УКР РУС  


 Головна > Публікації > Доповіді та промови  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 62 відвідувачів

Теги
Археологія та реставрація Патріарх Алексій II Мазепа Президент Віктор Ющенко Церква і медицина українська християнська культура постать у Церкві церковна журналістика 1020-річчя Хрещення Русі Митрополит Володимир (Сабодан) секти іконопис діаспора автокефалія розкол в Україні Ющенко комуністи та Церква забобони Церква і влада церква та політика церква і суспільство Києво-Печерська Лавра Вселенський Патріархат УПЦ КП Голодомор Доброчинність конфлікти шляхи єднання педагогіка монастирі та храми України милосердя Церква і політика Предстоятелі Помісних Церков Священний Синод УПЦ молодь краєзнавство УГКЦ Католицька Церква вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну






Рейтинг@Mail.ru






«Диявольський піст» 1932-33-го років

  23 листопада 2007


Протоієрей Олександр Дацюк

О, Боже! Чи настане знов світання?
Чи оживе мій виморений люд?
Чи може, це вже оргія остання
розбійників кривавих та іуд?

Неврожаї? Стихійні лиха? -...

«Так писав про Голодомор український поет з Івано-Франківщини Роман Юзва.

Щороку у ці дні листопада так важко знову і знову гортати криваві сторінки нашої Української історії, які довго замовчувалися сліпоглухонімим тоталітарним режимом.

Воістину, важко без жаху згадувати дні «Диявольського посту» 1932 - 33-го років, адже відчуваєш душевний біль, гіркоту, безпорадність та сум, читаючи про безупинний ряд людських страждань, несправедливих судів, інтриг, заслань та зухвалих вбивств, коли гинули цілими родинами, селами, коли на межі знищення опинився увесь український народ.

За висновками вчених, з ХІ по ХХ сторіччя наша держава пережила більше 35-ти важких голодоморів... голодні роки у різних країнах, у тому числі й на Україні, до ХХ сторіччя були зумовлені виключно неврожаями, стихійними лихами, війнами, тощо, але історії були невідомі випадки, коли голод організовувався штучно, як це було в нашій державі.

... «примусова колективізація»

Пам'ять і повага до людей, які стали невільними заложниками й жертвами безглуздої політики у ті страшні часи, збирає нас сьогодні у конференц-зали та храми, на кладовища та до пам'ятників жертвам голодомору і політичних репресій з метою згадати імена загиблих, піднести за них щирі молитви та відкрити очі суспільству на правдиві масштаби тодішньої трагедії та її істинні соціально-демографічні та морально-психологічні наслідки.

Голодомор забрав життя біля десяти мільйонів людей, але справжньою метою було знищити не просто непокірних, але стерти з лиця землі цілу культуру, менталітет, особливий уклад життя народу, який ніяк не хотів змиритися з богоборчою владою і покинути свої релігійні та, як тоді казали, «мілко-буржуазні» й приватновласницькі «забобони».

Нищили українського селянина як соціальний клас, який своїми мозолями заробляв на хліб, годуючи багатодітну родину, адже саме цей прошарок, був найбільш незалежним від більшовицької влади. Отже, проводячи роботу по примусовій колективізації, влада взяла за мету приборкати, скорити, знищити незалежного селянина-трударя.

Об'єктивні факти

На думку американських дослідників (Дж. Мейса, Р. Конксест), «Сталін, Каганович, Постишев та інші запланували у Москві знищення українського селянства як свідомої національної верстви» - (Голод 1932 - 1932 рр. на Україні: очима істориків, мовою документів. - К. 1990. - С. 99).

І хоча голод був не лише на Україні, але й в Казахстані, на Кубані та в Поволжі, та нам відомо, що саме (виключаючи Казахстан), він лютував на землях, де проживали переважно українці, тож, можна стверджувати, що голодомор був саме на тих територіях колишньої радянської імперії, де були поселення нашого народу. Так стверджують об'єктивні факти.

Як свідчить у своїй роботі «Голодомор на Поділлі» кандидат історичних наук С.В. Маркова, «... свого апогею на Поділлі голод досяг взимку і навесні 1933 року, коли вмирали цілі села... не припинялися факти людоїдства та трупоїдства. У деяких уражених селах щодня нараховувалося до 10 випадків смертей ...».

