УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 53 відвідувачів

Теги
вибори молодь Археологія та реставрація іконопис Церква і влада Церква і політика 1020-річчя Хрещення Русі автокефалія Президент Віктор Ющенко Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) УПЦ КП Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра милосердя комуністи та Церква монастирі та храми України Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти церква та політика українська християнська культура секти забобони Мазепа діаспора Католицька Церква Священний Синод УПЦ церква і суспільство розкол в Україні шляхи єднання краєзнавство Доброчинність Церква і медицина Голодомор постать у Церкві педагогіка церковна журналістика Ющенко Вселенський Патріархат УГКЦ






Рейтинг@Mail.ru






«ХайВей» (Україна): Церкву будували... півстоліття



«ХайВей» (Україна),  Володимир Ящук, 04.09.07

Понад 130 років тому досить чимале за населенням прикордонне волинське містечко Радивилів (офіційно – Радзивилів), яке налічувало більше 1300 православних віруючих, не мало православного храму. Для задоволення духовних потреб була тільки кладовищна церква св. Павла Фівейського, збудована 1856 року на кошти вдови таємного радника (високий чин 3 класу) Євдокії Каверіної. У 1869 р. ця церква, після пошкодження пожежею, була відремонтована і добудована двома боковими вівтарями. (Сьогодні цю споруду, після доволі тривалого занедбання, частково відновлено й перетворено на каплицю).

А на початку ХІХ століття православні Радивилова взагалі не мали церкви - утім, і не дивно: містечко потрапило до складу Російської імперії в 1795 році, а до того було в Польщі, де заохочувалися хіба що римо-католицизм, уніатство. От і в Радивилові в середині ХІХ століття діяли римо-католицький костел і каплиця (для 579 римо-католиків), було також 13 молитовних єврейських будинків і казенно-штатне училище, молитовні будинки християн-протестантів (лютеран).

Про те, як будувалася в Радивилові церква св. Олександра Невського, цікаві спогади залишив викладач Волинської духовної семінарії М. І. Теодорович у своїй праці "Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии" (т. 3, повіти Кременецький і Заславський, друкарня Почаєво-Успенської лаври, 1893 рік).

Отже, почали споруджувати храм у 1824 році, при сприянні єпископа Волинського - Стефана Романовського, але через чотири роки його перевели у Вологодську єпархію, до того ж виявилося, що й коштів зібрано обмаль. Церкву вдалося вимурувати до рівня віконних перекриттів.

Після цього на єпархії змінилося п"ять єпископів. І лише коли в червні 1866 р. сюди призначили архієпископа Агафангела (Олексія Соловйова), він побував у Радивилові, що саме став волосним центром, побачив будівлю нової церкви, а відтак загорівся посприяти завершенню її спорудження. У тому ж таки році ознайомив із станом справ начальника Південно-Західного краю, генерал-губернатора Безака, який, між іншим, тоді ж оглянув споруджений у 1770 р. на кошти російського генерала графа Ігельстрома костел у Крупці і 6 вересня підписав розпорядження про передачу його у відання православного духовенства (для пристосування під православний храм).

Безак не забув про Радивилів: будівництво храму в місті було включене в число 100 церков, які зводилися за рахунок державної казни. А архіпастир благословив заснувати в 1867 р. у Радивилові Олександро-Невське братство і сам став першим його членом. Братство організувало церковний хор, пропагувало православ"я, протистояло католицизмові. У тому ж 1867 р. на головній площі при дорозі, що вела за кордон, за розпорядженням начальника Південно-Західного краю була знесена римо-католицька каплиця і на її місці збудована чиновниками митного відомства та членами братства, як пише М.І.Теодорович, "прекрасна кам"яна дзвіниця в пам"ять позбавлення імператора Олександра Миколайовича від небезпек, що загрожували його життю 4 квітня 1866 р. і 25 травня 1867 р.".

У 1867 р. міністерство внутрішніх справ затвердило новий план добудови храму в Радивилові і кошторис витрат у сумі 15918 рублів (із вирахуванням 6 відсотків на користь архітекторів). Волинське губернське церковно-будівельне присутствіє почало підшукувати підрядників. Однак ніхто не погоджувався: виявляється, кошторис розраховували за надто низькими цінами - у зв’язку з будівництвом залізниці до Радивилова (рух сюди зі Здолбунова відкрито в 1873 р., згодом запроваджено проходження поїздів до Львова) і матеріали, і роботи стали обходитися набагато дорожче.

Потрібно було, як тепер кажуть, вивчити питання. Довідавшись про існування в місті Олександро-Невського братства, присутствіє вирішило на його основі утворити тимчасовий господарсько-церковний будівельний комітет, який і виник на початку 1870 р. Його головою обрано начальника Радивилівського митного округу князя К.П.Вадбольського. (При каплиці на кладовищі в Радивилові похований князь Петро Олексійович Вадбольський, який помер 1886 року у віці 54 літ, - можливо, це той самий князь, тільки ініціальні літери його імені та по батькові подані М.І.Теодоровичем неправильно).

