УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 70 відвідувачів

Теги
УГКЦ вибори Голодомор краєзнавство Предстоятелі Помісних Церков Доброчинність Патріарх Алексій II постать у Церкві УПЦ КП педагогіка забобони церква та політика Археологія та реставрація молодь Президент Віктор Ющенко Приїзд Патріарха Кирила в Україну церковна журналістика Священний Синод УПЦ Ющенко розкол в Україні Митрополит Володимир (Сабодан) Києво-Печерська Лавра Мазепа церква і суспільство конфлікти Церква і медицина 1020-річчя Хрещення Русі секти діаспора Церква і політика милосердя Церква і влада Католицька Церква автокефалія українська християнська культура комуністи та Церква іконопис Вселенський Патріархат шляхи єднання монастирі та храми України






Рейтинг@Mail.ru






«Прес-центр» (Черкаси): Церква, у якій "живе привид"



«Прес-центр» (Черкаси), Сергій Криниця, 09.11.2009

Дерев’яна церква Різдва Богородиці, збудована у XVIII ст., має загадкову історію. Подейкують навіть, що у церкві гуляє привид…

Чим знамените містечко Кам’янка? Декабристи, Пушкін, Чайковський… Всі збиралися в маєтку Давидова. Тут Чайковський прожив близько 13 років, тут написав свої знамениті твори.

Не применшуючи слави Кам’янки (в якій у радянські роки вирішено було акумулювати всю славу від декабристів до Чайковського), все ж згадаємо головний маєток Давидових, який містився за 10 км на захід – у селі Вербівка. Деякі історики стверджують, що оперу "Євгеній Онєгін" та балет "Лебедине озеро" знаменитий композитор створив саме тут.

Від розкішного палацу не лишилося і сліду. Буремні післяреволюційні роки забрали і згадку про нього. Лишилася лише одна церква – скалічена і напівмертва, непрезентабельна на вигляд, але разом з тим по-своєму прекрасна…

Дерев’яна церква Різдва Богородиці в першу чергу знаменита тим, що тут вінчалися син декабриста Василя Давидова Лев із сестрою Петра Чайковського Олександрою.

Перша згадка про церкву датована 1768 роком – тоді гайдамаки їй пожертвували ризи. У 1794 та 1857 роках церкву перебудовували.

На той час Вербівка належала полковниці Олені Стааль, котра купила маєток у Бороздіних, які в свою чергу раніше викупили його у Давидових (Лев Давидов згодом відкупив його у Стааль). Саме вона пожертвувала кошти на перебудову храму. Храм було перебудовано з однією особливістю – тепер він має два вівтарі – основний та бічний. Необхідність такого планування була викликана особистою трагедією Стааль. У 17-річному віці померла її дочка. Вона похована тут – саме під бічним вівтарем.

Місцеві оповідають, що її привид досі гуляє церквою, божилися, що неодноразово його бачили. Все ж таки віднесемо це до розряду байок, адже церква – не похмурий середньовічний замок, і привидів тут не може бути навіть теоретично.

Історія згадує ще одну перебудову храму, 1911 року, але що саме було перебудовано – невідомо.

Важкі часи для пам’ятки почалися з 1935 року. Тоді церкву закрили, вона стояла пусткою. Як і в багатьох інших церквах України служба тут поновилася у 1941-му, з приходом німців.

У 1944 році з наступом радянських військ церкву було пошкоджено – на дзвіниці розміщувалася вогнева точка німців. Добре, що радянські солдати впоралися зі снайперами без підтримки артилерії (так як це сталося, наприклад, з Домініканським костелом у Белзі).

Так чи інакше, відтоді для церкви почалися гірші часи. У 1946 її повторно закрили і збиралися було зруйнувати геть. Селяни кажуть, що врятував її тодішній голова колгоспу, запропонувавши пристосувати приміщення під зернову комору. Але вирішили все ж таки зняти баню та дзвіницю, перетворивши церкву таким чином на велику хату, чи то пак сарай…

Лише у 1973 році рішенням Черкаського облвиконкому церкву було взято на облік як пам’ятку архітектури місцевого значення.

Службу Божу тут було відновлено з Незалежністю. Однак у часи суцільної меркантилізації церкві не особливо щастить. Тут змінилося з півдесятка священиків, але жоден не лишався надовго.

Староста церкви – Ольга Руденко – добрим словом згадує лише одного священика – Володимира, та й того дуже скоро забрали в Суботів, у знамениту "п’ятигривневу" Богданову Іллінську церкву. Інші були просто п’яницями. А передостанній ще й надумав перейти в лоно Московського патріархату, чого Ольга Руденко вибачити йому не змогла, та власне і не дала здійснити цього, піднявши на ноги все вище духовенство.

Так чи інакше, але церква лишилася без священика, служба тут правиться лише по великих святах.

Ольга Руденко показує листи в різні інстанції з проханням допомогти з ремонтом церкви. Особливий в її колекції лист-відповідь від Президента (тоді він власне ще тільки кандидатом у президенти був, але тим не менше). Староста тим листом дуже пишається. Але жодної допомоги так і не надійшло…

А церква досі руйнується на очах. Коштів нечисленної сільської громади вистачило лише на перекриття даху руберойдом, що не врятувало пам’ятку від його протікання. Через діри в стінах в церкві селяться птахи, гуляє вітер…

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.