УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 74 відвідувачів

Теги
Церква і влада конфлікти УГКЦ УПЦ КП Археологія та реставрація Церква і політика Приїзд Патріарха Кирила в Україну Голодомор Ющенко комуністи та Церква монастирі та храми України розкол в Україні 1020-річчя Хрещення Русі діаспора іконопис Президент Віктор Ющенко Католицька Церква Митрополит Володимир (Сабодан) краєзнавство молодь забобони Мазепа постать у Церкві шляхи єднання Церква і медицина Предстоятелі Помісних Церков секти Києво-Печерська Лавра Доброчинність вибори автокефалія Священний Синод УПЦ українська християнська культура милосердя Вселенський Патріархат Патріарх Алексій II церковна журналістика педагогіка церква і суспільство церква та політика






Рейтинг@Mail.ru






«Слобідський край» (Харків): Режисер Павло Лунгін: «Боюся, що народ чекає тирана»



«Слобідський край» (Харків), Олена Остапченко, 04.03.09

... Серед перших глядачів «Царя» була й кореспондент «Слобідського краю» Олена Остапченко. Їй удалося поставити кілька запитань Павлу Лунгіну й Івану Охлобистіну.

– Павле Семеновичу, ваш фільм, на мій погляд, дуже сильний, але щільність зла й звірства в ньому трохи перевищує поріг сприйняття. Наскільки це відповідає реальній історії?

– Реконструкція російського середньовіччя в цілому, зрозуміло, являла собою велику складність, тому що ніяких об’єктивних документальних даних не залишилося. Але я не намагався зняти документальне кіно, я знімав художню картину про владу. Проте, монолог Філіпа взятий із житія святих. Практично все його викриття царя слово в слово відтіля. Репліки Грозного – з його листів, численних покаянь і читань. Так що докорити нам у тому, що Іван Грозний цього не думав або не говорив, не можна.

– У рамках 31-го ММКФ запланований показ фільму «Іван Грозний» Сергія Ейзенштейна, який вважається класичним. Як ви зважилися на подвиг знімати після класика?

– Мною рухало саме бажання зробити некласичну картину. Я, звичайно, кілька разів переглянув «Івана Грозного». Добре уявляю ситуацію, у якій він знімався. Це було замовлення Сталіна, замовлення під час війни, і Грозного можна було тільки оспівувати. Ейзенштейну оспівувати не хотілося, і він відійшов від цього, створивши таку чисто естетичну конструкцію театру тіней, що мені зараз нагадує китайську оперу. Я ж намагався, навпаки, увійти в психологію влади.

– Чому саме Іван Грозний? Адже в історії російської державності було все-таки не так багато людей з таким твердим типом правління, як у нього.

– Мені здається, що саме Іван Грозний силою своєї особистості, її неординарності, жорстокістю, талантом багато в чому визначив історію нашу й те, що ми називаємо російською владою й поняттям «російський цар».

– Як ваш фільм про владу сприйняла сьогоднішня російська влада, замічена в симпатіях до тиранів?

– Я вперше сьогодні показував фільм у Росії, тому не впевнений, що влада його вже подивилася. Власних ідей на цей рахунок у мене немає. Але я сумніваюся, що влада симпатизує Сталіну й Грозному. Боюся, що народ незабаром почне їм симпатизувати, і отут справа не в поганеньких людях у владі, а в очікуваннях публіки. Сподіваюся, фільм хоч когось застереже.

– Не менш, а може, і більш головний герой картини – митрополит Філіп. Чи вважаєте ви церкву, релігію альтернативою самовладдю, порятунком від нього?

– Ні, це про інше. Іван Грозний і Філіп здаються мені двома іпостасями одного складного характеру. Я б не став робити фільм про Івана Грозного без митрополита Філіпа, це, на мій погляд, порушило б рівновагу в зображенні нашої історії. Та й сам Іван Грозний був людиною з роздвоєною особистістю, і одна з його особистостей була глибоко православною.

– Важливу роль у вашому фільмі відіграє ікона, що творить чудеса. Аналогічні ікони виникли останнім часом відразу в декількох російських картинах. Це тому, що дійсність настільки безнадійна, що, крім чуда, нема до чого апелювати?

– В XVI столітті чудеса траплялися не менше разу на тиждень. Чи трапляються вони в наш час, я не дуже впевнений. У мене ікона, як мені здається, просто передає відчуття віри, релігії й домагань тієї епохи. Все-таки вона нікого не рятує – ні дівчинку, ні Філіпа. Але те, що вона творить чудеса й плаче разом з тими, хто їй вірить, мені здається художньо правдивим і виправданим.

