УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 125 відвідувачів

Теги
автокефалія секти постать у Церкві Католицька Церква конфлікти Президент Віктор Ющенко комуністи та Церква Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну іконопис шляхи єднання 1020-річчя Хрещення Русі милосердя Церква і медицина краєзнавство Голодомор Доброчинність УПЦ КП забобони Ющенко педагогіка українська християнська культура церква і суспільство діаспора Предстоятелі Помісних Церков Києво-Печерська Лавра монастирі та храми України Вселенський Патріархат Мазепа вибори розкол в Україні молодь Церква і влада церква та політика Митрополит Володимир (Сабодан) Церква і політика УГКЦ Археологія та реставрація церковна журналістика Патріарх Алексій II






Рейтинг@Mail.ru






«Релігія в Україні»: Конфесійні комунікації та богослужбова література (Світлана Лозова)



«Релігія в Україні», Світлана Лозова, 05.02.10

Християнство, прийшовши на українськi землi бiльше тисячi рокiв тому, докорiнно змiнило всi сфери суспiльного життя нашого народу, його культуру, зокрема писемну. Упродовж усiєї своєї iсторiї Україна формувалася як країна християнської цивiлiзацiї, у якiй нинi бiльше 90 вiдсоткiв релiгiйних органiзацiй належать до тiєї чи iншої християнської конфесiї. Зустрiчаючись сьогоднi з певною пам'яткою писемної культури, ми не можемо не враховувати особливостi епохи, що породила її, способу мислення людей, якi створили цю пам'ятку, їх iнтересiв i намiрiв, соцiальної орiєнтацiї та глибини їх iсторичного мислення. У зв'язку з цим першорядного значення набуває фiлософсько-iсторична, iсторично та релiгiйно правильна iнтерпретацiя й оцiнка пам'яток писемної культури.

Християнська релiгiйна лiтература може бути подiлена на двi великi групи: конфесiйна лiтература та конфесiйно-свiтська лiтература [1]. До конфесiйної лiтератури належать лiтургiйна, канонiчна, гомiлетична та проповiдницька лiтература, а також агiографiя та дидактична лiтература. У свою чергу лiтургiйна лiтература подiляється на Служебники, Требники, Часослови, Мiнеї, Октоїхи, Трiодi тощо, а канонiчна - на Псалтир, Апостол, Євангелiя та книги Старого Заповiту.

Гомiлетична та проповiдницька лiтература включає лише тлумачнi Псалтирi, навчальнi та тлумачнi Євангелiя. Агiографiчна лiтература мiстить життєписи святих, а дидактична лiтература - катехiзиси. Конфесiйно-свiтська лiтература, у свою чергу, подiляється на церковно-ораторську та полемiчну.

Ця класифiкацiя вiдтворює саме богослужбову, церковну iєрархiю книг i жанрiв. Вона вiдображає значимiсть тих чи iнших книг для кращого богослужiння, тому в її "верхiвцi" богослужбовi та близькi до них жанри спецiальних книг, призначенi для священнослужителiв. Така жанрова iєрархiя текстiв стимулює функцiональну диференцiацiю мови, загострює увагу тих, хто говорить, до словесного вираження думки. Тому така конфесiйно вмотивована iєрархiя жанрiв була фактором, що органiзовував усю писемну культуру Русi-України.


Жанровий розвиток християнської конфесiйної лiтератури вiдбувався за такими основними напрямами створення релiгiйного канону:

Священне Писання;

складання другого за значущiстю пiсля Писання корпусу високоавторитетних текстiв, що дають розгорнутий коментар до канону (священний переказ, що представлений творами отцiв церкви);

тексти, що використовуються в богослужiннi (богослужбовi книги та збiрки молитов); формування короткого викладу вiровчення - символу вiри й катехiзису.

