УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 87 відвідувачів

Теги
Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Києво-Печерська Лавра Археологія та реставрація педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну Католицька Церква Доброчинність автокефалія Священний Синод УПЦ іконопис Церква і влада Вселенський Патріархат комуністи та Церква українська християнська культура УГКЦ краєзнавство діаспора Церква і медицина розкол в Україні Ющенко церква та політика Мазепа УПЦ КП Голодомор секти вибори милосердя церква і суспільство молодь забобони Президент Віктор Ющенко Церква і політика конфлікти монастирі та храми України Патріарх Алексій II церковна журналістика шляхи єднання Митрополит Володимир (Сабодан)






Рейтинг@Mail.ru






«Клирос» (Україна): Цар і митрополит



«Клирос» (Україна), Ігор Бриндак, 21.12.09

«Цар» - це третя художня стрічка, яка розповідає про епоху першого коронованого російського царя Івана IV, Грозного. Дві попередні – це «Іван Грозний» Сергія Ейзенштерна, 1946 року та «Іван Васильович змінює професію» Леоніда Гайдая, 1973 року (фантастична кінокомедія, яка з історією має мало що спільного). Твір Лунгіна від двох попередніх різко відрізняється. І те, що він знятий саме тепер не є випадковістю. Вся справа в тому, що в сучасній Росії у зв’язку з поширенням тоталітарних тенденцій піднімаються голоси за канонізацію Івана Грозного.

Павло Лунгін, який у своїх фільмах проповідує традиційне російське благочестя, в той же час, є противником відродження тоталітаризму і в цьому дусі знята його нова стрічка.

Хоча фільм і називається «Цар», доречнішим було назвати його «Митрополит», тому, що головним героєм виступає у фільмі не Іван Грозний, а Московський митрополит Філліп, який публічно засудив жорстокості царя, за що поплатився власним життям.

Ким насправді був цей чоловік? Філліп Количєв – це реальна історична особа. Народився в 1507 році, в знатній боярській родині, наближеній до царського двору. Маючи великі багатства і почесті від всього цього відмовився і в 1537 році покинув родинні маєтки, вирушив на Соловецькі острови, де вступив у місцевий монастир. Назва: «Соловки», мабуть, відома кожному. Це місце з особливо суворим кліматом, куди, як і царська, так і радянська влада засилала найбільш небезпечних в’язнів. А Філліп поселився там добровільно і дуже швидко став ігуменом монастиря. В часі свого ігуменства надзвичайно розбудував монастирське господарство: провів водоканали, збудував теплиці, запровадив різні інженерні засоби, зокрема для опріснювання води і просіювання зерна і т.д. Таку працю в цей час ще ніхто не робив в тодішньому Московському царстві. Ця діяльність Філліпа показує його позитивне ставлення до науки, а також відсутність упереджень до західного християнства, через те, що користувався допомогою і порадами західних спеціалістів. Власне, про досягнення соловецького ігумена стало відомо Івану Грозному.

В 1566 році отець Філліп Количєв був запрошений до Москви, і цар переконав його стати московським митрополитом. А це був період опричнини (військової служби на зразок рицарського ордену, створеного Іваном Грозним для боротьби з внутрішніми ворогами). Діяльність опричників часто супроводжувалася жорсткостями й безчинствами. Тому, Філліп, перед іменуванням на митрополита ставив царю вимогу скасувати опричнину. Пізніше, був досягнений компроміс – митрополит не буде втручатися в справи опричнини, але буде мати право так званого «печалования», тобто, можливості просити помилування для засуджених.

Однак, щоразу все більш напруженими ставали стосунки між царем і митрополитом. Тут варто зробити деякі пояснення. Про жорстокість опричнини чули майже всі, але в багатьох склалося уявлення, що її причиною були якісь психічні розлади в Івана Грозного, і що він чинив розправи просто так, з «любові до крові і тортур». Такий висновок можна зробити і з фільму. Але все було набагато складніше. До 1560 року Іван Грозний провадив досить мудрі і позитивні реформи Московського царства. Але вони викликали опір в частини боярства. Проти Івана та членів його родини виникали змови, реальні, а не вигадані, так само, як і мали місце випадки переходу на бік зовнішніх ворогів держави. Але інша справа, що, намагачись подолати цю опозицію, цар, і створена ним опричнина, вийшли за межі. Тобто, разом з винними, почали винищувати і невинних. Власне, проти цього і виступив владика Філліп Количєв. Він не бажав конфлікту з царем і не бажав втручатися в чисто політичні справи. Однак, був цієї думки, що ніякі державні інтереси не звільняють від виконання Божих заповідей. Спочатку намагався вплинути на царя через приватні розмови. У фільмі показано, що всі вони залишалися безрезультатними. Реальність була дещо іншою. Бодай на початку, Іван Грозний до голосу митрополита прислухався. І декого із засуджених вдавалося врятувати. Але з часом, цар став підозрілим і не поступливим. Приватні розмови вже не давали результатів. Тоді Філліп пішов на радикальний крок. Відмовився привселюдно у храмі уділити царю архиєрейське благословення. Мотивував тим, що не впізнає в Іванові християнського государя, бо за стінами цього храму проливається невинна кров. Після цього, доля митрополита була вирішена: на терміново скликаному архиєрейському Соборі його було усунено з митрополії і ув’язнено спочатку в Богоявленівському, а потім у Тверському монастирі. У 1569 році владика Філліп Количєв загинув в ув’язненні (за деякими даними і цієї версії дотримуються у фільмі, був задушений головним опричником Мілютою Скуратовим). В 1648 році – канонізований православною церквою.

На перший погляд може видатися, що фільм «Цар» - це розповідь про боротьбу церковної влади з державною. Насправді, його ідея є іншою, бо митрополит Філліп ні в кіно, ні в реальності не був бунтівником. Вся справа в тому, що він вважав, що кожен на землі, включаючи й царя є підсудний Цареві Небесному і закони Останнього, є вищі від будь-яких земних.

В стрічці є добре показано два різні підходи до обрядового благочестя. Іван Грозний показаний як такий, що виконує всі зовнішні приписи: часто молиться, читає Святе Писання, відвідує Богослужіння і т.д. Все це, ясна річ, робить і митрополит. Але, на відміну від царя, розуміє їхню справжню суть і в розмовах з царем власне й говорить, що даремні всі обряди, пости, покаяльні діла, якщо не міняється серце.

Не менш повчальною є також розмова владики з Мілютою Скуратовим. Останній, коли дізнається, що Філліп має чудотворний дар просить зцілити свого хворого сина. Філліп відповідає, що зробить це, але Скуратов взамін має вступити в монастир. Тут слід розуміти специфіку тих часів. За тодішніми законами, особа, яка знаходилася на військовій службі не могла її достроково залишити, як тільки через вступ в монастир. Отже, митрополит хотів переконати його залишити опричнину. Коли ж Мілюта відмовляється, митрополит відповідає: «Тоді нехай тобі і цар вилікує сина!». Суть цієї відповіді проста: з гріхом слід поривати рішуче і радикально.

Фільм «Цар» показує, що саме в християнстві правдиве джерело правди, любові, милосердя.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.