УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
монастирі та храми України Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) УГКЦ конфлікти комуністи та Церква церква і суспільство автокефалія церква та політика Священний Синод УПЦ Голодомор шляхи єднання Предстоятелі Помісних Церков Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі розкол в Україні діаспора Доброчинність постать у Церкві іконопис секти педагогіка церковна журналістика вибори Церква і медицина краєзнавство УПЦ КП забобони Археологія та реставрація молодь Церква і влада українська християнська культура милосердя Патріарх Алексій II Католицька Церква Президент Віктор Ющенко Києво-Печерська Лавра Приїзд Патріарха Кирила в Україну Мазепа Вселенський Патріархат






Рейтинг@Mail.ru






«Нова ера» (Тернопіль): Творець Небес у храмах



«Нова ера» (Тернопіль), Ірина Гавришок, 03.04.2009

Унікальний на всю Україну іконостас встановлений у церкві Святого Миколая, що знаходиться на території Тернопільської обласної психоневрологічної лікарні. Цей церковний атрибут має вигляд трикупольного храму, а кожен його елемент — своєрідний символ, наповнений глибоким духовним змістом. Проте головна особливість іконостасу полягає не тільки у його мистецькій довершеності та неповторності, а й у тому, що своєму авторові — відомому художникові Василю Бронецькому — він з’явився уві сні.

Але що це: результат тривалих обдумувань майстра чи Боже провидіння? Саме про це, а також про свій творчий шлях й розповість тернопільський художник-різьбяр Василь Бронецький.

Кажуть, якщо церква — це Небо на землі, то іконостас — Небо кожного храму. Напевно, через таке важливе призначення іконостасів, канони його створення дуже строгі. Для цього недостатньо вміло володіти різцем, мало навіть художницького хисту, потрібно досконало знати церковні канони і, що головне, бути глибоко віруючою людиною.


— Ще 20 років тому я навіть і не підозрював, що робитиму іконостаси, розмальовуватиму церкви та писатиму ікони, — каже Василь Миколайович. — Хоча ця тематика була мені дуже близькою, адже родом я з Теребовлянщини, з с. Вишнівчик, яке знаходиться недалеко від Зарваниці. Можна сказати, що я виріс серед ікон, оскільки часто ходив до святині молитися Богові, до того ж, виховувався у дуже релігійній сім’ї. Проте присвятив себе церковному мистецтву значно пізніше.


Здобувши п’ятий розряд художника-різьбяра в Івано-Франковому мистецькому училищі, Василь Миколайович працював художником-оформлювачем спочатку на Тернопільському художньому комбінаті, а потім на виробничому об’єднанні «Оріон». Та після здобуття Україною незалежності, посаду, яку обіймав Василь Бронецький, скоротили. Відтак художник залишився без постійної роботи. Але ненадовго.

— У той час доля мене звела з о. Іваном Якимівим. Дізнавшись, що я не тільки художник, але й різьбяр, священик попросив мене у храмі, що у с. Пронятин, доробити іконостас, який зіпсували недобросовісні художники, — розповідає п. Василь. — Так я й почав створювати церковну атрибутику.


Зрозуміло, усе, що пов’язане з церквою, має свої строгі правила та канони. Так, наприклад, престол має бути квадратної форми і висотою у 1,05 м, а висота титраподу — рівно 75 см. Усіх цих премудростей п. Василя і навчив о. Іван.


— Побутує думка, що розпис храмів та писання ікон — це не творча робота, оскільки обмежена строгими рамками. Але без фантазії тут художникові також не обійтися. Потрібно ж щоразу створювати щось нове, не схоже на попередню роботу, — переконує майстер. — Скажу більше, виконуючи роботу у церкві, художник настільки духовно наповнюється, що зовсім не відчуває браку свободи у своїх діях. Варто ще наголосити: церква — це намолене місце. Тому тут художник, навіть якщо він цілий день проведе горілиць, розписуючи купол храму, не відчуває ні втоми, ні болю, ні турбот.

Сьогодні в послужному списку п. Василя — розпис куполів та створення іконостасів не тільки у церквах Тернопільської області, але й Хмельницької та Львівської. Кожна робота, каже майстер, для нього дорога та улюблена.

— Коли, через деякий час, я бачу свою роботу, мені здається, що то не я її зробив, що мені б так гарно не вдалося. Чому? Та напевно тому, що коли малюю чи різьблю, то віддаюся цьому повністю, не шкодую себе, — роздумує Василь Миколайович. — Та й взагалі, по-іншому не можна. Сакральне мистецтво потребує повної віддачі та сумлінного ставлення, а ще — чистого серця і добрих помислів.  

Приступаючи до роботи, п. Бронецький обов’язково молиться і просить Бога про допомогу. Не забуває художник подякувати Всевишньому і кожного разу, як закінчує малювати чи різьбити. Майстер переконаний, що все — у руках Господніх. А історія зі створенням іконостасу для церкви Святого Миколая тільки впевнила художника у своїй правоті.

Унікальний іконостас з’явився художникові уві сні

Як з’ясувалося, охочих виконувати іконостас для храму Святого Миколая було чимало. Але з-поміж усіх майстрів служитель храму о. Володимир Сампара обрав Василя Бронецького. За словами священика, саме у цьому чоловікові він побачив не просто професіонала, але й людину, котра своїми руками здатна творити Божий задум.

— При першій зустрічі о. Володимир сказав, що хотів би іконостас, аналогів якому немає ніде, — розповідає художник. — Ми домовилися, що я зроблю три чорно-білих ескізи, з яких і вибереться найбільш вдалий.

Прийшовши додому, п. Василь взявся малювати можливі варіанти іконостасу. З першими двома, зізнається майстер, проблем не було. А ось третій...

— Приміщення церкви нешироке, компактне. Тому хотілося зробити щось незвичайне, що б прикрашало храм, притягувало погляд прихожан і допомагало зосереджуватися на молитві, — ділиться співрозмовник.

Але як не старався, не напружував свою уяву майстер, того дня ескіз намалювати не вдавалося. Щиро помолившись і попросивши Бога про натхнення, п. Василь ліг спати.

— І сниться мені, що я заходжу у церкву Святого Миколая. І враз перед моїми очами з’являється напрочуд красивий іконостас, — з захопленням розповідає свій сон художник, — так, наче картинка, проявився знизу доверху.

Наче ошпарений зірвався серед ночі Василь Миколайович і швидко, аби бува не забути якоїсь деталі, почав переносити на папір те, що побачив уві сні.

Як же здивувався о. Володимир, коли вже наступного дня художник приніс три готові ескізи. Священику найбільше сподобався третій малюнок, а коли він почув історію його виникнення, то одразу сказав приступати до роботи.

Цілий рік Василь Бронецький працював у церкві Святого Миколая. Іконостас, престіл, титрапод, жертовник і кіот — усе це він зробив власноруч, тільки наносити позолоту допомагала дружина.

Усі старання майстра та довга копітка робота увінчалася успіхом. Результат роботи перевершив очікування навіть самого художника.

—    Найбільша дяка за мою роботу — це коли люди дивляться на іконостас чи ікони і захоплюються ними, — щиро зізнається п. Бронецький. — Тоді я відчуваю себе й справді на сьомому небі від щастя.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.