Ці факти приводив секретар Вінницького обкому Чернявський у своєму листі до Косіора. До речі, центральна вулиця мікрорайону Книжківці нашого міста дотепер називається ім'ям одного з організаторів Голокосту. Завдяки роботі наших ведучих вчених-краєзнавців, зокрема С. М. Єсюніна, консультативна рада з перейменування вулиць затвердила рішення назвати цю вулицю на честь В. Зеньківського - всесвітньо відомого богослова, педагога та релігійного філософа.

Життя - найвеличніший дар Божий

Як не прикро, але деякі депутати нашої міської ради, посилаючись на те, що вони не знають ні Косіора, ні Зеньківського (хто їм у цьому винен?!) стверджують, що це зайве витрачання коштів, і таким чином блокують процес відновлення справедливості.

Тож, потрібно говорити про голодомор і досліджувати його наслідки, щоб нашим людям було-таки небайдуже, на якій вулиці жити - названій ім'ям ката, чи святого. Слід займати активну громадянську позицію  (дізнатися, ким були не лише Косіор та Зеньківський), бо народ, який не знає свого минулого не матиме і майбутнього.

Говорячи про ті страшні часи, воістину пригадуються слова Євангельські: «Бо у ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння...» (Мк. 13, 19).

Так, саме це судилося пережити нашому народові - фізичне винищення, страту голодом, від режиму, який розглядав людину лише як «коліщатко і гвинтик великої машини», не бажаючи пам'ятати, що життя - це найвеличніший дар Божий, який перевищує будь-які земні цінності.

Радянська ідеологія відійшла в минуле, а церковна?!

Гортаючи найтрагічніші сторінки нашої історії, потрібно справедливо зазначити, що український народ, незважаючи на усі випробування, зумів таки зберегти віру, яка, можливо, молитвами новомучеників та сповідників, що загинули у ті роки з Іменем Христовим на вустах, сьогодні відроджується.

Висновком нашого вченого зібрання, зокрема, мусить бути ствердження, що подібні трагічні події не повинні повторюватися надалі ні в українському, ні в будь-якому іншому демократичному суспільстві.

Вивчаючи причини голодомору, нам також необхідно переглянути сучасність - наша нація, на жаль, на сьогодні позбавлена моральних, етичних і релігійних орієнтирів - радянська ідеологія, Богу дякувати, відійшла, а церковна, як не прикро, відкинута - результатом є те, що мільйони дітей у нашій країні сьогодні гинуть, не встигши народитися на світ, у державних і приватних абортаріях.  Чи не є це сучасною похідною знищення народу?! Щорічно лише за даними Міністерства охорони здоров'я України робиться  350 - 400 тисяч абортів ні рік.

Жахаюча статистика

Ми себе називаємо «цивілізованими людьми», а дозволяємо маніпулювати своєю свідомістю! Пригадувати трагічні сторінки минулого - це добре, але потрібно щось робити і у теперішньому часі, адже сьогодні ми замовчуємо те, що наш народ реально вимирає, бо показник приросту населення сягає страшної цифри: на 1 народженого - 4,5 померлих, по відношенню до загальної кількості - вимирання на Україні сьогодні сягає  7% на рік.

За 15 років нас зменшилося з 52-ох мільйонів до 46, тобто у рік реально населення України зменшується на 300 - 400 тисяч. 

І ще одне: щороку самогубства в Україні сягають 16 - 18 тисяч осіб, отруєння алкоголем - 20 - 24 тисячі, на дорогах у ДТП гине від 16 до 20 тисяч (офіційна статистика Міністерства охорони здоров'я).

До 2050 року, за прогнозом ООН, нас (не дай Господь!) буде усього 22 мільйони при збереженні сучасної тенденції.

Тож, аналізуючи минуле, будемо робити усе можливе, щоб нащадки не досліджували нашу сучасність у трагічних вимірах.

Від цього нехай захистить усіх нас Господь! Закликаю Боже благословення на роботу конференції і дякую за увагу».