УКР РУС  


 Головна > Публікації > Доповіді та промови  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 95 відвідувачів

Теги
церква і суспільство Приїзд Патріарха Кирила в Україну 1020-річчя Хрещення Русі Києво-Печерська Лавра діаспора милосердя УПЦ КП Президент Віктор Ющенко Предстоятелі Помісних Церков церква та політика розкол в Україні вибори молодь краєзнавство конфлікти Католицька Церква церковна журналістика Мазепа монастирі та храми України автокефалія Голодомор шляхи єднання іконопис УГКЦ Церква і політика Митрополит Володимир (Сабодан) Патріарх Алексій II українська християнська культура забобони комуністи та Церква секти Вселенський Патріархат постать у Церкві Церква і медицина Священний Синод УПЦ Археологія та реставрація Церква і влада педагогіка Ющенко Доброчинність






Рейтинг@Mail.ru






ДОПОВІДЬ: Генезис ідеї «Москва — Третій Рим»

  02 June 2008


Священик Миколай Данилевич, викладач Київської духовної академії

Перш ніж говорити про виникнення та розвиток ідеї «Москва - Третій Рим» в Московському царстві в XV столітті, вважаємо, що для формування повного та цілісного уявлення про цю ідею взагалі, і «ідею Риму» зокрема, було б доцільним зробити короткий ексурс в історію Першого та Другого Риму та намітити основні тендеції, які визначали культурний код цих історичних формувань.

Від першого Риму до третього (короткий історичний екскурс)

Перш ніж говорити про виникнення та розвиток ідеї «Москва - Третій Рим» в Московському царстві в XV столітті, вважаємо, що для формування повного та цілісного уявлення про цю ідею взагалі, і «ідею Риму» зокрема, було б доцільним зробити короткий ексурс в історію Першого та Другого Риму та намітити основні тендеції, які визначали культурний код цих історичних формувань.

Згідно з політичними поглядами древнього світу, які згодом розділялись і середньовічною політичною філософією, в світі могла існувати тільки одна імперія. Як на небі панує один єдиний Бог, так і на землі повинен бути один імператор, одна імперія. Земне життя - це відображення небесної дійсності, небесного архетипу. Земним відображенням такого небесного порядку в процесі історичного розвитку стало Вічне Місто - Рим. Ця ідея, будучи властивою вже язичницькому періоду історії Риму, набула ще більш ідейного змісту в християнську епоху його існування.

Ідея Риму, як вічного міста, яке на віки вічні має стояти непорушно розділялась і варварами, що нападали на імперію. Знаходячись під магічною дією цієї ідеї, варвари спочатку не могли й думати про захоплення Риму, хоча дуже часто вони могли здійснити це без особливих зусиль. Спочатку всі війни, які вони вели з імперією були спрямовані на те, щоб отримати від неї дозвіл на поселення в її межах. Часті напади на Італію взагалі, і на Рим зокрема розхитали сильну владу імператора і почали підточувати ідею Риму як таку. Імператори стали більше проживати в Медіолані, Равенні, а з завоюванням східних провінцій і в Нікомідії (Мала Азія), як наприклад, імператор Діоклетіан (284 - 305). Центр імперії поступово переходить на Схід. «Культурна та релігійна криза, яку Римська імперія переживала в IV столітті - це один із найважливіших моментів, які коли-небудь переживала всесвітня історія. Древня язичницька культура зіткнулась з християнством ...» (А. А. Васильев. История Византийской империи. Том. 1. гл. 2. див. http://gumilevica.kulichki.net/VAA/vaa121.htm#vaa121para01).

У зв'язку з цим імператор Костянтин почав серйозно замислюватись над перенесенням столиці на береги Босфору, в древнє місто Візантій. Тим більше, що після легалізації християнства (313 р.), яке Костянтин задумав зробити офіційною релігією імперії, місто Рим, де все нагадувало про його язичницьке минуле, не міг бути столицею християнської імперії. В 330 році столиця була перенесена у Візантій, який став називатись Другим Римом, Новим Римом, і тільки згодом Константинополем - містом Костянтина. Цікаво, що це перенесення столиці у Візантій сприймалось сучасниками не як перенесення імперії (translatio imperii), і як її обновлення (renovatio imperii).

