УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 76 відвідувачів

Теги
Церква і влада Церква і медицина церква та політика милосердя вибори діаспора Вселенський Патріархат автокефалія забобони іконопис церква і суспільство секти Священний Синод УПЦ Приїзд Патріарха Кирила в Україну розкол в Україні педагогіка Патріарх Алексій II Митрополит Володимир (Сабодан) комуністи та Церква Голодомор УПЦ КП 1020-річчя Хрещення Русі Президент Віктор Ющенко Церква і політика молодь Ющенко церковна журналістика конфлікти Доброчинність Археологія та реставрація Предстоятелі Помісних Церков Католицька Церква Києво-Печерська Лавра українська християнська культура УГКЦ монастирі та храми України Мазепа постать у Церкві краєзнавство шляхи єднання






Рейтинг@Mail.ru






«Волинська газета»: Будятичівська жива вода



«Волинська газета», Світлана Головачук, 2010

 Передмістя Нововолинська – Будятичі – язик не повертається назвати забутим Богом населеним пунктом. Навпаки – життя тут кипить. Вранці місцеві мешканці поспішають на роботу до міста, а ввечері повертаються до сільського спокою та затишку. Межу, що розділяє приватний сектор волинської Мекки шахтарів та вулиці іваничівської глибинки, можуть показати лише старожили. Тут спостерігається справжній парадокс: один сусід – нововолинець, а інший – будятичівець...

За кордоном така місцина точно належала б до елітних, та й у нас вона славиться. У районі це село доволі відоме. З кінця 90-х жителі щовесни потерпають від ґрунтових вод, котрі вийшли з-під контролю через закриття 2-ї та 3-ї шахт. Чиновники подбали про припинення діяльності копалень, що відпрацювали свій вік, але забули про таку річ, як природний баланс. Відтоді місцеві час від часу ловлять у своїх погребах... картоплю, моркву і буряки. Та парадокси на тому не завершуються. У цьому селі вода і створює проблеми, і зцілює водночас!

Гордість будятичівців – джерело, котре селяни називають святим. Мовляв, багато люду, навіть заїжджого, тягнеться сюди, аби попити водиці й забути про хвороби. До місцини, де з-під землі пробивається цілюща вода, „Волинська газета” навідувалася кілька років тому. Тоді віруючий люд загорівся ідеєю окультурити територію та зробити її місцем для паломництва. Чи вдалося будятичівцям реалізувати свої плани? Аби дізнатися про це, знову вирушаємо до села...

Як і раніше, чи не кожен житель цього населеного пункту радо розповідає по кілька легенд про визначне місце і обов’язково пропонує гостям порожню пластикову пляшку, аби було в що набрати цілющої рідини.

– Їдьте в самий кінець вулиці, – радить поважна жіночка, котру навмисне зачепила, аби зав’язати розмову. – Та не забудьте вмитися. І ноги сполосніть!

– А навіщо? – запитую.

– Аби не боліли. А ще молодим подружнім парам наше джерело помагає стати батьками, – останню фразу жіночка шепоче мені прямо на вухо.

Що ж, у Будятичах – свої секрети...

Минаємо останню хату. Поле – по обидва боки ґрунтового шляху... В самому куточку, обабіч дороги, притулилася до окраїни села маленька капличка. Коло неї – криниця. Гладь так низько, що, здається, можна рукою дістати. Дивно, що в літню спеку, коли повітря аж бринить від витівок сонця, вода залишається такою холодною, аж м’язи зводить. Однак, як і раніше, температурні показники не лякають ні місцевих, ні гостей. Не цурається вмитися „живою” водою і уродженець Будятичів, Старолішнянський сільський голова Анатолій Мокієць. Правда, цілющі властивості джерела чоловік радше пов’язує з релігійними віруваннями, аніж із наявністю певного комплексу мікроелементів.

– Нашу воду брали на аналіз, – розповідає Анатолій Трохимович. – Висновок спеціалістів – за хімічним складом вона близька до дистильованої. Але я переконаний, що правда в іншому: намолене місце випромінює позитивну енергетику, а звідти й лікувальний ефект.