 

Отже, для вiдправи православного християнського культу в парафiях i "домових" церквах був необхiдний такий мiнiмум книг: Євангелiє-апракос, Апостол-апракос, Євхологiон (як поєднання Требника зi Служебником) або окремо Требник i Служебник, Часослов, Псалтир, Трiодь пiсна, Трiодь цвiтна, Мiнея загальна; а для соборних храмiв, окрiм згаданого, ще потрiбнi були Стихiрар, Недiльний Октоїх, Шестиднiв, iрмологiй, Паремiйник, Мiнеї мiсячнi.

Книга у християнському богослужiннi є й об'єктом поклонiння. Євангелiя, що збереглися з перших вiкiв iснування стародавньої книги, одночасно були й залишаються предметом церковного ритуалу. При винесеннi з вiвтаря напрестольного Євангелiя перед ним несуть свiчки, кадять, цiлують його оправу пiд час таких найважливiших подiй, як сповiдь i присяга. Тому художнє оформлення Євангелiя починалося з обгортки, часто покритої суцiльнометалевим окладом - срiбним чи золотим. Так, наприклад, в Іпатiївському лiтописi, де пiдбиваються пiдсумки дiяльностi князя Володимира Васильковича (ХIІІ ст.), згадуються його великi внески на користь церков, зокрема одна книга "окова е все золотом и камениемь дорогым с жемчюгом" [2, с. 926]. 

Євангелiє-апракос, тобто "святкове Євангелiє", буває кiлькох видiв (недiльне, коротке та повне). Повний апракос мiстить щоденнi читання на весь рiк, за винятком несвяткових днiв Великого посту. Євангелiє в сукупностi з Апостолом складають майже весь Новий Заповiт (за винятком Апокалiпсису) та прочитуються в церквi за рiк. Першою точно датованою книгою на Русi є Остромирове Євангелiє (1056 - 1057 рр.) [3].

 

Слiд зазначити, що в цiлому європейська лiтературна традицiя середньовiччя обов'язково починається з перекладiв Святого Письма. Не була винятком i давньоруська лiтература. На євангельських текстах будують свої твори першi руськi письменники ХI - ХII ст.: святитель Іларiон, митрополит Київський, єпископ Новгородський Лука Жидята, преподобний Нестор Лiтописець, святитель Кирило Туровський. Разом iз тим коренi слов'янської та руської бiблiйної традицiї сягають вiзантiйської писемностi. Отже, Остромирове Євангелiє органiчно входить до давнiшого та ширшого iсторичного й лiтературного контексту. Остромирове Євангелiє було створене в атмосферi культурного пiднесення за часiв Ярослава Мудрого. Досконалiсть калiграфiї та художнього оформлення цiєї найдавнiшої книги пiдтверджує високий рiвень розвитку мистецтва книги в Давнiй Русi. Безумовно, Євангелiє не було першою книгою на Русi, але є першою книгою, що збереглася до нашого часу.


Найвiдомiшим україномовним перекладом Євангелiя є Пересопницьке Євангелiє (1556 - 1561 рр.). Переписувач Михайло Васильович, оповiдаючи про перекладача, повiдомляє, що Григорiй з великою любов'ю працював над перекладом i весь час молився, щоб Бог дав побачити йому кiнець справи [4]. Текст Євангелiя є перекладом "мови болгарської на мову руську", а точнiше - українською мовою. За словами переписувача, а можливо, i перекладача, переклад здiйснено "для лепшего вырозумления людоу христианского посполитого". Пересопницьке Євангелiє було виготовлене на замовлення княгинi Настi Гольшанської-Заславської. "Устроена" ж книга була повелiнням пересопницького архiмандрита Григорiя. Переписане Євангелiє на 480-ти аркушах пергаменту крупним уставом своєрiдного написання.  

