УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 185 відвідувачів

Теги
УГКЦ Патріарх Алексій II Доброчинність іконопис монастирі та храми України українська християнська культура комуністи та Церква УПЦ КП конфлікти церква і суспільство Вселенський Патріархат Києво-Печерська Лавра Церква і медицина шляхи єднання молодь Президент Віктор Ющенко Церква і влада розкол в Україні забобони церковна журналістика секти Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква 1020-річчя Хрещення Русі Священний Синод УПЦ Ющенко Митрополит Володимир (Сабодан) церква та політика Археологія та реставрація постать у Церкві автокефалія милосердя педагогіка краєзнавство Церква і політика вибори Голодомор Предстоятелі Помісних Церков діаспора Мазепа






Рейтинг@Mail.ru






«Вісник & Ко» (Луцьк): Щоб стріляти по дзвіниці, дозвіл брали у столиці



«Вісник & Ко» (Луцьк), Кость Гарбарчук, 17.12.09

У листопаді минув 91 рік після закінчення Першої світової війни. Вже немає в живих її учасників. Для наступних поколінь залишилася тільки пам’ять та занедбані солдатські могили. У селі Іванівка (колишня назва Янівка) Рожищенського району планують зробити музей Першої світової війни під відкритим небом: з окопами та бліндажем. Під час Брусиловського прориву у 1916 році чимало крові пролилося за це маленьке село. Два місяці йшли бої на річці Стохід. Загиблих солдатів хоронили у Янівці, а тіла офіцерів відправляли на батьківщину. В царській армії навіть була запроваджена спеціальна нагорода – медаль “За бої на річках Стир і Стохід”.

Сільський краєзнавець Петро Аврук розповідає:

– У нашому селі три святих місця: церква Петра і Павла, збудована у 1629 році, кладовище і давньоруське городище, яке в Іванівці називають Замок. Там також проходила лінія оборони, збереглися залишки землянок та окопів. Ми хочемо зробити невеликий музей. Потрібно відновити окопи та бліндаж. Наступні покоління повинні знати, що таке війна.

Дзвіниця Петропавлівського храму була пошкоджена під час Брусиловського прориву. За спогадами старожилів, які зібрав Петро Давидович, на ній сидів австрійський кулеметник:

– Кажуть, щоб стріляти по храму, то запитували дозволу у найвищого командування аж у столиці. Тільки коли дозволили, то того кулеметника знешкодили артилерійським вогнем. Лише тоді російські війська змогли взяти Янівку. Старші люди розповідали, що річка Стохід була червоною від крові. Війну розпочали імператори, а гинули прості люди.

Російських і німецьких солдатів хоронили разом на сільському цвинтарі у волинській землі, а у 1929 році польська влада встановила надгробки. Це місце в Іванівці називають солдатськими могилками. На бетонних надгробних плитах – написи польською мовою: “Невідомий жовнір. Армія російська. Армія німецька.” У всіх однакова дата загибелі – 1916 рік. І лежать поряд солдати ворогуючих армій, смерть їх помирила.

За словами сільського голови Петра Радчука, вони власними силами уже впорядкували 33 могили, а всього їх близько сотні.

В Іванівці біля церкви ще збереглися рештки старовинної двоповерхової будівлі, які в селі називають мурами. Колись тут був жіночий монастир на 36 келій, збудований у 1362 році. Під час визвольної війни Богдана Хмельницького Янівку спалили, з православного храму зробили костел, а у монастирі поселили монахів-бернардинців.

Православним церкву повернули аж у 1833 році, після польського повстання.

– Ці мури довго стояли, і ніхто їх не зачіпав, – розповідає Петро Аврук. – А їх почали розбирати вже у післявоєнний період, коли у 1948 році організували колгосп. Брали монастирську цеглу на господарські будівлі. Священик поскаржився в обласне управління охорони пам’яток, проте було вже пізно – залишилося тільки п’ять келій.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.