мені грубощі. Мені це дуже неприємно. Якщо хочеш, скажи, що в тебе сталося. Якщо - ні, давай поговоримо після того, як ти заспокоїшся». Головне, не докоряти і не моралізаторствувати.

Аніскільки не втішаючи себе думкою, що своєю статтею вплину на людей, які полюбляють ображатися, все ж таки сподіваюся, що дала їм досить приводів для роздумів і якщо ви ображенні, не можу не запитати:

«Ви щасливі? Ви домоглися, чого хотіли? Чи просто безпечно й ви звикли?» То, може, все-таки: «Образитися не можна. Пробачити»?

«Церковна православна газета», №22 (248), листопад 2009 року.
Підписний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.