Апостол є богослужбовою книгою православної церкви, що мiстить новозавiтнi "Дiяння й послання святих апостолiв" iз подiлом на глави й зачала, iз зазначеннями читань, якi приуроченi до певних днiв церковного року. На вiдмiну вiд Євангелiя, Апостол не є ритуальною книгою й може переноситися з церкви до церкви (наприклад, у монастирях), а Євангелiє залишається лежати на престолi кожної дiючої церкви.

 

Однiєю з найдавнiших i найбiльш цiнних рукописних книг є Крехiвський Апостол, автор якого не встановлений, але є всi пiдстави вважати його високоосвiченою для свого часу людиною, яка добре володiла не лише церковнослов'янською, але й iншими мовами. Книга складається з дiянь апостолiв, послань, Одкровення Іоанна Богослова та апокрифiчного "Послання Павла Святого до лаодiкiйцiв". Останнє є найцiкавiшим, оскiльки свiдчить про близькiсть до кальвiнiзму репрезентованої автором течiї Реформацiї третьої чвертi ХVi ст. у Захiднiй Українi. І. Огiєнко, аналiзуючи Крехiвський Апостол, вводить нас у складний свiт Реформацiйних рухiв ХV - ХVi ст., адже саме завдяки Реформацiї прискорювалося проникнення живої, народної мови в церковне життя [5]. Така велика увага до Крехiвського Апостола випливає з того, що ця писемна пам'ятка демонструє лексичне багатство тодiшньої мови. Дуже цiкавими є численнi примiтки, пояснення до цiєї рукописної книги. Вони за своїм обсягом значно перевищують сам євангельський (канонiчний) текст. Переклад Крехiвського Апостола мiстить цiнний матерiал для вивчення пiвнiчноукраїнських дiалектiв.

Для вiдправи "треб" - ритуалiв, що здiйснюються поза церквою, православною церквою застосовуються Требники. Требник є богослужбовою книгою, що використовується в особливих випадках i мiстить молитвослiв'я та опис священних дiй, якi застосовуються за потребою поза церквою та пов'язанi головним чином iз народженням i смертю людини, а також з її дiяльнiстю й побутом (молитви пiд час сiвби та збирання врожаю, благословення трапези, освячення житла тощо). Требник подiляється на двi частини, з яких одна викладає послiдовнiсть здiйснення таїнств, за винятком євхаристiї, а друга мiстить загальнi молитвослiв'я. За кiлькiстю викладених у ньому треб Требник буває великий i малий.


Однiєю з богослужбових книг для священика та диякона є Служебник, у якому мiстяться головнi церковнi служби, чинослiдування ранкової, вечiрньої служб i лiтургiї, пiснеспiви, церковний календар, чин певних таїнств тощо. До Служебникiв "також умiщуються деякi змiннi частини вечiрнi, утренi й лiтургiї, а саме вiдпусти, прокiмни апостолiв, аллiлуарiї та причаснi. Оскiльки вiдпусти повиннi вмiщувати поминання iмен святих, що вшановуються в певний день, то при Служебнику друкується церковний мiсяцеслiв" [6].


На вiдмiну вiд Служебника, Часослов, що також є церковно-богослужбовою книгою, призначається для читцiв i спiвакiв. Вiн включає в себе незмiннi молитвослiв'я щоденних церковних служб. Крiм того, Часослов, як i Служебник, мiстить чини й молитви, що приєднуються до служб щоденного кола. Є в Часословi також мiсяцеслiв iз тропарями, кондаками, прокiмнами, причасними, величаннями й зазначеннями євангельських i апостольських читань.

 

Так само, як i Требник, Служебник буває великий i малий. Псалтир є складовою вiтхозавiтної частини Бiблiї, що приписується iзраїльському царевi Давиду. Вiн складається зi 150 канонiчних псалмiв i одного ненумерованого псалма, який був вiдсутнiй у єврейському текстi Бiблiї та з'явився у грецькому перекладi. Псалтир був улюбленою книгою за часiв Середньовiччя. Як у Вiзантiї, так i у слов'янських народiв вiн сприймався нарiвнi з Євангелiєм.


