УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 47 відвідувачів

Теги
Католицька Церква Предстоятелі Помісних Церков Голодомор Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква розкол в Україні Священний Синод УПЦ шляхи єднання постать у Церкві Митрополит Володимир (Сабодан) українська християнська культура автокефалія молодь педагогіка Києво-Печерська Лавра Ющенко церква та політика Церква і влада церковна журналістика Вселенський Патріархат іконопис конфлікти УГКЦ УПЦ КП Церква і політика Доброчинність краєзнавство діаспора Патріарх Алексій II Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі забобони церква і суспільство вибори милосердя Археологія та реставрація монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну Церква і медицина секти






Рейтинг@Mail.ru






«Місто» (Вінниця): Міський чат: Запитання Віталію Голоскевичу - керівнику Вінницького єпархіального відділу місіонерства та катехізації



«Місто» (Вінниця), Записала Любов Добринська, 14.08.2009

Отцю Віталію – 35 років,  уже 10 років він служить у Свято-Преображенському Соборі. Закінчив Київську духовну семінарію та Київську духовну академію. Разом з матушкою виховує трьох дітей –  півторарічну Софійку, шестирічного Романа та дев»ятирічну Єлизавету. 
Серед прихожан отець Віталій має великий авторитет, а серед молодих віруючих знаний як людина творча, цікава, активна.  

Олександр: Сплави на катамаранах Південним Бугом, «Брейн-ринг» для прихожан – це що, православні вирішили бути гнучкішими, як католики? Так і лавочки в храмах незабаром з»являться. До речі, чому католики можуть сидіти під час служби, а православні повинні стояти?
- Багато хто вважає, що бути віруючим – значить, обмежувати себе у всьому. А заходами, які ми проводимо, хочемо показати, що можна бути віруючими, релігійними і в той же час займатися активним відпочинком, фізкультурою.  Адже  це не протирічить вірі. Наприклад, ми збираємось провести день здоров'я на стадіоні, де проведемо різні змагання, конкурси, навіть футбольний матч. Будуть змагання навіть серед сімейних команд. Крім цього,  прихожани почують проповідь здорового способу життя, поспілкуються між собою, повболівають за друзів. Словом, буде цікаво.  А в інтелектуальній грі «Брейн-ринг», до якої готуються молоді прихожани віком до 30 років, вони позмагаються у знанні Святого письма, богослов'я. Такі заходи допомагають більш тісному спілкуванню віруючих. Але наша церква не йде на такі заходи, як богослужіння під гітару чи послаблення постів. У духовному житті ніяких уступок у православній церкві не було, немає і не буде. Планка віри, встановлена православною церквою – висока, її важко досягти, але до неї варто прагнути, бо чим більше людина старається пізнати Господа, тим більше відчуває Його допомогу. Щодо лавочок у храмі, то у наших церквах вони розташовані по периметру. Скільки себе пам'ятаю, вони були у церкві для людей, які фізично не можуть стояти під час служби – це старі, хворі, інваліди. Що стосується усіх інших, то їм потрібно стояти. Чому? Ми не так багато часу приділяємо душі, а молитва – це спілкування з Богом, бесіда з Ним. Ми до Бога можемо звертатися на «Ти» - свідченням цього є молитва  «Отче наш…», а  він любить нас більше, ніж ми себе. А тому в храмі людина з внутрішнім трепетом, страхом Божим звертається до Христа, хоча і на «ти». А коли ми сидимо – це не допомагає молитві. Стояти під час служби – це традиція з часів апостольських, а православна церква зберігає свої традиції від самого свого заснування . Такий консерватизм допомагає зберегти чистоту віри. Католики ж ввели сидіння на службі для комфорту тілесного, полегшення. А ми, православні, вимагаємо подвигу.  Багато людей кажуть, що вірять у Бога, але до церкви не ходять, бо до цього потрібно себе спонукати. Люди багато гріхів люблять, цим самим  Бога в себе не впускають. А життя з Богом – це дорога до щастя, і для цього варто потрудитись. Як мінімум – постояти під час служби…  
  
