УКР РУС  


 Головна > Публікації > Богослов'я  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 56 відвідувачів

Теги
забобони вибори Ющенко іконопис монастирі та храми України Церква і політика Церква і влада Голодомор конфлікти Вселенський Патріархат Церква і медицина краєзнавство Патріарх Алексій II комуністи та Церква церква та політика Католицька Церква діаспора Археологія та реставрація українська християнська культура шляхи єднання молодь Предстоятелі Помісних Церков 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра постать у Церкві автокефалія УГКЦ педагогіка Приїзд Патріарха Кирила в Україну милосердя церковна журналістика УПЦ КП Священний Синод УПЦ Доброчинність Митрополит Володимир (Сабодан) церква і суспільство Президент Віктор Ющенко Мазепа секти розкол в Україні






Рейтинг@Mail.ru






Апостоли Петро і Павел: іконографічна єдність

  12 July 2009


Катерина Усачова

Постаті апостолів Петра і Павла в сучасній православній свідомості сплелися у стійкий диптих, де образи на іконах та у світському живописі відрізняються один від одного конкретними рисами зовнішності та окремими усталеними атрибутами. Проте ця традиція постала не одразу і мала численні культурно-історичні варіації.

Під іконографією традиційно розуміють сукупність зображень певної особи або конкретного сюжету. Тоді як у мистецтвознавстві поняття "іконографія" має точніше визначення - це змалювання та систематизація типологічних ознак і схем, що їх, зазвичай, використовують при відтворенні певних постатей чи сюжетних сцен. Насамперед це стосується релігійних образів. Так, будь-який образ святого на іконі мусить бути одразу пізнаваний і правильно витлумачений, тому, крім характерних рис зовнішності, зображення має містити атрибути, які дозволяли б визначити, до якого розряду, або чину, святих (праотців, пророків, апостолів, мучеників і т. д.) він належить.

Перехрестя життєвих шляхів

Життєві шляхи святих апостолів Петра і Павла за багатьма ознаками можна назвати протилежними.

Петро був сином рибалки Іони. І, коли виріс, також­ став рибалкою, як і його брат Андрій. Петро - один із перших і улюблених учнів Іісуса Христа, його вірний супутник, очевидець Преображення та багатьох чудес. Петро знав, що таке слабкість, яка змушує зректися свого Вчителя, проте знав також, що таке і щире каяття. Петра часто називають "апостолом для іудеїв", більше того, зважаючи на Послання апостола Павла до галатів, Петро довгий час був переконаний, що Блага Вість призначена передусім і ледь не винятково для іудеїв. Через це Петро і Павел навіть мали незгоду між собою, коли обидва перебували в Антіохії. Більшість своїх апостольських подорожей Петро здійснював із Єрусалима територіями сучасного Близького Сходу та Східного Середземномор'я, проте загинув у Римі на хресті. Причому, згідно з переказами, попросив повісити його вниз головою, оскільки вважав себе недостойним прийняти смерть подібно до Господа.

Павел, хоча також був іудеєм, мав від народження римське громадянство, що могло бути лише за умови досить високого соціального статусу родини. Павел виріс в одному з осередків елліністичної культури, але вихований був у традиціях фарисейського благочестя, вивчав "Тору" та її тлумачення, готувався стати рабином. Павел ніколи не бачив Іісуса Христа за життя і був одним із найзапекліших гонителів перших християн. Чудесне навернення Павла сталося вже після загибелі первомученика Стефана. На відміну від Петра, Павел звертав свою проповідь насамперед до язичників і, всупереч Петрові, вважав непотрібним для новонавернених християн приймати релігійні звичаї та обряди іудаїзму. Апостольські подорожі Павла охоплювали майже все Середземномор'я, а його проповіді зворушували серця не тільки простих людей, але й книжників, і знаті. Подібно до Петра, Павел прийняв мученицьку кончину в Римі за часів правління Нерона, проте як римського громадянина Павла не розіп'яли, а відрубали йому голову мечем.