У повсякденному вжитку до читання Псалтиря зверталися за будь-яких обставин: читали псалми над хворими й над померлими (цей звичай пiшов ще вiд часiв появи християнської церкви). Яскравi поетичнi образи Псалтиря зробили його улюбленою книгою для читання серед усiх верств середньовiчного суспiльства. Професiйнi письменники цiнували псалми за їх досконалу лiтературну форму та повчальний характер, широко запозичували матерiал iз Псалтиря для власних творiв. Багато вiршiв i псалмiв перетворилося на приказки та прислiв'я.

 

На Русi цитати з Псалтиря увiйшли до "Повiстi минулих лiт", творiв Феодосiя Печерського, митрополита Іларiона, Кирила Туровського та iн. Володимир Мономах у повчаннi своїм дiтям постiйно звертається до псалмiв. Прекрасним зразком рукописного Псалтиря епохи давньої Русi є так званий Київський Псалтир [7], написаний у Києвi протодияконом Спиридоном i датований 1397 р. За рiвнем художнього виконання ця книга вiдноситься до шедеврiв рукописного мистецтва, таких, як Остромирове Євангелiє.


Богослужбовими книгами є також Трiодi. Вони складаються з Трiодi пiсної та Трiодi цвiтної. Перша мiстить молитвослiв'я, що передують Великому посту, а також тi, що виконуються пiд час великого посту. За змiстом своїм вона подiбна до Октоїха, але вiдрiзняється тим, що до неї вмiщенi неповнi канони. Трiодь цвiтна мiстить пiснеспiви пасхи та наступних тижнiв, закiнчуючи п'ятидесятницею.


Значна кiлькiсть рукописних книг ХI - ХIII ст. i наступних столiть є Мiнеями - книгами цiлорiчного богослужбового циклу, повтор текстiв яких, порiвняно iз Псалтирем, Октоїхом i деякими iншими богослужбовими книгами, був найменшим. iснували так званi "Мiнеї загальнi", що мiстили молитвослiв'я до всiх святих одного сонму: апостола, святителя, мученика, велебного тощо, i "Мiнеї мiсячнi", якi складалися з 12 книг, кожна - на окремий мiсяць. Тому кожна церква повинна була мати якщо не повний 12-томний комплект Мiней (вiн був обов'язковим для монастирiв iз їх щоденним богослужiнням), то, принаймнi, так званi святковi Мiнеї, або Трефологiї. Мiнеї з гiмнами називають службовими Мiнеями. Їх слiд вiдрiзняти вiд "четьїх" Мiней, якi мiстять оповiдальну прозу, що призначалася для позабогослужбового читання - у монастирських трапезних пiд час обiднього ритуалу, в келiях, а iнодi й удома в мирян. Сама назва "мiнея" походить вiд грецького слова "мiсяць", оскiльки тексти в них розташованi за днями кожного мiсяця.


Слов'янськими християнськими рукописами для спiву ХI - ХIV ст. є Кондакарi, що написанi спецiальними нотними знаками ("кондакарним знаменням") i мiстять у собi зiбрання кондакiв. В Октоїху всi пiснеспiви за способом виконання подiляються на вiсiм голосiв (гласiв), або наспiвiв, з яких кожен уживається протягом однiєї седмицi. Вiсiм гласiв протягом восьми седмиць утворюють так званий "стовп"; усiх "стовпiв" протягом року виконується шiсть. Богослужбовою книгою також є iрмологiї, якi бувають текстовi й нотнi. iрмологiї мiстять тексти молитов, призначених для спiву пiд час богослужiння.

Для вiдправи православного богослужiння, крiм богослужбових - вiвтарних i клiросних книг, необхiднi були церковнi Устави або Типiкони. Такi церковно-богослужбовi книги визначали склад, порядок i чин церковних богослужiнь на кожний день року, визначали свята й пости на цiлий рiк, мiстили правила монастирського життя. На територiї Русi-України Студiйський устав був уведений Феодосiєм Печерським близько 1070 р. у Києво-Печерському монастирi, звiдки розповсюдився по iнших монастирях.