Богдан: - Чи місіонерська праця священика передбачає появу інституту військових священиків?
- Відомо, що до революції 1917 року був інститут капеланів (військових священиків). Це потрібно і нині – солдатам  необхідна духовна допомога. У нашій єпархії є відділ зв»язків зі збройними силами, нас запрошують на складання присяги, на бесіди з солдатами, офіцерами. Я і сам проводив такі бесіди, які затягувалися надовго – такий був інтерес до слова Божого. Та і багато наших святих були воїнами. У Біблії сприймають війну оборонну, а загарбницька є гріхом. Отож  щодо спілкування з військовослужбовцями, то від нас ініціатива  надходить, це навіть входить у традицію, але поки що немає такого, щоб священик був закріплений за якоюсь військовою частиною.

Оксана Петрівна: - Як церква ставиться до нехрещених, невінчаних, самогубців? Чи у них є надія на спасіння?

- Хрещення – це вступ  до церкви. Тому нехрещені знаходяться поза церквою. І коли нехрещена людина помирає, вона сама себе позбавляє церковного поховання і молитов,  можливості увійти в царство небесне. Нині храми відкриті, Церква не гонима, і всі заклик Божий чують. Те, що людина нехрещена, можна пояснити невір'ям або лінню духовною. Немовлят, убитих в утробі, ми не хрестимо – такого чину немає, Господь сам знає, як їх судити. Щодо невінчаних шлюбів, то ситуації різні бувають. От чоловік з дружиною  були поза церквою, і  хтось із них став віруючим, а інший – ні. На людині віруючій, але невінчаній, гріха немає, тому вони повинні жити разом. Віруючий молиться за двох, наставляє його на шлях віри. Бувають ситуації, що люди вважають, що не можна причащатися, бо вони невінчані, але заборон немає. А от якщо люди вірять у Бога, взяли шлюб, але невінчані – то це гріх. Я згадую свої почуття, і якби на мою пропозицію одружитися і повінчатися моя матушка сказала, що давай поживемо, перевіримо почуття – я б дуже сильно образився. Навіщо заздалегідь настроюватись на поразку? Буває, що такий період затягується на десятиліття. Вінчання – це таїнство, майбутні чоловік та дружина просять у Бога благословення на щасливе подружнє життя, щастя, любов,  здоров»я. Готуючись до вінчання, треба переконатися у своїх почуттях. Не характерами не сходяться чи сходяться, а душами. Перед вступом у шлюб варто підійти до священика, побесідувати. Наприклад, проводжу бесіди про те, як уникнути спокус, якою має бути сім»я, словом, про все, що може зацікавити молодят. Потім молоді мають сповідатися , а кульмінацією дня є вінчання – народження нової сім'ї. А тепер щодо ставлення до самогубців. Ті, які покінчили життя в стані психічної хвороби, – це одне, але якщо людина свідомо робить цей крок, то позбавляє себе церковного поховання, відкидає дар Божий. Ми знаємо, що Бог дає випробування, але якщо дає скорботу – то дає і допомогу. Якщо людина йде на самогубство, то помирає нерозкаяною. Хоронили таких людей далеко за межами кладовища. Буває, родичі йдуть на обман, щоб прийшов священик, але користі від цього немає ні померлому, ні їм самим.

Наталія: - Підкажіть, як правильно готувати дитину до сповіді?
- Це залежить від віку дитини, адже вона  повинна усвідомлювати і знати, що йде у храм, до Бога. Це - радісна подія, і до неї слід підготуватися, пояснити дитині, що  до  сповіді і причастя деякий час потрібно утриматися від перегляду телевізора, цукерок,  намагатися  поводити  себе гарно.  Зазвичай діти сповідуються з семи років. Дитина повинна усвідомити свої гріхи – може, не слухала батьків, чи не навела порядок у своїй кімнаті. Мама перед сповіддю дитини повинна підійти до священика, поговорити з ним, адже до кожної дитини у нас індивідуальний підхід. При всіх вінницьких храмах є недільні школи для дітей, а у храмах відбуваються  дитячі літургії. Діти сповідуються  у першу чергу.

 

   












УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.