Попри різні характери, виховання, соціальні та культурні умови життя, зовнішні обставини навернення, служіння та смерті апостолів Петра і Павла, їхні долі, проте, демонструють своєрідну внутрішню симетрію. Обидва, прийнявши вчення Іісуса Христа, змінили свої імена: рибалка Симон став Кифою, або грецькою - Петром; книжник Савл став Павлом. Обидва прийшли до Христа у зрілому віці. Обидва були харизматичними лідерами й палкими проповідниками. Апостольські подорожі Петра і Павла супроводжувалися численними труднощами, арештами та чудесними звільненнями, зціленнями хворих, заснуванням християнських общин. Згадана суперечка в Антіохії призвела до усвідомлення Петром хибності своєї позиції, тож обидва апостоли належали до тих перших місіонерів, які хрестили язичників і наставляли їх у вірі.

Під кінець життя долі апостолів переплелися особливо тісно. Їх вважають засновниками Церков у Антіохії та Римі. Хоч апостола Петра шанують як першого єпископа Антіохії і першого єпископа Рима, передання свідчить про виняткову важливість обох апостолів у розвитку цих Церков. Петро і Павел були страчені в Римі якщо і не в один день, то в один досить короткий період - у 60-х роках І століття н. е. Вшанування апостолів почалось одразу після їхньої кончини і, що характерно, воно відразу мало тенденцію до їхнього поєднання. А вже з IV ст. пам'ять первоверховних апостолів Петра і Павла офіційно святкують в один день - 29 червня (12 липня за н. ст.).

Шлях до іконографічного канону

У Новому Завіті нічого не говориться про зовнішність апостолів, але відтворюються риси характеру - прямолінійний запальний Петро, серйозний розважливий Павел.

Перші століття існування Церкви відзначалися заборонами та переслідуваннями її, тож відтворювати святі лики було небезпечно - потрібно було вдаватися до символів. Серед відносно нечисленних зображень у катакомбах III-IV століть н. е. (катакомби Домітілли, Прискілли, Петра і Марцеліна та ін.) досить часто зустрічається образ юних і безбородих апостолів на чолі з юним Іісусом Христом. Проте трапляються також зображення апостолів з характерними рисами зовнішності, а щодо Петра і Павла, вочевидь, можна говорити про портретну схожість їхніх зображень, оскільки первоверховні апостоли на різних малюнках відтворені загалом однотипно: Петро з широким обличчям, коротким кучерявим сивим волоссям та круглою короткою бородою; Павел з видовженим обличчям, голова спереду без волосся, а борода довга, пряма й темного кольору.

Найдавнішим серед відомих зображень цього типу є бронзовий медальйон з катакомб Домітілли, який датують першою половиною ІІІ ст. Проте ненабагато молодші від нього й інші подібні (мальовані та вирізані на камені) зображення. Більше того, портретні характеристики, що цілком відповідають згаданим, можна знайти в апокрифах. Наприклад, у "Діяннях Павла та Фекли" апостола Павла змальовано як чоловіка "низького зросту, лисого, з ногами кривими, зі статурою гідною, з бровами, що зрослися, з носом, що трохи виступає, повного милості". Тому цілком можна погодитися з Євсевієм, який говорить про зображення Петра і Павла як про портрети, вважаючи, що перші християни зберегли образи святих. Можливо, він мав на увазі передання, за яким євангеліст Лука написав не тільки першу ікону Богородиці, але й першу ікону апостолів Петра і Павла.

Також з перших століть існування християнства походить традиція змальовувати апостолів у античному вбранні (хітоні та гіматії), босоніж або у сандаліях. Характерними є також кольори одягу апостолів: синій хітон та гіматій кольору охри в Петра, гіматій вишневого кольору в Павла. На катакомбних зображеннях апостоли часто зображені зі спільними для всіх апостолів атрибутами: сувоєм - образом християнського вчення; хрестом - знаряддям перемоги над смертю; вінком - символом перемоги. Інколи апостолів зображали з предметами, що характеризують певні епізоди їхнього життя, наприклад, апостола Петра - з рибою або ключами (як нагадування слів Спасителя "...і дам тобі ключі Царства Небесного..." (Мф. 16: 19)). Проте починаючи з IV ст. образ кожного апостола поступово набуває сталої схеми відтворення та характерних атрибутів. Для Петра - це ключі, для Павла - книга або сувій, що символізує 14 послань апостола, які ввійшли до Нового Завіту.