Комітет розглянув план і кошторис, з’ясувалося, що ціни на матеріали та роботи визначені лише в четверту частину того, чого насправді варті. А підставою похибки послужило те, що свого часу декілька заможних парафіян, бажаючи бачити храм вивершеним, заявили полковникові штабу інженеру Ертелю: мовляв, готові цілковито взяти на себе і харчування робітників, і доставку цегли, вапна та води. Було скріплено підписами відповідний акт. Однак не судилося цим парафіянам дожити до того часу, коли питання про добудову підняли із забуття. А крім них, фінансувати зазначені витрати виявилося нікому - прості українські селяни ледве зводили кінці з кінцями, відставні солдати, які залишилися на проживання в місті, теж здебільшого бідували; не мали високої платні й чиновники різних управлінь, митного відомства, офіцери прикордонної варти.

За п’ятдесят років зруйнувалася не одна дерев’яна огорожа довкола муру, згнили дерев’яні балки, розвалилися риштування. Парафіяни вже й докоряли собі, що бралися за мурування, - усе ж таки потрібно було зводити дерев"яний храм, і його давно вдалося б вивершити.

Але далі відкладати справу не годилося, адже починав руйнуватися й мур. Залишався один вихід - просити допомоги в тодішнього власника Радивилова, дійсного статського радника (чин 4 класу) Попова, члена Олександра-Невського братства. Після деяких вагань він погодився, тим більше, що в розпорядженні братства вже було до 1000 штук цегли, понад 200 пудів заліза, доставляти матеріали зобов’язувалися парафіяни.

4 серпня 1870 року, коли Радивилів уже отримав статус міста, відбулася церемонія освячення будови, почалися подальші роботи. Місцевість, яка встигла порости високими бур’янами і виглядала пустинною, завирувала людьми: тільки мулярів і теслярів тут трудилося більше ста. Хід робіт контролювали Попов і запрошений ним архітектор Юркевич. Усього за два місяці, до початку жовтня, з’явився над усією будівлею залізний дах із настінними жолобами. Оскільки наближалися холоди, стіни середнього купола і зведеного другого ярусу дзвіниці щільно прикрили дощаною покрівлею.

У 1871 році чекала нова тяганина: присутствіє виявило, що церква зводиться не за планом, вона була більшою, ніж намічалося: в довжину - на 6 з четвертю аршинів (4 м 45 см), у ширину - на 4 із половиною аршини (3 м 20 см), стіни клалися ширші на 2 цеглини. Почалося затяжне листування: одна сторона запитувала, друга давала пояснення. Міняли архітекторів, складали нові плани й кошториси... Папери врешті-решт осідали в міністерстві внутрішніх справ, де вони не швидко дочекалися б черги, якби не наполягання Попова.

З’явився архітектор Олексій Антонович Скуратов і підрахував, що остаточна вартість будівництва сягне 20 тисяч рублів. Попов зрозумів: кінця-краю цій справі не видно і тягар йому не під силу, отож, пожертвувавши ще 500 рублів, став просити увільнення від обов’язків. Але хто б погодився виконувати їх далі? Почали шукати компромісних варіантів, і після взаємопоступок Попов здався: він продовжить працювати для користі парафії. Скуратов, наскільки було можливо, виправляв недоліки попередніх архітекторів. По суті, його творчий внесок виявився вирішальним.

Узимку 1872 р. доставили матеріали, яких не вистачило. А в 1873 р. будова була вивершена і передана комітетові. Залишалося подбати про внутрішній благоустрій храму. Але на іконостас виділялося лише 1500 рублів, на оздоби й ризницю взагалі не було грошей. Між тим тільки іконостас мав обійтися в 5 тисяч.

Голова будівельного комітету князь Вадбольський звернувся до директора департаменту митних зборів Качалова з проханням про те, щоб на ці потреби виділили кошти міністерства фінансів - як-не-як, церква будувалася і для чиновників митного відомства та прикордонної варти. Качалов звернувся до міністра фінансів, а той, у свою чергу, до царя. У 1873 і 1874 роках було дозволено виділити по 4 тисячі рублів.

Згідно зі складеним членом братства академіком Федюшкіним описом і малюнком замовили у Санкт-Петербурзі іконостас - купцеві Леонтьєву, а ікони замовили в академіка Васильєва, а в купця Алексєєва - дзвони, оздобні й ризничі речі (панікадило, потир, Євангеліє, хрест, плащаницю і т. д.).

15 вересня 1874 року новозбудована церква була урочисто освячена архієпископом Волинським і Житомирським Агафангелом.

Настоятелем парафії у цей час був Петро Никифорович Петровський, протоієрей, який з 1841 р. вчителював у Клинецькому і Кременецькому духовних училищах, сан священика прийняв 22 серпня 1845 р., а в Радивилові з перервами священствував з 1866 р. до 16 серпня 1892 р., дня смерті, і похований при церкві св. О.Невського. Такої ж честі бути похованими при храмі, якому вони всіляко сприяли, удостоїлися: начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник В.І.Благой (1839 - 1895), керуючий Радивилівською митницею М.В.Баклановський (1835 - 1908), протоієрей І.П.Петровський (1858 - 1937).

Наприкінці ХІХ століття в церкві зберігалися метричні книги за 1757 - 1801 роки і з 1809 року, а сповідальні відомості - з 1809 р. У місті було 4 православні каплиці. До церковного майна належали землі: садибні - 3 десятини 1436 сажнів, орні в 3 полях - 26 д. 706 с., на хуторі - 5 д., сінокісні - 18 д. 1999 с., всього - 53 д. 1741 с. (приблизно 77 гектарів).

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.