УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 109 відвідувачів

Теги
автокефалія шляхи єднання постать у Церкві розкол в Україні секти УПЦ КП милосердя молодь Церква і політика українська християнська культура Києво-Печерська Лавра діаспора Вселенський Патріархат Священний Синод УПЦ Церква і влада УГКЦ педагогіка Патріарх Алексій II Президент Віктор Ющенко краєзнавство церква та політика забобони Предстоятелі Помісних Церков Голодомор Католицька Церква церковна журналістика монастирі та храми України Мазепа комуністи та Церква конфлікти 1020-річчя Хрещення Русі вибори Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і медицина іконопис Приїзд Патріарха Кирила в Україну Доброчинність Археологія та реставрація церква і суспільство






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Ржавець – град на річці Росава…



«Прес-центр» (Черкаси), Андрій Кравець, 02.12.2009

Ця місцина на Канівщині надзвичайно мальовнича й багата історією.

Невеличка річка, яка тут протікає, має давню слов’янську назву Росава і разом із сестрами-річками Роставицею та Россю колись дала назву величній київській державі Русь. Зовсім поряд, у Межирічі, Росава впадає в Рось – там знайдено найдавнішу стоянку мисливців на мамонтів, із житлами з кісток цієї тварини – одне з них після реконструкції стало окрасою експозиції Київського музею палеонтології. З іншого краю цієї місцини, у Мартинівці, було знайдено скарб срібних речей роботи племен знаменитих антів. Тим, що вони мають речі з цього скарбу, нині пишаються Музей історичних дорогоцінностей в Києві та музей Ягеллонського університету в польському Кракові. Ми ж розкажемо про град, що був у давні часи саме на середині шляху від Межиріча до Мартинівки – про Ржавець.

Сива історія зелених берегів Росави

Нині це два зовсім непримітні на карті села – Малий Ржавець та Полствин, колись же вони були єдиним містечком, що розкинулося на обох берегах Росави…

Коли саме тут вперше почали селитися – визначити тяжко. Відомо одне – селитися тут любили в усі часи. Свідченням тому – знайдені в околицях сучасного Малого Ржавця поселення і кургани скіфських часів, поселення й поховання черняхівської культури, а ще – скарби давньоримських монет та ювелірних речей часів Київської Русі, а на території сучасного Полствина – поселення трипільської культури й городище (зі слідами пожежі) часів Київської Русі. Невідомо, як називалося те поселення, яке було тут за часів Русі – очевидно, що воно було спалене монголо-татарами в 1239-1240 роках, водночас із сусідніми Каневом і Роднем. Якщо поруч зі згарищем його зуміли відбудувати ті, хто вижив, то цілком можливо, що так воно і звалося – Ржавець, бо це давньоруське слово буквально означає "болотиста місцевість". Посланець Папи Римського Плано Карпіні, прямуючи 1246 року через ці землі з дипломатичною місією до столиці Золотої Орди, відзначив, що саме в Каневі була розташована постійна військова залога загарбників-ординців, а їхні баскаки збирали данину з уцілілих жителів довколишніх земель, які лежали в руїнах та попелищах…

Із темряви часів Ржавець вигулькне літа Божого 1455-го. Саме в цей рік Київський князь Олелько Володимирович "жалував" своєю грамотою "Ржавець, місто в полі на Росаві", своєму вірному воєводі Олехну Сохновичу, який відзначився, захищаючи князівство від татарських набігів. Це були останні роки автономії Київського князівства – після князя Олелька на київський престол Литва садила вже виключно своїх намісників…

Достеменно відомий рік, коли "місто на Росаві" було розділене на Великий і Малий Ржавець – 1498-й. В цей рік, після смерті останнього в роду Олехновичів чоловіка, Ржавець поділили між собою дві доньки Олехна. Великим Ржавцем відтоді володіла Орина Сенькова та її чоловік, Проскура Сущанський, а Малим Ржавцем – сестра Орини, чиє ім’я історія не зберегла.

Згідно з переписом 1616 року, ці землі підпорядковувалися Канівському староству й за них вже вели суперечку канівські міщани і київський земський писар Федір Проскура. В часи Козаччини Малий і Великий Ржавець належали за адміністративно-військовим поділом до Канівського полку. Цей полк вважався одним з найдисциплінованіших у козацькому реєстровому війську. Тому, коли Богдан Хмельницький гуртував перші війська повстанців на Запорізькій Січі, приборкувати повсталих відправили саме канівський полк на чолі з полковником Єжи Голубом, якому підпорядкували ще й Чигиринський і Переяславський полки. Серед козаків полку були й ржавчани. Запідозривши підготовку бунту в полку, польський комісар розпустив його, і більшість козаків приєдналася до повстанців Хмельницького. Як відомо, це повстання не принесло волі Україні – російський цар поділив її "по-братськи" з польським королем, і Канівщина знову повернулася під владу поляків…

20 липня 1661 року король Польщі жалував "привілей" на Ржавці двом братам-шляхтичам, Андрієві і Степанові Держановським. У той же час млином на Росаві біля Малого Ржавця володів Канівський Богородицький монастир (пізніше спалений під час набігу турків). У Полствині ж діє Свято-Михайлівська церква.1708 року священиком на два села стає Пилип Прокопович, висвячений в сан ще 1703 року особисто Варлаамом Ясинським – знаменитим київським митрополитом, для якого гетьман Іван Мазепа добився титулу екзарха Московського патріархату.

