УКР РУС  


 Головна > Публікації > Моніторинг ЗМІ  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 51 відвідувачів

Теги
комуністи та Церква Вселенський Патріархат краєзнавство шляхи єднання монастирі та храми України забобони секти іконопис діаспора Президент Віктор Ющенко Доброчинність Києво-Печерська Лавра вибори Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика УПЦ КП церква і суспільство Церква і влада Патріарх Алексій II Ющенко Священний Синод УПЦ розкол в Україні автокефалія молодь УГКЦ Археологія та реставрація Церква і медицина Католицька Церква Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) педагогіка церква та політика милосердя Приїзд Патріарха Кирила в Україну конфлікти Мазепа 1020-річчя Хрещення Русі постать у Церкві Голодомор українська християнська культура






Рейтинг@Mail.ru






РІСУ: Сугдея – земля святинь



РІСУ, Олександра Чаус, 24.02.10

Суворі стіни Генуезької фортеці в Судаку, що століттями захищали жителів міста від нападу ворогів, зараз приваблюють мандрівників з усього світу. Але тільки досвідчені паломники знають про численні святині, які знаходяться на південно-східному побережжі Криму, в околицях Судака.

Перші християнські сліди

Судацька долина зі всіх сторін захищена горами: на заході — Перчем-Кая, зі сходу — Алчак-Кая і мис Меган, Святий Георгій (Ай-Георгій) на півночі, а з півдня — гора Сокіл (Куш-Кая). Таке розташування сприяло тому, що вже у I тисячолітті до н. е. плато на скелястій конусоподібній горі заселили таври.

Древні літописи стверджують, що під час подорожі у землі Скіфії тут проповідував Апостол Андрій Первозванний. На його честь збудовано багато храмів, зокрема, храм Андрія Первозванного Х ст. в Алушті, про реставрацію якого розповідав РІСУ. Густі ліси ховають від людського ока руїни грецького храму Ай-Андрій, що був споруджений на місці довготривалої зупинки апостола біля водоспаду Джур-Джур. Згідно з давніми описами, тут святий Андрій усамітнився для молитви під час подорожі з Босфору до Херсонеса.

У II-III ст. на ці землі прийшли алани — іраномовні сарматські племена. Вони заснували у 212 році місто, яке назвали Сугдея, що в перекладі означає «свята, непорочна, чиста». Впродовж віків у різних народів назва міста змінювалася: греки називали його Сугдія, Согдейя, русичі – Сурож, західні народи – Солдайя, Содойя, Сугдабон, східні – Сурдак, Сугдак, Судак.

З часом Сугдея стала портовим містом, яким проходив Великий Шовковий шлях. Через століття місто перейшло під владу візантійського імператора. З поширенням християнства тут почали будувати храми і засновувати монастирі. Земля древньої Сугдеї береже пам’ять про християнські святині в назвах рік гір і долин, руїнах давніх печерних храмів, які збереглися до наших днів. Долини в околицях Судака носять назви святого Йоана (Ай-Ванська ) і святого Сави (Ай-Савська). Є скеля святого Василія (Ай-Василь), а біля скелі святого Сергія (Ай-Серез) дослідник стародавніх кримських християнських пам’яток Д. Струков знайшов печеру та руїни храму. Біля мису святого Фоки (Ай-Фока) археологи виявили сліди поселення IX ст. і руїни кількох давніх храмів, один із яких був присвячений покровителю садоводів і мореплавців Святому Фоці.

Збереглися руїни середньовічних монастирів на вершині Святої гори масиву Карадаг і на Церковній скелі в Отузькій долині. Коло села Зеленогір’я протікає гірська річка Пананьян-Узень, що в перекладі означає Свята ріка. Ця назва не випадкова, адже ріка бере початок біля руїн грецького монастиря в ущелині Панагія (Пресвята Богородиця). Гори довкола Судака теж давали прихисток монахам: на схилі гори Перчем («грива») є залишки давнього монастиря, в якому були храм, келія і внутрішній господарський дворик. Біля храму виявили кілька могил. Вважають, що монастир проіснував приблизно сім століть, а залишили його монахи після турецького нашестя. У 1992 р. біля підніжжя гори виявили ще один монастирський комплекс, який був розорений монголо-татарами у ХІІІ ст.