Перенесення столиці було дуже дальновидним діянням, оскільки незабаром (в 410 р.) Рим захоплюють готи на чолі з Аларіхом. Для тогочасної людини ця подія мала величезне значення. Падіння Риму в свідомості сучасників асоціювалось з розпадом всього існуючого ладу. Прибічники язичницької релігії почали говорити про те, що такі випробування послані на Рим за те, що він відвернувся від віри предків. Відповідь на ці питання, на ці виклики сучасності дав блажений Августин в своїй книзі «О граде Божием (Ф. И. Успенский. История Византийской империи. М. 1999, т. 1, стр. 133).

В 476 році представник германського племені Одоакр зміщує останнього імператора Ромула Августула, а після його смерті в 480 році посилає в Другий Рим - Константинопіль посольство, яке, віддавши імператору Зенону знаки імператорської влади, зачитало послання Одоакра Зенону, де новий владика Італії висловлює думку, яка вірно характеризує менталітет епохи: «Як сонце одне на небі, так і на землі повинен бути лише один імператор» (С. Б. Дашков. Императоры Византии. М. 1996. стр. 44-45). Одоакр просив для себе лише титул патриція і дозволу управляти Італією, що він і отримав.

Війни Візантійської імперії з Персидською імперією в VII ст. також носили релігійний та ідейний характер. Оскільки, згідно з менталітетом епохи, на землі могла бути лише одна справжня імперія, то до тих пір, поки поряд існує інша, а в VII столітті це була Персидська імперія, Візантія не могла називатись справжньою імперією. Тому війна візантійського імператора Іраклія (610 - 641 рр.) з персами була священною війною за право називатись справжньою імперією, війною за божественную санкцію бути основою, серединою світу. Саме з цієї причини тільки після остаточної перемоги над персами в 629 році, імператор Іраклій прийняв титул василевса - тобто царя. До того ж він називався автократором - самодержцем.

В релігійному та історіософському смислі Перший Рим завжди був першим, незважаючи на занепад в політичному відношенні. Римський первосвященик - папа був першим в диптиху (порядку, протоколі) серед інших християнських Церков. Константинопольський патріарх був другим. Однак, після церковного розколу 1054 року між Римом та Константинополем, перше місце відійшло до єпископа тодішньої столиці. Ідейно, історіософськи саме відпадіння в єресь Першого Риму вважалось дійсним і реальним падінням Риму, на що згодом і вкаже творець теорії Третього Риму - старець Філофей. Тепер єдиним православним царством та хранителем істиної віри була Ромейська імперія - Візантія.

Через деякий час, внаслідок турецької загрози, візантійські імператори почали вести переговори з Заходом на предмет надання віськової допомоги, на що Захід в особі папи відповідав вимогами приєднатись до Західної, тобто Римо-католицької Церкви. Під тиском імператора Візантійська Церква підписала дві унії - Ліонську (1274 року) та Флорентійську (1439 року), які на практиці не були прийняті простим народом. Так чи інакше, але падіння Константинополя в 1453 році розглядалось і тлумачилось сучасниками, а особливо православними Московського царстсва, як кара Божа за відступництво від віри.

Що стосується християнського розуміння «ідеї Риму», то воно подвійне, як і саме місто Рим. З одногу, розкішні язичеські будівлі на поверхні, а з іншого - під землею знаходиться інше місто, - християнське, катакомбне. Згідно з першим, біблійним розумінням, синонімом Риму є місто Вавілон, на що однозначно вказує виданий католиками «Словник біблійного богословія» (Словарь библейского богословия. Брюссель, 1974, стр. 984).

Рим - це місто зла, гріха, пороку, «вавілонська блудниця», місто появи в світі антихриста. Але було й інше, не біблійне, а радше історіософське розуміння, згідно з яким Рим - столиця вічного православного царства, причому «вічного» лише до Другого Пришестя Христового. Римське царство - одне з тих чотирьох царств, що описані в книзі пророка Даниїла (Дан. 2 та 7 гл.), які являють собою космічну повноту. В цьому останньому язичницькому царстві виникла Церква Христова, а згодом і християнська імперія. Відповідним чином переосмислювались і старозаповітні пророцтва. Паралельно з есхатологічним звучанням в назві «вічного міста» починають явно звучати дві нові ідеї, - боговибраності народів та преємства царств (Кириллов И. А. Третий Рим. М. 1914, стр. 5).

І якщо «Другий Рим» - Константинополь сприймався більше саме в історіософському значенні, то семантика «Третього Риму», тобто Риму останнього цілком визначено веде в область есхатології.

У наступній публікації читайте «Виникнення ідеї „Москва - Третій Рим"».