Часи царату і після Жовтневої революції

У ХІХ столітті в Полствині з’являється філіал Таганчанської повстяної мануфактури – тут заготовляють і обробляють вовну та фарбують і доводять до найвищої кондиції тепле міцне сукно – повсть (донині збереглися валянки й шинелі з цього сукна). Виробництво дало роботу більшості населення обох Ржавців. Воно ж і змінило з часом назву Великого Ржавця на Повстин від слова "повсть"), який пізніше трансформувався у Полствин.

У цих селах завжди було вдосталь роботи не тільки на промисловому виробництві, а й у полі. Хороші врожаї дозволяли прогодувати сім’ю, з’являлися навіть родини, які жили лише за рахунок зданої в оренду землі. Збереглися записи про братів Степаненків з Малого Ржавця, які 1913 року здавали в оренду Артемівському цукрозаводу по 25 десятин землі, а натомість щомісяця отримували по 1500 царських рублів і по 100 пудів жому та 10 пудів меляси за кожну десятину…

Благополуччя сіл перервала Жовтнева революція, громадянська війна й колективізація з її "розкуркулюваннями", голод (у Малому Ржавці й Полствині від нього померли 600 жителів), Велика Вітчизняна… Окремою жахливою сторінкою став час сталінських репресій, коли серед ночі "чорний воронок" забирав людей. Тільки вчителів з Малого Ржавця для ролі "ворогів народу" у 1937-1938 роках знайшли чотирьох – Василя Голуба, братів Івана і Йосипа Цимбалів і Петра Шацького. Всіх розстріляли (а вже у 1956 році всіх посмертно реабілітували). Незважаючи на всі "красоти" радянської влади, сотні малоржавчан і полствинців вирушили на фронти Великої Вітчизняної або влилися до місцевого підпілля, яке було очолене знов-таки вчителем Солодченком. На початку серпня 1941 року саме в Малому Ржавці-Полствині концентрувалися підрозділи 5-го кавалерійського корпусу, які завдали потужного контрудару німцям, що наступали на Корсунщину та Звенигородку, й зупинили просування ворога на Київ. Потім настали часи німецької окупації і розстрілів патріотів, після чого роздоріжжя біля Малого Ржавця, де були поховані розстріляні партизани й був поставлений дерев’яний хрест, у місцевого населення і назву таку назавжди отримало – Хрест. На кладовищі Малого Ржавця неподалік від могил часів Голодомору й донині є братська могила радянським десантникам, скинутим занадто далеко від Дніпра під час підготовки його форсування (частину десантників місцевий хлопчина Микола Щербина вивів до партизанів у ліс біля Таганчі)… Втім, 4 лютого 1944 року цю землю таки визволили від фашистів. Та знов-таки, вже радянська влада засудила до 10 років виправних таборів ще одного місцевого вчителя – тільки за те, що він був етнічним німцем – Іван Симон свого часу приїхав до Малого Ржавця із Запорізької області…

Пізніше були мирні колгоспні часи, які привели місцевий колгосп "Ленінський шлях" спочатку до трудових звершень, потім – на роздоріжжя горбачовської перебудови, а тоді й до повної руїни господарства…

У сучасних Малому Ржавці й Полствині годі шукати старовинних артефактів. Найстаріша будівля в Малому Ржавці – клуб, в добротному цегляному приміщенні якого півтори сотні років тому була земська школа. Про давні часи нагадує така ж давня, як світ, назва річки Росави, на дні якої, коли спадає рівень води, видно дерев’яні палі решток старого млина, а ще – назва гір у Полствині – Вали, від давньоруських Змієвих Валів, які в легендах захищали Київ від Змія-Горинича, а в реальній історії – від набігів кочівників, у яких на знаменах красувалися дракони. Тільки нещодавно в Полствині знову зведено православний храм – замість знищеного більшовиками. Цікаво, що зовсім недавно один з місцевих жителів розповів: коли три десятиліття тому зносили стару школу, в перекритті її даху знайшли мальовані церковні образи з того храму. Де їх тоді поділи – невідомо. Нинішня ж церква у Полствині (як і в усі часи – вона одна на два села з Малим Ржавцем) знову має ім’я Свято-Михайлівської, і має захищати від бід два нині малесенькі села, що лише мріють про газ, мають не тільки поганенькі дороги, бідні магазини, але й багатющу історію…

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.