У християнствi, на вiдмiну вiд iудаїзму та iсламу, найважливiшi принципи права мiстяться не в конфесiйних, а у свiтських текстах, що сягають своїми коренями ще дохристиянських джерел. Християнськi народи з розвитком цивiлiзацiї сприйняли й найвище досягнення античної культури - римське право. Основнi принципи конфесiйного права у християнствi пов'язанi не з Писанням, а з переказом. Це правила отцiв церкви, рiшення вселенських i помiсних соборiв, папськi декрети.

 

У Вiзантiї першу кодифiкацiю церковних правил здiйснив у Vi ст. Константинопольський патрiарх Іоанн Схоластик. Ця збiрка правил та iмператорських указiв, що стосувалися церкви, носила назву "Номоканон". "Номоканон" у редакцiї патрiарха Фотiя (ІХ ст.) був перекладений святим Мефодiєм старослов'янською мовою. На основi цього перекладу на Русi була створена у ХII ст. "Кормча книга" - збiрка правил церкви й державних постанов, що її стосувалися й були вмiщенi у "Руськiй правдi", княжих статутах, "Мерилi праведнiм".


У процесi засвоєння бiблейських книг значну роль вiдiгравали твори отцiв Церкви, чим можна пояснити наявнiсть деяких творiв у списках уже в ХI - на початку ХII ст. З часiв зародження писемної культури в Русi-Українi широко розповсюдженi були твори отцiв церкви (патристична лiтература), переважно iоанна Златоуста, Єфрема Сiрина, Василя Великого, Григорiя Богослова, Іоанна Листвичника, Іоанна Дамаскiна, Афанасiя Олександрiйського, Геннадiя Константинопольського.


Так званi "четьї" книги, що збереглися до нашого часу, вiдносяться до перекладної патристики й агiографiї. За своїм функцiональним призначенням бiльшiсть стародавнiх книг є тлумаченням Священного Писання. Такими є, насамперед, Ізборники Святослава, тлумачнi варiанти Псалтиря (книги за своїм призначенням "двоєдинi" - богослужбовi та для читання) та бiблiйної книги Апокалiпсису, яка не використовується при богослужiннi. Існують також списки тлумачень головних богослужбових бiблiйних книг - Євангелiя й Апостола. Все це свiдчить про поступове засвоєння нашими предками бiблiйних книг, перехiд деяких iз них (книг) до категорiї "четьїх" iз категорiї богослужбових.


На руських землях широко розповсюджена була апокрифiчна лiтература, що надходила з Вiзантiї, Болгарiї та Сербiї. Це було пов'язане з двовiрством, що зберiгалося на руських землях тривалий час. Церковно-релiгiйнi перекази приносили з чужих країв також прочани. Нашi предки нерiдко ототожнювали Святе Письмо з рiзними апокрифiчними творами, iсторичними переказами та повчальними тлумаченнями. Апокрифiчнi твори були своєрiдним мостом вiд язичництва до християнства. Деякi з ранньохристиянських, позаканонiчних книг збереглися в бiблеїстицi пiд назвою "апокриф", а у слов'янськiй православнiй традицiї в цьому значеннi використовується також термiн "вiдреченнi книги".

 

Апокрифи - це твори, не включенi до числа канонiчних, загальновизнаних, вилученi з рiзних причин з церковного ужитку. Вони мiстять легенди про персонажiв бiблiйної iсторiї, що сюжетно вiдрiзняються вiд змiсту канонiчних книг.

 

Найбiльш цiкавий пласт неканонiчних уявлень мiститься в апокрифах, пов'язаних з iдеями гностицизму. З особливим iнтересом гностики ставилися до таємницi пiзнання: богопiзнання, самопiзнання, а також принципiв мiстичного та символiстичного розумiння Бiблiї. Апокрифи не тiльки не були офiцiйно визнанi, але, бiльше того, їх заборонялося читати.


