УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 69 відвідувачів

Теги
Священний Синод УПЦ Церква і політика милосердя постать у Церкві Вселенський Патріархат краєзнавство забобони УПЦ КП молодь Митрополит Володимир (Сабодан) Католицька Церква Мазепа українська християнська культура монастирі та храми України Церква і медицина Церква і влада комуністи та Церква Патріарх Алексій II вибори Археологія та реставрація церква і суспільство Доброчинність педагогіка Києво-Печерська Лавра іконопис розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі діаспора Президент Віктор Ющенко конфлікти церковна журналістика Приїзд Патріарха Кирила в Україну шляхи єднання УГКЦ секти автокефалія Ющенко Голодомор Предстоятелі Помісних Церков церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Ржавець – град на річці Росава…



«Прес-центр» (Черкаси), Андрій Кравець, 02.12.2009

Ця місцина на Канівщині надзвичайно мальовнича й багата історією.

Невеличка річка, яка тут протікає, має давню слов’янську назву Росава і разом із сестрами-річками Роставицею та Россю колись дала назву величній київській державі Русь. Зовсім поряд, у Межирічі, Росава впадає в Рось – там знайдено найдавнішу стоянку мисливців на мамонтів, із житлами з кісток цієї тварини – одне з них після реконструкції стало окрасою експозиції Київського музею палеонтології. З іншого краю цієї місцини, у Мартинівці, було знайдено скарб срібних речей роботи племен знаменитих антів. Тим, що вони мають речі з цього скарбу, нині пишаються Музей історичних дорогоцінностей в Києві та музей Ягеллонського університету в польському Кракові. Ми ж розкажемо про град, що був у давні часи саме на середині шляху від Межиріча до Мартинівки – про Ржавець.

Сива історія зелених берегів Росави

Нині це два зовсім непримітні на карті села – Малий Ржавець та Полствин, колись же вони були єдиним містечком, що розкинулося на обох берегах Росави…

Коли саме тут вперше почали селитися – визначити тяжко. Відомо одне – селитися тут любили в усі часи. Свідченням тому – знайдені в околицях сучасного Малого Ржавця поселення і кургани скіфських часів, поселення й поховання черняхівської культури, а ще – скарби давньоримських монет та ювелірних речей часів Київської Русі, а на території сучасного Полствина – поселення трипільської культури й городище (зі слідами пожежі) часів Київської Русі. Невідомо, як називалося те поселення, яке було тут за часів Русі – очевидно, що воно було спалене монголо-татарами в 1239-1240 роках, водночас із сусідніми Каневом і Роднем. Якщо поруч зі згарищем його зуміли відбудувати ті, хто вижив, то цілком можливо, що так воно і звалося – Ржавець, бо це давньоруське слово буквально означає "болотиста місцевість". Посланець Папи Римського Плано Карпіні, прямуючи 1246 року через ці землі з дипломатичною місією до столиці Золотої Орди, відзначив, що саме в Каневі була розташована постійна військова залога загарбників-ординців, а їхні баскаки збирали данину з уцілілих жителів довколишніх земель, які лежали в руїнах та попелищах…

Із темряви часів Ржавець вигулькне літа Божого 1455-го. Саме в цей рік Київський князь Олелько Володимирович "жалував" своєю грамотою "Ржавець, місто в полі на Росаві", своєму вірному воєводі Олехну Сохновичу, який відзначився, захищаючи князівство від татарських набігів. Це були останні роки автономії Київського князівства – після князя Олелька на київський престол Литва садила вже виключно своїх намісників…

Достеменно відомий рік, коли "місто на Росаві" було розділене на Великий і Малий Ржавець – 1498-й. В цей рік, після смерті останнього в роду Олехновичів чоловіка, Ржавець поділили між собою дві доньки Олехна. Великим Ржавцем відтоді володіла Орина Сенькова та її чоловік, Проскура Сущанський, а Малим Ржавцем – сестра Орини, чиє ім’я історія не зберегла.

Згідно з переписом 1616 року, ці землі підпорядковувалися Канівському староству й за них вже вели суперечку канівські міщани і київський земський писар Федір Проскура. В часи Козаччини Малий і Великий Ржавець належали за адміністративно-військовим поділом до Канівського полку. Цей полк вважався одним з найдисциплінованіших у козацькому реєстровому війську. Тому, коли Богдан Хмельницький гуртував перші війська повстанців на Запорізькій Січі, приборкувати повсталих відправили саме канівський полк на чолі з полковником Єжи Голубом, якому підпорядкували ще й Чигиринський і Переяславський полки. Серед козаків полку були й ржавчани. Запідозривши підготовку бунту в полку, польський комісар розпустив його, і більшість козаків приєдналася до повстанців Хмельницького. Як відомо, це повстання не принесло волі Україні – російський цар поділив її "по-братськи" з польським королем, і Канівщина знову повернулася під владу поляків…

20 липня 1661 року король Польщі жалував "привілей" на Ржавці двом братам-шляхтичам, Андрієві і Степанові Держановським. У той же час млином на Росаві біля Малого Ржавця володів Канівський Богородицький монастир (пізніше спалений під час набігу турків). У Полствині ж діє Свято-Михайлівська церква.1708 року священиком на два села стає Пилип Прокопович, висвячений в сан ще 1703 року особисто Варлаамом Ясинським – знаменитим київським митрополитом, для якого гетьман Іван Мазепа добився титулу екзарха Московського патріархату.