Серед усіх апостолів іконописне зображення Петра і Павла, безперечно, зустрічається найбільше. Крім традиційних зображень Господа Іісуса з учнями, популярною темою була також композиція "Дарування Закону", де по обидва боки від Христа малювали Петра і Павла, які вдвох символізували повноту Церкви (оскільки Петро проповідував іудеям, а Павел - язичникам). Власне вже з IV ст. подвійне зображення апостолів Петра і Павла як символу соборності Церкви набуває загального поширення.

У ранньому Середньовіччі канон зображення Петра і Павла формується остаточно, проте далі він набуває нових рис у різних конфесіях.

Первоверховні апостоли у православній іконографії

Починаючи з Візантії, а потім і на Русі образи Петра і Павла є обов'язковою складовою фресок та ікон будь-якого православного храму. У фресках і мозаїках храмів здебільшого відтворюють новозавітні сюжети з життя апостолів. Що ж стосується Святого Передання, то до нього звертаються лише тоді, коли йдеться про обставини мученицької кончини святих. Одним з таких мотивів є зустріч Петра і Павла в Римі незадовго до страти. Петро і Павел зображені з характерними рисами зовнішності, але без звичних атрибутів, натомість, вони міцно обіймають один одного і дивляться в очі. Такі зображення збереглися з XII ст. як на мозаїках (наприклад, робота візантійських майстрів у Палатинській капелі на Сицилії), так і фресках (у Ватопедському монастирі на Афоні). Очевидна зворушливість цієї сцени призвела до того, що такий образ, нерідко скорочений до погруддя, став самостійною іконою, мало відомою в давні часи на Русі, проте досить поширеною у Візантії.

Значно відомішим у Київській Русі стає образ Петра і Павла, які стоять поруч на повний зріст, трішки обернені один до одного. Такими є мозаїки XI ст. у соборі святої Софії у Києві (щоправда, до наших днів збереглося лише оригінальне мозаїчне зображення апостола Павла до пояса). Такою є і найдавніша з відомих нині православних руських ікон Петра і Павла з собору святої Софії у Новгороді. Мистецтвознавці датують її кінцем XI ст., проте, згідно з переказами, цю ікону привіз Володимир Хреститель з Корсуні до Києва і лише потім її передали до Новгородського собору. Апостоли зображені відповідно до канонічних схем зовнішності та із традиційними атрибутами, вони дивляться на образ Нерукотворенного Спаса вгорі ікони. Загалом, попри те, що ікона дійшла до нас у редакції XVI ст. (протягом століть її безліч разів оновлювали, дописували, "реставрували"), вона, безперечно, належить до зразків візантійського живопису.

Існував також інший тип зображення Петра і Павла - апостоли зображені поруч, обернені до глядача, але він не набув великого поширення. Каноном для православної іконографії Петра і Павла стала саме ікона з Новгородського собору. З часом образи апостолів увійшли до складу деісісного ряду іконостаса. Ікону Петра розміщували ліворуч від центрального образа Іісуса Христа, слідом за Богородицею та Архангелом Михаїлом, а ікону Павла - праворуч, за Іоанном Хрестителем та Архангелом Гавриїлом. Найвідомішими серед таких зображень є ікони, написані Андрієм Рубльовим.

З кінця XVII ст. посилюється вплив західноєвропейської традиції на руський православний іконопис. Передусім це стосується поступового поширення у православній іконографії тем, пов'язаних з апостольськими страстями (стражданнями), інакше кажучи - з мучеництвом апостолів. Апостольські страсті могли відтворювати на окремих іконах, а могли на одній - як-от обрамлення центральної постаті Христа. Популярність теми мучеництва в іконописі вплинула і на зображення святих. Так, апостолів Петра і Павла почали зображати зі знаряддями їхніх страстей у руках: Петра - із хрестом, Павла - з мечем. В окремих випадках на таких іконах могли відтворювати навіть сцени мучеництва святих на задньому плані (ікона з іконостаса церкви Покрови у Філях, написана Карпом Золотарьовим у 1694 р.).

Петро і Павел у західноєвропейській традиції

Зображення апостолів Петра та Павла належать до надзвичайно популярних тем як на православному Сході, так і в західноєвропейському релігійному та світському мистецтві (живописі, скульптурі, різьбярстві). Проте є дві ознаки, що кардинально відрізняють західну традицію таких зображень від східної.