Багато монастирів дослідники відносять до періоду іконоборства. В той час переслідувані іконоборцями християни були змушені тікати на окраїни Візантійської імперії. В околицях сучасного Судака тоді було засновано десятки монастирів, але до нашого часу збереглися тільки руїни і залишки древніх святинь. Археологам і дослідникам залишається тільки здогадуватися про їх колишню велич. Наприклад, печерний храм біля підніжжя гори Сокіл, можливо, колись був частиною монастиря.

Генуезька фортеця і її святині

Історія християнських святинь, безумовно, пов’язана з історією міста. На початку ХIII ст. важливий торговий центр Сугдею захопили венеційці, вони володіли містом близько півтора століття. Для міста це були роки процвітання і слави, нашестя ворогів і розорення. У 1222 році Сугдею завоювали турки-сельджуки, а через рік дощенту розграбували монголи. Хоч кожного разу місто відроджувалося, воно вже не могло повернути собі колишню велич.

У 1365 році Сугдею майже без бою захопив генуезький гарнізон. Генуя, суперниця Венеції, наступного року підписала договір із кримським ханом та одержала права на все південне узбережжя Криму. Головним містом і портом Генуї в Криму стала Каффа (Феодосія). Солдайя (так тепер називали Сугдею) була центром околиць і резиденцією консула Генуї, котрий підпорядковувався консулу в Каффі. На той час у місті генуезців було відносно мало, близько 2 тисяч. Але фортеця, збудована ними замість старих укріплень на колишньому кораловому рифі, дотепер вражає своїми розмірами.

Цитадель була практично неприступною, мала запаси води і місце для добування каменю – основного будівельного матеріалу. Потрапити можна було тільки через міст, який на ніч піднімали, а вийти захисники фортеці в разі необхідності могли через потаємний хід. Місто постійно знаходилося під посиленою охороною. Консул був одночасно і начальником гарнізону, і комендантом фортеці, і керуючим фінансами. Це була важка робота, і навряд чи знайшлися б охочі зайняти цю посаду добровільно. До того ж, термін консульської служби — тільки один рік, щоб уберегти консула від «спокус», або як тепер кажуть, від «корупційних схем». Але тогочасна влада мудро вирішила це питання: відкрила дорогу до найвищих державних посад тим представникам, які несли службу в далеких кримських провінціях. Для багатих генуезьких сімей вважалося почесним обов’язком відправляти своїх найкращих синів на цю важку і небезпечну службу. Є чому повчитися сучасним урядовцям.

Обов’язком кожного консула було збудувати вежу чи відрізок стіни у фортеці. Тому кожна вежа носить ім’я консула, прикрашена його гербом і написами. Часто у вежах облаштовували невеликі церкви – капели. У найвідомішій вежі – Вартовій (Кез-Куле), або іноді її ще називають Дівочою (за подібністю слів «гез» — око, «кез» — діва) було приміщення без вікон. Там виявили залишки фрески, на якій зображено Пречисту Діву з серцем, пронизаним сімома мечами.

На першому поверсі Георгіївської вежі знаходиться ніша з округлим верхом, на плиті над нею зображено вершника. За багато років барельєф уже стерся, але традиційно вважається, що це — зображення Георгія Переможця. Дослідник А. Полканов висловив припущення, що в середньовіччі саме ця вежа, а не Вартова, як прийнято вважати, називалася «Замок Святого Іллі». Свою думку вчений доводив на основі побаченої ним у 1896 році фрески, яка зображала фігуру святого з піднятими руками, що летить на хмарі до неба. Зараз, на жаль, зображення майже повністю стерте, і важко визначити, що було зображено на ньому.

Так само не збереглася фреска із зображенням Христа з апостолами на Тайній вечері у Храмі Дванадцяти апостолів, який знаходиться за стінами фортеці біля Портової вежі. Цей храм – прямокутна у плані базиліка, що була споруджена на фундаменті більшого за розміром греко-візантійського храму. Потім і вона була зруйнована, а згодом відродилася як вірменська церква. Храм колись був увінчаний куполом, який не зберігся до наших днів, як і фрески на стінах усередині храму. Вважають, що біля храму знаходилося кладовище, і надгробні плити з хрестами були вмуровані у стіну вежі Астагвера.