Тiсно пов'язана з патристикою житiйна, або агiографiчна лiтература. Якщо перша трактувала книги богослужбовi й викладала основи християнського вiровчення, то друга на наочних прикладах показувала результати його засвоєння. Виникнення на Русi житiйної лiтератури пов'язане з полiтичними завданнями, якi ставила перед собою молода Київська держава. У змаганнях iз Вiзантiєю за церковну й полiтичну самостiйнiсть Київська Русь була зацiкавлена у створеннi свого церковного мартирологу, своїх святих. Характерно, однак, що передусім були написанi житiя, присвяченi свiтським представникам, а саме: князiвськi житiя братiв Бориса та Глiба.


З ХI i ХII ст. збереглися агiографiчнi збiрники - патерики. Саме слово "патерик" у перекладi з грецької означає "книга батькiв чи про батькiв" i вказує на головний предмет зображення творiв - аскетичний досвiд авторитетних ченцiв, шанобливе ставлення до яких виражається в загальноприйнятному звертаннi "отче". З патерикiв особливою популярнiстю на Русi користувалися два: "Синайський патерик" та "Єгипетський патерик". Надзвичайно важливою пам'яткою писемної культури Русi-України є "Києво-Печерський патерик" [8], у якому бiблiйне розумiння сакрального переосмислюється на нацiональнiй основi, iдеали християнства подаються в розвитку, у пристосуваннi саме до реальних обставин тогочасного iсторичного процесу.


Досить рано в києво-руськiй писемнiй культурi набула поширення паломницька лiтература. Адже пiсля рецепції християнства почалися мандрiвки руських людей до "святої землi" - до Палестини, на Афон, до Константинополя як до центрiв, що являли собою осереддя святинь. Крiм цього, в Русi-Українi була також розповсюджена перекладна лiтература, що надходила зi Сходу й Вiзантiї через Болгарiю.


У християнствi як релiгiї Писання вся писемна культура виходить iз лона церковної книжностi й тому наслiдує деякi риси, властивi конфесiйнiй комунiкацiї. Тому i свiтська лiтература осмислює тi iдеї, образи, колiзiї, що поданi у Святому Письмi. Вона усвiдомлює їх як вiчнi питання буття, якi вимагають постiйного вирiшення, i шукає на них свої вiдповiдi. Пов'язана з християнською релiгiєю свiтська лiтература, як i лiтература релiгiйного змiсту, ставиться дуже вiдповiдально до мови та книги, що виявляється в умiннi бачити неповторнiсть слова, цiнувати вiдтiнки його значень, у пошанi до авторитетiв i попередникiв, у культурi цитування й коментування.

ЛIТЕРАТУРА


1. Толстой Н.И. История и структура славянских литературных языков. - М.: Рус. язык, 1988. - 380 с.
2. Ипатиевская летопись // Полн. собр. рус. летописей. - СПб., 1843. - Т. 2. - С. 926.
3. Остромирово Евангелие 1056 - 1057. - М.: Изд. отд. Моск. патриархии, 1988. - 294 с.
4. Єфремов С. iсторiя українського письменства. - К.: Femina, 1995. - 685 с.
5. Огiєнко i.i. Нариси з iсторiї української мови. - Варшава, 1927. - 160 с.
6. Христианство: Энциклопедический словарь. - М.: Рос. энциклопедия, 1995. - Т. 1. - С. 597.
7. Ганстрем Е.Э. Киевская Псалтырь // Описание русских и славянских пергаментных рукописей Гос. публ. библ. им. М.Е. Салтыкова-Щедрина. - Л., 1953. - С. 36-37.
8. Києво-Печерський Патерик: Репринтне видання. - К.: Час, 1991. - 280 с.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.