Перша - серед західноєвропейських зображень апостолів переважає відтворення певних сюжетів, а не властиві Православ'ю статичні образи на іконах. З цим, зокрема, пов'язана й популярність теми страстей апостолів-мучеників. Проте варто зауважити, що подібна тенденція стає домінуючою починаючи з XV ст., до цього в релігійному мистецтві переважають ранньохристиянські композиційні моделі. Крім того, у католицькій іконографії розвивається ціла система атрибутів, за якими можна ідентифікувати будь-якого святого на будь-якому груповому зображенні. Зазвичай ці атрибути пов'язані або зі знаряддями смерті мучеників, або з найхарактернішими символічними епізодами їхніх житій. Так, апостол Петро завжди, навіть у скульптурі, постає з ключами (одним, двома чи трьома), найчастіше з двома - від раю і пекла. Апостол Павел зазвичай тримає в руках меч та/або книгу. Що ж до сюжетів, то, окрім традиційних епізодів, таких, як навернення чи смерть Петра або Павла, доволі поширеними є теми ув'язнення (Ліппі, Рембрандт), проповіді та хрещення язичників (Паніні, Рафаель), чудес та зцілень (Мазаччо, Дюрер), а також багатьох інших новозавітних (наприклад, зречення і каяття Петра) та апокрифічних сюжетів (наприклад, зустріч Петра з Христом під час втечі з Рима).

Друга - апостолів Петра і Павла у західній традиції значно частіше, навіть на іконах, відтворюють окремо один від одного, а не разом. Така тенденція пов'язана з наданням у католицизмі особливої ролі святому Петру як першому Папі Римському. Відповідно, Петра вважають князем усіх апостолів, а ключі (як неодмінний атрибут святого Петра ще від ранньохристиянського живопису) подекуди тлумачать як знак головування в Церкві. З цієї ж причини Петра інколи зображають в одязі Папи Римського (Рембрандт) і тіарі на голові (скульптура у Шартрському соборі).

Попри подібне виокремлення святого Петра, тема єдності двох первоверховних апостолів все ж таки досить помітна у католицькому мистецтві на будь-якому етапі його розвитку. Сакральні скульптурні та іконографічні зображення святих апостолів не об'єднані, проте зазвичай парні. Світські художники також звертаються до сюжетів, де задіяні обидва апостоли (Ліппі, Ель Греко).

Сучасний погляд на усталений образ

З найдавніших часів святі апостоли Петро і Павел, окрім Святого Письма і Святого Передання, ставали також героями різноманітних апокрифів і фольклорних сюжетів, де Петро традиційно виступав як ключник біля воріт раю або як супутник Іісуса Христа під час подорожей серед людей; а Павел - як наставник, житель (рідко - вартовий) раю, покровитель вогню земного й небесного (сонця). Образи, які тривалий час належали до низової, народної культури, стають дедалі популярнішими в сучасній масовій культурі, зокрема, у сучасних видах мистецтва, таких, як кіно та анімація.

Проте поєднання двох первоверховних апостолів на іконах та у диптихах, а головне - за днем їхньої пам'яті, поступово спричинило взаєморозчинення цих постатей у сучасній народній свідомості, коли обох, Петра і Павла, вважають покровителями рибальства, коли Петро і Павел - двоєдиний образ того каменя, на якому стоїть і стоятиме Церква. Тож не дивно, що найбільш поширеною в наші дні стає давня візантійська ікона, де Петро і Павел з'єднані міцними дружніми обіймами.

Первоверховні апостоли Петро і Павел - різні за вдачею люди, прожили різне життя й померли різною смертю. Проте їхня однакова відданість Іісусу Христу та надзвичайна важливість обох в утвердженні християнства поєднали Петра і Павла в неподільний образ двох "стовпів Церкви", пам'ять яких шанують в один день, а присутність на іконі чи картині одного наче обов'язково вимагає зображення іншого поруч або на іншій половинці диптиху. Навіть у західному християнстві подібна симетрія має велике значення. А в сучасній православній свідомості образи апостолів взагалі злилися в єдине ціле, тож слова, сказані про Петра і Павла блаженним Августином понад п'ятнадцять століть тому, звучать актуально як ніколи: "Один день був призначений для святкування мучеництва двох апостолів. Але ці двоє були одним цілим. Хоча їхні мучеництва відбулися у різний час, вони були одним цілим".

«Церковна православна газета», №13 (239), липень 2009 року.
Передплатний індекс: російською мовою - 96137, українською - 96145.