Територія, де б’є унікальне джерело, не звичайна. Якщо вірити сільським переказам, то саме тут кілька століть тому явилася старовинна ікона Божої Матері, яку згодом назвали Будятичівською. – Слава про це місце йде з давніх-давен, – зауважує директор Старолішнянської школи І-ІІ ступенів Ольга Дика. – Старожил Сергій Харук років десять тому розповів, що за сучасними Будятичами колись була гора, де звели панський маєток. Із того пагорбу до поміщицької криниці тягнулися потічки. Це й бентежило власника обійстя. Тож він звелів закрити джерельце каменем. Однак невдовзі осліпла молода панночка. Чого тільки не робили, аби повернути дівчині зір!.. Коли згасла остання надія на зцілення, батькові наснився сон: відкинути камінь і вмити сліпу тією водою.

Розповідь Ольги Іллівни має щасливий кінець: панська дочка знову почала бачити, а місце, де з-під землі пробивалася вода, поміщик звелів обгородити. На підтвердження своїх слів, педагог демонструє папку із учнівськими дослідженнями. Там зібрано чимало цікавих фактів, що стосуються історії джерела.

Однак реальність не така оптимістична. Потічок ще кілька разів засипали. Найцікавіше, що тоді живильної вологи земля давала вкрай мало. Її не вистачало, аби напоїти всіх бажаючих. А про купання ніхто й не мріяв.

Особливо ретельно боролися із сільським дивом у радянські часи. Чим же завинила майже дистильована вода перед совєтами? На таке запитання відповідь є у прихожан Свято-Миколаївського храму, що в Будятичах. Щороку на свято Десятої П’ятниці місцевий священик розповідає свою історію. Мовляв, у джерелі люди неодноразово бачили ікону Божої Матері, а дістали святиню з води місцеві дівчатка в 1637 році. Відтоді образ зберігається у православному храмі. Селяни бережуть його як зіницю ока, бо вже були спроби викрадення ікони. Нині лик демонструють лише на Десяту П’ятницю. – У 2007-му всім селом ми святкували 370-ту річницю з дня явлення чудотворного образу, – підкреслює сільський голова. – До такої поважної дати силами громади облагородили місце, де б’є джерело. Виклали бруківку, звели капличку, почистили русло. Дорогу висипали коштом сільради. Людей тоді зібралося... Приїхали і поважні гості: влада та духовенство.

Здавалося б, усе потроху владналося. Навіть вода почала прибувати. До святого місця приходить омитися все більше люду. Однак випробування не завершилися...

Закинута система меліорації, котра фактично не працює сьогодні, вносить свої корективи. Людські паї, що неподалік каплиці, поступово перетворюються в болото. І хоч план осушення в сільській раді є, але на його реалізацію потрібні неабиякі кошти. Самоврядування взялося писати різноманітні проекти, навіть вдалося виграти кілька грантів. Але – то крапля в морі. Аби святиню повністю не поглинула трясовина, люди прокопали довжелезний рів.

– Не раз і мені доводилося чути від односельців, що знищую джерело, – пригадує Анатолій Мокієць. – Як їм поясниш, що, проводячи меліоративні роботи поблизу, ми навпаки його рятуємо. От тільки власними силами того зробити майже не можливо, бо природа бере своє... І проти неї з голими руками не попреш. А чого чекати від наступної весни? Оце мене бентежить!

Рів, викопаний людьми, час від часу слід чистити. Якщо ж ні, то за кілька місяців від нього не лишиться й сліду – заросте очеретом. А хто ж має виконувати таку місію? От у цьому, на думку голови, і полягає проблема. Комунального підприємства на селі немає. Доводиться організовувати будятичівців до громадських робіт. Народ, звісно, не в захваті.

А як же ідея з паломництвом? Вона й нині живе в селі. Правда, трохи модифікувалася чи, швидше, набула сучасних рис. Тепер люд мріє спорудити на Божому місці басейн-купальню, як біля джерела Святої Анни, що в Почаєві.

То що ж буде далі з визначною будятичівською місциною? Усім відомо: пророцтво – справа невдячна, тому за це й не братимусь. Одне скажу напевне – від громади і місцевої влади залежить багато. Їм і карти в руки, бо благословення вищих сил уже є.

Р.S. А діток у Будятичах дійсно чимало. У садочку черга – наче в місті.

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.