Навпроти головних воріт Генуезької фортеці – залишки руїн іще одної базиліки. Вона мала дві апсиди, які підтримувалися трьома кронштейнами, або консолями. Тому храм ще називають Храмом на консолях. Він був споруджений або відновлений на давнішому фундаменті у XIV ст. і до нашого часу не зберігся.

Найкраще збереглася споруда Храму з аркадою, історія котрого викликає найбільше суперечок у дослідників. Що будували середньовічні будівничі: мечеть чи християнський храм? Одні вчені вважають, що це був християнський храм, який татари згодом перетворили на мечеть. За іншою версією це була мечеть, збудована турками-сельджуками, яку генуезці перебудували на католицький храм. Основною була визнана перша гіпотеза, яку підтверджували дослідження, проведені у 1926 та 1969-1972 роках. Під час розкопок виявили, що фундаменти основної споруди, мінарету і галереї становлять єдине ціле.

За час існування будівля зі сферичним куполом та арками служила мечеттю, православним і католицьким храмом, німецькою кірхою, вірменською церквою. Її прикрашали у різні часи східні орнаменти, італійська символіка та геральдика, фрески, що вже ледве проглядаються. Колись ці декоративні елементи слугували окрасою, а тепер – головоломкою для дослідників. Наприклад, фрагмент розпису на західній стіні деякі дослідники вважають зображенням святого з німбом над головою, а їх опоненти бачать на фресці жіночу фігуру в мафорії. Храм з аркадою (інша назва — храм Св. Апостола і євангеліста Матвія) зберігає ще не одну таємницю. Зараз у ньому знаходиться музей, у якому представлені матеріали з історії міста і фортеці.

Серед численних кіосків із сувенірами не пропустіть ятку з християнськими атрибутами. Тут можна придбати незвичайні ікони на камені, які виготовляє монах із Бахчисарайського монастиря. Надзвичайно тонка робота ікон Божої матері, Христа Спасителя, святих угодників не залишить вас байдужими. Жінка за прилавком розкаже про значення ікон, порадить, що вибрати. Також обов’язково нагадає, що ваші гроші підуть на пожерту для монастиря, і запише імена при бажанні подати на молитву. Погодьтеся, досить незвичний сервіс для туристів.

Але повернемося знову до історії. Коли у 1475 році Крим було захоплено турками, найдовше з генуезьких фортець оборонялась Солдайя. Частина міського населення через таємний хід спустилася до моря, а тисяча бійців та останній консул Христофоро ді Негро зачинилися у храмі. Турки підпалили храм і відважні оборонці загинули.

У 1771 році Судак захопили російські війська. На кінець ХІХ ст. місто займає у Криму чільне місце з виноградарства і виноробства, набирає популярності курорт, будуються православні храми.

Як бачимо, більшість кримських святинь не збереглися до наших часів. Відбудовуючи Генуезьку фортецю, радянська влада не особливо старалася відновлювати давні храми, чи хоча би зберегти їх як витвори мистецтва. Проте, деякі з монастирів і храмів переживають своєрідне відродження, відкривають нову сторінку історії. Паломники відвідують Топловський жіночий монастир Святої Параскеви і купіль Георгія Переможця, Свято-Стефано-Сурозький монастир недалеко від Судака в урочищі Кизил-Таш (Червоний камінь), монастир Сурб-Хач і джерело Святого Пантелеймона біля Старого Криму, середньовічний храм Святого Іллі в Сонячній Долині.

Землі древньої Сугдеї щедро обдаровують паломників і туристів сонцем, легендами, історією і таємницями прадавніх святинь.

 

 

   











УВАГА! Публікації розділу "Моніторинг ЗМІ" не обов'язково збігаються з точкою зору редакції сайту "Православіє в Україні", а є відбиттям суспільних подій і думок з метою поліпшення взаєморозуміння та зв'язків між Церквою й суспільством. Статті подаються в редакції першоджерела.