УКР РУС  


 Головна > Публікації > Доповіді та промови  
Опитування



Наш банер

 Подивитися варіанти
 банерів і отримати код

Електронна пошта редакцiї: info@orthodoxy.org.ua



Зараз на сайті 98 відвідувачів

Теги
розкол в Україні секти Церква і влада іконопис педагогіка монастирі та храми України милосердя шляхи єднання Доброчинність Президент Віктор Ющенко 1020-річчя Хрещення Русі УГКЦ Вселенський Патріархат Голодомор Священний Синод УПЦ Католицька Церква автокефалія УПЦ КП забобони Патріарх Алексій II Церква і медицина Церква і політика Києво-Печерська Лавра комуністи та Церква церква та політика українська християнська культура Археологія та реставрація вибори Приїзд Патріарха Кирила в Україну Митрополит Володимир (Сабодан) Мазепа діаспора молодь церква і суспільство постать у Церкві Предстоятелі Помісних Церков церковна журналістика краєзнавство Ющенко конфлікти






Рейтинг@Mail.ru






ДОПОВІДЬ: «Виникнення ідеї "Москва — Третій Рим"» (частина друга)

  10 June 2008


Священик Миколай Данилевич, викладач Київської духовної академії

Після падіння Константинополя змінилась геополітична карта світу. Єдиним православним, спочатку відносно, а згодом і повністю політично незалежним царством стало царство Московське. Такі переміни в геополітичному становищі Москви, безумовно, повинні були привести до історичного та політичного осмислення цих подій. Але слід зазначити, що це осмислення проходило крізь призму есхатологігних переживань тогочасного мешканця Московського царства. Дійсність була важкою, - монголо-татарське ярмо, яке було цілком і повністю скинуте лише в 1480 році, загальна розруха, очікування кінця світу, які були пов'язані з тим, що на 1492 р. від Різдва Христового припадав 7000 рік від створення світу (за Олександрійським літочисленням, якого дотримувалась Православна Церква), зрада греків православній вірі на Флорентійському соборі, та ще й падіння Константинополя, - все це не могло не породити есхатологічних настроїв, й у зв'язку з цим, есхатологічного розуміння історії.

Падіння Константинополя стало апокаліптичним знаменням, яке пізніше Андрієм Курбським тлумачилось як наслідок того, що «сатана був випущений із своєї темниці» (Об'явлення Іоанна Богослова, гл. 20, 7).

На Москву зненацька звалилось важке завдання, - бути охоронцем та захисником Православія, яке похитнулось в Царгороді і виникла загроза, що воно взагалі може зникнути з лиця землі. «Російський релігійний „месіанізм", дійсно, зароджувався в есхатологічній напрузі, в переживаннях та тривозі» Д. А. Никульшин. Проблема превращения эсхатологической концепции монаха Филофея в идеологическую доктрину Московского государства. Див. http://www.eunnet.net/sofia/04-2002/text/0405.html.

Але історичні події підтримували цей месіанізм. Окрім вже згаданого 1453 року, слід згадати 1472 рік, коли московський цар Іван III одружився на племінниці останнього візантійскього імператора Софії Палеолог, двохголовий орел на законній підставі розкрив свої крила над Москвою. В 1480 році було безповоротно скинуто монголо-татарське ярмо. Підтверждується історіософська схема візантійських істориків про мандруюче Царство, про вже згадане преємство царств. Згідно з цією схемою існує «ідея Риму» взагалі, яка сама по собі є вічною (до Другого Пришестя Христа), але в земній історії вона не обов'язково пов'язана з однією державою. Ця ідея може «мандрувати», переходити, знаходити своє втілення в тій чи іншій імперії. Оскільке Перший Рим зрадив Православію, то Царство перейшло в Новий, Другий Рим. З часом і Другий Рим також зрадив вірі. Чи не настав час нового перенесення царства - в Москву? Так починає зароджуватись ідея «Москви - Третього Риму». І, забігаючи наперед, скажемо, що Філофей у своєму посланні до царя Василія Івановича ставив міцність та непорушність його царства в пряму залежність від того, наскільки цар буде вірним православній вірі та Церкві. Іншими словами, ця ідея за своєю основою є релігійною, а не політичною. 

Зародок цієї ідеї можна вбачати вже в так званому «Сказанні про Флорентійський собор» суздальського ієромонаха Симеона, що датується 1441 роком. Симеон, який був учасником Флорентійського собору, описавши всю історію собору, а також згадавши про те, як митрополит Київський і всії Русі Ісидор підписав унію і, таким чином зрадив Православію, вказує, що «... на Русі велике православне християнство більше всіх» і величає московського князя «благовірним, христолюбивим і благочестивим істиним православним великим князем білим царем всія Русі» (А. В. Карташов. Судьбы Святой Руси. М. 1999, стор. 53). Подібні ідеї висловлювались і в «Сказании о князьях Владимирських».

Тут потрібно вказати, що вже з самого початку існування цієї, головним чином, есхатологічної ідеї, паралельно існувала політична трактовка ідеї Риму. Як приклад, можемо навести слова митрополита Московського Зосими, який в своїй передмові до Пасхалії на восьму тисячу років (1492 р.), згадавши відомі євангельські слова «будуть перші останніми і останні першими» (Мк. 10. 31) говорить, що подібно до того, як Царгород в свій час «називався новим Римом», так і тепер Москва - «новий град Константин  (Идея Рима в Москве XV - XVI века. Источники по истории русской общественной мысли. Рим, 1989, стр. 123-124).

«В цій новій російській формулі національного месіанства явно видно перефразування історичних формул як візантійського історика Манассеї, який називає Константинопіль преємником Риму, так і його болгарських послідовників, які вважали Болгарію наслідницею Риму та Візантії», - говорить професор В. Зеньковський. Але, досліджуючи генезис ідеї Риму, потрібно сказати, що тут перехід до ідеї Філофея не такий простий та очевидний, як могло б здатися на перший погляд. В даному випадку очевидним є формування ідеї «Москви - нового Константинополя», тобто політичної складової, яка не мала прямого відношення до есхатологічного Третього Риму. Образно кажучи, з одного джерела витікли дві різні за своїми властивостями ріки.  

Для середньовічної християнської писемності було важко відділити жанр чисто церковного твору від політичного. Але в деяких випадках це було б корисно робити, хоча б для виявлення того чи іншого контексту. Ось наприклад, болгарська хроніка середини XIV століття має сугубо політичний зміст: «Все це сталось з старим Римом; але наш Новий Царград (тобто болгарське місто Тирново - священник М. Д.) стоїть та росте, кріпится та омолоджується».

Болгарський автор міг за прикладом Манассеї називати сучасний йому центр Болгарії - Тирново і Другим Римом, і Другим Царгородом, хоча перший в той час вже впав, а другий перебував в досить стабільному положенні. У даному випадку позиція болгарського літописця є патріотичною і не більше. Головне, що його Тирново - не Третій Рим, тобто не останній, не есхатологічний. В даному випадку як в словах митрополита Зосими, так і в словах болгарського літописця потрібно розуміти головним чином Другий Константинопіль - тобто сильну політичну владу, а не Третій Рим. 

У наступній публікації читайте  «Старець Філофей та його ідея»

   
Падіння Константинополя

Падіння Константинополя
Монголо-татарська орда

Монголо-татарська орда