Часи царату і після Жовтневої революції

У ХІХ столітті в Полствині з’являється філіал Таганчанської повстяної мануфактури – тут заготовляють і обробляють вовну та фарбують і доводять до найвищої кондиції тепле міцне сукно – повсть (донині збереглися валянки й шинелі з цього сукна). Виробництво дало роботу більшості населення обох Ржавців. Воно ж і змінило з часом назву Великого Ржавця на Повстин від слова "повсть"), який пізніше трансформувався у Полствин.

У цих селах завжди було вдосталь роботи не тільки на промисловому виробництві, а й у полі. Хороші врожаї дозволяли прогодувати сім’ю, з’являлися навіть родини, які жили лише за рахунок зданої в оренду землі. Збереглися записи про братів Степаненків з Малого Ржавця, які 1913 року здавали в оренду Артемівському цукрозаводу по 25 десятин землі, а натомість щомісяця отримували по 1500 царських рублів і по 100 пудів жому та 10 пудів меляси за кожну десятину…

Благополуччя сіл перервала Жовтнева революція, громадянська війна й колективізація з її "розкуркулюваннями", голод (у Малому Ржавці й Полствині від нього померли 600 жителів), Велика Вітчизняна… Окремою жахливою сторінкою став час сталінських репресій, коли серед ночі "чорний воронок" забирав людей. Тільки вчителів з Малого Ржавця для ролі "ворогів народу" у 1937-1938 роках знайшли чотирьох – Василя Голуба, братів Івана і Йосипа Цимбалів і Петра Шацького. Всіх розстріляли (а вже у 1956 році всіх посмертно реабілітували). Незважаючи на всі "красоти" радянської влади, сотні малоржавчан і полствинців вирушили на фронти Великої Вітчизняної або влилися до місцевого підпілля, яке було очолене знов-таки вчителем Солодченком. На початку серпня 1941 року саме в Малому Ржавці-Полствині концентрувалися підрозділи 5-го кавалерійського корпусу, які завдали потужного контрудару німцям, що наступали на Корсунщину та Звенигородку, й зупинили просування ворога на Київ. Потім настали часи німецької окупації і розстрілів патріотів, після чого роздоріжжя біля Малого Ржавця, де були поховані розстріляні партизани й був поставлений дерев’яний хрест, у місцевого населення і назву таку назавжди отримало – Хрест. На кладовищі Малого Ржавця неподалік від могил часів Голодомору й донині є братська могила радянським десантникам, скинутим занадто далеко від Дніпра під час підготовки його форсування (частину десантників місцевий хлопчина Микола Щербина вивів до партизанів у ліс біля Таганчі)… Втім, 4 лютого 1944 року цю землю таки визволили від фашистів. Та знов-таки, вже радянська влада засудила до 10 років виправних таборів ще одного місцевого вчителя – тільки за те, що він був етнічним німцем – Іван Симон свого часу приїхав до Малого Ржавця із Запорізької області…

Пізніше були мирні колгоспні часи, які привели місцевий колгосп "Ленінський шлях" спочатку до трудових звершень, потім – на роздоріжжя горбачовської перебудови, а тоді й до повної руїни господарства…

У сучасних Малому Ржавці й Полствині годі шукати старовинних артефактів. Найстаріша будівля в Малому Ржавці – клуб, в добротному цегляному приміщенні якого півтори сотні років тому була земська школа. Про давні часи нагадує така ж давня, як світ, назва річки Росави, на дні якої, коли спадає рівень води, видно дерев’яні палі решток старого млина, а ще – назва гір у Полствині – Вали, від давньоруських Змієвих Валів, які в легендах захищали Київ від Змія-Горинича, а в реальній історії – від набігів кочівників, у яких на знаменах красувалися дракони. Тільки нещодавно в Полствині знову зведено православний храм – замість знищеного більшовиками. Цікаво, що зовсім недавно один з місцевих жителів розповів: коли три десятиліття тому зносили стару школу, в перекритті її даху знайшли мальовані церковні образи з того храму. Де їх тоді поділи – невідомо. Нинішня ж церква у Полствині (як і в усі часи – вона одна на два села з Малим Ржавцем) знову має ім’я Свято-Михайлівської, і має захищати від бід два нині малесенькі села, що лише мріють про газ, мають не тільки поганенькі дороги, бідні магазини, але й багатющу історію…

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.