– До речі, про дівчинку. У неї був історичний прототип?

– Ні. Придумав її мій співавтор і друг, чудовий пермський письменник Олексій Іванов. Вона видозмінювалася. Спочатку передбачалося, що юродивій років 16–18, потім 14, потім 12, нарешті, на пробах їй стало 9. Зіграти юродиву дитині непросто. Я помітив Настю Донцову в «Русалці», і тут, мені здається, вона впоралася з роллю блискуче. Чудово, до речі, що Настя дійсно не боялася підходити до ведмедів. Як ви розумієте, всі ці епізоди зняті наживо, без будь-якої комп’ютерної графіки.

– Дівчинка – свята, жінка (цариця) – ледве не дияволка. Чому такі крайнощі?

– Це реальний персонаж, усе впирається в історію. У цей період дружиною Грозного була черкеська князівна Марія Темрюківна, яка через 2 роки раптово вмерла, як, втім, і багато дружин Івана Грозного. Мало хто з них доживав до монастиря, зазвичай вони якось самі в’янули разом. Грозний був одружений, здається, вісім разів. Після четвертого шлюбу – відлучений від церкви. Не зважаючи на одноосібну абсолютну владу в країні, цього він не уник. Тільки потім, після смерті, його постригли в схиму. А час дійсно був чоловічий, місця для жінок у ньому не було, тому навіть деякі зняті епізоди з картини довелося вирізати – вони не клеїлися в історію. Джаміля Іскандер, що грає Марію Темрюківну, своєю чарівністю й зачаруванням вносила в картину трохи не ту ноту. Дуже шкода мені цих сцен, але нічого не вдієш. А взагалі, я вам рекомендую запам’ятати це ім’я. Впевнений, що ви ще почуєте про неї неодноразово.

– Роль Філіпа стала останньою для Олега Івановича Янковського. Коли дивишся в його очі в картині, здається, що він знав про це. Це відчувалося в роботі?

– Нітрохи. Абсолютно було незрозуміло, що він хворий, він і сам цього не розумів. Працювали багато, весело, азартно. Увечері після зйомок він їхав у Москву, щоб грати в спектаклі, потім уночі мчав назад, щоб зніматися. При цьому почував себе добре, хвороба підступила тільки глибоко восени й так страхітливо розвилася. Жахливе горе. Але думаю, він був би радий, що останньою роллю стала ось така, не схожа на всі інші. Коли я став читати про Філіпа Количева, я зрозумів, наскільки це була людина Відродження. Він був і архітектором, і інженером. Вибудував Соловки, осушував болота, за своїми ескізами відкрив автоматичні пекарні й цегельний завод, який працював до середини ХХ століття... У фільмі цього, звичайно, немає, тільки мається на увазі. Тож ви помітили, що роль майже без слів. Там мало тексту, практично відсутня дія. Янковський усе зіграв очима, лише своєю наявністю в кадрі, і це міг, напевно, тільки він.

– Одне запитання Івану Охлобистіну. Як священик почував себе в ролі такого... біса?

– Переді мною було поставлене завдання, яке я для себе сформулював так: необхідне фізичне уособлення енергетичного джерела російської державності на тій зрадницькій істеричній ноті, що є в душі кожної російської людини відносно влади. Я брав участь у картині як актор, а не як священик. Взагалі ж для християнина в такій ситуації надзавдання – точно виконувати вказівки режисера. Порочні принципи негативної чарівності коли-небудь нас згуб-лять. Чим стерильніше актор ставиться до свого персонажу, тим менше він хоче бути милим в образі зла. У цьому випадку це зло, і я доклав усіх зусиль, щоб це і мало такий вигляд, а не віддавало інтелігентським душком, фігою в кишені.

На гру в кіно взагалі мене благословив покійний наш патріарх Алексій, тому що кіно за суттю своєю – це вершина айсберга мас-медіа. Не мати можливості хоч якимось чином впливати на плин думок людей, які працюють у цій галузі, значить, прогаяти майбутнє. А довіряти там можуть тільки своїм, соратникам. Щоб тобі повірила людина, яка звикла до великих зборів і видових картин, необхідно поспати з нею за монтажним столом, посидіти три години під дощем, поки пересуваються освітлювальні прилади. Як на війні, все дуже просто.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.